1. Поняття, ознаки та види юридичних наук.

Визначення предмету теорії держави і права, рівно як і будь-якої іншої навчальної дисципліни, полягає у встановленні кола суспільних чи інших інститутів та установ, які вона вивчає. Наявність відмежованого від інших дисциплін предмета свідчить про наукову зрілість та відносну самостійність академічної дисципліни.

Характеризуючи предмет теорії держави і права, ми повинні зазначити на певних зауваженнях. По-перше, як і інші юридичні науки, теорія держави і права забезпечує вивчення держави і права як засобів впливу на суспільство; по-друге, це основоположна юридична дисципліна, яка за своїми завданнями, функціями, предметом і методом має загальнонаукове значення для юриспруденції; по-третє, теорія держави і права має загальний характер і в ній сконцентровані найбільш суттєві досягнення наукової думки про державу і право; по-четверте, предметна своєрідність загальної теорії держави і права обумовлена науково-пізнавальними можливостями та метою дисципліни, її загальнонауковими функціями в системі юридичної науки та місцем юридичної науки в системі суспільних наук, і, по-п’яте, те, що предмет і методологія загальної теорії держави і права є науково-теоретичним обґрунтуванням предмету і методології всієї юридичної науки в цілому. Зазначене, обумовлює певну логіку аналізу питання, яка, на нашу думку, полягає у характеристиці науки як діяльності суб’єктів; визначення системи юридичних наук; характеристики функціонального призначення теорії держави і права та її місця в системі наук.

Найбільш обґрунтованим у сучасній літературі є визначення науки як категорії з точки зору етимології цього поняття як однієї із форм суспільної свідомості, що має об’єктивне відображення світу, системи знань про закономірності розвитку природи і суспільства та способи впливу на оточуючий світ, а також пізнавальна характеристика науки як сфери людської діяльності, функцією якої є вироблення та теоретична систематизація об’єктивних знань про дійсність.

Наведені вище визначення надають можливість охарактеризувати науку в аспекті її основних рис. А саме:

• це вид діяльності;

• це система знань, що є об’єктивними;

• це засіб пізнання явищ дійсності, закономірностей їх існування та розвитку;

• це засіб аналізу функціонування явищ у їх взаємозв’язку та взаємодії із сумісними категоріями;

• це знання, що мають системний характер, тобто є упорядкованими, організованими у певну структуру, взаємозв’язаними та логічно послідовними;

• це знання, що мають наукову новизну і забезпечують приріст уявлень про предмет дослідження;

• це знання, що мають два рівні – емпіричний, який являє собою систему фактів, що забезпечують висунення гіпотез та доказування наукових істин, та теоретичний, що є сукупністю систематизованих, обґрунтованих знань, об’єктивність і вірність яких перевіряється практикою;

• це процес пізнання, що рухається від наукової проблеми до наукової гіпотези, і від неї – до наукової теорії;

• це діяльність, що має наступальний характер, тобто засновується на вже перевірених ідеях;

• це діяльність суб’єктів, що має професійний характер, тобто ґрунтується на спеціальній підготовці та спеціальних знаннях;

• це діяльність, що поєднує суб’єктивний (індивідуальний) та об’єктивний (сутнісний) аспекти;

• це діяльність, що забезпечує інтереси та потреби суспільства;

• це діяльність, що має певну мету, ефективність та значення;

• це діяльність, що передбачає результат, що підтверджується чи спростовується практикою;

• це діяльність, що визначає ступінь розвитку та духовності суспільства.

Виходячи з вищевикладених ознак, ми можемо визначити науку як засновану на спеціальних знаннях особливу сферу діяльності людини, метою якої є отримання об’єктивних, правдивих знань про предмет дослідження та забезпечення приросту нових знань про категорію чи явище, яке функціонує в суспільстві і має значення для його розвитку.

Юридична наука: поняття та різновиди

Акцентуючи увагу на сфері юриспруденції, зазначимо, що юридична наука – це діяльність суб’єктів, які володіють системою юридичних навичок, що забезпечує формування завдяки спеціальним методам досліджень та наявності сукупності перевірених практикою знань нових ідей та положень, які відображають приріст знань про державу і право, їх місце в суспільстві та значення для забезпечення і гарантування прав людини і інтересів суспільства.

Це категорія, що має певні ознаки:

а) це суспільна наука;

б) наявність об’єкта вивчення, який складають держава і право як специфічні засоби впливу на суспільство з метою надання йому рис системності;

в) наявність предмету, який складають закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права. Особливості державно-правового регулювання суспільних відносин за їх сферами;

г) наявність методів дослідження, які являють собою засоби юридичного пізнання, об’єднані в систему;

д) є поліструктурним явищем, що об’єднує різноманітні дисципліни, кожна з яких забезпечує отримання знань, про певний аспект державно-правових категорій;

є) забезпечує наукову основу юридичної практики, яка, в свою чергу, підтверджує чи спростовує істинність наукових ідей.

Поліструктурний характер юридичної науки обумовлює можливість її внутрішнього поділу на види (групи) наук, кожна з яких має самостійний характер та забезпечує вивчення певного аспекту державно-правової дійсності. Не дивлячись на існування різних підходів до виокремлення груп юридичних наук, на наш погляд, найбільш раціональним є поділ юридичних наук на:

І. Загальнотеоретичні (теоретико-історичні), предметом вивчення яких є загальні та спеціальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права; поняття та категорії юриспруденції; історичні особливості формування держав та національних правових систем; погляди на сутність державно-правових явищ. До цих наук належить теорія держави і права; історія держави і права (вітчизняна та зарубіжних країн), історія політичних і правових учень, філософія права, політологічна теорія держави.

ІІ. Галузеві (міжгалузеві) науки, що визначають особливості державно-правового впливу на певну сферу суспільних відносин. Основу їх виокремлення складає предмет і метод правового регулювання. Значення цих наук полягає у можливості на основі вивчення особливостей правового впливу формулювання закономірностей державно-правового впливу на суспільство. Зазначена група наук має два предметні аспекти. У широкому значенні – це певний різновид суспільних відносин, а у вузькому – вивчення особливостей правового регулювання цих відносин. Розвиток суспільства та об’єктивна потреба вдосконалення права обумовлюють взаємодію галузевих наук, результатом якої є виникнення міжгалузевих юридичних наук. До цієї групи наук відносять конституційне, адміністративне, цивільне, фінансове, трудове, земельне, сімейне і т.д. право. Галузі, що вміщають норми, які визначають статус суб’єктів суспільних відносин, іменують матеріальними, а галузі, що визначають процес реалізації матеріальних галузей, – процесуальними.

ІІІ. Спеціально прикладні науки, що забезпечують взаємодію юридичних наук з іншими науками та надають можливість вирішити юридичні питання та справи на основі застосування знань неюридичного характеру, які є обов’язковими для забезпечення ефективності правового регулювання. До цієї групи наук належать: кримінологія, криміналістика, судова медицина, судова психіатрія, юридична психологія, правова соціологія, правова статистика, етика юриста та ін.

Т.ч. теорія держави і права є складовою системи юридичних наук.