3.1. Якісні зміни шлункового соку впродовж розвитку хронічного алкогольного панкреатиту у щурів

Дослідження впливу хронічного споживання етилового спирту на шлункову секрецію у часі проведені методом аспірації та методом перев’язки пілоруса на 14 тижні від початку індукції панкреатиту за Шеєм та співав []. Отримані нами результати показали, що хронічна алкоголізація впливає як на рівень базальної шлункової секреції, так і на якісний склад шлункового соку у щурів. Про це свідчили зміни рівня шлункової секреції та хімічного складу шлункового соку, котрі спостерігались у тварин після тривалого застосування 20%-го розчину етанолу.

Результати наших досліджень свідчать, що об’єм секретованого шлункового соку в цій серії експерименту значно перевищував такий у контролі (група щурів, які споживали питну воду). Так, кількість секретованого шлункового соку у алкоголізованих впродовж 14 тижнів тварин збільшилася на 59,49% (р<0,01). За 4 години спостереження у тварин дослідної групи виділилось 4,37±0,49мл шлункового соку, тоді як у контрольних лише 2,74±0,25 мл (Рис.3.1.1).

Отримані нами результати показали, що у тварин з моделлю хронічного алкогольного панкреатиту змінювався рН і вміст соляної кислоти в шлунковому соку. У щурів, які впродовж 14 тижнів споживали алкоголь, рН шлункового соку зменшився на 10,92% (2,04±0,06; р<0,01) щодо контрольних значень (2,29±0,06)(Рис.3.1.1). Таке зменшення рН шлункового секрету відбувалось за рахунок посилення секреції хлористоводневої кислоти. Дебіт соляної кислоти за годину досліду був більшим, ніж у контролі (50,35±3,96 мкмоль) на 77,82% (р<0,001) і становив 89,53±9,56 мкмоль (Табл.1).

Рис.3.1.1 Зміни показників об’єму та pH шлункового соку у щурів при моделюванні експериментального хронічного алкогольного панкреатиту

Примітки.** - р<0,01

При обстеженні людей, хворих на хронічний панкреатит, також спостерігалось зниження рН шлункового вмісту та посилення секреції соляної кислоти [7, 10, 12, 15, 27, 28, 29]. Відомості літератури свідчать, що у щурів з експериментальним гастритом, викликаним етанолом, вдвічі збільшується базальна акумуляція амінопірину в слизовій оболонці шлунка, що вказує на істотне посилення секреції соляної кислоти [17]. Деякі дослідники засвідчують надлишкову секрецію соляної кислоти при панкреатиті як фактор ризику розвитку канцерогенезу в підшлунковій залозі [35, 36]. Таким чином, отримані нами результати узгоджуються з даними інших дослідників. Автори доводять, що хронічне пошкодження слизової оболонки шлунка етанолом пов’язане зі змінами мобілізації іонів кальцію [17].

Посилення секреції соляної кислоти залозами шлунка супроводжувалось збільшенням вмісту загального білка в шлунковому соку.

Таблиця 1

Зміни базальної шлункової секреції та якісного складу шлункового соку у щурів при індукції експериментального хронічного алкогольного панкреатиту (М±m)

Показник	Контроль	Панкреатит
Дебіт HCl/год, моль	50,35±3,96	89,53±9,56 ***
Дебіт білка/год, мг	0,13±0,01	0,22±0,04 **

Примітка.** - р<0,01; *** - р<0,001 щодо контролю;

Порівняльний аналіз даних, отриманих в цій серії експерименту з результатами без застосування етанолу показав, що дебіт загального білка на 69,23% (р<0,01) був більшим щодо контролю. Так, вміст загального білка за годину досліду становив 0,22±0,04 мг при відповідному значенні у контролі 0,13±0,01 мг (Табл.1). Збільшення дебіту білка відбувалось за рахунок посилення дифузійно-фільтраційних процесів у клітинах слизової оболонки шлунка. При цьому концентрація даного показника в шлунковому соку не змінювалась щодо контролю. Аналіз даних літератури показав, що при гострому панкреатиті у сироватці крові щурів істотно підвищуються рівні гастрину і соматостатину []. При цьому концентрації іонів водню і пепсину в шлунковому соку також збільшувались на 347% і 177%, відповідно. Посилення секреції соляної кислоти і пепсину було обумовлено підвищенням рівня гастрину. Разом з цим, ефектам гастрину протидіяв соматостатин, концентрація якого також зростала. Порушення рівноваги виділення гастрину і соматостатину призводило до того, що надлишкова секреція пепсину не була пропорційною вивільненню кислоти, що викликало дисфункції і порушення цілісності стінки шлунка при панкреатиті. Ці дані свідчать про порушення ендокринної і екзокринної функцій шлунка у тварин хворих на панкреатит [9]. У пацієнтів із цим захворюванням постпрандіальна секреція гастрину була такою, як і у здорових людей, а секреція холецистокініну і ентерогастрону суттєво зменшувалась [15]. В наших дослідах у щурів з хронічним алкогольним панкреатитом істотно посилювалась секреція соляної кислоти і загального білка, останнє може бути пов’язане з надлишковою секрецією пепсину. Ці зміни можуть бути викликані дисбалансом секреції гастрину, соматостатину та інших тканинних гормонів.

Вміст соляної кислоти у шлунковому секреті щурів, які впродовж чотирьох тижнів споживали 20%-ий розчин етилового спирту, зростала і становила 2,9±0,34 ммоль/л, що на 74,7% (р<0,05) перевищувало такі значення у тварин, які вживали питну воду (1,66±0,33 ммоль/л). У наступні чотири тижні при споживанні алкоголю секреція соляної кислоти шлунковими залозами тварин посилювалась і була більшою, ніж після перших чотирьох тижнів алкоголізації. Концентрація соляної кислоти в аспіраті, відібраному через 8 тижнів хронічного вживання алкоголю, була найвищою щодо такої в інших зразках, отриманих після менше або більше тривалого споживання етилового спирту, і складала 4,23±0,45 ммоль/л, що було більшим, ніж у контролі на 154,82% (р<0,001) (Рис.3.1.2) .

Характер змін кислотності шлункового вмісту при подальшій алкоголізації був таким, як і через 4 та 8 тижнів. Проте, слід зазначити, що впродовж перших восьми тижнів споживання алкоголю концентрація соляної кислоти в шлунковому секреті поступово зростала, значно перевищуючи контрольні значення. При подальшому вживанні етанолу даний показник знижувався, проте залишався значно більшим, ніж у контролі. Так, через 12 тижнів хронічної алкоголізації кислотність шлункового вмісту перевищувала контрольні значення на 129,52% (р<0,001) і становила 3,81±0,37 ммоль/л (Рис.3.1.2).

Важливе значення для оцінки функціонального стану шлунка має активність синтезу білків, які входять до складу шлункового соку. Результати наших досліджень показали, що під впливом етилового спирту, спожитого впродовж восьми тижнів, не відбувалось змін концентрації загального білка в секреті, проте через 12 тижнів вживання алкоголю індивідуальні коливання значень концентрації загального білка були дуже різкими.

Рис.3.1.2. Концентрація складових шлункового соку голодних щурів

Примітки. * - р<0,05; ** - р<0,01; *** - р<0,001 щодо контролю; n – кількість тварин із груп.

За цим показником отриманий у дослідах цифровий матеріал був розподілений на дві групи. Так, у 67% хронічно алкоголізованих тварин концентрація загального білка в секреті коливалась навколо контрольних значень і складала в середньому 26,8±4,76 мкг/мл, тоді як у 33% таких щурів вона суттєво збільшувалась і становила 111,25±9,83 мкг/мл, що було більшим, ніж у контролі на 391,39% (р<0,001) (Рис.3.1.2). Аналіз літератури показує, що у людей, хворих на хронічний алкогольний панкреатит, зменшується секреція ліпази у шлунку впродовж цефалічної фази секреції [], а у мишей після чотирьох внутрішньошлункових введень 50% розчину етанолу зменшується протеолітична активність шлункового соку []. Отже, імовірно, в наших експериментах у 67% щурів впродовж 12 тижнів заміни пиття розчином етанолу не змінювалась структура ферментпродукуючих клітин, але міг відбуватись перерозподіл синтезу білкових компонентів шлункового соку при незмінному рівні загального білка. Істотне збільшення концентрації цього показника у інших 33% тварин може бути пов’язано з активацією синтезу і секреції протеолітичних ферментів клітинами шлункових залоз.

Відомо, що вміст гексозамінів у шлунковому вмісті свідчить про утворення шлункового слизу, якому належить функція захисту стінки шлунка від дії пошкоджуючих чинників. Результати наших досліджень показали, що впродовж перших чотирьох тижнів вживання етилового спирту концентрація гексозамінів в шлунковому секреті щурів істотно не змінювалась, проте при подальшій алкоголізації їх міліграмвідсотковий вміст зменшувався і наприкінці восьмого тижня відрізнявся від такого у контрольних показниках на 20,8% (р0,05). Споживання тваринами 20%-вого розчину етанолу впродовж дванадцяти тижнів спричинило зменшення вмісту гексозамінів на 31% (р0,01) порівняно з контролем (Табл.2).

Зменшення кількості гексозамінів впродовж розвитку хронічного алкогольного панкреатиту, свідчить про вразливість слизової оболонки шлунка до дії соляної кислоти, секреція якої при цьому підвищується. Таке порушення функції захисту шлунка може бути причиною запалення та утворення ерозій і виразок. При надмірному споживанні алкоголю схожі патології можна виявити у людей. Дані літератури свідчать, що у мишей, яким вводили етанол, зменшується кількість бокалоподібних клітин у слизовій оболонці шлунка, що призводить до зменшення секреції слизу [3]. Таким чином, в нашому експерименті слизова оболонка шлунка щурів стає більш вразливою до дії

пошкоджуючих факторів, зокрема соляної кислоти, секреція якої при цьому підвищується. Це може бути причиною запалення та утворення ерозій і виразок слизової оболонки шлунка у щурів з хронічним алкогольним панкреатитом [3, 31].

Таблиця 2

Концентрації гексозамінів та груп вільних амінокислот у шлунковому вмісті щурів впродовж розвитку експериментального хронічного алкогольного панкреатиту

(мг%; М±m)

Концентрації	Контроль	Споживання 20% розчину етанолу впродовж
		4 тижнів	8 тижнів	12 тижнів
Гексозаміни, мг%	1,66±0,33	2,9±0,34*	4,23±0,45***	3,81±0,37***
Цистеїн, цистин	0,3±0,03	0,4±0,03*	0,29±0,03	0,23±0,02*
Орнітин, лізин, аргінін	0,43±0,04	0,35±0,02*	0,26±0,02***	0,24±0,02***
Таурин, гістидин, серин	0,34±0,02	0,39±0,02	0,3±0,02	0,16±0,01***
Аспарагін, гістамін	0,04±0,01	0,06±0,003***	0,04±0,003	0,01±0,002***
Пролін, оксипролін	0,46±0,03	0,5±0,03	0,32±0,01***	0,19±0,01***
Гліцин, аспарагінова кислота	0,7±0,06	0,97±0,05**	0,47±0,03***	0,34±0,02***
Глутамінова кислота, треонін	0,9±0,07	0,5±0,03***	0,84±0,03	0,91±0,04
Аланін, метіонін	0,34±0,02	0,24±0,02**	0,44±0,02*	0,35±0,02
Валін, тирозин	0,2±0,03	0,06±0,01***	0,08±0,01***	0,03±0,004***
Лейцин, фенілаланін	0,57±0,04	0,54±0,02	0,62±0,03	0,78±0,04**
Ізолейцин, триптофан	0,39±0,04	0,44±0,02	0,45±0,03	0,63±0,04**

Примітка. * - р<0,05; ** - р<0,01; *** - р<0,001 щодо контролю

Такі патології виникали при надмірному споживанні етанолу людьми [6]. Автори зробили висновок про підвищення проникності слизової оболонки шлунка під впливом етанолу, а також встановили, що тривале вживання алкоголю порушує мікроциркуляцію та призводить до структурних пошкоджень слизової оболонки шлунка. Ці стани можуть бути викликані зменшенням формування гормоноподібних субстанцій під впливом простагландинів, а також збільшенням продукції лейкотрієнів [6].

Оскільки амінокислоти та їх похідні належать до сполук, що можуть забезпечувати клітинну сигналізацію, здійснювати регуляцію експресії генів та каскаду фосфорилювання протеїнів, є ключовими прекурсорами синтезу гормонів, низькомолекулярними субстанціями азоту, а також регуляторами кишкової фази шлункової секреції ми дослідили зміни спектру амінокислот у шлунковому соку щурів з хронічним алкогольним панкреатитом. Отримані нами результати показали, що вже через 4 тижні щоденного споживання етанолу у шлунковому вмісті значно змінюється співвідношення сірковмісних амінокислот, що є дезінтоксикаторами організму. Також під впливом алкоголю змінюється концентрація орнітину, лізину та аргініну, котрі ,як відомо, покращують бар’єрну функцію слизової оболонки кишечника, зменшуючи ступінь її ушкоджень ліпополісахаридами ендотоксинів. Важливим показником функціаональної діяльності шлунка є концентрація у шлунковому соку тирозину, гліцину та триптофану. В літературі зустрічаються відомості про те, що тирозин і гліцин можуть попереджувати виразкоутворення та разом з триптофаном активно протидіють розвитку запалення тканин шлунка і кишечника. Рівень гістаміну у шлунковому соку дозволяє виявити наявність запального процесу в тканині слизової оболонки шлунка. Зміни вмісту амінокислот у порожнині шлунка у щурів з моделлю експериментального панкреатиту можуть супроводжуватись перерозподілом їх кількості у крові. Неоднаковий характер змін шлункової секреції у щурів з паталогією може бути обумовлений індивідуальними коливаннями спііввідношення рівнів певних амінокислот у крові та в порожнині шлунка, співвідношення вмісту гістаміну та амінокислот між собою у шлунковому соку, інтенсивності змін шлункової секреції на початку чи наприкінці досліду, що особливо важливо для секреції ферментів (Табл.2).

Порівнюючи концентрацію цистеїну і цистину дослідної проби з контрольною, встановили, що після 4 тижнів вживання етилового спирту концентрація даної групи вільних амінокислот зростала на 33,33 % (p<0,05). Через 8 тижнів від початку алкоголізації зміни концентрації цистеїну і цистину не були статистично значущими (p<0,05). Порівняльний аналіз вмісту аспірату дослідних і контрольних тварин показав, що вживання етилового спирту впродовж 12 тижнів призводить до зменшення концентрації амінокислот на 23,33 % (p<0,05) (Табл.2).

Результати отримані хроматографічним методом показали, що концентрація орнітину, лізину і аргініну у шлунковому соку при хронічному вживанні алкоголю відрізняється від такого показника у контрольних тварин. Впродовж експерименту концентрація цих вільних амінокислот була меншою від контролю на 18,6% (p<0,05) після 4 тижнів, на 39,53% (p<0,001) після 8 тижнів та на 44,19% (p<0,001) після 12 тижнів від початку споживання 20%-го розчину етилового спирту (Табл.2). Відомо, що аргінін покращує бар’єрну функцію слизової оболонки кишечника, зменшуючи ступінь її ушкоджень ліпополісахаридами ендотоксинів []. Ймовірно, ця амінокислота виконує подібну функцію і щодо слизової оболонки шлунка. Тому зрозуміло, що зменшення її міліграмвідсоткового вмісту в секреті сприяє утворенню геморагічних виразок. Разом з цим, дефіцит аргініну може призводити до зниження рівня оксиду азоту, звуження кровоносних судин і, як наслідок,

ішемії стінки шлунка. Ці процеси можуть підтримуватись за рахунок зниження рівнів таурину, гліцину та лізину, які здатні запобігати перекисному окисненню ліпідів у клітинах та ішемічним пошкодженням.

Порівнюючи концентрацію таурину, гістидину та серину в аспіраті щурів, що вживали розчин етанолу впродовж 8 тижнів та контрольною групою тварин, що вживали водопровідну воду, статистично значущих відмінностей не виявлено. Значення цього показника в досліді після 4 тижнів (0,39±0,02 мг%) та після 8 тижнів (0,30±0,02 мг%) алкоголізації практично дорівнювали таким в контролі (0,34±0,02 мг%). Під впливом етилового спирту впродовж 12 тижнів концентрація даної групи амінокислот в аспіраті дослідних тварин зменшилась на 52,94 % (p<0,001) (Табл.2).

На відміну від попередньої групи вільних амінокислот вплив етанолу на концентрацію аспарагіну та гістаміну в аспіраті щурів дослідної групи було виявлено відразу. Після перших чотирьох тижнів експерименту концентрація амінокислот зросла порівняно з контролем на 50% (p<0,001). На 8-ому тижні вживання 20%-го розчину етилового спирту показник статистично значущо не відрізнявся від контролю (p>0,05). Через 12 тижнів хронічного споживання алкоголю вміст даної групи вільних амінокислот (0,01±0,002 мг%) зменшився на 75% (p<0,001) щодо такого у контролі (0,04±0,01мг%) (Табл.2).

Порівняльний аналіз концентрації проліну та оксипроліну в аспіраті тварин контрольної та дослідної груп після 4-х тижнів алкоголізації статистично значущої різниці не виявив. Впродовж 8 тижнів вживання 20%-го розчину етанолу концентрація амінокислот зменшилася на 30,43% (p<0,001). Дія етилового спирту протягом 12 тижнів призвела до зменшення такого показника на 58,7 % (Табл.2).

Результати наших досліджень показали, що після 4-ох тижнів вживання етанолу вміст гліцину та аспарагінової кислоти в дослідних пробах на 38,57% (p<0,01) більше, ніж в контролі. Впродовж наступних 4 тижнів досліду концентрація амінокислот зменшилася і після закінчення 8-го тижня

алкоголізації була меншою ніж в контролі на 32,86 %, а після 12 тижня споживання етанолу на 51,43% (Табл.2).

При дослідженні шлункової секреції впродовж розвитку алкогольного панкреатиту встановлено, що концентрація глутамінової кислоти та треоніну змінювались лише впродовж перших чотирьох тижнів алкоголізації, зменшуючись 44,44 % (p<0,05) щодо контролю (Табл.2). Впродовж наступних 8-ми тижнів значення цього показника коливалось в межах контролю.

Після перших чотирьох тижнів вживавання тваринами розчину етилового спирту концентрація валіну і тирозину в аспіраті зменшилась на 70% (p<0,001). В наступні чотири тижні зміни концентрації вільних амінокислот в порівнянні з першими 4 тижнями досліду були менш вираженні, показник був на 60% (p<0,001) менше від такого в контролі. Після 12-ти тижнів споживання 20%-го розчину етилового спирту вміст валіну і тирозину у аспіраті був найменшим і відрізнявся від контролю на 85% (p<0,001) (Табл.2).

Впродовж вживання алкоголю дослідною групою тварин в аспіраті також спостерігались зміни вмісту аланіну та метіоніну. В перші 4 тижні досліду концентрація амінокислот зменшилась на 29,41% (p<0,01) порівняно з контролем. Після 8 тижнів алкоголізації такий показник збільшився на 29,41%(p<0,05). Подальше споживання етанолу статистично значущих змін не викликало, показники дослідної групи (0,35±0,02) майже не відрізнялись від таких у контролі (0,34±0,02) (Табл.2).

Змін концентрацій лейцину, фенілаланіну, ізолейцину та триптофану впродовж перших 8 тижнів розвитку панкреатиту виявлено не було. Отримані результати хроматографічного аналізу аспірату дослідної та контрольних груп тварин за цей термін статистично значущо не відрізнялись (p>0,05). Проте, після 12 тижнів алкоголізації концентрація лейцину та фенілаланіну в аспіраті зросла на 36,84 % (p<0,01) порівняно з контролем, а ізолейцину та триптофану збільшився на 61,54% (p<0,01) (Табл.2).

В літературі є дані про те, що L-ізоформи амінокислот алостерично зв’язуються з кальцій-чутливими рецепторами [8], розміщеними на

базолатеральній та апікальній мембранах G-клітин, а також парієтальних клітин, активно регулюючи шлункову секрецію в нейрогуморальну фазу [14, 16]. Зв’язуючись з цими рецепторами на G-клітинах амінокислоти викликають вивільнення гастрину, який стимулює шлункову секрецію, а на парієтальних клітинах – безпосередньо активують H⁺-K⁺-АТФазу, що посилює секрецію соляної кислоти. Наявність кальцій-чутливих рецепторів показана також на епітеліоцитах, які продукують слиз у шлунку людей, а також на головних клітинах шлункових залоз щурів. Тому регуляція секреції пепсиногену і слизу також може відбуватись із залученням цих рецепторів. Максимальне збільшення секреції гастрину відбувається під впливом ароматичних амінокислот, зокрема фенілаланіну. В наших дослідах в шлунковому вмісті тварин суттєво збільшувалась концентрація фенілаланіну та лейцину. При цьому у всіх піддослідних щурів істотно зростала концентрація соляної кислоти в шлунковому вмісті та концентрація загального білка у третини тварин. Посилення секреції основних компонентів шлункового соку може бути пов’язане з активацією фенілаланіном і лейцином кальцій-чутливих рецепторів у слизовій оболонці шлунка. З іншого боку деякі роботи свідчать, що лейцин стимулює вивільнення інсуліну з β-клітин підшлункової залози [47]. Різке зниження рівня глюкози в крові під впливом інсуліну сприймається глюкосенситивними нейронами гіпоталамуса, котрий активує ядра блукаючих нервів і стимулює шлункову секрецію. Можливо, збільшення секреторних показників у нашому експерименті пов’язано із залученням цього механізму активації секреторного процесу. Відомо, що лейцин, аргінін і глутамін стимулюють фосфорилювання рапаміцинової мішені ссавців mTOR₁, яка фосфорилює еукаріотичний фактор ініціації трансляції 4Е-зв’язаний протеїн-1 і рибосомальну протеїн S6 кіназу-1, що призводить до ініціації синтезу білка [47]. Можливо, різна інтенсивність синтезу білків у щурів з алкогольним панкреатитом залежала від співвідношення міліграмвідсоткового вмісту зазначених амінокислот в клітинах залоз шлунка у окремих щурів. З іншого боку зв’язування фенілаланіну з Са²⁺-чутливими рецепторами лінії

холецистокінінпродукуючих клітин проксимального відділу тонкого кишечника стимулює вивільнення холецистокініну, який активує секрецію ферментів підшлункової залози [44]. Можна припустити залучення цього механізму in vivo в нашому експерименті до розвитку панкреатиту у щурів після дванадцяти тижнів споживання алкоголю.

Впродовж усього терміну розвитку хронічного алкогольного панкреатиту в шлунковому соку поступово зменшувалась концентрація орнітину, лізину та аргініну. Відомо, що аргінін покращує бар’єрну функцію слизової оболонки кишечника, зменшуючи ступінь її ушкоджень ліпополісахаридами ендотоксинів [43]. Ймовірно, ця амінокислота виконує подібну функцію і щодо слизової оболонки шлунка. Тому зрозуміло, що зменшення її міліграмвідсоткового вмісту в секреті сприяє утворенню геморагічних виразок. Разом з цим, дефіцит аргініну може призводити до зниження рівня оксиду азоту, звуження кровоносних судин і, як наслідок, ішемії стінки шлунка. Ці процеси можуть підтримуватись за рахунок зниження рівнів таурину, гліцину та лізину, які здатні запобігати перекисному окисненню ліпідів у клітинах та ішемічним пошкодженням [43].

Дані літератури свідчать, що амінокислоти з розгалуженими вуглецевими ланцюгами, особливо лейцин, стимулюють асиміляцію білків у панкреатичних ацинарних клітинах через mTOR шлях [Sans]. Цим шляхом також ініціюють синтез білка аргінін і глутамін [Wu]. В наших дослідах лейцин, концентрація якого в секреті, отриманому після 12 тижнів споживання етанолу, значно збільшувалась, може стимулювати синтез білків у клітинах залоз шлунка, що і спостерігалось у третини групи дослідних тварин в нашому експерименті. З іншого боку концентрації валіну та аргініну істотно знижувались. Можливо, індивідуальні коливання співвідношення рівнів амінокислот, залучених до регуляції синтезу білків, у щурів впливають на його інтенсивність у слизовій оболонці шлунка та вивільнення білків у шлунковий сік. Лейцин здатний стимулювати синтез ферментів у підшлунковій залозі [Sans], що при незмінному об’ємі секрету призводить до утворення білкових преципітатів, які кальцифікують і обтурують панкреатичні протоки, внаслідок чого відбувається самоперетравлення залози. Джерела літератури свідчать, що фенілаланін може зв’язуватись з Са²⁺-чутливими рецепторами лінії холецистокінінпродукуючих клітин проксимального відділу тонкої кишки та стимулювати вивільнення холецистокініну, який стимулює секрецію ферментів підшлункової залози [Wang]. Таким чином, дисбаланс амінокислот може призводити до розвитку панкреатиту.

Отже, виявлені зміни біохімічного складу шлункового секрету при моделюванні алкогольного панкреатиту, ймовірно, впливають на зовнішньосекреторну діяльність підшлункової залози. Відомо, що тривала гіпер- або гіпосекреція шлунка та їх наслідки можуть сприяти розвитку хронічного панкреатиту чи обтяжувати його перебіг Хронічне підвищення кислотності в нашому експерименті може бути одним із факторів розвитку патології підшлункової залози.