3.Філософська думка України епохи Відродження. Поява професійної філософії в України.
Наприкінці XIV та у XV ст. в історії України відбуваються суттєві зміни: після татарської навали занепадають міста. Україна втрачає свою незалежність: спочатку більша частина її території входить до складу Великого князівства Литовського, а дещо пізніше — Речі Посполитої — об'єднаної польської та литовської держави.
З одного боку, населення та територія України тепер були поділені на різні частини, була втрачена можливість цілеспрямованого аутентичного духовного розвитку. З іншого - відкрилися можливості для більш інтенсивних зв'язків із країнами Західної Європи.
У 40-60-х рр. XV ст. у Києві утворився науковий гурток так званих "ожидовілих", котрий значну увагу приділив філософським студіям та ввели суто філософські твори
Найвідомішим українським вченим доби Відродження став Юрій Дрогобич. Він був своєрідною з'єднуючою ланкою між Україною та Європою: одночасно належав і до європейського Відродження, і до українського Перед-відродження. Його сучасником був Павло Русин.
Найпершою ознакою гуманізму стала реабілітація значущості земного життя людини. Вагому роль в суспільно-політичному, культурному, релігійно-духовному житті тієї доби відігравали церковні православні братства.
Освітня діяльність підводила українську культуру до Просвітництва.
Першою когортою просвітників в Україні слід вважати членів науково-освітнього гуртка, що утворився в місті Острозі у останній третині XVI ст. (на базі Острозької братської школи, у подальшому - академії) і який очолив ректор Острозької академії І. Смотрицький.
Особливе місце в літературі того часу належить Івану Вишенському.
Світоглядні позиції І. Вишенского:
Внутрішнє спасіння неможливе без знищення нерівності в суспільстві.
Був проти впливу західної культури на українську.
Православна віра більше орієнтує людину на духовне самозаглиблення та щире почуття до Бога, ніж католицизм
Закликав до рівності та братерства.
Отже, наприкінці XVI- на початку XVIІ ст., у ситуації складних соціально-політичних та духовних процесів в Україні проявляються гуманістичні, реформаційні та просвітницькі тенденції і процеси; за цих обставин підсилюється інтерес до людської життєвої реальності, етнічної та культурної самоідентифікації, а, відповідно, і інтерес до гуманітарних студій. На базі братських шкіл виникає професійна філософія, а згодом - вищі навчальні заклади.
4.Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська діяльність г.Сковороди
Перший вищий навчальний заклад Східної Європи, який діяв стабільно протягом століть - Київський колегіум, а згодом — Києво-Могилянська академія - утворився у 1632 р. шляхом об'єднання двох київських шкіл: Братської школи на Подолі та школи, що існувала у Києво-Печерській лаврі. Ініціатором утворення колегіуму був митрополит Петро Могила.
Обстоював ідею розвитку науки та освіти під егідою церкви.
Закликав поширювати освіту в народному середовищі.
Визнавав пріоритет духовної влади над державною.
Образ бажаного володаря – «філософ на троні», гуманний щодо підданих, твердий щодо ворогів, вірний Богові, мудрий.
В Академії, хоча це і був церковний навчальний заклад, було запроваджене розділене вивчення філософії та богослов'я, у філософські курси вводились наукові та філософські новації, хоча в цілому в основі своїй поставали типовими для Західної Європи курсами пізньої схоластичної філософії. Курс філософії був зорієнтований на вивчення переважно системи Арістотеля.
Погляди вчених Києво-Могилянської Академії
Філософія – це система дисциплін, що повинна знайти істину, причини речей, даних Богом.
Для цього треба досліджувати наслідки Божої діяльності створеної природи.
Пізнання здійснюється на двох рівнях – чуттєвому та раціональному.
Простір – невід’ємний від речей, а час – послідовною тривалістю кожної речі
Пріоритетне значення має розум, він впливає на волю, дає варіанти вибору між добром і злом.
Вирішальне значення має науковий метод.
Сенс життя – у творчій праці, спрямованій на власне й громадське добро.
Істина пов'язувалась із Богом, мала в ньому найголовнішу причину. Вважалося, що шляхом раціонального аналізу природи як Божого творіння (тобто, кажучи мовою сучасної науки, - реальної дійсності) можна збагнути ті закономірності, які лежать в основі речового світу.
Засобами пізнання світу визнавалась логіка, котра вивчала форми та методи мислення, його вірної побудови, а також ознаки похибок, які можливі у справі раціонального освоєння світу.
У своїх філософських викладах професори філософії послугувались працями Арістотеля, Августина, Фоми Аквінського, Р. Бекони, Р. Декарта, Лейбніца, X. Вольфа та інших античних і пізніших європейських авторів, прагнули адаптувати їх ідеї на українському ґрунті. Передовсім це виявлялося у цінуванні чуттєвих форм пізнання порівняно з раціональними, а також у тому, що етичним проблемам філософії надавалося велике значення; тобто тут давалася взнаки давня традиція сприймати та подавати філософію як життєву настанову та моральне повчання.
Своєрідну систему філософсько-поетичного світосприйняття розробив найвідоміший вихованець Академії Григорій Сковорода.
Г. Сковорода являв собою рідкісний приклад повної узгодженості своєї філософської системи і власної життєвої поведінки, яка цілковито (без винятків) засновувалась на синтезі емоційної та раціональної сфери людської істоти. Філософ ніколи і ні в чому не поступився своїми переконаннями, жив саме так, як підказувала йому власна сутність, свою філософську систему творив з голосу цієї сутності, а не на чиєсь замовлення. "Світ ловив мене, та не впіймав" — ці слова на прохання мудреця були вирізьблені на його могилі. У цих словах життєве кредо, здійснити яке о тій порі було так само важко, як і нині.
Філософські погляди Григрорія Сковороди
Найперше завдання людини – пізнати себе,
оскільки людина є малим світом (мікрокосмом), в якому в згорнутому вигляді присутній весь великий світ (макрокосм) пізнаючи себе, людина усвідомлює, що вона постає єдністю двох світових натур — видимої (матеріальної) та невидимої і (духовної);
Дві натури усього сущого пронизують три світи, із якими ' стикається людина: малий світ (людина), великий світ (космос) та символічний світ (Біблія);
Дві на натури співвічні, жодну з них не можна нехтувати,
невидима натура проявляється лише через видиму, але остання ніколи не може виявити та виразити її адекватно і та ж сама неадекватність присутня і в людині тому у самопізнанні людина має спиратись на те в собі, в чому духовне та матеріальне (тілесне) найбільш злиті, а таким є серце;
людина має дослухатись голосу серця і саме на основі цього має осмислити свої життєві особливості та своє призначення та реалізувати їх через реалізацію "сродної праці" , (те ж , що "філософствування у Христі" в добу Київської Русі).
Антипод любові та віри є сум, туга, страх, нудьга.
Праця є обов’язковою умовою самореалізації людини
Філософія Григорія Сковороди найбільше цінувала злиття життя та духовного прозріння, вчинку та моральності.