69.Україна і процес формування тоталітарного режиму в срср

«Великий перелом» наприкінці 20-х років посилив процес відчуження виробника від засобі» виробництва, висунув на перший план позаекономічний примус, призвів до падіння життєвого рівня народу, що зумовило зростання психологічного напруження в суспільстві. Прискорена індустріалізація, суцільна колективізація спричинили посилення міграційних процесів, зміну способу життя, ціннісних орієнтацій людей. Протиріччя, що виникали при цьому, суттєво дестабілізували внутрішній розвиток СРСР.В умовах перманентної «надзвичайної ситуації в країні» для політичного керівництва все виразніше поставала потреба міцної державної влади. Не тільки контролювати, а й спрямовувати суспільні процеси був покликаний тоталітарний режим, що сформувався в СРСР у 30-х роках.Термін «тоталітаризм» (»італійської — «охоплюючий все в цілому») при характеристиці політичних процесів вперше було вжито італійськими опонентами Мусоліні на початку 20-х років, коли в Італії тільки-но створювалася однопартійна фашистська система. З 1929 р., починаючи з публікації у газеті «Тайме», цей термін почали застосовувати для характеристики політичного режиму СРСР.Про зміцнення тоталітаризму в Україні у 20—30-х роках свідчать такі тенденції та процеси;!, боротьбу з релігією (у 1930 р. внаслідок «організаційних заходів» автокефальна православна церква припинила свос існування)!. Монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій. Наприкінці громадянської війни в Україні легальне існували три партії;») КП(б)У — фактично український філіал РКП(б);Влада безцеремонне поводилася з легальними партіями, брутально діяла щодо нелегальних організацій. У1923 р. Україною прокотилася хвиля масових арештів меншовиків.З. Зрощення правлячої партії з державним апар*том.4. Встановлення жорсткого контролю держави над суспільним життям.5. встановлення монопольного контролю з боку партійно-державного апарату над економічною сферою, централізація керівництва економікою. Командна економіка стала своєрідним фундаментом тоталітаризму в СРСР, її основним стрижнем була «надзвичайна система» суспільної організації, що базувалася на монополії партійне-державного апарату на владуМіцніюча тоталітарна держава, борючись з опозицією, не жаліла і власних структур. Так, відповідно до рішень XVI конференції ВКП(б) і II Всеукраїнської конференції КП(6)У протягом 1929—1930 рр. в Україні було про»едено «чистку» в 61823 установах радянського державного апарату; з 338 тис. осіб, які проходили «чистку», звільнено майже 40 тис. (11%).0тже, про зміцнення тоталітаризму в Україні, як і в СРСР загалом, у 20—30-х роках свідчать утвердження комуністичної форми тоталітарної ідеології; монополізація влади більшовицькою партією, усунення з політичної арени інших політичних партій; зрощення правлячої партії з державним апаратом; одержавлення суспільства, блокування держа»ою розвитку громадянського суспільства; встановлення партійно-державним апаратом монопольиого контролю над економічною сферою, зміцнення централізованого керівництва економікою.

70. Культурний розвиток 20-30 роки привели до неабиякої активізації духовних сил українського суспільства.Восійська революція соціал-демократів впродовж 1917-1920 р. здійснюючи суспільно-політичні перетворення ,виявило себе спадкоємицею імперського мислення ,внаслідок чого Україна здобула статус ,фактично рівнозначний культурній автономії в «єдиному і неподільному» просторі Радянської Федерації.Війна і революція не стала для України часом обєднання українського народу ,він залишився роз’єднаним у межах двох держав .Революція також сповнила культурну діяльність відчуттям новизни ,свідомістю звільнення від старого світу ті його обмежень.Поставали складні невідступні питання про те ,в я кому напрямі слід розвиватись українській культурі ,на які взірці їй належить орієнтуватися і якою бути взагалі .Це був час пошуку і сподівань.Натхнені відчуттям власної місії та зростаючою аудиторіею ,письменники ,художники й учені з захопленням поринули у створення нового культурного всесвіту.Естетичні погляди "неокласиків" поділяв М.Хвильовий, який виступав проти хуторянства й "масоеізму" у літературі, його публіцистика ("Камо грядеші?", "Думки проти течіГ) відіграли значну роль у розвитку українського літературного процесу. Стаття "Україна чи Малоросія?" 1926 р. була вилучена з літературного обігу, й опубліковано лише І990р.Програма українізації вимагала 100 тис. учителів, а їх було лише 45 тис. Ця нагальна потреба підштовхнула М. Скрипника до спроби запросити кілька тисяч учителів із Галичини, але йому не вдалося дістати на це дозвіл Москви — можливо, лякала висока національна свідомість галичан і стала фатальною для самого ініціатора.Великих змін зазнала також вища освіта. Університети було реорганізовано в численні інститути народної освіти медичного, фізичного, технічного, педагогічного профілю, які готували спеціалістів для керівництва робітничою силою. Хоч за навчання в більшості цих інститутів треба було платити, дітей робітників і селян від оплати звільняли. З 30—40 тис. студентів, котрі навчалися в інститутах України наприкінці 1920-х років, близько 53 % складали українці, 20 % — росіяни і 22 % — «вре'ї.1920-т| роки стали періодом відродження науки і особливо українознавства, який »а масштабами можна порівняти з літературним Ренесансом. Прагнучи продемонструвати свою прогресивність, більшовики сприяли розвитку науки. У1919 р, вони не тільки кооптували створену в Києві урядом Скоропадського Академію наук, а й навіть оголосили її своїм дітищем. Протягом наступних років Академія з її філіями збагатилася новими дослідницькими осередками. Вчені дістали відносну свободу для проведення досліджень, публікації своїх поглядів і підтримання контактів із зарубіжними колегами, якщо їхні ідеї не являли відкритої загрози радянському лаДові.Незважаючи на те, що більшість видатних вчених України не належали до більшовиків, а деякі навіть відкрито підтримували український націоналізм, радянський уряд не мав іншого вибору, як сформувати з них серцевину Академії.