анатомия Рудик
.pdf
Розділ 5
Усвині ротова щілина велика і тягнеться назад до рівня 3–4-го кутнього зуба. Губи малорухливі, верхня губа зливається з дзеркальцем рила — plánum rostrále. Нижня губа спереду загострена. Губні залози слабко розви- нені.
Усобаки губи малорухливі, тонкі. Ротова щілина має значні розміри. Верхня губа розділена посередині поздовжньою борозенкою — phíltrum. Слизова оболонка пігментована.
Нерви: рухові нерви — n. faciális (VII пара), чутливі — n. maxilláris, n. mandibuláris (V пара). Судини: гілки a. faciális.
Щоки — búccae — утворюють бічні стінки ротової порожнини. Зовні вони вкриті шкірою, зсередини — слизовою оболонкою, середню частину форму- ють м’язи. Щоки з’єднують верхню й нижню щелепи і тягнуться від кута ро- та до крило-нижньощелепної складки — plíca pterygomandibuláris, яка пе- реходить з верхньої щелепи на нижню позаду кутніх зубів. Щоки чіткіше виражені у травоїдних тварин (жуйні, кінь), які ретельно пережовують їжу. У собаки довжина губ в 2,2 раза більша за довжину щік, у свині — в 1,3 ра- за; у жуйних і коня губи становлять лише 0,6 довжини щік.
Основу щік утворюють щічні та губні м’язи. У задній частині щоки при- криті жувальним м’язом. У слизовій оболонці щік відкриваються протоки щічних залоз і розміщений сосочок привушної слинної залози.
Увеликої рогатої худоби щоки утворюють об’ємний защічний присінок. На слизовій оболонці щік є конусоподібні сосочки, зроговілі верхівки яких спрямовані назад. Найвищі та найгустіше розміщені сосочки в ділянці від кута рота до початку кутніх зубів. Сосочок протоки привушної слинної зало- зи відкривається на рівні 3–4-го верхнього кутнього зуба.
Уконя щоки довгі, сосочок протоки привушної слинної залози відкрива-
Рис. 5.8. Стереоультраструктура клітин зернистого шару епітелію слизової оболонки ясен молодої (А) і старої (Б) людини:
МкГ — міжклітинні межі; МС — мікроскладки; × 3500
250
НУТРОЩІ
ється на рівні 3-го кутнього зуба.
У свині й собаки щоки короткі, протоки привушних слинних залоз від- криваються відповідно на рівні 4–5-го і 3-го кутніх зубів.
Нерви: n. buccális (чутливий) і n. fasciális (руховий). Судини: a. faciális.
Ясна — gingívae — утвори слизової оболонки, що вкривають зубні краї щелеп з їх губною, щічною та язиковою поверхнями. Позаду останнього кут- нього зуба слизова оболонка ясен переходить з однієї щелепи на іншу, ство- рюючи крило-нижньощелепну складку. У жуйних на місці відсутніх верхніх різців слизова оболонка має значну товщину і утворює зубну пластинку. Підслизової основи в яснах немає. Ясна малочутливі, але надзвичайно бага- ті на судини. Епітелій слизової оболонки ясен з віком змінює свою структуру як у тварин, так і в людини (рис. 5.8).
Тверде піднебіння — palátum dúrum — це слизова оболонка, що вкри- ває склепіння ротової порожнини. Слизова оболонка вистелена плоским багатошаровим епітелієм. По середній лінії твердого піднебіння прохо- дить піднебінний шов — ráphe palátini (рис. 5.9, 3). Обабіч шва розміщені піднебінні валики (зморшки) 4 — rúgae palatínae, різні за формою й кіль- кістю. Каудально валики згладжуються і зникають. Позаду різців на під- небінному шві виділяється різцевий сосочок 1 — papílla incisíva. Збоку від сосочка відкривається парна різцева протока 2 — dúctus incisívus, через яку носова порожнина сполучається з ротовою. Каудально тверде підне- біння переходить у м’яке піднебіння, а спереду і по боках — в ясна. В товщі твердого піднебіння проходять артерії, нерви і розміщене добре розвинуте венозне сплетення.
У великої рогатої худоби тверде піднебіння відносно широке (див. рис. 5.9, Б) з добре вираженим піднебінним швом. Обабіч шва розміщено близько 20 парних піднебінних валиків, вільні краї яких мають зазубринки і спря-
Рис. 5.9. Тверде піднебіння і верхня зубна дуга:
А — коня; Б — великої рогатої худоби; В — свині; Г — собаки; 1 — papílla incisíva; 2 — dúctus incisívus; 3 — ráphe palátini; 4 — rúgae palatínae; 5 — papílla buccáles
251
Розділ 5
мовані назад. Задні валики виступають слабко і нечітко виражені. Різцевий сосочок округло-трикутої форми. В задній частині піднебіння розміщені сли- зові піднебінні залози — gll. palatínae.
Уконя різцевого сосочка і різцевої протоки немає. Піднебіння надзви- чайно багате на венозні сплетення, розміщені в кілька рядів (звідси схиль- ність до значних набряків). Піднебінні валики (18–24) продовжуються до початку м’якого піднебіння.
Усвині тверде піднебіння (див. рис. 5.9, В) має добре виражений підне- бінний шов 3, який розділяє піднебіння на дві половини, кожна з яких має 20–25 піднебінних валиків 4, більш високих у передній ділянці. Між пер- шим і другим валиками розміщений невеликий різцевий сосочок 1.
Усобаки тверде піднебіння (див. рис. 5.9, Г) каудально дуже розширюєть- ся від різцевих зубів і має до 10 дугоподібно вигнутих піднебінних валиків. Між основними валиками трапляються неповні валики. Спереду від перших валиків виділяється трикутної форми різцевий сосочок.
Нерви: n. palatínus májor.
Судини: a. palatína májor, a. sphenopalatína.
М’яке піднебіння — palátum mólle, або піднебінна завіска — vélum palatínum, — є продовженням каудально твердого піднебіння. Задній кінець м’якого піднебіння закінчується вільно. М’яке піднебіння рухли- ве і знаходиться на межі ротової порожнини і глотки, розділяючи їх. Ві- льний кінець м’якого піднебіння утворює піднебінну дугу — árcus palatínus, яка формує вихід з ротової порожнини в глотку — зів. Від піднебінної дуги відходить дві пари складок слизової оболонки. Одна з них спрямована на стінку глотки в бік стравоходу і формує піднебінно- глоткову дугу — árcus palatopharýngeus, а друга продовжується на ко- рінь язика і на межі з його тілом утворює піднебінно-язикову дугу — árcus palatoglóssus (див. рис. 5.11, 11). Слизова оболонка м’якого підне-
біння з боку ротової порожнини вистелена багатошаровим плос- ким епітелієм, на якому розсіяні отвори слизових піднебінних залоз — gll. palatínae. Протиле-
жний бік м’якого піднебіння, що контактує з повітрям, вистеле- ний псевдобагатошаровим миго- тливим епітелієм, на якому від- криваються отвори невеликих серозних залоз.
М’яке піднебіння утворене двома шарами слизової оболонки, між якими лежить м’язовий шар,
Рис. 5.10. М’язи м’якого піднебіння вели- кої рогатої худоби (за Г. О. Гіммельрейхом, 1980):
1 — піднебінний апоневроз; 2 — серединний м’яз м’якого піднебіння (піднебінний м’яз); 3 — напружувач м’якого піднебіння; 4 — гачок крилоподібної кістки; 5 — піднебінно-глотковий м’яз; 6 — підіймач м’якого піднебіння; 7 — щіч- но-глотковий м’яз
252
НУТРОЩІ
представлений цілою низкою м’язів (рис. 5.10), які викликають рухи, пере- важно напруження та підняття. Основою м’якого піднебіння є:
1)піднебінний м’яз 2 — m. palatínus, що закріплюється широким пластин- частим сухожилком до краю хоан на піднебінних кістках і спрямовується до піднебінної дуги;
2)напружувач м’якого піднебіння 3 — m. ténsor véli palatíni, який почи- нається на м’язовому відростку вискової кістки і прямує до гачка 4 крилопо- дібної кістки, перекидається через останній і спрямовується до передньої частини м’якого піднебіння. М’яз допомагає проковтувати харчову грудку;
3)підіймач м’якого піднебіння 6 — m. levátor véli palatíni — починається поряд з напружувачем, але медіальніше. Він підіймає м’яке піднебіння під час проковтування харчової грудки і одночасно розширює зів. Крім того, в м’якому піднебінні є піднебінний апоневроз 1 і бере початок піднебінно- глотковий м’яз 5.
М’яке піднебіння не у всіх тварин однакове. У собаки воно коротке, і тва- рини можуть вільно дихати ротом, в інших, навпаки, воно довге (кінь) і мо- же своїм вільним кінцем щільно прилягати до кореня язика, перекриваючи таким чином доступ повітря через ротову порожнину. М’яке піднебіння має своєрідну будову у верблюда — воно довге, спрямоване горизонтально назад зверху від гортані. У самців одногорбого верблюда в період парування м’яке
Рис. 5.11. Язик:
А — коня; Б — великої рогатої худоби; В — свині; Г — собаки; 1 — ápex línguae; 2 — córpus línguae; 3 — rádix línguae; 4 — tórus línguae; 5 — papíllae fungifórmes; 6 — papíllae vallátae; 7 — papíllae foliátae; 8 — papíllae cónicae; 9 — tоnsílla palatína; 10 — plíca glossoepiglóttica; 11 — árcus palatoglóssus; 12 — fóssulae tonsiláre; 13 — epiglóttis
253
Розділ 5
піднебіння набрякає і випадає з ротової порожнини у вигляді міхура. Спів- відношення твердого і м’якого піднебінь у свійських тварин різне: у жуй-
них — 2,7 : 1, коня — 2 : 1, свині — 2,6 : 1, собаки — 1,7 : 1 і верблюда —
1,9 : 1.
Парний піднебінний мигдалик — tonsílla palatína (рис. 5.11, 9) — склада- ється із скупчення лімфоїдної тканини, слизових залоз та лімфоїдних вуз- ликів, які закладені в слизовій оболонці стінки мигдаликових крипт. Під- небінні мигдалики у великої рогатої худоби мають овальну форму і часточ- кову будову. В них проходить з боку порожнини язикового відділу глотки головна крипта значного діаметра. У собаки мигдалики розміщені в глибо- ких синусах. У коня мигдалики побудовані за дифузним типом і лежать по боках кореня язика у вигляді довгастого потовщення з численними мигдали- ковими ямочками — fóssulae tonsiláres. У свині парні піднебінні мигдалики займають майже всю вентральну поверхню м’якого піднебіння (В. Т. Хомич, 1994).
У коня в передній частині м’якого піднебіння під слизовою оболонкою на серединній лінії лежить непарний мигдалик — tonsílla véli palatíni.
Нерви: n. palatínus májor, pléxus pharýngeus. Судини: a. palatína ascéndens, a. palatína mínor.
Язик — língua, s. glóssa (див. рис. 5.11) — рухливий м’язовий орган, що лежить на дні ротової порожнини. Його функції надзвичайно різноманітні: він захоплює, утримує та переміщує корм, приймає воду, на ньому розміще- ний орган смаку, у собак він бере участь у процесі терморегуляції.
На язику розрізняють верхівку, тіло й корінь. Верхівка язика 1 — ápex línguae — має різну форму: приплюснуто-розширену або звужено-загостре- ну, ввігнуту або, навпаки, злегка вигнуту. Верхівка язика у свійських тва- рин рухлива. На верхівці язика розрізняють дві поверхні — дорсальну й вент- ральну — і два бічних краї, які переходять один в одного на передньому кін- ці язика. Нижня поверхня верхівки язика переходить на дно ротової порож- нини у вигляді подвійної складки слизової оболонки, яка називається вуз-
дечкою язика — frenúlum línguae.
Тіло язика 2 — córpus línguae — становить основну частину язика і ле- жить на дні ротової порожнини, між кутніми зубами. На тілі розрізняють виступаючу частину язика — спинку язика — dórsum línguae — і дві бічні поверхні — fácies laterális.
Корінь язика 3 — rádix línguae — найбільш слабко виражена задня час- тина язика, що прилягає до надгортанника. Місце переходу кореня язика до надгортанника у вигляді складки слизової оболонки називається язиконад-
гортанною складкою 10 — plíca glossoepiglóttica. Слизова оболонка, перехо-
дячи на м’яке піднебіння, утворює піднебінно-язикову дугу 11 — árcus palatoglóssus.
Співвідношення частин язика у свійських тварин різне: найдовша верхівка язика у м’ясоїдних (37 %), потім (за ступенем вираженості цієї ознаки) — у
свині (31 %), великої рогатої худоби (30 %); коротка верхівка язика у коня (20 %).
Тіло язика у жуйних і коня становить 59–60 %, у свині — 52 і у собаки — 42 %. Найкоротший корінь язика у жуйних — 10 %, у коня 14 і у свині — 17 %.
254
НУТРОЩІ
Слизова оболонка язика міцна і її епітелій частково зроговілий. Зрого- віння сильно виражене у великої рогатої худоби. На бічних поверхнях сли- зова оболонка більш ніжна, особливо на нижній поверхні верхівки язика. Слизова оболонка на дорсальній поверхні язика вкрита сосочками. Серед сосочків язика розрізняють механічні (ниткоподібні, конічні) і смакові (гри- боподібні, валикоподібні, листкоподібні). В останніх знаходяться органи смаку.
Грибоподібні сосочки (див. рис. 5.11, 5) — papíllae fungifórmes — підви-
щення слизової оболонки, вільна частина яких розширена і має вигляд гри- ба. Сосочки невеликі, білі, чітко виділяються на поверхні язика. Розміщені сосочки поодинці на верхівці й тілі язика, особливо по краях.
Валикоподібні сосочки 6 — papíllae vallátae — мають вигляд поглиблен-
ня, краї якого на поверхні язика дещо припідняті у вигляді слабкого вали- ка. Смакові цибулини знаходяться на бічних стінках валика. На дні погли- блення відкриваються серозні залози. Валикоподібні сосочки відносно вели- кі й добре помітні. Розміщені вони на тілі язика біля кореня, симетрично, по одному або по кілька (жуйні).
Листкоподібні сосочки 7 — papíllae foliátae — нагадують складені листочки. Вони мають овальну форму і лежать на корені язика по одному з кожного боку. Смакові цибулини містяться в товщі стінки сосочків.
Валикоподібні й листкоподібні смакові сосочки — складніші утвори, ніж грибоподібні; їх поглиблення пристосовані для більш диференційованого визначення смаку.
Вся дорсальна поверхня тіла й верхівки язика вкрита численними дрі-
бними механічними ниткоподібними сосочками — papíllae filifórmes, які надають язику бархатистого вигляду. У великої рогатої худоби вони зро- говілі.
Конічні сосочки 8 — papíllae conícae — розміщені на корені язика. Слизова оболонка кореня і країв язика всіяна язиковими слизовими за-
лозами — gll. linguáles. Серед отворів слизових залоз помітні отвори мигда- ликових крипт 12 — fóssulae tonsiláres, у стінках яких містяться скупчення лімфоїдної тканини, яка формує язиковий мигдалик — tonsílla lіnguális.
У великої рогатої худоби язик товстий, грубий. Верхівка язика загостре- на, вуздечка подвійна. На спинці язика різко виділяється подушка язика — tórus línguae, що відокремлюється від передньої частини язика пограничною борозною — súlcus terminális, яка збільшує рухливість переднього відділу язика під час захоплення та жування корму (А. Б. Камінський, 1988). У вентральній частині перегородки язика є слабко розвинутий язиковий хрящ — lýssa. Ниткоподібні сосочки спинки язика великі, зроговілі. Конічні сосочки різні за розміром і формою. Грибоподібні сосочки особливо виділя- ються в ділянці верхівки язика. Валикоподібних сосочків багато (16–40), во- ни розміщені на спинці язика ближче до країв подушки; задні більші від передніх, а самі передні непомітно переходять у грибоподібні сосочки. Листко- подібних сосочків немає.
Язик коня не має подушки і язикового хряща. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі й довгі. Грибоподібні сосочки добре видно на бічній поверхні верхівки
255
Розділ 5
й тіла язика. Валикоподібних сосочків частіше два, але буває й більше. Форма листкоподібних сосочків видовжена, вони розміщені по боках язика. Коніч- них сосочків немає.
Усвині язик відносно вузький, з довгою верхівкою. Ниткоподібні сосочки м’які, тонкі. На корені язика розміщені довгі конічні сосочки. Грибоподібні сосочки маленькі, особливо помітні по краях язика в середній його третині. Валикоподібні сосочки розміщені біля кореня язика по одному з кожного боку. Листкоподібні сосочки малих розмірів. Між конічними сосочками і в їх товщі є лімфоїдні вузлики язикового мигдалика. Є парний білянадгортан-
ний мигдалик — tonsílla paraepiglóttica.
Усобаки язик широкий, із загостреними краями, по середній частині язика проходить язикова борозна — súlcus mediánus línguae. Густо розміщені ниткоподібні сосочки язика м’які, тонкі. Грибоподібні сосочки розміщені по всій спинці язика. Валикоподібні сосочки, по 2–3 з кожного боку, знаходять-
Рис. 5.12. М’язи під’язикового апарату (за С. К. Рудиком, 1984):
А — коня; Б — собаки; 1 — m. genioglóssus; 2 — m. geniohyoídeus; 3 — m. myloglóssus; 3′ — mylohyoídeus;4 — m. geniohyoídeus intérnus; 5 — m. genioepiglótticus; 6 — m. hyoglóssus; 7 — m. styloglóssus; 8 — m. chondroglóssus; 9 — m. stylopharýndeus; 10 — stylohyoídeum; 11 — m. stylohyoídeus; 12 — m. digástricus; 13 — m. thyrohyoídeus; 14 — m. sternothyroídeus; 15 — m. sternohyoídeus; 16 — língua; 17 — m. occipitohyoídeus
256
НУТРОЩІ
ся біля кореня язика. Листкоподібні сосочки слабко помітні. В основі язика розміщений язиковий хрящ, що підтримує висунутий язик. Конічні сосочки зроговілі. Язикового мигдалика немає.
Основу язика утворюють добре розвинені м’язи, які диференціюються на велику кількість спеціальних м’язів, одні з них розміщені в товщі язика і є власними м’язами язика, інші йдуть до язика від під’язикового скелета та нижньої щелепи (рис. 5.12). Функцію м’язів слід розглядати з усіма м’язами під’язикового апарату, що працюють як єдине ціле (С. К. Рудик, 1985).
Власне язиковий м’яз — m. lіnguális próprius — складається з попере-
чних, перпендикулярних та поздовжніх м’язових пучків. Останні розміщені поверхнево під слизовою оболонкою язика від кореня до верхівки язика.
Щелепно-язиковий м’яз 3 — m. myloglóssus — починається на медіальній поверхні нижньої щелепи від підборіддя до рівня третього премоляра (жуй- ні, кінь) чи останнього моляра (свиня). Волокна йдуть у поперечному на- прямі і закінчуються в серединному сухожилковому шві, перекриваючи пе- редню частину щелепно-під’язикового м’яза. У собаки цього м’яза немає.
Щелепно-під’язиковий м’яз 3′ — m. mylohyoídeus — бере початок від ба-
зигіоїда, язикового відростка (жуйні, кінь) і сухожилкового тяжа, який утво- рюється злиттям підборідно-язикового, лопатково-під’язикового, шилопід’язи- кового, груднино-під’язикового м’язів. Рострально м’яз тягнеться до рівня першого премоляра (жуйні, кінь). Напрям волокон у межах м’яза різний. Так, у передній його частині волокна йдуть дорсокаудально, а в задній — дорсорострально (велика рогата худоба). У коня м’язові волокна прямують у передній частині дорсорострально, в середній — поперечно і в задній — дор- сокаудально.
Усвині й собаки м’яз починається від базигіоїда і передньої половини ти- реогіоїда і продовжується до рівня другого-третього премоляра (собака) чи першого моляра (свиня).
Шилоязиковий м’яз (див. рис. 5.12, 7) — m. styloglóssus — починається на латеральній поверхні дистальної третини стилогіоїда, вище й дещо позаду від початку хрящоязикового м’яза. М’яз розміщений на бічній поверхні тіла
іверхівки язика (жуйні, кінь, свиня). У собаки м’яз починається разом з хрящоязиковим м’язом на стилогіоїді і окремими волокнами на барабанному міхурі й тимпаногіоїді.
Хрящоязиковий м’яз 8 — m. chondroglóssus — добре відокремлений від шилоязикового й шилопід’язикового м’язів. Він бере початок на дистально- му кінці стилогіоїда, дещо нижче і спереду від початку шилоязикового м’яза, спрямовується до язика, розміщуючись медіально від шилоязикового м’яза, і входить у язик на межі тіла й кореня.
Уконя хрящоязиковий м’яз має вигляд тоненької пластинки, яка лате- рально прикрита шилоязиковим і під’язиковим м’язами. У собаки м’яз по- чинається на латерокаудальній поверхні середньої третини стилогіоїда і об- межений початком шилоязикового м’яза. У свині цього м’яза немає.
Підборідно-язиковий м’яз 1 — m. genioglóssus — масивний і бере початок на підборідді разом з підборідно-під’язиковим м’язом, але дещо дорсальніше й латерально. Починається м’яз коротким, але товстим сухожилком і спря- мовується до верхівки, тіла й кореня язика. Вентральні пучки м’яза продов-
257
Розділ 5
жуються до основи надгортанника, створюючи підборідно-надгортанний м’яз
5 — m. genioepiglótticus (кінь, собака).
Під’язиково-язиковий м’яз 6 — m. hyoglóssus — відходить від базигіоїда, язикового відростка і нижньої третини тиреогіоїда (жуйні, кінь) або лише від базигіоїда й тиреогіоїда (свиня, собака). М’яз закінчується в корені, тілі й верхівці язика.
Підборідно-під’язиковий м’яз 2 — m. geniohyoídeus — має веретеноподіб-
ну форму і починається довгим сухожилком вентральніше підборідно- язикового м’яза. Поряд з однойменним м’язом, від якого його можна відді- лити штучно, він спрямовується до язикового відростка, де закінчується дов- гим сухожилком (жуйні, кінь). М’яз може закінчуватись сухожилком на ба- зигіоїді і передній третині тиреогіоїда (свиня) або м’язово на базигіоїді (со-
бака).
Шилопід’язиковий м’яз 11 — m. stylohyoídeus — у великої рогатої худоби
розміщується латерально від двочеревцевого м’яза. Починається м’яз довгим і тонким сухожилком від латерокаудальної поверхні м’язового відростка стилогіоїда і закінчується на базигіоїді та язиковому відростку.
Уконя шилопід’язиковий м’яз починається від латерокаудальної поверх- ні м’язового відростка стилогіоїда і закінчується довгим сухожилком на ниж- ній половині тиреогіоїда й базигіоїда. Кінцевий сухожилок роздвоюється і пропускає сухожилок двочеревцевого м’яза. Закінчення м’яза зливається з підборідно-під’язиковим, лопатково-під’язиковим та під’язиково-язиковим м’язами, створюючи єдине ціле.
Усвині м’яз бере початок довгим сухожилком на проксимальній частині стилогіоїда і прилеглої частини тимпаногіоїда. М’яз закінчується на бази- гіоїді та передній половині тиреогіоїда.
Усобаки м’яз лежить зовні від двочеревцевого м’яза. Він починається ко- ротким і тонким сухожилком на латеральній поверхні стилогіоїда й прилег- лої частини тимпаногіоїда і у вигляді тонкої м’язової стрічки спрямовується до базигіоїда, де закінчується сухожилком.
Потилично-під’язиковий м’яз 17 — m. occipitohyoídeus — у свійських тва-
рин починається на ростролатеральній поверхні яремного відростка поти- личної кістки. М’язові волокна спрямовуються ростровентрально і закінчу- ються на м’язовому відростку та тілі стилогіоїда, зливаючись з початком шилоглоткового м’яза (жуйні, кінь), чи на проксимальній частині стилогіої- да і прилеглої частини тимпаногіоїда (свиня, собака).
Ріжково-під’язиковий м’яз — m. ceratohyoídeus — у вигляді тонкої й від-
носно слабко розвинутої пластинки тягнеться від ростромедіальної поверхні тиреогіоїда до каудальної поверхні кератогіоїда, епігіоїда та прилеглої час- тини стилогіоїда (жуйні, кінь) чи каудолатеральної поверхні додаткового членика й прилеглої частини епігіоїда (свиня) або кератогіоїда і нижньої третини епігіоїда (собака).
Ріжково-язиковий м’яз — m. ceratoglóssus — починається на латеро- ростральній поверхні всього епігіоїда, верхній половині кератогіоїда. М’язові волокна спрямовуються до кореня язика, переплітаючись з волокнами під- борідно-язикового м’яза, або з’єднуються з волокнами м’яза протилежного боку (жуйні, кінь). У собаки м’яз у вигляді тонкої, що чітко виділяється, пла-
258
НУТРОЩІ
стинки лежить на ростролатеральній поверхні проксимальної половини ке- ратогіоїда і спрямовується до бічної поверхні кореня язика. У свині цього м’яза немає.
Щитопід’язиковий м’яз 13 — m. thyrohyoídeus — у вигляді тонкої стрічки тягнеться від задньо-верхнього кінця щитоподібного хряща до каудомедіа- льної поверхні тиреогіоїда й прилеглої частини базигіоїда (жуйні, свиня) або лише тиреогіоїда (кінь, собака).
Під’язиково-надгортанний м’яз — m. hyoepiglótticus — починається від каудомедіальної поверхні всього кератогіоїда (жуйні, собака), дорсальної по- верхні базигіоїда й задньої третини язикового відростка (кінь) чи дорсальної поверхні базигіоїда (свиня) і закінчується в основі надгортанника.
Під’язиковий поперечний м’яз — m. hyoídeus transvérsus — тісно контак-
тує з ріжково-язиковим м’язом і розміщується більш медіально, сполучаючи медіальні поверхні верхніх половин правого й лівого епігіоїдів (кінь), у свині м’яз заміщується еластичною зв’язкою. У великої рогатої худоби і собаки м’яза немає.
Груднино-під’язиковий м’яз 15 — m. sternohyoídeus — у вигляді довгої й вузької стрічки тягнеться від ручки груднини разом з однойменним м’язом протилежного боку (у свині починається від першого реберного хряща) і за- кінчується на базигіоїді.
Груднино-щитоподібний м’яз 14 — m. stеrnothyroídeus — бере початок там, де й попередній, і закінчується на щитоподібному хрящі гортані.
Лопатково-під’язиковий м’яз — m. omohyoídeus — у вигляді пластинки бере початок від підлопаткової фасції в її дистальній третині (свиня, кінь) або на глибокій шийній фасції на рівні 3–5-го шийних хребців (жуйні) і за- кінчується на базигіоїді. У собаки м’яза немає.
Найбільш об’єктивно роботу м’язів можна оцінити за їх електричною ак- тивністю (рис. 5.13). Так, під час взяття їжі й початку жування у кози (їжу тварина отримувала з рук) першим включається в роботу підборідно-під’язи- ковий м’яз. Разом з ним включається і груднино-під’язиковий м’яз, хоча і з невеликою біоелектричною активністю. Однак зі збільшенням активності першого зростає активність і груднино-під’язикового м’яза. У цей час у стані активності перебувають під’язиково-язиковий та шилоязиковий м’язи. Підбо- рідно-язиковий м’яз починає працювати лише через 3 мс. Жувальний м’яз не активний, а висковий м’яз перебуває в стані слабкої активності (див. рис. 5.13,
а).
На початку жування активно включаються в роботу підборідно-під’язи- ковий та груднино-під’язиковий м’язи, причому останній працює за прин- ципом поступальної дії. Через 4 мс виявляє біоелектричну активність підбо- рідно-язиковий м’яз, а ще через 2 мс підключаються шилоязиковий та ще- лепно-під’язиковий м’язи. Слід зауважити, що щелепно-під’язиковий м’яз починає виявляти активність тільки під час жування їжі. Під’язиково-язи- ковий м’яз включається в роботу лише через 18 мс після початку роботи пер- ших м’язів. Біоелектрична активність вискового м’яза виявляється вже че- рез 8 мс, але найвища його активність спостерігається через 50 мс, коли по- чинає включатися в роботу жувальний м’яз.
259