анатомия Рудик
.pdf
Розділ 5
cecális. Клубовій кишці властиве значне скупчення в її стінках лімфоїдних елементів, які у багатьох тварин утворюють угруповання лімфоїдних вузли- ків (пейєрові бляшки). Ворсинки в ній рідкі й слабко виражені.
Увеликої рогатої худоби дванадцятипала кишка 90–120 см завдовжки. Спочатку вона йде від пілоруса вперед і вгору до печінки. В правому підре- бер’ї, біля воріт печінки, вона формує сигмоподібний згин — flexúra duodéni craniális. Далі кишка дорсокаудально проходить по печінці, вентрально — від правої нирки до входу в тазову порожнину, потім повертає медіально, утворюючи каудальний згин — flexúra duodéni caudális, і знову спрямовуєть- ся вперед до печінки, де, утворюючи дванадцятипало-порожнистий згин — flexúra duodenojejunális, переходить у порожню кишку. Жовчна протока від- кривається на відстані 50–70 см від пілоруса сичуга на невеликому сосочку. Протока підшлункової залози відокремлена від печінкової і відкривається каудальніше на 30–40 см.
Порожня кишка розміщена в правому підребер’ї, правій клубовій і пах- винній ділянках. Вона довга (до 40 м) й огинає собою лабіринт ободової киш- ки, утворюючи навколо останньої гірлянду. Порожня кишка підвішена на короткій брижі, яка спускається спочатку на товсту кишку, а з останньої — на порожню кишку.
Клубова кишка спрямована майже прямолінійно від останнього витка гір- лянди порожньої кишки вперед і вгору до вентральної стінки сліпої кишки, на рівні 4-го поперекового хребця. Її отвір —óstium ileále (див. рис. 5.22, 1) визначає межу між сліпою і ободовою кишками, а слизова оболонка клубової кишки формує між ними заслінку — válvula ileocoecocolíca.
Уконя (див. кольорову вклейку, рис. ІХ, 6, 7) дванадцятипала кишка біля пілоруса грушоподібно розширюється, утворюючи ампулу — ampúlla duodéni, потім утворює на печінці сигмоподібний згин, огинаючи тіло підшлун- кової залози. Цю частину кишки виділяють як низхідну — pars descéndens.
Потім по правій частині печінки кишка піднімається до правої нирки як висхідна частина — pars ascéndens. Позаду нирки, на рівні 2–3-го попереко- вого хребця, дванадцятипала кишка повертає вліво, утворюючи каудальний згин, і далі продовжується як поперечна частина — pars transvérsa — між брижами з правого боку на лівий, де продовжується в порожню кишку. Два- надцятипала кишка з’єднується зв’язками: 1) з печінкою — lig. hepatoduodenále; 2) з ниркою і сліпою кишкою — lig. renocecoduodenále; 3) з малою обо-
довою кишкою — lig. duodenocolícum. Сосочок дванадцятипалої кишки зна- ходиться на відстані 10–12 см від пілоруса (див. рис. 5.19, 12), в ньому від- криваються протоки печінки й підшлункової залози.
Петлі порожньої кишки (див. кольорову вклейку, рис. ІХ, 6, 18) підвішені на довгій брижі 1, що дає змогу робити значні перистальтичні рухи. Кишка лежить у заглибленні, яке утворене сліпою й більшою ободовою кишками, і займає в лівій половині черевної порожнини верхню і середню третини. Дов- жина порожньої кишки у коня до 30 м. Поодиноких лімфоїдних вузликів і пейєрових бляшок багато, вони добре розвинуті.
Клубова кишка за будовою стінки не відрізняється від порожньої кишки. Починається кишка без помітної межі від порожньої кишки, переходить на правий бік і на рівні 3–4-го поперекових хребців вступає в меншу кривину
280
НУТРОЩІ
сліпої кишки. Кишка невелика (до 30 см), розміщується в лівому підребер’ї й лівій клубовій ділянці.
Усвині (див. рис. ІХ, 6, 7) дванадцятипала кишка від пілоруса шлунка в правому підребер’ї проходить по печінці в правій дорсальній частині черев- ної порожнини каудально до заднього кінця правої нирки. За правою нир- кою кишка повертає вліво і переходить у порожню кишку.
Протока печінки відкривається на відстані 2–5 см, протока підшлункової залози — на відстані 15–25 см від пілоруса. Порожня кишка лежить між пе- чінкою і конусом ободової кишки. Порожня кишка має довжину 15–20 м, утворює багато кишкових петель. Пейєрові бляшки (6–38) стрічкоподібні, дов- гі. Клубова кишка спрямовується вгору і вправо до сліпої кишки. На слизо- вій оболонці сліпої кишки місце входження клубової кишки чітко виступає, утворюючи сосочок 16 — papílla ileális.
Усобаки (див. рис. 5.25, 19) дванадцятипала кишка відносно коротка, підвішена на довгій брижі і за діаметром майже така, як і товста кишка. Вона відходить від пілоруса у правому підребер’ї і як низхідна частина — pars descéndens — проходить вподовж печінки, потім управо, дорсально й каудально по правій стінці черевної порожнини до заднього кінця правої нирки. В ділянці 5–6-го поперекових хребців повертає вліво, огинає сліпу кишку і початок ободової і як висхідна частина — pars ascéndens — тягнеть- ся медіально від лівої нирки краніально майже до пілоруса, переходячи в порожню кишку. Слизова оболонка має довгі ворсинки. Протока печінки ра- зом з протокою підшлункової залози відкривається на відстані 3–8 см від пілоруса.
Порожня кишка прилягає до черевної стінки, її довжина — 2–7 м, формує велику кількість петель. З вентральної поверхні кишка прикрита більшим сальником. Клубова кишка в ділянці 1–2-го поперекового хребця підніма- ється дорсально і відкривається сосочком на межі сліпої й ободової кишок. Пейєрові бляшки (11–25) округлої і овальної форми, до 3,5 мм завдовжки. У клубовій кишці молодих тварин їх довжина сягає 100–400 мм.
Нерви: n. vágus, n. splánchnicus májor. Судини: a. celiáca, a. mesentérica craniális.
Застінні залози
Печінка — hépar (рис. 5.23) — надзвичайно великий своєрідний паренхі- матозний орган буро-червоного кольору. Печінка виробляє і виділяє жовч, яка сприяє перетравленню жирів. У м’ясоїдних вона розвинута сильніше, ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у со- баки — 300 мл жовчі. Крім участі в процесі травлення печінка виконує цілу низку життєво необхідний функцій: 1) відіграє захисну роль і знешкоджує отруйні речовини, які заносяться кров’ю з кишок; 2) є депо тваринного крох- малю (глікогену); 3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини; 4) ви- конує кровотворну функцію у плода; 5) відіграє важливу роль у теплорегу- ляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній; 6) є депо крові (до 20 %) тощо.
281
Розділ 5
Печінка — це щільний, сплющеної форми орган, з гострими нижнім і біч- ними краями. Краї печінки внизу розсічені на частини (частки). Отже, печі- нка є частковим органом.
На печінці розрізняють опуклу діафрагмальну — fácies diaphragmática — і ввігнуту нутрощеву — fácies viscerális — поверхні. Остання звернена до кишок і шлунка. Приблизно у центрі її є ворота печінки — pórta hépatis, міс- це, куди входять судини, нерви і звідки виходить печінкова протока.
Дорсальний край (див. рис. 5.23, 9) — márgo dorsális — тупий, по ньому проходить, зростаючись із печінкою, каудальна порожниста вена 15, в яку відкриваються печінкові вени. Ліворуч від вени знаходиться стравохідне втиснення 19 — impréssio оesophágea. Правий, лівий і вентральний краї 10 — márgo déxter, siníster et ventrális — гострі. Печінка по вентральному гостро- му краю міжчастковими вирізками — incisúrae interlobáres — ділиться на частки. На печінці розрізняють чотири частки: праву— lóbus hépatis déxter 4, 5,
Рис. 5.23. Печінка:
А — коня; Б — собаки; В — великої рогатої худоби; Г — свині; 1 — lóbus hépatis siníster (laterális); 2 — lóbus hépatis siníster (mediális); 3 — lóbus hépatis quadrátus; 4 — lóbus hépatis déxter (mediális); 5 — lóbus hépatis déxter (laterális); 6 — lóbus hépatis caudátus; 7 — proc. caudátus hépatis; 8 — proc. papilláris hépatis; 9 — márgo dorsális; 10 — márgo acútus; 11 — vésica féllea; 12 — dúctus cholédochus; 13 — dúctus cýsticus; 14 — v. pórtae; 15 — v. cáva caudális; 16 — dúctus hepáticus commúnis; 17 — impréssio renális; 18 — lig. téres hépatis; 19 — impréssio oesophágea; 20 — lig. trianguláre siníster et déxter; 21 — a. hepática
282
НУТРОЩІ
ліву — lóbus hépatis siníster 1, 2, квадратну — lóbus hépatis quadrátus 3 — і
хвостату — lóbus hépatis caudátus 6. Розміщення і межі часток краще роз- глядати з нутрощевої поверхні. На правій частці печінки розміщується жовч- ний міхур — vésica féllae 11. Між жовчним міхуром і круглою зв’язкою — lg. téres hépatis 18 — або вирізкою лежить квадратна частка. Остання відділя- ється від хвостатої частки воротами печінки, в центрі яких знаходиться ворі- тна вена — v. pórtae 14. Решту печінки займає ліва частка.
На печінці розрізняють круглу зв’язку (залишок пупкової вени плода), яка на діафрагмальній поверхні печінки переходить у серпоподібну зв’язку — lig. falcifórme hépatis. Остання входить до складу вінцевої зв’язки печінки — lig. coronárium hépatis. Вінцева зв’язка утримує печінку на діафрагмі і по боках переходить у праву й ліву трикутні зв’язки — lig. trianguláre déxtrum et sinístrum 20. Крім того, печінка зв’язками з’єднується з правою ниркою
(lig. hepatorenále), шлунком (lig. hepatogástricum), дванадцятипалою кишкою (lig. hepatoduodenále).
Печінка побудована за типом паренхіматозного органа. Зовні вона вкри- та нутрощевим листком очеревини. Під мезотелієм очеревини знаходиться її сполучнотканинна основа, яка являє собою єдине ціле з дуже тонкою капсу- лою печінки. Від капсули, особливо в ділянці воріт, сполучна тканина про- никає з судинами в товщу печінки і тут формує її сполучнотканинний кар- кас, заповнений паренхімою. Паренхіма складається з печінкових клітин, що формують печінкові часточки, головним елементом яких є печінкові клі- тини й печінкові капіляри. Печінкові клітини багатогранні і однією своєю поверхнею дотикаються до синусоїдних капілярів, другою прилягають до сусідніх парехніматозних клітин, а третьою утворюють жовчні щілини між стінками клітин. Жовч, яка виділяється печінковими клітинами, надходить у щілини (капіляри), що об’єднуються в більші праву й ліву печінкові прото- ки — dúctus hepáticus déxter et siníster. Останні зливаються в загальну печі- нкову протоку — dúctus hepáticus commúnis 16, яка виходить з воріт печінки і спрямовується до дванадцятипалої кишки або за наявності жовчного міху- ра сполучається з міхуровою протокою — dúctus cýsticus 13 — і продовжуєть- ся вже як жовчна протока — dúctus cholédochus 12. Кінцева частина жовчної (або печінкової) протоки містить оддіїв стискач — sрhíncter Oddi.
Кінцеві гілки ворітної вени проходять між печінковими часточками і на- зиваються міжчасточковими венами — vv. interlobuláres. На внутрішній сті- нці кровоносних капілярів містяться зірчасті (купферові) клітини, які вико- нують фагоцитарну функцію. Через ці капіляри проходить змішана кров. Саме тут кров, протікаючи між печінковими клітинами, розміщеними ряда- ми (балками), взаємодіє з ними. Кров, пройшовши капіляри, збирається в центрі кожної часточки в загальну (центральну) вену. Центральні вени — vv. centráles — всіх печінкових часточок зливаються між собою в печінкові вени, які відводять кров з печінки в задню порожнисту вену.
Печінка — масивний орган, її маса у коня становить близько 1,2 % маси тіла (5000 г), у великої рогатої худоби — 1,1 (4500), у свині — 2,5 (2400), у
собаки — 2,8–3,4 % (400–500 г). Маса печінки залежить від її кровонапов- нення й індивідуально дуже мінлива.
283
Розділ 5
Жовчний міхур — vésica féllea (див. рис. 5.23, 11) — являє собою грушопо- дібної форми резервуар для жовчі, де жовч згущується приблизно в 3–5 ра- зів внаслідок всмоктування води його слизовою оболонкою. Саме тому жовч, що надходить у кишки, має різний склад залежно від того, звідки вона на- дійшла (загальна печінкова протока чи жовчний міхур). Жовчний міхур може бути розділений внутрішньою перетинкою (лев) або його зовсім може не бути (кінь, верблюд, олень, слон, пацюк). Стінка жовчного міхура склада- ється із слизової, м’язової й серозної оболонок.
Увеликої рогатої худоби (див рис. 5.23, В) печінка відносно невелика, бу- ро-червоного кольору із слабко вираженими частками. Лише між лівою 1 і квадратною 3 частками виділяється невелика вирізка, де проходить кругла зв’язка 18. Хвостата частка 6, крім хвостатого відростка 7 — proc. caudátus hépatis — має ще сосочковий відросток 8 — proc. papilláris hépatis. На хвос-
татому відростку та правій частці печінки 4 є ниркове втиснення 17 — impréssio renális.
Жовчний міхур 11 опускається значно нижче від вентрального краю пе- чінки. Лежить він у сегментальній площині, проведеній через десятий між- реберний простір справа. Печінкова протока 16, з’єднуючись із міхуровою протокою 13 жовчного міхура, утворює загальну жовчну протоку 12, яка від- кривається в дванадцятипалу кишку на відстані 50–70 см від пілоруса.
Уконя (див. рис. 5.23, А) печінка плоска, видовжена, поділяється на част- ки неглибокими вирізками. Ліва частка поділяється на дві частки: латераль- ну 1 і медіальну 2. Квадратна частка 3 відділяється вирізкою від правої час- тки. Жовчного міхура немає. Жовч із печінки надходить у дванадцятипалу кишку по печінковій протоці і відкривається разом з протокою підшлункової залози на сосочку дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин — divertículum Fateri. Більша частина печінки розміщується в правому підре- бер’ї, досягаючи 16-го ребра, у лівому підребер’ї знаходиться в ділянці 7–12-го ребра.
Усвині (див. рис. 5.23, Г) печінка велика, поділена на частки глибокими вирізками. Ліва і права частки поділяються на латеральні 1, 5 і медіальні 2, 4 частки. Квадратна 3 і хвостата 6 частки слабко розвинуті. Ниркового втис- нення немає. Жовчний міхур 11 розміщений на правій медіальній частці 4 в ямці жовчного міхура. Жовчна протока 12 відкривається у дванадцятипалу кишку на відстані 2–5 см від пілоруса. Печінкові часточки великі (1,5–2 мм)
ідобре помітні. Печінка лежить у правому підребер’ї, досягаючи 14-го ребра. У лівому підребер’ї знаходиться менша частина печінки (див. рис. 5.25, В, 16), досягає 10-го ребра. В ділянці мечоподібного відростка печінка торкається черевної стінки.
Усобаки (див. рис. 5.23, Б) печінка велика, з глибокими вирізками. Пра- ва й ліва частки поділені на латеральні 1, 5 і медіальні 2, 4 частки. Хвостата частка 6 має добре виражений хвостатий 7 і сосочковий 8 відростки. Квад- ратна частка 3 відділена глибокими вирізками. Жовчна протока відкрива- ється разом з протокою підшлункової залози на відстані 3–8 см від пілоруса. Печінка розміщена у правому й лівому підребер’ї і в ділянці мечоподібного відростка. Серпоподібна зв’язка слабко розвинута, а правої трикутної зв’яз-
284
НУТРОЩІ
ки немає. Ниркове втиснення 17 добре виділяється. Жовчний міхур 11 міс- титься між квадратною 3 і правою медіальною 4 частками.
Нерви: n. vágus, n. splánchnicus májor. Судини: a. hepática, vv. hepáticae.
Підшлункова залоза — páncreas (рис. 5.24) — великий пухкий паренхі- матозний орган, що складається з окремих часточок, зв’язаних між собою пухкою сполучною тканиною. Залоза з подвійною секрецією: зовнішньою і внутрішньою. Одна частина клітин виділяє секрет — панкреатичний сік, має часточки і протоки. Друга частина паренхіми представлена дрібними клітинами, що нагромаджуються у вигляді острівців (острівці Лангерганса). Вони не мають проток і виділяють у кров гормони (інкрет).
Підшлункова залоза розміщена в початковій звивині дванадцятипалої кишки і за будовою належить до трубчасто-альвеолярних залоз. У залозі немає спеціальної капсули. Маса залози у коня становить 250–350 г, у вели- кої рогатої худоби — 350–500, у свині — 100–150, у собаки — 40–108 г. зало- за поділена на середню (тіло) 2, ліву 3 і праву 4 частки. Протока підшлунко- вої залози, або вірзунгова протока, 10 відкривається у дванадцятипалу ки- шку самостійно або разом із жовчною протокою. Інколи буває додаткова, або санторінієва, протока — dúctus pancreáticus accessórius 12, яка впадає в два-
Рис. 5.24. Підшлункова залоза:
А — великої рогатої худоби; Б — коня; В — свині; Г pancréatis médius; 3 — lóbus pancréatis siníster; 4 — lóbus craniális; 7 — pylórus; 8 — mesoduodénum; 9 — v. cáva duodéni; 12 — dúctus pancreáticus accessórius
— собаки; 1 — intestínum duodénum; 2 — lóbus pancréatis déxter; 5 — v. pórtae; 6 — a. mesentérica caudális; 10 — dúctus pancreáticus; 11 — papílla
285
Розділ 5
надцятипалу кишку самостійно. У ссавців дуже часто є додаткова підшлун- кова залоза на дванадцятипалій кишці, на пілоричній частині шлунка, на порожній і клубовій кишках.
Увеликої рогатої худоби (див. рис. 5.24, А) підшлункова залоза сірого ко- льору, розміщена вздовж дванадцятипалої кишки, від рівня 12-го грудного до 4-го поперекового хребця, під правою ніжкою діафрагми, частково на лабі- ринті ободової кишки. Залоза складається з лівої частки 3, що прилягає до дорсального мішка рубця, правої 4 і середньої 2 часток, які прилягають до дванадцятипалої кишки 1. Протока підшлункової залози відкривається са- мостійно в дванадцятипалу кишку на відстані 30–40 см від жовчної протоки.
Уконя (див. рис. 5.24, Б) залоза трикутної форми, жовтого кольору. Ліва частка 3 розвинута сильніше за інші і лежить на меншій кривині шлунка. Права частка 4 підіймається від дванадцятипалої кишки до правої нирки. Середня частка 2 прилягає до ворітного згину дванадцятипалої кишки. Підшлункова протока 10 відкривається разом з жовчною протокою на сосоч- ку 11 дванадцятипалої кишки, утворюючи фатерів випин. Часто є додаткова протока 12.
Усвині (див. рис. 5.24, В) підшлункова залоза велика, сіро-жовтого ко- льору. Середня частка 2 залози лежить дорсально на дванадцятипалій киш- ці і вентрально від ворітної вени. Права частка 4 тягнеться по дванадцяти- палій кишці до середини медіального краю правої нирки. Ліва частка 3 ме- жує із селезінкою й лівою ниркою. Залоза розміщена приблизно в межах двох останніх грудних і двох перших поперекових хребців. Протока залози відкривається на 13–20 см каудальніше від жовчної протоки.
Усобаки (див. рис. 5.24, Г) підшлункова залоза має вигляд зігнутої під кутом, довгої пластинки червоного кольору. Ліва частка 3 більша, лежить на меншій кривині шлунка і досягає селезінки й лівої нирки. Права частка 4 тя- гнеться до дванадцятипалій кишці і підіймається до правої нирки. Середня частка 2 добре виражена. Підшлункова протока відкривається разом з жов- чною протокою у дванадцятипалу кишку. Іноді є додаткова протока.
Нерви: n. vágus, n. splánchnicus májor. Судини: rámi a. celíaca, a. mesentérica craniális.
ЗАДНЯ КИШКА
Товста кишка
Товста кишка — intestínum crássum — має цілу низку відмінностей від тонкої кишки (див. кольорову вклейку, рис. ІХ): 1) більший діаметр; 2) наяв- ність на межі з тонкою кишкою особливого сліпого виросту — сліпої кишки; 3) значну складчастість кишок; 4) відсутність ворсинок.
Товста кишка поділяється на три — сліпу, ободову й пряму кишки. Всі три кишки, як правило, чітко відмежовані одна від одної, різко відрізняють- ся за формою й положенням. У цих кишках закінчується всмоктування по- живних речовин, розщеплюється клітковина і формуються калові маси.
Слизова оболонка вистелена циліндричним облямівковим епітелієм. Ки- шкових залоз багато. Якщо діаметр кишок значний (у коня, свині), поздовж- ні пучки м’язової оболонки концентруються в стрічки, або тенії — téniae.
286
НУТРОЩІ
Сліпа кишка (див. кольорову вклейку, рис. ІХ, 10) — intestínum cаécum — це сліпий виріст на межі тонкої й товстої кишок. У травоїдних тварин вона велика, різної форми, у м’ясоїдних — невелика.
Увеликої рогатої худоби (див. рис. ІХ, А, 10) сліпа кишка циліндричної форми, 30–70 см завдовжки. Верхівка спрямована в тазову порожнину, а вся кишка міститься в правій клубовій ділянці черевної порожнини, зверху від лабіринту ободової кишки. Передній кінець сліпої кишки знаходиться на рівні 3-го поперекового хребця.
Уконя (див. рис. ІХ, Б, 10) сліпа кишка значних розмірів, має форму ве- ликої коми. На ній розрізняють: основу — básis céci, що має вигляд шлунко- подібного розширення з більшою й меншою кривинами — curvatúra céci májor et mínor, тіло — córpus céci — і верхівку — ápex céci. На дорсальній по-
верхні меншої кривини розміщені два отвори, більший з яких є початком ободової кишки — сліпоободовий отвір — óstium cecocolícum (див. рис. 5.22, 5), який утворює сліпоободовий кишковий клапан — válva cecocólica. Останній обмежений стискачем сліпої кишки — m. sphíncter céci. Другий отвір є міс- цем входження клубової кишки — óstium ileále (див. рис. 5.22, 4), обмежений стискачем — m. sphíncter ileí — і утворює сосочок клубової кишки — papílla ileális.
Вздовж усієї кишки тягнуться чотири тенії — ténia dorsális, ventrális, mediális et laterális — і чотири ряди випинів — háustra céci. Останніх на ос-
нові сліпої кишки немає.
Основа сліпої кишки розміщена в правій клубовій ділянці, тіло — у пуп- ковій ділянці, а верхівка закінчується поблизу мечоподібного хряща груд- нини, відділяючись від останнього вентральним діафрагмальним вигином більшої ободової кишки. Зв’язками сліпа кишка з’єднана з ободовою (lig. cecocolícum) і клубовою (lig. ileocecále) кишками.
Усвині (див. рис. ІХ, В, 10) сліпа кишка відносно коротка, але широка. На поверхні сліпої кишки видно три ряди теній і три ряди випинів. Сліпа кишка розміщена каудально в поперековій ділянці, а її верхівка спрямована вентрокаудально і трохи вправо від серединної лінії.
Усобаки (див. рис. ІХ, Г, 10) сліпа кишка підвішена на короткій брижі між 2–4-м поперековими хребцями, утворює два-три випини.
Ободова кишка — intestínum cólon — основна частина товстої кишки. Во- на має різну довжину (найкоротша у м’ясоїдних, найдовша у травоїдних) і форму.
Усобаки (рис. 5.25, Г) ободова кишка має найпростішу форму, що нагадує підкову. Із сліпої кишки вона спочатку спрямовується краніально як права, або висхідна, частина ободової кишки — cólon ascéndens — до правої нирки, де повертає вліво, роблячи правий згин — flexúra cóli déxtra, — і переходить
укоротку поперечну частину ободової кишки — cólon transvérsum. Позаду лівої нирки кишка робить лівий згин — flexúra cóli sinístra — і спрямовуєть- ся як ліва, або низхідна, частина ободової кишки — cólon descéndens — до тазової порожнини, де переходить у пряму кишку.
В інших тварин висхідна частина ободової кишки сильно розвинена й утворює довгу закрутку — товста ободова кишка, яка складається у вигляді підкови у коня або скручується у вигляді спіралі у великої рогатої худоби чи у
287
Розділ 5
вигляді конуса у свині. Отже, у різних тварин виникає свій, типовий хід ободової кишки.
У великої рогатої худоби (див. кольорову вклейку, рис. ІХ) ободова кишка скручена в спіраль в одній площині (диск) і розміщена в правій клубовій ді- лянці черевної порожнини, справа від рубця. В ободовій кишці розрізняють початкову, або проксимальну, петлю —
ánsa proximális cóli; спіраль- ну петлю — ánsa spirális cóli
— і кінцеву, або дистальну,
петлю — ánsa distális cóli.
Проксимальна петля спо- чатку спрямовується крані- ально до початку порожньої кишки, потім повертає дор- сально і назад, на лівому боці сліпої кишки знову ро- бить згин і спрямовується краніально, де, звужуючись, переходить у спіральну пет- лю. В спіральній петлі видно 1,5–2 доцентрові закрутки — gýri centripetáles — за годин-
никовою стрілкою. У центрі диска кишка утворює цент-
ральний згин — flexúra centrális, потім робить 1,5–2 від- центрові закрутки — gýri centrifugáles — проти годин-
никової стрілки. Далі спіра- льна петля досягає прокси- мальної петлі і на рівні першого поперекового хреб- ця переходить у дистальну петлю. Остання лежить між початком ободової і кінцем дванадцятипалої кишки і відповідає поперечній і низ-
Рис. 5.25. Топографія внутрішніх
органів:
А — великої рогатої худоби; Б — коня; В
— свині; Г — собаки; 1 — cór; 2 — púlmo; 3 — diaphrágma; 4 — rúmen; 5 — retículum; 6 — jejúnum; 7 — тонка ободова кишка; 8 — cólon dorsále sinístrum; 9 — cólon ventrále sinístrum; 10 — flexúra pelvína; 11 — ren; 12 — lien; 13 — oméntum május; 14 — cécum; 15 — intestínum cólon; 16 — hépar; 17 — vésica urinária; 18 — ovárium; 19 — intestínum duodénum; 20 — réctum; 21 — оesóphagus
288
НУТРОЩІ
хідній ободовій кишці собаки. Без помітної межі дистальна петля перехо- дить у пряму кишку.
Уконя (див. рис. 5.25, Б) ободова кишка сильно розвинута і поділяється на товсту й тонку ободові кишки. Товста відповідає висхідній, а тонка — низхідній ободовій кишці собаки. Товста ободова кишка має значні розміри і за формою нагадує подвійний обід або підкову. Займає всю нижню половину черевної порожнини. Вона починається від малої кривини сліпої кишки і спрямовується краніально до діафрагми як права вентральна ободова киш- ка — cólon ventrále déxtrum. Потім повертає вліво як груднинний згин — flexúra sternális — і спрямовується каудально як ліва вентральна ободова кишка 9 — cólon ventrále sinístrum. Біля входу в тазову порожнину ободова кишка згинається, утворюючи тазовий згин 10 — flexúra pelvína, і спрямову- ється краніально як ліва дорсальна ободова кишка 8 — cólon dorsále sinístrum. Біля діафрагми кишка утворює діафрагмальний згин — flexúra diaphragmática — і по правому боці продовжується каудально як права дорса- льна ободова кишка — cólon dorsále déxtrum. Біля основи сліпої кишки обо- дова кишка повертає вліво як поперечна ободова кишка — cólon transvérsum
—і переходить у тонку ободову кишку. Права дорсальна ободова кишка збі- льшується в діаметрі і перед тонкою ободовою кишкою утворює ампулу обо- дової кишки — ampúla cóli, проте при вході в тонку ободову кишку різко звужується.
Вентральне положення товстої ободової кишки має чотири стрічки — ténia cóli (дорсальну, вентральну і дві бічні) і чотири ряди випинів — háustraе cóli. В ділянці тазового згину кишка різко звужується і втрачає тенії. До- рсальні положення товстої ободової кишки мають три стрічки і три ряди ви- пинів.
Тонка ободова кишка утримується на довгій брижі. Вона має дві стрічки і два ряди випинів, утворює петлі і розміщена між правими і лівими поло- женнями товстої ободової кишки (див. рис. 5.25, Б, 7).
Усвині ободова кишка згорнута у вигляді конуса і її широка основа ле- жить у ділянці попереку, а вершина торкається черевної стінки в ділянці пупка (див. рис. 5.25, В). Ободова кишка, виходячи із сліпої кишки, має дві стрічки, два ряди випинів і утворює доцентрові закрутки — gýri centripetáles. На верхівці конуса кишка звужується, утворює центральний згин — flexúra centrális — і переходить у відносно тонкі, без стрічок і випинів відцент- рові закрутки — gýri centrafugáles, які розміщуються всередині конуса. Остання закрутка утворює дистальну петлю — ánsa distális cóli, яка відпові- дає поперечній ободовій кишці собаки, повертає каудально і переходить у пряму кишку.
Пряма кишка — intestínum réctum (рис. 5.26) — це короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником — ánus. Підвішена на короткій брижі. Її початкова частина вкрита серозною оболонкою, а кінцева — адвентицією, що з’єднує пряму кишку з прилеглими органами. Слизова оболонка прямої кишки в кінцевій частині вистелена багатошаровим плоским епітелієм і, переходячи на стінки ануса, утворює поздовжні складки. В слизовій оболон-
289