1. Особливості, представники та течії некласичної філософії

Філософія ХІХ – поч. ХХ ст. дуже різноманітна (О. Конт, А. Шопенгауер, С. К’єркегор, Ф. Ніцше та ін.). Визначити її головні особливості не так легко, як це було стосовно більш ранніх епох. Проте серед визначальних її рис частіше називають некласичність. Цим намагаються підкреслити її істотну відмінність насамперед від німецької класичної філософії.

Що таке некласична філософія?

Це філософія, яка не вірить у всесильність людського розуму та акцентує увагу на ірраціональних методах пізнання (інтуїція, воля), підкреслює роль людини та її суб’єктивності та ін.

Хто є засновником некласичної філософії? Це питання досить спірне, проте традиційно засновником некласичного філософування є Артур Шопенгауер.

Основні ідеї філософії ХІХ ст.:

– на перший план у людській психіці нерозумні або поза розумні чинники які перевершують розум;

– розум нездатний опанувати нерозумні чинники, він тільки сприяє гармонізації людського життя.

Особливості філософії ХХ ст:

– відбулась досить радикальна переоцінка ідей, уявлень та цінностей, філософія відмовилась від абсолюті

– філософії ХХ ст не існує заборонених тем, їй властива велика різноманітність.

– чітко оформилась у своїх проявах як некласична.

У рамках філософських дискусій навколо цих питань виділилися два основних напрямки, що у загальному можна віднести не тільки до філософії, але і ще ширше – до духовної культури взагалі.

Перший напрямок, що досить умовно називають сцієнтизмом,

• орієнтує своїх прихильників на користь науки.

• соціальні проблеми можна вирішити, належним чином розвиваючи і раціонально застосовуючи науку.

• Науково-технічний прогрес – це не зло, а благо,треба тільки розумно користатися його плодами.

• наукове знання є вищим типом знання.

Другий, антропологічний напрямок (його також називають антисцієнтистським) займає в цих питаннях протилежну позицію. Прихильники цього напрямку стверджують, що в

- в труднощах та стихійних лихах сучасного суспільства винні насамперед наука, науково-технічний прогрес

- Наука і техніка усе більш віддаляються від людини. Людство все частіше зіштовхується з феноменом відчуження.

- Наукове знання втрачає «людський вимір»; у гонитві за об’єктивною істинністю і логічною строгістю воно цілком знеособлюється.

Сцієнтизм в історії філософії знайшов своє яскраве вираження в таких філософських концепціях (системах),

• як позитивізм, що має чотири етапи своєї еволюції – ранній позитивізм, емпіріокритицизм, нео- та постпозитивізм

• прагматизм,

• аналітична філософія, структуралізм,

• філософія лінгвістичного аналізу та інші.

Відповідно до філософського антисцієнтизму (антропологічного напрямку у філософії ХХ ст.) можна віднести такі філософські системи (концепції), як

• феноменологію,

• екзистенціалізм,

• філософську герменевтику.

• психоаналіз

Варто пояснити, що сучасна некласична філософія пройшла три етапи свого розвитку.

Перший – формування некласичної філософії доби модерну XIX ст.

Другий – розвиток некласичної філософії доби пізнього модерну (поч. - сер. XX ст.).

Третій – становлення постнекласичної філософії доби постмодерну (кін.XX – поч.XXI)

Некласична філософія модерну виникає після занепаду раціоналізму Просвітництва та Німецької класичної філософії. Вона шукає нового обґрунтування ідеалам науки, розуму, людини та суспільства. Домінують і протистоять один одному філософський ірраціоналізм та сцієнтизм. У протистоянні класичному раціоналізму вони звертаються до реальності світу та людини, говорять про обмеження розуму.

Некласична філософія пізнього модерну виникає на поч. XX ст. і проіснувала до другої половини минулого століття. Для неї характерні: остаточна втрата академічності, інтеграція до загальної вищої освіти, публічність, відкритість та різноманітність напрямів, відмова від пошуку абсолютів, центральною залишається проблема людини.

Нарешті окремо виділяється некласична філософія доби постмодерну та глобалізованого суспільства. Для неї, з одного боку, є характерним неоконсерватизм – нове повернення і переосмислення метафізики та новий пошук абсолютів, ідеалів та початкових принципів. У цьому дусі переосмислювалися Арістотель і Фома, Кант та Гегель, Ґайдеггер і Гартман. З іншого боку відбулася подальша радикалізація некласичної філософії здійснена представниками філософії постмодернізму. Вони виступили проти сучасного культу раціональності – піднесення науки і техніки, закликали здійснювати остаточний розрив з традицією, проголошували почуття вищими за розум, говорили про повернення до дологосного стану свідомості.

Отже, можна виділити три ідеї, що мали вплив на філософську думку XX ст. По-перше, людина − це істота, яка володіє даром створювати символи, жодна жива істота на Землі не будує між собою і природою символічного середовища − це здатна робити тільки людина (Е. Кассірер). По-друге, людина, отримавши відносну самостійність від природи, набула можливості саморозвитку (М. Шелер). По-третє, спонтанність людської природи, здатність людини змінювати людське буття ніби знову відтворюють саму людину не тільки духовно й екзистенціально, а й як біологічний вид (Е. Фромм).