анатомия Рудик
.pdf
Розділ 5
Під час активного жування працюють усі м’язи, однак біоелектрична ак- тивність значно підвищується у груднино-під’язикового та щелепно-під’язи- кового м’язів, активність під’язиково-язикового м’яза дещо знижується (див. рис. 5.13, д). У цей самий час першим виявляє активність підборідно- під’язиковий м’яз разом з шилоязиковим. Через 7 мс спостерігається висока активність підборідно-язикового м’яза, а ще пізніше (9 мс) і щелепно-під’язи- кового. Під’язиково-язиковий м’яз включається в роботу лише через 14 мс, однак кінець його біоелектричної активності збігається з повторним вклю- ченням у роботу попередніх м’язів.
Груднино-під’язиковий м’яз виявляє слабку активність перед включен- ням у роботу підборідно-під’язикового м’яза, однак амплітуда його біопотен- ціалів досягає найбільшої висоти в період активної роботи підборідно- під’язикового м’яза. Висковий м’яз вступає в роботу в середині періоду робо- ти всіх м’язів під’язикового апарату і продовжує скорочення з жувальним м’язом, який виявляє активність лише через 24 мс.
Рис. 5.13. Електрична активність м’язів (за С. К. Рудиком, 1984):
1 — m. geniohyoídeus; 2 — m. genioglóssus; 3 — m. styloglóssus; 4 — m. sternohyoídeus; 4′ — m. mylohyoídeus; 5 — m. masséter; 6 — m. temporális; 6′ — m. hyoglóssus; а — час взяття їжі; б — початок жування; в, д — час активного жування; г, е — час перед ковтанням та ковтання
260
НУТРОЩІ
Час перед ковтанням характеризується тим, що біоелектрична активність усіх м’язів під’язикового апарату різко знижується, хоча активність під’язиково-язикового м’яза зберігається високою. В цей час дуже активні лише жувальний і висковий м’язи. Під час ковтання їжі активність жуваль- ного м’яза зникає, активність вискового м’яза надзвичайно слабка, однак у решти м’язів вона підвищується (див. рис. 5.13, в). При цьому першим вияв- ляє активність підборідно-під’язиковий м’яз. Майже одночасно включаються в роботу підборідно-язиковий, шилоязиковий, щелепно-під’язиковий та гру- днино-під’язиковий м’язи. Під’язиково-язиковий м’яз вступає в роботу лише через 13 мс (С. К. Рудик, 1984).
Залози ротової порожнини — glándulae óris — поділяють на пристінні (губні, щічні, піднебінні, язикові) і застінні (привушні, піднижньощелепні, під’язикові).
Привушна залоза — gl. parótis (рис. 5.14, 1) — найбільша і найкомпакт- ніша із слинних залоз. Розміщена вона під шкірою, вентральніше від основи вушної раковини, в заглибленні позаду заднього краю нижньої щелепи й атлантом. Зовні вона прикрита вентральними м’язами вушної раковини. Своєю широкою основою залоза лежить на дузі зовнішньої сонної артерії. У разі слабкого розвитку (у собаки) вона має округлу форму і не поширюєть- ся далеко від основи вушної раковини. Якщо залоза значно розвинена, вона або видовжується, звужуючись донизу (велика рогата худоба), або набуває чотирикутної форми (кінь). Вивідні протоки окремих часток залози об’єд- нуються в загальну протоку привушної залози (стенонова протока) — dúctus parotídeus 1′.
Увеликої рогатої худоби привушна залоза має бурувато-червоне забарвлен- ня, її верхня частина ширша за нижню. Протока залози йде в міжщелепному просторі, потім переходить через судинну вирізку з медіального боку щелепи на латеральний і відкривається в щоці на рівні 4-го верхнього кутнього зуба. У овець протока проходить по зовнішній поверхні жувального м’яза.
Уконя привушна залоза найбільша, сірого чи жовто-червоного кольору. Протока залози проходить так, як у великої рогатої худоби, і відкривається низьким слинним сосочком на рівні 3-го кутнього зуба.
Усвині залоза лежить у жировій тканині, сильно розвинена, трикутної форми. Протока залози проходить через судинну вирізку і відкривається в щоці на рівні 4-го чи 5-го кутнього зуба.
Усобаки залоза порівняно невелика і обмежує верхнім кінцем основу вушної раковини. Протока залози проходить упоперек зовнішнього боку жу- вального м’яза і відкривається на щоці на рівні 3-го кутнього зуба.
Нерви: парасимпатичні — через gn. óticum; чутливі — від n. zygomáticus та n. auriculotemporális; симпатичні — волокна для судин залози.
Судини: a. auriculáris caudális, r. masseterícus.
Піднижньощелепна слинна залоза — gl. submandibuláris 2 — у великої рогатої худоби відносно добре розвинена і тягнеться від атланта до підще- лепного простору, де майже стикається із залозою протилежного боку. Вона більша від привушної залози, має видовжену форму, жовтувате забарвлен- ня. Протока залози (вартонова протока) — dúctus submandibuláris — прохо- дить медіально від сухожилка двочеревцевого м’яза, а потім медіовентраль- но від під’язикової залози і відкривається на під’язиковій бородавці. Залоза виділяє серозно-слизовий секрет.
261
Розділ 5
Рис. 5.14. Залози ротової порожнини:
А — великої рогатої худоби; Б — собаки; В — свині; Г — коня; 1 — gl. parótis; 1′ — dúctus parotídeus; 2 — gl. submandibuláris; 2′ — dúctus submandibuláris; 3 — gll. buccáles ventráles; 4 — gll. buccáles dorsáles; 5 — gll. buccáles intermédiae; 6 — n. buccális; 7 — v. buccális; 8 — gl. sublinguális polistomática; 9 — gl. sublinguális monostomática; 9′ — dúctus sublinguális májor; 10 — gll. palatínae; 11 — gl. zygomática; 11′ — dúctus zygomáticus; 12 — carúncula sublinguális; 13 — gll. labiáles
262
НУТРОЩІ
Уконя піднижньощелепна слинна залоза видовжена, дорсально дохо- дить до атланта і продовжується в підщелепний простір. Лежить частково під привушною залозою, частково під м’язами (яремно-щелепним, двочерев- цевим і крилоподібним). Протока залози спочатку розміщується на перед- ньо-верхньому краї залози і спрямовується вперед між частинами щелепно- під’язикового м’яза, потім по медіальній поверхні під’язикової залози і вуз- дечки язика, підходячи до під’язикової бородавки.
Усвині залоза невелика, червонуватого кольору, округлої форми, при- крита привушною залозою. Протока відкривається біля вуздечки язика.
Усобаки залоза округлої форми, такого самого розміру, як привушна за- лоза. Лежить нижче від привушної залози і частково прикрита останньою. Протока залози відкривається на під’язиковій бородавці.
Нерви: chórda týmpani, n. linguális. Судини: a. linguális.
Під’язикова слинна залоза — gl. sublinguális — у великої рогатої худоби складається з багатопротокової і однопротокової залоз. Під’язикова багато-
протокова залоза — gl. sublinguális polystomática 8 — побудована з ряду па-
кетиків, розміщених під слизовою оболонкою дна ротової порожнини в діля- нці між язиком і яснами. Її численні вивідні протоки (рівінієві протоки) — dúctus sublinguális minóres — відкриваються в бічній частині дна ротової по- рожнини.
Однопротокова під’язикова залоза 9 — gl. sublinguális monostomática —
прилягає дорсально до передньої ділянки багатопротокової залози. Її прото- ка (бартолінова протока) — dúctus sublinguális májor — проходить разом з протокою піднижньощелепної слинної залози і відкривається на під’язико- вій бородавці, інколи вони зливаються в одну протоку.
Уконя є лише багатопротокова слинна залоза, яка лежить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини, збоку від середньої частини язика на протязі від підборіддя до 3-го кутнього зуба. Залоза дещо піднімає слизову оболонку у вигляді валика. Близько тридцяти її вивідних проток відкрива- ються на валику на дні ротової порожнини.
Усвині залоза подвійна. Багатопротокова залоза розміщена в ростраль- ній частині дна ротової порожнини, її вивідні протоки відкриваються на дні ротової порожнини збоку від язика. Однопротокова під’язикова залоза має стрічкоподібну форму і розміщується позаду попередньої, доходячи каудаль- но до піднижньощелепної слинної залози. Протока залози розміщується по- ряд з протокою піднижньощелепної слинної залози, часто вони зливаються.
Усобаки під’язикова слинна залоза подвійна. Багатопротокова під’язи- кова залоза видовжена, вузька і лежить збоку від язика. Невелика кількість
їївивідних проток відкриваються в дні ротової порожнини, а більша кіль- кість впадає в протоку однопротокової під’язикової залози. Однопротокова під’язикова залоза прилягає ззаду до попередньої, сильно розвинута і тісно зв’язана з піднижньощелепною слинною залозою.
Нерви: n. linguális. Судини: a. linguális.
Щічні залози — gll. buccáles — розміщені або під слизовою оболонкою, або в товщі щічного м’яза. Залози добре розвинуті у травоїдних тварин і слабкі- ше у м’ясоїдних.
263
Розділ 5
Увеликої рогатої худоби розрізняють три ряди залоз: дорсальні щічні за- лози (див. рис. 5.14, 4) — gll. buccáles dorsáles — тягнуться уздовж альвеоля- рного краю від горба верхньої щелепи до рівня кута губ у вигляді пакетиків; проміжні щічні залози 5 — gll. buccáles intermédiae — розміщені нижче від попередніх, дуже сконцентровані і великі біля кута губ; вентральні щічні залози 3 — gll. buccáles ventráles — розміщені на рівні нижніх кутніх зубів від переднього краю жувального м’яза до кута губ і зливаються з губними залозами.
Уконя дорсальні щічні залози тягнуться на рівні альвеолярного краю верхньої щелепи. Задня ділянка залози сильніше розвинута, прикрита жу- вальним м’язом і продовжується за щелеповий горб. Передня ділянка роз- міщена окремими пакетиками спереду жувального м’яза і переривчасто тя- гнеться до кута губ. Вентральні щічні залози розміщені між жувальним м’язом і кутом губ. Вони прикриті щічним м’язом, опускачем нижньої губи і легко виділяються при розрізі цих м’язів. Обидві залози відкриваються чис- ленними протоками в защічний простір присінка.
Усвині дорсальні щічні залози тягнуться на рівні верхніх кутніх зубів до кута губ, а вентральні залози — на рівні нижніх кутніх зубів.
Усобаки дорсальна щічна залоза має округлу форму, зміщена в ділянку орбіти медіально від виличної дуги і називається виличною залозою 11 — gl. zygomática. Чотирма-п’ятьма протоками залоза відкривається в защічний простір у ділянці останнього кутнього зуба. Вентральні щічні залози слабко розвинуті і розміщені на рівні від ікла до рівня 3-го кутнього зуба нижньої щелепи.
Нерви: n. buccális. Судини: a. faciális.
Зуби — déntes, s. odóntos (рис. 5.15) — розміщені в порожнині рота у ви- гляді верхньої і нижньої зубних аркад (дуг) — árcus dentális supérior et inférior, призначені для захоплення й подрібнення їжі. Форма й будова зубів відображають характер живлення та спосіб життя тварин. За функцією, бу- довою і розміщенням зуби поділяють на різці, ікла та кутні.
Різцеві зуби — déntes incisívi (J) — розміщені позаду губ по три-чотири з кожного боку. Серед різців розрізняють: зачепи (J1), середні різці (J2) і окрайки (J3).
Ікла — déntes caníni (С) — розміщені позаду різців по одному з кожного боку на верхній і нижній щелепах.
Кутні зуби поділяють на передкутні, або премоляри, — déntes premoláres (Р1–4) — і власне кутні, або моляри, — déntes moláres (М1–3).
Іноді у ссавців (кінь) з’являються додаткові зуби: вовчий зуб, який розмі- щується перед премолярами, і зуб «мудрості» — позаду корінних зубів (рис. 5.16). Ці зуби свідчать про багаторазову зміну зубів у далеких предків ссав- ців (С. К. Рудик, 1972).
Зуби поділяють на молочні (випадні) — déntes decídui (Dd) — і постійні — déntes permanéntes (Dp). Молочні зуби з’являються після народження або до народження в певному порядку. За розміром вони менші й коротші від по- стійних. Розрізняють молочні різці, ікла та премоляри. Моляри молочних попередників не мають.
264
НУТРОЩІ
Рис. 5.15. Зубні дуги та будова зубів:
А — коня; Б — великої рогатої худоби; В — сині; Г — собаки; 1 — enámelum; 2 — dentínum; 3 — ceméntum; 4 — coróna déntis; 5 — rádix déntis; 6 — cóllum déntis; 7 — cávum déntis; 8 — púlpa déntis; 9 — alvéola déntis
265
Розділ 5
Загальна кількість зубів у свійських тварин різна: у великої рогатої худо- би — 32, у коня — 36–40, у свині — 44 і у собаки — 42. Загальну кількість зубів можна записати зубною формулою, яка відображує кількість різців, іклів, премолярів і молярів на одному боці верхньої й нижньої щелеп:
Велика рогата худоба
Dd = |
J 0 C0 P3 M 0 |
×2 |
= 20 |
|
J 4 C0 P3 M 0 |
||||
|
|
|
Кінь (жеребець, мерин)
Dd = |
|
J 3C1P3M0 |
×2 = 28 |
|||||
|
|
|||||||
|
|
J |
3 |
C P M |
0 |
|
|
|
|
|
|
1 |
3 |
|
|
||
Dp = |
J 3C1 P3 M 3 |
×2 = 40 |
||||||
|
||||||||
|
J 3C1 P3 M 3 |
|
|
|||||
Dp = |
J 0 C0 P3 M 3 |
×2 = 32 |
||||
J 4 C0 P3 M 3 |
||||||
|
|
|
|
|||
|
|
Кобила |
|
|
|
|
Dd = |
|
J 3C 0 P3 M 0 |
|
×2 = 24 |
||
|
J 3C 0 P3 M 0 |
|
||||
|
|
|
|
|
||
Dp = |
|
J 3C0 P3 M3 |
|
×2 = 36 |
||
|
J 3C0 P3 M3 |
|
||||
|
|
|
|
|
||
Свиня
Dd = |
J 3C1 P3 M 0 |
×2 = 28 |
Dp = |
J 3C1 P4 M3 |
×2 = 44 |
||||
J 3C1 P3 M 0 |
J 3C1 P4 M3 |
||||||||
|
|
|
|
|
|
|
|||
|
|
|
|
Собака |
|
|
|
||
Dd = |
J 3C1 P4 M 0 |
|
×2 = 32 |
Dp = |
|
J 3C1 P4 M 2 |
|
×2 = 42 |
|
J 3C1 P4 M 0 |
|
|
J 3C1 P4 M 3 |
|
|||||
|
|
|
|
|
|
|
|||
За характером будови і розвитком зуби поділяють на короткокоронкові — brachiodóntes (собака, свиня, різцеві зуби великої рогатої худоби) і довгоко- ронкові — hypselodóntes (кінь, велика рогата худоба).
На короткокоронкових зубах чітко виділяються коронка зуба (див. рис. 5.15) — coróna déntis 4, шийка — cóllum déntis 6 — і корінь — rádix déntis 5.
Коронка зуба виступає над яснами. На різцях вона клиноподібна, на іклах — конусоподібна і на кутніх зубах має вигляд кількох конусів або горбків. Ко- рінь зуба міститься в зубній комірці щелеп, в якій він прикріплюється зуб- ною зв’язкою — lig. dentále. Шийка зуба знаходиться в місці переходу корон- ки в корінь зуба, до неї прикріплюються ясна. В середині зуба є порожни- на — cávum déntis 7, вхід до якої відкривається з боку кінця кореня. Зубну по- рожнину заповнює пульпа зуба — púlpa déntis 8, що складається із сполуч- ної тканини, судин, нервів.
Поверхню коронки зуба, спрямовану в бік присінка ротової порожнини, називають присінковою — fácies vestibuláris. Протилежну поверхню коронки називають язиковою — fácies linguális, вільний кінець коронки зуба — поверх-
нею змикання — fácies occlusális.
Довгокоронкові зуби мають довгу коронку і короткий корінь. У міру сти- рання вони виступають із зубних комірок і випадають. Такі зуби добре пере- тирають їжу. На молодих довгокоронкових зубах гілок коренів немає, але з віком вони з’являються і досягають різного ступеня розвитку; у жуйних вони довші. Коронка зуба у молодих тварин складається з двох–п’яти конусів. Пі- сля стирання конусів жувальна поверхня зуба стає складчастою; зуби цього типу належать до складчастих зубів — lophodóntes (кінь). Складки можуть
266
НУТРОЩІ
нагадувати серп місяця, тому такі зуби називають місяцеподібними — selenodóntes (велика рогата худоба).
Основна речовина, з якої складається зуб, називається дентином — déntinum (див. рис. 5.15, 2). Дентин містить 70–80 % мінеральних речовин. У діля- нці коронки дентин зовні вкритий шаром емалі — enámelum 1 — найтвер- дішої речовини в тілі тварини. Вона містить 98 % мінеральних речовин. У ділянці кореня зуба дентин вкритий цементом — ceméntum 3. За будовою цемент подібний до кісткової тканини і містить до 60–70 % мінеральних речовин.
На довгокоронкових зубах емаль вкриває весь зуб. Цемент вкриває всю емаль коронки і заповнює зубну комірку. Коронка зубів у старих тварин мо- же стиратися до самого кореня. При стиранні зуба зубна порожнина зарос- тає дентином, який має темніший колір і називається зубною зіркою.
Увеликої рогатої худоби (див. рис. 5.15, Б) різці короткокоронкові і є лише на нижній щелепі. Їх чотири пари: зачепи (центральні), середні внутрішні, середні зовнішні і окрайки. Корені різців не повністю захо- дять у комірки щелеп, тому у старих тварин спостерігається рухомість різців. Іклів немає. Премоляри мають молочних попередників, моляри не змінюються. Величина зубів збільшується спереду назад. На верхніх кутніх зубах по три ко- рені: два латеральних і один медіальний; на нижніх зубах — по два корені. У новонародже- ного теляти є молочні зачепи і середні внутрішні різці. У перші тижні після народження прорі- зуються середні зовнішні різці і окрайки.
Уконя зуби мають складнішу
будову (див. рис. 5.15, А). У ко- бил іклів немає. Постійні різці мають типовий вигляд вигнутих клинів і особливі поглиблення в коронках зубів (зубні чашечки). В процесі стирання коронки зу- ба форма чашечки змінюється з поперечно-овальної до круглої, потім — до трикутної і, нарешті, до обернено-овальної. Зуби змі- нюють форму приблизно через 6 років. Спочатку це спостерігається на нижній щелепі. З віком зміню-
Рис. 5.16. Зуби кобили (за С. К. Рудиком, 1972):
С — ікло; d. l. (déntes lupínus) — вовчий зуб;
М4 — четвертий моляр
267
Розділ 5
ється і дуга, що утворюється верхніми й нижніми різцями: у молодих тварин вона більш правильна, у старих — подібна до клина.
Усвині молочні різці порівняно з постійними значно менші (див. рис. 5.15, В). Молочні зачепи і середні прорізуються у віці 3–4 тижнів, окрайки — перед народженням. Молочні ікла прорізуються перед народженням. По- стійні ікла у самців великі, тригранні. Кутні зуби багатогорбисті. Най- більший зуб — третій моляр, найменший — перший премоляр (вовчий зуб), він належить до постійних зубів. Гілки коренів зубів невеликі, на верхніх щелепах їх 3–4, на нижніх — по 2.
Усобаки розмір різців від зачепа до окрайка збільшується (див. рис. 5.15, Г). Ікла конічні, кутні зуби добре розвинуті. Перший нижній премоляр на- зивається вовчим зубом — déntes lupínus. Каудально кутні зуби збільшують- ся. Найбільші з них — Р4 на верхній щелепі і М1 на нижній щелепі — нази- ваються січними — déntes sectóris — і розміщуються один навпроти одного. Гілок коренів у кутніх зубів — 1–3.
Нерви: n. infraorbitális, n. alveoláris. Судини: a. infraorbitális, a. alveoláris.
Глотка
Глотка — phárynx (див. кольорову вклейку, рис. VII) — розміщена між ротовою й носовою порожнинами та входом у стравохід і гортань. Це порож- нистий орган, який дорсально межує з вентральними м’язами голови та шиї, а з боків обмежений кістками скелета під’язикового апарату. Через непар- ний отвір — зів — переміщується кормова грудка з ротової порожнини в глотку й стравохідний отвір. Крізь парні отвори — хоани 4 — повітря з носо- вої порожнини надходить у глотку і гортань. Поблизу хоан, у бічних стінках глотки, знаходиться парний глотковий отвір слухової трубки 5 — óstium pharýngeum túbae auditívae, який веде в порожнину середнього вуха. Кауда- льно з глотки беруть початок отвори в стравохід 15 і гортань 10. Отже, в гло- тці перехрещуються дихальний і травний шляхи.
Зсередини глотка вкрита слизовою оболонкою, зовні — фасцією і пухкою сполучною тканиною, яка зв’язує її з прилеглими органами. Слизова оболо- нка глотки утворює піднебінно-глоткову дугу — árcus palatophаrýngeus, яка починається від латерального кінця вільного краю м’якого піднебіння, спрямовується по стінці глотки каудально, з’єднується з дугою протилежного боку над входом у стравохід і утворює глотковостравохідну дугу — árcus pharyngoeosophágeus. Піднебінно-глоткові дуги поділяють порожнину глот- ки на дорсальну — носову, чи дихальну, частину 6 — pars nasális pháryngis, або носоглотку — nasophárynx, і вентральну ротову частину 7 — pars orális pháryngis. Між коренем язика і м’яким піднебінням в останній виділяють язикову частину глотки 8 — pars linguális pháryngis, яка продовжується в гортанну (Г. О. Гіммельрейх, 1980).
Характер слизової оболонки в різних частинах глотки суттєво відрізня- ється: слизова оболонка носоглотки вистелена миготливим епітелієм, а рото- вої і язикової частин — багатошаровим плоским епітелієм. Під час прохо-
268
НУТРОЩІ
дження кормової грудки з ротової порожнини в стравохід надгортанник за- криває вхід у гортань, при цьому м’яке піднебіння піднімається, а піднебін- но-глоткові і глотковостравохідні дуги звужують носоглотковий отвір, зав- дяки чому повітря з носової порожнини через носоглотку не надходить у го- ртань. У слизовій оболонці знаходяться слизові глоткові залози — gll. phа- rýngeae — і лімфоїдна тканина. Остання формує між отворами слухових труб непарний глотковий мигдалик — tonsílla phаrýngea.
Серед значної кількості м’язів глотки (рис. 5.17), які забезпечують ков- тання кормової грудки, виділяють групи м’язів-стискачів і м’яз — розши- рювач глотки.
Ростральний стискач глотки — m. constríctor pharýngis rostrális — скла-
дається з піднебінно-глоткового і крилоглоткового м’язів. Піднебінно- глотковий м’яз 22 — m. palatopharýngeus — починається від піднебінної й крилоподібної кісток і продовжується в бічну стінку глотки. М’яз закінчуєть- ся в каудальній частині серединного сухожилкового шва глотки — ráphe pháryngis. Вентральний край м’яза утворює основу піднебінно-глоткової дуги.
Крилоглотковий м’яз 3 — m. pterygopharýngeus — починається сухожил-
ком від крилоподібної кістки і закінчується на шві глотки, зливаючись з піднебінно-глотковим м’язом.
Середній стискач глотки — m. constríctor pharýngis médius — складається з ріжково-глоткового і хрящоглоткового м’язів. Ріжково-глотковий м’яз 10 — m. ceratopharýngeus — починається від тиреогіоїда і закінчується на шві глотки. Хрящоглотковий м’яз 9 — m. chondropharýngeus — бере початок від стилогіоїда і закінчується на шві глотки.
Каудальний стискач глотки — m. constríctor pharýngis caudális — склада-
ється з шилоглоткового і перснеглоткового м’язів. Шилоглотковий м’яз 11 —
Рис. 5.17. М’язи глотки (за Г. О. Гіммельрейхом, 1980):
А — поверхневі м’язи глотки собаки; Б — глибокі м’язи глотки великої рогатої худоби; 1 — напружувач піднебіння; 2 — щічно-глотковий; 3 — крилоглотковий; 4 — підіймач м’якого піднебіння; 5 — шилоязико- вий; 6 — каудальний шилоглотковий; 7 — непарний м’яз глотки; 8 — язикоглотковий; 9 — хрящоглотко- вий; 10 — ріжково-глотковий; 11 — шилоглотковий; 12 — перснеглотковий; 13 — груднино-щитоподібний; 14 — перснещитоподібний; 15 — щитопід’язиковий; 16 — груднино-під’язиковий; 17, 19 —язиковий; 18 — підборідно-язиковий; 20 — стилогіоїд; 21 — щічний м’яз; 22 — піднебінно-глотковий; 23 — під’язиково- глотковий; 24 — гортанно-глотковий; 25 — зв’язково-глотковий
269