1. Генезис адміністративного процесу України. Камеральні науки. Поліцейське право. Адміністративне право. Адміністративна юстиція.

Питання виникнення й еволюції адміністративного процесу необхідно розглядати в контексті загального розвитку адміністративного права. Як відомо, адміністративне право розвивалося спочатку в рамках науки камералістики, а згодом - поліцейського права.

Камералістика

Термін «камералістика» походить від латинського «camera», що означає двірцева, державна, князівська скарбниця. Камералістика – це напрям у розвитку німецької економічної думки XVII—XVIII ст., що передувала буржуазній політичній економії і являла собою сукупність адміністративних та господарських знань з ведення камерального (двірцевого, князівського, у широкому розумінні – державного) господарства.

Камеральні науки складалися з трьох основних блоків: політичного блоку, економічної та фінансової політики. Це – науки про фінанси, економіку, господарство та управління. Подальший розвиток камералістики супроводжується диференціацією, виокремленням окремих дисциплін.

Поліцейське право

Для формування в подальшому самостійної науки адміністративного права великого значення набуло виокремлення з камералістики науки поліцейського права (або поліцейської науки). Основними представниками поліцейської науки на той час були Н. Деламар, І.-Г.-Г. фон Юсті (1717-1771) та Й. фон Зонненфельс. Воно було започатковано для вирішення завдань поліцейської держави, характерними рисами якої є урядова опіка та втручання в усі сфери життя, відсторонення громадян від участі у державному управлінні, підпорядкування економіки інтересам збільшення державної скарбниці, наявність дуже розгалуженої бюрократії. На межі XVIII-XIX століть поліцейське право переважно оперувало такими поняттями, як "поліція безпеки" та "поліція добробуту". Поліція безпеки охороняла громадський порядок у державі, життя та безпеку громадян. Діяльність поліції добробуту являла собою складну систему адміністративних заходів, спрямованих на розвиток державних і приватних господарств, а також на покращення фізичного та духовного стану населення.

Проте об'єкт поліцейської науки не був чітко визначений. Одні поліцеїсти включали до нього фінансове та військове управління, інші – все внутрішнє управління держави, окрім фінансового, судового та дипломатичного.

Так поступово в надрах науки управління, поліцейського права та державного права виникає наука адміністративного права.

Адміністративне право

Адміністративне право в його класичному розумінні виникло тоді, коли Велика французька революція протиставила всемогутності держави права людини та громадянина, тобто коли революційні перетворення зробили з "підданого" "громадянина".

Російська адміністративно-правова наука розвивалася на підставі теоретичних засад, розроблених вченими-поліцеїстами того часу, котрі почали розглядати будь-які поліцейські заходи, що застосовувалися до приватних осіб, через призму їх урегульованості нормативними актами, метою яких було встановлення підстав поліцейської діяльності, її меж і процедур здійснення. При цьому вплив ідей правової державності на науку поліцейського, або як його вже почали називати - адміністративного права, та на саме законодавство не обмежувався лише зазначеною сферою, а був набагато ширшим, що зумовило загальну переоцінку призначення поліцейського (адміністративного) права у суспільстві та державі.

Адміністративна юстиція. Водночас, надзвичайно гостра дискусія розгорнулася з приводу необхідності створення інституту адміністративної юстиції, покликаної забезпечувати законність управлінської діяльності та захист прав громадян, що могло бути досягнуто, на думку вчених, лише через створення системи незалежних від правлячої влади адміністративних судів. Подібне розуміння призначення та змісту інституту адміністративної юстиції базувалося на працях західноєвропейських вчених, які, аналізуючи діяльність уже існуючих адміністративних суддів, наголошували, що саме теорія адміністративної юстиції сприяла переходу від поліцейського до адміністративного права і виникненню останнього як такого³.

Що ж стосується адміністративного судочинства у Російській імперії, то адміністративна юстиція у той час лише зароджувалася і тільки у 1916 р. було проведено реформування Правлячого Сенату, яке наблизило його до типу адміністративного суду¹.

Таким чином, утворення у середині XIX cт. в низці європейських країн адміністративних судів стимулювало зародження адміністративного процесу. При цьому підставою для виокремлення даного інституту як зовнішнього прояву правосуддя було не створення спеціалізованих адміністративних судів чи спеціального порядку вирішення цих справ, а наявність окремого предмета судового розгляду - адміністративно-правових спорів.

Дослідження історичного розвитку адміністративного права дозволяє стверджувати, що першоосновою адміністративного процесу був порядок діяльності з вирішення адміністративних справ в адміністративних судах.

Адміністративна юстиція під час Української революції 1917-1920 рр.

Конституція Української Народної Республіки 1918 року встановила, що судова влада у межах цивільного, кримінального й адміністративного законодавства здійснюється винятково судовими органами.

Найбільш змістовно діяльність судових органів з адміністративних справ мав би регулювати Основний Державний Закон Української Народної Республіки доби Директорії (1920 р.). Зокрема, передбачалося утворення у судовій системі України Вищого Адміністративного Суду. Цей суд мав би розглядати й вирішувати, дотримуючись судової процедури, законність розпоряджень адміністративних органів і органів самоуправління, а також спори між адміністративними органами і органами самоуправління.

Після 1917

Нові потреби радянської держави у сфері державного управління не могли бути задоволені старими положеннями та призначенням адміністративного права, що поставило на порядок денний питання про необхідність їх приведення у відповідність до радянської правової ідеології.

У 20-ті рр. XX ст. розпочався поступовий відхід від ідеї необхідності забезпечення та охорони прав особи при здійсненні публічного управління, у зв'язку з чим стала переважати точка зору, згідно з якою адміністративне право сприймалося лише як засіб виконання органами державного управління покладених на них обов'язків, пов'язаних, врешті-решт, з цілеспрямованим впливом на об'єкти управління - громадян.

Такі тенденції призвели до зникнення у той час інституту адміністративної юстиції, оскільки останній вважався буржуазним, у зв'язку з чим йому не було місця в радянській державі. За виявлення недоліків у роботі окремих посадових осіб скарга як сигнал про недоліки, допоможе навести порядок. А тому спеціальна процедура, спеціальний суд непотрібні¹. За офіційною радянською ідеологією, суд за жодних умов не міг протиставлятися іншим органам державної влади, стояти окремо або над ними; суду було категорично заборонено скасовувати обов'язкові постанови, видані органами державної влади або управління².

Через зазначені обставини інститут адміністративного процесу також перестав існувати у першоджерельному змісті.Одночасно із зародженням у XIX ст. адміністративного процесу в надрах поліцейського права зароджується інший правовий процесуальний інститут, нерозривно пов'язаний з інститутом стягнень (у подальшому - адміністративна відповідальність), який у правовій системі радянського часу отримує назву адміністративний процес (сьогодні - адміністративно-деліктний вид процесу).

Лише в 1987 року було прийнято Закон СРСР «Про порядок оскарження в суді неправомірних дій посадовців, якими завдано шкоди громадянам», що означав відновлення розвитку інституту адміністративної юстиції.

В незалежній Україні вирішення проблеми адміністративних судів гальмувалося аж до 1996 року. Втім, з перших років незалежності нашої держави, крок за кроком, послідовно, аргументовано з наукової і політичної точки зору, ця ідея втілювалася в життя:

– В 1992 році Концепція судово-правової реформи задекларувала створення адміністративних судів.

– В 1996 році Конституція України (ст.ст. 55, 124) закріпила функцію судового контролю у формі адміністративної юстиції як невід‘ємну складову судової влади поряд з іншим основним елементом – правосуддям.

– 1998 рік – Концепція адміністративної реформи обґрунтувала роль адміністративної юстиції як форми судового контролю за діяльністю органів державної виконавчої влади.

– 2001 рік мала судова реформа та 2002 рік – прийняття Закону України “Про судоустрій України” на законодавчому рівні визначили – в Україні, яка повинна бути демократичною правовою державою, буде адміністративна юстиція.

– 1 жовтня 2002 р. Указ Президента про створення Вищого адміністративного суду України.

– 6 липня 2005 р. – Верховна Рада ухвалила Кодекс адміністративного судочинства, в якому окреслила повноваження адміністративних судів щодо розгляду адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.