Громадянство являє собою самостійний конституційно-правовий інститут. Правові норми, які становлять зміст інституту громадянства України, містяться у Конституції України (розд. 1,2 та ін), в Законі України «Про громадянство України» (нова редакція) від 16 квітня 1997 р., в інших нормативно-правових актах України, які видаються відповідно до Конституції і названого Закону.

Виходячи із того значення, яке має конституційно-правовий інститут громадянства для кожної людини, суспільства і держави, питання законодавчого регулювання відносин громадянства України належить згідно зі ст. ст. 85 та 92 Конституції України до виключної компетенції Верховної Ради України. Ці функції Верховна Рада здійснює шляхом прийняття на основі Конституції відповідних законодавчих актів.

Згідно із Законом про громадянство саме громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи та української держави, що знаходить свій вияв у їхніх взаємних правах та обов'язках. Отже, громадянство — це стійкий правовий взаємозв'язок між особою і державою, де обидва суб'єкти мають взаємні права та обов'язки.

Держава відповідальна перед громадянами. Згідно з Конституцією України утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ст. 3). Україна гарантує піклування та захист своїм громадянам, які перебувають за її межами (ст. 25).

В Україні охорону прав громадян здійснюють відповідні державні органи та громадські організації. Захист прав громадян України за кордоном здійснюють від імені держави дипломатичні представництва, консульські та інші уповноважені установи й безпосередньо Міністерство закордонних справ України (Закон «Про громадянство України», ст. 8).

Втілюючи ідею пріоритетності громадянства України Закон «Про громадянство України» визначив, що, по-перше, одруження громадянина або громадянки України з особою, яка перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їхнього громадянства. Зміна громадянства одним із подружжя громадян України не призводить до зміни громадянства другого з подружжя (ст. 6). По-друге, проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не припиняє його громадянства України (ст. 7); по-третє, якщо батьки або один із батьків дитини, яка проживає на ! території України, виходять із громадянства України і при цьому не беруть участі у вихованні дитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство "• України (ст. 22); четверте — якщо з громадянства України виходить один з батьків, а другий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянство України (ст. 25).

За клопотанням того з батьків, який виходить з громадянства України, та за письмовою згодою другого з батьків, який зберігає громадянство України, і з додержанням вимог статті 27 Закону, дитині може бути дозволено змінити громадянство. ПО

За дитиною, яка є громадянином України та усиновлена подружжям, один з якого є громадянином України, а другий іноземцем, зберігається громадянство України. Такій дитині може бути дозволено змінити громадянство за клопотанням усиновителів.

За дитиною, яка є громадянином України та усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий особою без громадянства, зберігається громадянство України.

За дітьми, усиновленими іноземцями, зберігається громадянство України. У разі набуття дітьми громадянства іншої держави, вони, по досягненню 18-річного віку мають визначитися щодо громадянства України (ст. 26).

Відповідно до ст. 2 Закону «Про громадянство України» громадянами України є:

1. усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

2. особи, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) постійно проживали в Україні, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак і які не є громадянами інших держав;

3. особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їхні нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України;

4. особи, які набули громадянство України відповідно до Закону «Про громадянство України».

Отже, для певних категорій осіб у Законі «Про громадянство України» (п. З ст. 2) встановлено спрощений порядок визначення їхньої належності до громадянства України. Це особи, які народилися або постійно проживали на території України, а також їхні нащадки (діти, онуки), якщо вони на 13 листопада 1991 року проживали з якихось причин за межами України, не перебувають у громадянстві інших держав і до 31 грудня 1999 року подали у встановленому цим Законом порядку заяву про визначення своєї належності до громадянства України.

Згідно з п. 4 ст. 2 Закону громадянами України визнаються особи, які набули громадянство України відповідно до Закону «Про громадянство України».

Набуття громадянства України може здійснюватися на підставах, що визначені у ст. 11 Закону.

Відповідно до ст. 11 названого Закону громадянство України може набуватися на таких підставах: 1) за народженням; 2) за походженням; 3) через прийняття до громадянства України; 4) через поновлення у громадянстві України; 5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом; 6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Громадянство може набуватись через прийняття до громадянства, тобто шляхом натуралізації та через поновлення у громадянстві, тобто у порядку репатріації, реінтеграції. Крім набуття громадянства зазначеними способами, у законодавстві може встановлюватися виключний порядок: колективна натуралізація; оптація, тобто вибір особою громадянства.

У нормах законодавства України, що регулюють питання набуття громадянства України, поєднується принцип права крові та права фунту. Це випливає із аналізу відповідних норм Закону «Про громадянство України». Так, відповідно до ст. 12 Закону дитина, батьки якої на момент її народження перебували в громадянстві України, набуває громадянство України незалежно від того, чи народилася вона на території України, чи за її межами. А згідно зі ст. 14 Закону дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, набуває громадянство України. Наведена норма грунтується на положенні міжнародного права щодо скорочення кількості осіб без громадянства.

Наступною підставою набуття громадянства України є прийняття до громадянства України, яке визначається як натуралізація або укорінення Натуралізація — це надання органами державної влади країни громадянства зацікавленій особі на її прохання. У світовій практиці натуралізація є найбільш поширеним способом надання громадянства.

Звичайно виділяють такі основні види натуралізації: індивідуальну натуралізацію і натуралізацію внаслідок правонаступниптва держави. Остання є особливо притаманною для країн так званого «третього світу», хоча у колишніх республіках СРСР після його розпаду практично вирішуються ті ж проблеми.

Необхідні умови прийняття особи до громадянства України є такі:

1) визнання і виконання особою Конституції України та законів України;

2) не перебування особи в іноземному громадянстві. Ця умова грунтується на одному з основних принципів громадянства України — принципі єдиного громадянства України;

3) безперервне проживання особи на законних підставах на території України протягом останніх п'яти років. Ця вимога не поширюється на осіб, що виявили бажання стати громадянами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на території України;

4. володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

5. наявність у особи законних джерел існування.

Припинення громадянства — це припинення постійного правового зв'язку особи з певною державою.

У ст. 25 Конституції України та у преамбулі Закону України «Про громадянство України», відповідно до яких громадянин України не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство. Відповідно до законодавства України громадянство може припинятися з різних підстав. Припинення громадянства може бути пов'язане з бажанням людини набути громадянство іншої держави, що обумовлює припинення громадянства України. Громадянство може припинятися і в тому випадку, коли громадянин України вчинив дії, що за законодавством унеможливлюють перебування його в громадянстві України.

Згідно з Конституцією України (ст. 4) підстави припинення громадянства України визначаються законом. Власне перелік підстав, за якими може бути припинено українське громадянство та порядок його припинення, визначено у Законі «Про громадянство України».

Відповідно до Закону (ст. 18) громадянство України може припинятися за такими підставами:

1. внаслідок виходу з громадянства України;

2. внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Отже, в законодавстві чітко визначені підстави, за якими може бути припинене українське громадянство.

Першою підставою припинення громадянства України, за Законом, є вихід з громадянства. Припинення громадянства за цією підставою здійснюється у певному порядку.

У Законі «Про громадянство України» визначено обставини, за яких громадянство України втрачається. Відповідно до ст. 20 Закону громадянство України втрачається за таких обставин: по-перше, якщо громадянин України добровільно набув громадянство іншої держави; по-друге, внаслідок вступу особи на військову службу, в службу безпеки, правоохоронні органи, органи юстиції або органи державної влади іноземної держави без згоди на те державних органів України та за поданням відповідних державних органів України; по-третє, якщо громадянство України набуто внаслідок подання явно неправдивих відомостей або фальшивих документів; по-четверте, якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала без поважних причин на консульський облік протягом семи років

17. Поняття правового статусу іноземців та осіб без громадянства

Стаття 2. Засади правового статусу іноземців

Іноземці мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов'язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Якщо іноземною державою встановлено обмеження щодо реалізації прав і свобод громадянами України, Кабінет Міністрів України може прийняти рішення про встановлення відповідного порядку реалізації прав і свобод громадянами цієї держави на території України Це рішення набирає чинності після його опублікування Воно може бути скасовано, якщо відпадуть підстави, за яких воно було прийнято.

Здійснення іноземцями своїх прав і свобод не повинно завдавати шкоди національним інтересам України, правам, свободам і законним інтересам її громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Іноземці зобов'язані поважати та дотримувати Конституції і законів України, шанувати традиції та звичаї народу У країни.Режими проживання иностранннх граждан

Стаття 3. Імміграція і тимчасове перебування іноземців ;

Іноземці можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на ії території.

Іноземець може отримати дозвіл на імміграцію та іммігрувати на постійне проживання, якщо він:

• має в Україні законне джерело існування;

• перебуває у близьких родинних відносинах (батько, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з громадянами Укпаїни;

1. КПУ як наука і навчальна дисципліна

2. Джерела КПУ

Джерела конституиійного права України - вихідні базові нормативно-правові акти, які дають можливість осягнути предмет КПУ; форма існування прав норм

• Головним джерелом конституційного права України є Конституція України. Інші джерела конституиійного права України:

• Конституційні закони та органічні, звичайні

• Акти Глави Д. та КМУ, всеукр рефер-му

• Міжн дог-ри або угоди, які ратифіковані ВРУ, які є частиною нац права і джерелом КПУ.

• НПА колишньої УРСР, які є джерелами КПУ на підставі ЗУ Про правонаступництво

• Акти ОМС та акти місцевих референдумів.

Коне договір між ВРУ та Президентом України "Про основні засади, організації та функціонування державної влади і місцевого самоврядування України на період до прийняття Конституції України

Рішення Конституційного Суду України.

3. Предмет і завдання науки КПУ

4. Функції науки КПУ

5. Методологія науки КПУ

М-д науки - сук-ть правил, прийомів, п-пів пізнання, які забез отримання достовірних знань. Методологія - вчення про м-ди пізнання; теорія методів, сук-ть теор п-пів, лог прийомів та конкр с-бІв дослідження явищ.

Заг-філос м-д, системний, стр-но-функц, порівняльний, історичний, соціологіч, статистичний, м-д кільк і якісного аналізу.

6. Конституція України — Основний Закон держави, її поняття та структура

7. Функції, принципи та юридичні властивості КУ

8. Тлумачення КУ

9. Реалізація КУ

10. Нові і ній конституційний процес в Україні

11. Конституційна реформа в Україні

1. Декларація про держ суверенітет (16 лип 1990). Розробка концепції нов. КУ.

2. 1994 р ВРУ затвердила нов. склад конст комісії (Кучма, Мороз). 1995р - укладення конст. дог-ру між ВРУ і През.

Підготовка проекту нов. кост-ї. 1996 - створення тим час. спец, комісії з доопрацювання проекту КУ. 28 чер 1996 - прийняття КУ. Оприлюднення. 24 сер. 2002 р. През. про необхідність преходу від през-парл. до парл-през. республіки. В 2003 р. ВРУ приймає за основу конст. проект 4105. В 2004 р. провал 4105-9. Прийняття проекту 4180 за основу. 8 грудня 2004 р. прийняття в пакет, гол-ні 4180 в цілому та проекту 3207-1 в першому читані.

12. Основні засади конституційного ладу в Україні

Конституційний лад - це юридична організація суспільного і державного устрою, політико-правовий фундамент формування громадянського суспільства і правової держави, засоби забезпечення пріоритету прав і свобод людини і громадянина у відношенні до будь-яких інших колективно-суб'єктивних прав.

Конституцій лад України представляє собою систему суспільних, відносин,, який передбачає, регулює, і охороняє Конституція. Тобто порядок, що встановлює Основний Закон у державі й суспільстві. Загальновизнаними складовими конституційного ладу є основи державного й суспільного ладу, конституційний статус людини і громадянина, форми прямого народовладдя, організація державної влади і місцевого самоврядування і статус їхніх органів, територіальний лад і інші інститути держави й суспільства.

Першочергове значення Конституції України, як і конституцій більшості країн світу, надає закріплення конституційних основ державного й суспільного ладу.

Конституція, як основний закон держави, закріплює відносини, що визначають побудову, устрій і функціонування держави як організації політичної влади. До них відносяться відносини, що складаються з приводу: 1 - форми державного правління; 2 - політичного режиму; 3 - державного устрою; 4 - використання атрибутів і символів держави.