Практичне завдання:

Тема №3 Філософія Середніх віків

1. Загальна характеристика епохи.

Для розрізнення античної, середньовічної і ренесансної філософії є вагомі підстави. Справа в тому, що в них по-різному трактувалися основоположні концепти. У своїй заключній фазі антична філософія поставила на перше місце концепт Єдиного-Блага.

Характерні особливості філософії Середніх віків

:

1.теоцентризм - основоположним концептом є Бог.

Бог творить світ з нічого, він абсолютно перший, істинне буття. Природа як творіння Бога втрачає свою самоцінність. Вона виступає тільки символом чи знаком божественної премудрості, адресованим людині. Відношення Бога і природи мислиться в категоріях справжнього і несправжнього буття елеатів: Бог єдиний, неподільний, незмінний (трансцендентний); природа множинна, подільна, рухома, але існує завдяки Богові.

2. «духовна особа»

Варвари, які завоювали Римську імперію, перебували на стадії становлення феодального (традиційного землеробського) суспільства. Оскільки ж за феодальних відносин особа не може реалізуватись як соціальна одиниця, вона під впливом християнства утверджується як духовна особа. Духовна особа — це своєрідний компроміс феодалізму і християнства: особа, яка не може реалізуватись у зовнішньому світі, заглиблюється в себе.

Бог лише із власного милосердя може відкрити себе людині і Він не зробив, коли послав на землю свого сина - Ісуса Христа, але кожна Людина несе в собі «іскру Божу», тому її шлях до Бога лежить через духовне самозаглиблення.

Хронологічні рамки: від падіння римської імперії до (4-5 ст.) до відкриття Америки (15-16 ст)

У розвитку християнської філософії зазвичай виділяють два періоди - патристики (І-VI ст.) і схоластику (VII-XIV ст.).

Патристика (від грец. Pater- батько) - період створення християнської теології, в якій дуже активні були так звані отці церкви, її засновники.

Вихідним джерелом середньовічного світобачення постає Біблія.перші просвітителі – апостоли(учні Ісуса Христа), ала розгалуджено поширюють знання Отці Церкви. На ранньому етапі свого розвитку патристика набула характеру апологетик. (захист християн). Рання патристика розділилась на два напрями – негативного і позитивного ставлення до античної мудрості.

Позитне – грецькі філософи йшли шляхом істини і її требам підпорядкувати теології. Представник Юстин Мученик – вивів 5 аргументів щодо переваг християнства над язичництвом:

1. Єдність ( Бог єдиний. Не треба шукати нові початки буття)

2. Універсальність (християнство відкрите для всіх)

3. Простота (християнство можна осягнути без спеціальної освіти)

4. Авторитет (філософію вигадали люди, а християнська істина дана Богом)

5. Давнина(вважав, що витоки філософії греки запозичили з Старого Заповіту).

Негативні – вважали, що філософські знання безпідставні, ведуть до гріха, заплутані. Вважали, що віра живе у простих душах і не потребує розумового осмислення, а лише щирого почуття до Бога.

Найбільш завершеного вигляду ідеям патристики надав Аврелій Августин:

• Бог – сукупність усіх досконалостей, вічне, завершене Буття,

• Можливості Бога невичерпані. Він творить світ ні із чого

• Світ змінюється. Нове приходить і замінє те, що було

• Світ залежить від Бога, але Бог від світу не залежить. Бог- трансцендентний (поза світовий)

• Бог – гарант безсмертя

• Наявність «внутрішньої людини» (душа), до якої входять пам’ять, воля та розуміння. (цим довів значення переживань, духовних рухів та подій)

• Божественне попередє визначення долі та її свобода волі. Бог від самого початку чітко визначив, хто з людей праведний, а хто грішний. Але люди про це не знають.

Філософія не знищувалася, вона продовжувала існувати, але лише на підступах до теології (проміжна сфера між філософією та релігією)

Схоластика

В 9-10 ст формуються два напрями філософування – схоластик та містика.

Спільне:

• Незаперечний авторитет святого письма

• Бог – орієнтир для всіх осмислень

Відмінне: ставлення до можливостей людського розуму в питаннях богопізнання.

Схоластика – слід повною мірою використати розум. Містика – слід покладатися на віру та любов.

Схоластичну філософію поділяють на три періоди.

Перший період схоластики або раній припадає на ІХ-ХІІ століття. Раній період схоластики характеризується особливостями виникнення та формування схоластичної філософії, а також переосмисленням метафізичних ідей Аристотеля та святих отців церкви періоду апологетики та патристики.\

Другій період схоластики або середня схоластика (ХІІІ століття) характеризується формуванням філософським енциклопедизмом. Крім того відбувається своєрідна дискусія між прихильниками Аристотеля та Августина Аврелія, а також відбувається специфічне пояснення віри та розуму. Дискусії між «номіналізмом» та реалізмом»

Основними представниками цього періоду були: Тома Аквінський, Дунс Скот, Роджен Бекон, Вітело та інші.

Почесне місце серед релігійних філософів християнства займає ангельський доктор Хома Аквінський. У «Сумі теології» (тобто сукупності теологічних вчень) розглядається католицька догматика, що стає основним надбанням усієї схоластичної теорії.

- Вихідним принципом вчення є божественне одкровення: людині необхідно для свого порятунку знати щось таке, що вислизає від її Розуму, але дається через божественне одкровення.

- Хома Аквінський розмежовує сфери філософії і теології: предметом філософії є істини Розуму, а теології — істини одкровення (віри). Через те що, кінцевим об'єктом їх обох, як і джерелом усякої істини, є Бог, не може бути принципових суперечностей між одкровенням і справедливо діючим Розумом, між теологією і філософією. Однак не всі істини одкровення доступні раціональному доказу.

- Філософія є служницею богослов'я і настільки ж нижча за нього, наскільки обмежений людський розум нижчий від божественної премудрості.  - Індивідуальність людини — це особистісна єдність душі і тіла. Саме душа має животворну силу людського організму. Душа нематеріальна і самосуща, субстанція, що має свою повноту лише в єдності з тілом. Але тілесність має суттєву значущість. Саме через неї душа тільки й може утворювати те, що є Людина. Душа завжди має унікально-особистісний характер.

Основний принцип пізнання — реальне існування загального.

- У суперечці про універсали Хома Аквінський відстоював позиції помірного реалізму, тобто загальне існує потрійно: до речей (у розумі Бога як ідеї майбутніх речей, як вічні ідеальні прообрази сущого), у речах, одержавши конкретне здійснення, і після речей — у мисленні людини в результаті операцій абстрагування й узагальнення. Річ існує одночасно у всьому своєму бутті й всередині людей як образ. Спочатку виникають чуттєві образи, а з них інтелект абстраговано осягає образи.

- Хомі Аквінському належить формулювання в епоху Середньовіччя проблеми свободи волі і самодіяльного людського початку в історії, межі між світом тварин і світом чистих духів, між твариною, з одного боку, і порівняно з ангелом людська особистість є чимось незрівнянно більш низьким і недосконалим. В ієрархії тілесних створінь людина перебуває на найвищому місці як досконала тварина.

Третій період схоластики або пізній період розпочався ХIV столітті, характеризувався систематизацією раціоналістичності мислення. Основиними представниками цього періоду були: Альберт Саксонський, Вільям Окам, Жан Бурідан та інші.

-

Зміст табл. 4.7 свідчить про те, що основним предметом спорів, що мають безпосереднє відношення до філософії, був, з одного боку, питання про головного мегаконцепте, тобто про Бога, з іншого боку, питання про природу мікроконцептов, універсалій і їх форм існування. У першому випадку домінував суто релігійний інтерес. Можна сказати, що були створені два варіанти релігійної філософії - неоплатонічеський і арістотеліанскій. В даний час аристотелевская релігійна філософія панує в католицизмі і протестантизмі, а неоплатонічна традиція характерна для православ'я, що визначається його візантійськими корінням. Що стосується сучасної науки, то вона не має відомостей про який-небудь, як ми раніше висловилися, мегаконцепте.

Однією з особливостей середньовічної філософії є боротьба між реалістами та номіналістами. Слід зазначити, що реалізм у його середньовічному розумінні не має нічого спільного з сучасним значенням цього терміна. Реалізм - це вчення, згідно з яким

- об'єктивна реальність /буття/ існує у вигляді лише загальних понять, або універсалій.

- універсалії існують раніше від речей і незалежно від речей, являючи собою думки та ідеї божественного розуму. І тільки завдяки цьому людський розум має змогу пізнати сутність речей, бо ця сутність є не що інше, як загальне поняття.

Зрозуміло, що для реалістів /Ансельм Кентерберійський /1033-1109 рр. та ін. / пізнання можливе лише за допомогою розуму, який має божественну природу. Номіналізм. Термін "номіналізм" походить від латинського слова "nomen", що означає "ім'я". В протилежність середньовічному реалізмові, номіналісти вважали, що реально існують лише поодинокі індивідуальні речі, а загальні поняття /т.зв. універсалії/ - лише назви, знаки або імена, породжені людським мисленнях.

представниками цього напряму були: Д.Скот, І.Расцлін, У.Оккам. Крайні номіналісти, до яких належав Расцелін /XІ -XІІ ст./, обґрунтовували думку про те, що загальні поняття - це тільки звуки людського голосу; реально існує лише одиничне, а загальне - тільки ілюзія, яка може існувати лише в людському розумі. Слід зазначити, що полеміка між реалізмом і номіналізмом почалася із суто теологічної проблеми про характер реальності "святої трійці". Реалізм наполягав на істотності, реальності, саме єдності триєдиного бога. Номіналізм же справді реальними вважав "лики" /іпостасі/ трійці. Проте "проблема трійці" була лише зовнішньою формою, так би мовити "офіційним приводом", який в умовах середньовіччя мусив бути теологічного плану. Справжня проблема, що стала предметом гострої полеміки, була цілком філософською проблемою статусу реальності категорій загального і одиночного. Реалісти, говорячи про єдність "божественної трійці", обгрунтовували по суті об'єктивно-ідеалістичну тезу про незалежне від матеріально-чуттєвого світу існування ідеального /загальних понять, універсалій/. Щодо номіналістів, то вони, обґрунтовуючи реальність трійці, відстоювали реальне існування одиничного, окремих речей і явищ. З рештою це і призводило номіналізм до матеріалістичної тези про об'єктивну реальність матеріально-чуттєвого світу, що виступав у вигляді суми окремих речей.

Нарешті, слід зазначити, що середньовічне світогляд принесло з собою безліч новацій. Головною з них є, мабуть, пафос високої моральності. У християнській релігії він виражається в установці стати настільки ж досконалим, як і Бог, за допомогою насамперед любові до нього, надії на його повернення і віри в нього.