2. Екофактори: класифікація, характеристика, реакції організмів

ПОНЯТТЯ ПРО ЕКОФАКТОР

Екофактор (чинник) – це будь який елемент середовища, здатний виявляти прямий чи опосередкований вплив на живі організми хоча б протягом однієї фази їх розвитку. Це сукупне поняття про навколишнє природне середовище, яке діє на біосистему (екосистему) і представляє умови її існування. Середовище – це весь матеріальний світ, в якому живуть організми і який прямо або опосередковано впливає на їх стан, розвиток, життєдіяльність, розмноження, переселення тощо. Середовище абіотичне – неорганічна (фізична) основа (материнська порода, вода, тепло, повітря тощо) існування живих організмів. Середовище біогенне – таке, котре виникло в результаті життєдіяльності організмів. Середовище біотичне – сукупність живих організмів, які своєю життєдіяльністю впливають на інші організми. Одні з них можуть слугувати їжею для інших (жертва – для хижака, трави – для копитних), бути середовищем життя (господар для паразита), сприяти розмноженню (комахизапилювачі квіткових рослин), впливати хімічним, механічним та іншим чином. Середовище біоценотичне – внутрішнє середовище біоценозу, яке створене у процесі обміну та круговороту речовин сукупним середовищетвірним впливом популяцій рослин і тварин.

КЛАСИФІКАЦІЇ ЕКОФАКТОРІВ За класифікацією Нікольсона-Швердтфегера: матеріальні, умовні, які представляють конструкційний та енергетичний матеріали. За класифікацією Мончадського на основі адаптаційних механізмів: первинні, вторинні періодичні, неперіодичні. За класифікацією Дажо: групи факторів: фізичні умови життя, корм, інші організми, місцезростання. За класифікацією Гільманова: екзогенні, ендогенні. До першої групи: макрокліматичні (метеорологічні), геологічні, гідрологічні, біогеографічні, антропогенні, до другої: мікрокліматичні. За часом дії: еволюційні (температура, світло, вологість тощо), сучасні. За періодичністю дії: періодичні (сезонні), неперіодичні (техногенні залпові викиди, природні катаклізми), історичні (філогенетичні). Вже класичним став поділ на абіотичні, біотичні, антропічні фактори. Часто визначають основні та другорядні фактори впливу. Абіотичні фактори – сукупність умов (впливів) неорганічного середовища. До них належать хімічні та фізичні (кліматичні) фактори. Біотичні фактори – сукупність прямих та опосередкованих впливів на живі організми інших живих організмів. Антропогенні фактори – сукупність впливів на живі організми господарської та іншої діяльності людей.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЕКОФАКТОРІВ

9

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЕКОФАКТОРІВ ВОЛОГІСТЬ Це головний екофактор, оскільки без води не може жити жодний організм, так як вода є основою фізіологічних процесів у клітинах. Екогрупи - за відношенням до водного режиму: гігрофільні, мезофільні і ксерофільні; - за ступенем утримання води: сукуленти, склерофіти, психрофіти, кріофіти, тропофіти. У водному середовищі додатковими факторами є: солоність (у морі) та вміст кисню (у прісних водоймах). ТЕМПЕРАТУРА Екогрупи За відношенням до величини температури: пойкілотермні (холоднокровні – живуть при різних температурах, змінюючи температуру свого тіла) і гомойотермні (теплокровні – мають постійну температуру тіла, впадають в анабіоз). Температурний оптимум – це найсприятливіша температура в життєдіяльності виду. 10

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЕКОФАКТОРІВ СВІТЛО Цей абіотичний фактор має фундаментальне екологічне значення: - без нього не можлива фотосинтетична діяльність зелених рослин; - із сонячним світлом пов’язана активність рослин і тварин; - режим освітлення, співвідношення тривалості дня і ночі є найважливішим "синхронізатором" добових, сезонних та інших ритмів життєдіяльності. За реакцією на світловий режим рослин виокремлюють такі групи: світлолюбні (геліофіли), тіньолюбні (сціофіли), тіньовитривалі (факультативні геліофіли). Тварин за їх активністю і рухливістю поділяють, як правило, на денних, нічних і сутінкових. Сприйняття тваринами спектральних відмінностей світла називається зором. Зір може бути монохромним (чорно-білим – у деяких черв’яків і молюсків), дихромним (синє і червоне для більшості ссавців), трихромним (синє, жовте і червоне у приматів), тетрахромним (ультрафіолетове, синє, жовте і червоне у більшості комах, птахів, плазунів, риб).

11

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ЕКОФАКТОРІВ БІОТИЧНІ ФАКТОРИ прямі - через їжу як чинник взаємовідношень рослина-тварина; - через субстрат як чинник взаємовідношень хазяїн-паразит, епіфіти, запилення; непрямі - через середовище, в якому відбувається вплив (бактерії змінюють хімічний склад ґрунту). Зоогенні фактори мають прямий вплив через витоптування, випасання, вигризання, а також непрямий вплив через органічні добрива тварин. Опосередковано у деякій мірі до біотичних можна віднести й антропогенні фактори, які бувають прямими (механічне пошкодження чи знищення) та непрямими (забруднення побутовим сміттям тощо). Основною формою біотичного впливу організмів у більшості випадків є харчові зв’язки, на базі яких формуються складні ланцюги і ланки харчування. Крім харчових зв’язків, в угрупованнях рослинних і тваринних організмів виникають просторові зв’язки. 12

13

РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМІВ Коакції – це реакції чи взаємодії організмів між собою. Термін ввели Клементс і Шелфорд у 1939 році. Коакції бувають: - контактні: механічні (притулення, зростання, вростання); фізіологічні (мікоризи, лишайники, бактеріози); - опосередковані через зміну абіотичного та біотичного середовищ (тінь дерева згубно діє на геліофіти, бактерії виділяють хімічні речовини у ґрунт, який стає непридатним для росту й розвитку деяких рослин).

Р . Дажо розрізняє два типи реакцій: - гетеротипові (між організмами різних видів). До них належать: нейтралізм, міжвидова конкуренція, мутуалізм, співпраця, коменсалізм, аменсалізм, хижацтво і паразитизм. - гомотипові (між організмами одного виду). До них належать: груповий ефект, масовий ефект і внутрішньовидова конкуренція. Груповий ефект – це тип коакцій, що пов’язаний із об’єднанням тварин одного виду заради розмноження, збільшення чисельності, виживання у великих популяціях вище порогу мінімальної чисельності. Масовий ефект – це поняття ефекту складних взаємодій, зумовленого перенаселенням середовища (висока понад оптимум плодовитість виду). Внутрішньовидова конкуренція – боротьба організмів за територію.

14

РЕАКЦІЇ ОРГАНІЗМІВ

Гомеостатичні реакції – це реакції адаптованих організмів на абіотичні й антропогенні фактори, які вони наче пом’ягшують завдяки своїй стійкості в умовах гомеостазу. Гомеостаз – це стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, який підтримується регулярним відновленням основних її структур, складу енергії та речовини, а також постійною саморегуляцією в усіх її ланках.

Реакція організмів на добовий ритм освітлення називається фотоперіодизмом (від грецького photos – світло, periods – чергування). Зміна довжини світлового дня є єдиним точним сигналом наближення зими або весни. Приклад: тимчасові погодні умови часто є хибними: рослини реагують на довжину світлового дня і не розпускають листки під час зимової відлиги або не переходять до листопаду під час короткотермінових літніх заморозків.

3. ЗАКОНИ АУТЕКОЛОГІЇ

16

ОСНОВНІ ЗАКОНИ

До основних законів аутекології належать:

І. Закон біостійкості.

II. Закон лімітуючого чинника.

III. Закон рівнозначності екочинників.

IV. Закон сукупної дії екочинників.

V. Закон оптимальності.

VІ. Закон толерантності.

17

ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ І. Закон біостійкості. Сутність закону полягає в нелінійній реакції особини на вплив різних значень екочинників довкілля.

18

ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ II. Закон лімітуючого чинника Цей закон сформульований у 1940 році німецьким фізіологом і хіміком Ю. Лібіхом. Тому його ще називають законом Лібіха та законом мінімуму. Сутність його полягає в тому, що результуючу витривалість особини визначає найслабша ланка її потреб, тобто той екочинник, значення якого найменше, тобто знаходиться в мінімумі (де тонко, там і рветься!). Тому практичне застосування закон має, насамперед, в агрономії. Наприклад, мінімум (норма) бору для нормального урожаю зернових. Закон на практиці працюватиме лише за участі додаткових допоміжних двох принципів: обмеження та взаємодії. Принцип обмеження потребує стабільних умов. Наприклад, якщо вуглекислий газ у водоймі є в мінімумі, тоді гальмується накопичення біопродукції і навпаки, коли стане більше кисню через здіймання хвиль, то прискоряться біопродукційні процеси й ефект мінімуму зникне. Він повернеться, коли стабілізуються хвилі на поверхні водойми. Принцип взаємодії включається тоді, коли організм, хоча б частково, здатний змінювати в своєму харчуванню дефіцитну речовину іншою хімічно близькою, але доступною. Наприклад, деяким рослинам потрібно менше цинку, якщо вони замість яскравого сонячного освітлення ростуть у тіні, або молюски засвоюють стронцій, якщо обмаль калію.

19

ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ III. Закон рівнозначності екочинників. Закон стверджує, що всі життєво необхідні екочинники однаково важливі, не можна обминати чи ігнорувати жодного з них. Не може бути корисним оптимально NPK для посівів рослин за високої щільності (утрамбованості колесами) ріллі. IV. Закон сукупної дії екочинників. Згідно з цим законом, фізіологічна активність особини (наприклад, результуючий врожай на полі) залежить не лише від одного (навіть лімітуючого чинника), а від повної сукупності всіх екочинників одночасно. Виявилася помилковою думка про те, що чим більше елементів живлення в ґрунті, тим вищий врожай. Одночасність і спільність дії екочинників, змінність потреб рослини на різних стадіях її розвитку зумовлюють існування певної найефективнішої кількості життєво необхідних речовин у ґрунті. Сучасна аутекологія має ще надто мало даних з царини проявів цього закону стосовно людини. Визначено гранично допустимі концентрації для сотень окремих шкідливих речовин, а для одночасної дії двох отрут небезпечні концентрації відомі лише для кількох десятків випадків. Людина досить часто зазнає впливу двох і більше негативних чинників, комбінація яких може призвести до несподіваних наслідків (раптової смерті від одночасної дії наркотиків і зневоднення організму).

20

ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ

V. Закон оптимальності. Закон стосується ефективності життєдіяльності як окремих особин, так і їх сукупностей (популяцій, біоценозів). Він стверджує, що будь-яка біосистема з максимальною ефективністю функціонує в певних просторових та часових межах, за певних її розмірів та інших характеристик. Тобто, параметри біосистеми завжди суворо відповідають її функціям. Це важливий і суворий, але складний для практичного застосування закон аутекології. Прикладом є багато невдач створити величезні плантації, поля чи лісові насадження лише з однієї культури, які вкрай нестійкі. Закон оптимальності є основою: правила Бергмана: у межах біовиду, поширеного від тропіків до Полярного кола, маса і розміри особин збільшуються при переході від дуже теплих зон життя до дуже холодних; правила Аллена: придатки до тіла тварини (вуха, хвости, лапи) порівняно тим менші, чим нижча навколишня температура. Приклад: вуха у лисиці пустельної набагато більші, ніж у звичайної лисиці. Зовсім короткі вуха і хвіст мають песці, які змушені переносити заметілі і страшенні морози сибірської і канадської тундри.

21

ТЛУМАЧЕННЯ ЗАКОНІВ VІ. Закон толерантності. Формулювання цього закону належить В. Шелфорду (1913). Фактори середовища, що мають у конкретних умовах несприятливе (надмірне чи недостатнє) значення, обмежують можливості існування виду в цих умовах, незважаючи на оптимальний збіг інших факторів. Діапазон між цими двома величинами (максимумом і мінімумом) називають зоною екологічної толерантності, до якої входять підзони песимуму, комфорту та оптимуму. Закон доповнений Ю. Одумом такими положеннями: 1) організми можуть мати широкий діапазон толерантності стосовно одного фактора і вузький стосовно іншого; 2) організми з широким діапазоном толерантності до всіх факторів, як правило, вирізняються широкою розповсюдженістю в природі; 3) організми в неоптимальних умовах за одним фактором можуть звузити діапазон толерантності й до інших факторів; 4) організми в неоптимальних умовах за одним фактором можуть це компенсувати, використовуючи інші фактори; 5) період розмноження чи достигання організмів є критичним. Звичайна температура для дорослого може стати критичною для малюка. Екологічна оптимізаціїоптимізаціїпро стенотопні й евротопні види.

4. ЕКОНІШІ

23

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ Ніша – місце об’єкта у просторі і часі. Еконіша – специфіка взаємовідносин організму, виду або популяції з екосистемою та їхнє в ній розташування, тобто, це «спосіб життя організму». Різні параметри еконіші представляють середовище різноманітних біотичних та абіотичних умов, які можуть включати в себе життєвий цикл організму, особливості розподілу ресурсів, місце в харчових ланцюгах та піраміді, географічне розповсюдження тощо. Еконіша – це середовище з властивими йому екоумовами, які визначають параметри існування будь-якого організму, виду чи популяції в просторі і часі. Тобто, еконіша характеризує ступінь біоспеціалізації виду, в зв’язку з чим розрізняють фундаментальну, тобто потенційну (найбільший гіперпростір, у якому вид здатен використати ресурси середовища за відсутності конкуренції), і реалізовану еконіші (менший гіперпростір, зайнятий ним в умовах біотичних обмежень). Відповідно до принципу Гаузе ніякі два види не можуть займати одну і ту ж еконішу впродовж тривалого часу. Різні види можуть займати однакові еконіші, а один і той самий вид може займати різні еконіші в географічно різних місцях розташування. Однорідні еконіші в різних географічних областях у подібних екосистемах займаються спорідненими видами (бук лісовий у Карпатах і бук східний у Кримських горах).

24

ІСТОРІЯ ПОНЯТТЯ

1917 р. – слово «ніша» було введене Жозефом Грінелом. 1927 р. – британський еколог Чарльз Сазерленд Елтон дав перше концептуальне визначення поняття «еконіша». 1958 р. – концепція еконіші була популяризована зоологом Евеліном Хатчінсоном, який увів терміни «фундаментальна ніша», або «теоретично можлива ніша» та «реалізована ніша», тобто реальна. З цим пов’язане поняття «адаптивна зона» як набір еконіш, котрі можуть бути зайняті групою видів, які використовують одні й ті ж ресурси однаковим чином.

Сучасна концепція

За допомогою концепції одномірної ієрархічної ніші стало можливим визначити еконішу виду як цілісну функціональну одиницю при множинності складових її структурних елементів і виявити єдність еволюційного процесу як закономірний результат спільної дії різноманітних екологічних і генетичних чинників еволюції.

5. ЕКОБІОМОРФИ

26

ПОНЯТТЯ ПРО ЖИТТЄВІ ФОРМИ РОСЛИН Термін «життєва форма» щодо рослин був запропонований данським ботаніком Вармінгом у 1884 році, котрий під цим поняттям розумів «форму, в якій вегетативне тіло рослини (індивіда) знаходиться в гармонії із зовнішнім середовищем протягом всього його життя, від колиски до труни, від насіння до відмирання». Це поняття розвинули у свій час О. Гумбольдт та А. Грізебах. І. Г. Серебряков (1955): «Під життєвою формою можна розуміти своєрідність тих чи інших груп рослин, виражену в специфіці їх сезонного розвитку, способах щорічного наростання і відновлення, внутрішній і зовнішній структурі їх органів, загальному габітусі рослини, що історично виник у певних ґрунтово-кліматичних умовах і відображає пристосованість рослин до цих умов». Сучасне розуміння Життєва форма рослин — морфологічна будова рослин, яка сформувалася в процесі еволюції й відображає в зовнішньому вигляді їх пристосування до умов життя. Поняття «життєва форма» та «форма росту» вживаються як синоніми, незважаючи на спроби прив’язати поняття форми росту до типів галуження. Екобіоморфа – сукупність видів рослин, котрі мають схожі форми росту, біотичні ритми, еколого-фізіологічні, пристосувальні і середовищеутворювальні особливості, які відіграють подібну роль в угрупованнях та ростуть у схожих умовах середовища.

27

ІСТОРІЯ КЛАСИФІКАЦІЙ ЖИТТЄВИХ ФОРМ

Теофраст (327-287 pоки до н.е.), учень Аристотеля, вперше зробив поділ рослин за найпростішими життєвими формами: дерева, папороті, трави, мохи.

О. Гумбольт в ІХ столітті запропонував виділяти 17 форм рослин: банани, пальми, деревоподібні папороті, орхідеї, мімози, гриби, лишайники та інші.

Хрістен Раункієр (1905, 1907) під час виділення життєвих форм спирався переважно на розміщення бруньок відновлення чи верхівок пагонів протягом несприятливої пори року щодо поверхні ґрунту і снігового покриву.

Радянський ботанік І. Г. Серебряков (1952, 1964) розробив повну систему, в основу якої поклав зовнішній вигляд рослини, тісно пов’язаний з ритмом її розвитку, а також ознаку тривалості життя всієї рослини та її скелетних осей.

Вчення про життєві форми тварин менше розвинуте. Зокрема, Д. М. Кашкаров виділяє такі життєві форми тварин: плаваючі, риючі, наземні, деревні плазуючі, повітряні.

28

КЛАСИФІКАЦІЯ РАУНКІЄРА Раункієр класифікував п’ять основних типів життєвих форм, спектри яких відображають різноманітність екоумов, у яких сформувалась рослинність.

Фанерофіти (від давньогрецького φανερός («phaneros») – явний, φυτόν («phyton») – рослина) — рослини, бруньки відновлення яких розташовані високо над землею і захищені від вимерзання лусками. Хамефіти (від давньогрецького χαμαί (khamai) – на землі, внизу, низько, φυτόν — рослина) — невисокі рослини, бруньки відновлення яких знаходяться на зимуючих пагонах низько над землею (20-30 см) і захищені від вимерзання лусками, підстилкою та сніговим покривом. Гемікриптофіти (від давньогрецького ἡμι (hemi) – напів, κρυπτός (kryptos) – прихований, φυτόν – рослина) — трав’яні багаторічники, бруньки відновлення яких закладаються близько до поверхні ґрунту й покриваються на зиму відмерлою надземною частиною. Криптофіти (від давньогрецького κρυπτός (kryptos) – прихований, φυτόν – рослина) — трав’яні багаторічники, у яких бруньки відновлення закладаються в бульбах, кореневищах, цибулинах і знаходяться під землею або під водою. Терофіти (від давньогрецького θέρος (theros) — літо, φυτόν – рослина) — однорічні рослини, які зимують у вигляді насіння або спор.

29

КЛАСИФІКАЦІЯ РАУНКІЄРА

Фанерофіти макрофанерофіти, мезофанерофіти, мікрофанерофіти, нанофанерофіти

Криптофіти Геофіти (від давньогрецького γῆ (ge) – земля, φυτόν – рослина) — види рослин, у яких бруньки відновлення розміщені на підземних органах (цибулинах, кореневищах, коренях). Гелофіти (від давньогрецького ἕλος (helos) – болото, φυτόν – рослина) — рослини боліт та прибережжя, бруньки відновлення у яких розташовані нижче дна водоймища. Гідрофіти (від давньогрецького ὕδωρ, ὑδρο- (hydor, hydro-) – вода, φυτόν – рослина) — рослини, що прикріплені до ґрунту і нижньою частиною занурені у воду, бруньки відновлення зимують на дні водойм.

30

КЛАСИФІКАЦІЯ І. Г. СЕРЕБРЯКОВА

Тип А. Деревні рослини Дерева Чагарники Чагарнички

Тип Б. Напівдеревні рослини Напівчагарники Напівчагарнички

Тип В. Наземні трави Полікарпічні трави (багаторічні трави, що квітнуть багато разів) Монокарпічні трави (живуть кілька років, квітнуть один раз і відмирають)

Тип Г. Водні трави Земноводні трави Плаваючі і підводні трави

31

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Світло як екофактор.

2. Фотоперіодизм.

2. Температура як екофактор.

3. Вологість як екофактор.

4. Повітря як екофактор.

5. Едафічний фактор.

6. Хімічні фактори.

Дякую за увагу!

1. ПОНЯТТЯ ПОПУЛЯЦІЇ ТА ДЕМЕКОЛОГІЇ

ПОНЯТТЯ ВИДУ Поняття “виду” запропонував Д. Рей у 1693 році. К. Петрусевич (1978) визначив чотири критерії виду: 1) морфологічний – особини різних видів морфологічно розбіжні; 2) географічний – кожен вид має свій ареал поширення; 3) генетичний – особини одного виду необмежено плодовиті; особини різних видів у природі не схрещуються або ж дають безплідне потомство; 4) екологічний – кожен вид має специфічний спосіб використання і пристосування до середовища, займає певну свою еконішу. Вид за своєю природою є складною біосистемою зі специфічною структурою і функціями, що зумовлено двома основними причинами. По-перше, властивою органічному світу широкою індивідуальною і груповою адаптивною мінливістю, яка проявляється у всіх сферах життєдіяльності – морфології, фізіології, екології й етології. По-друге, різноманіттям екоумов, в яких живуть окремі групи особин певного виду, особливо якщо вид має широкий ареал. Ще у XVIII столітті французький матеріаліст Бюффон (1707-1788 роки) у своїй знаменитій "Природній історії тварин" писав: "Жива істота, хоч би жила вічно, ще не творить виду. Міліард живих істот однакової будови, які б жили вічно, не дають ще виду. Вид живе єдино в часі, а явище виду нерозривно пов'язане зі знищенням особин і творенням нових".

СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ ПОПУЛЯЦІЇ К. Лінней (1707-1778 роки) першим розмірковував про рівновагу в природі, основою якої є народжуваність і смертність організмів. Ідею ролі перенаселення, яке може стати причиною катастрофічної смертності організмів, висунув Буффон (1749 pік), a розвинув Брюкнер (1767 pік). Еволюційна концепція Ч. Дарвіна (1858 рік) ґрунтується на ідеї популяції і явищ, що в ній відбуваються. Термін «популяція» став широко відомим лише в повоєнний період завдяки працям П. Трояна. За С. С. Шварцом “Популяція – це елементарна група організмів певного виду, що володіє всіма необхідними умовами для підтримання своєї чисельності протягом довгого часу в змінних умовах середовища”. За Ю. Одумом “Популяція – це будь-яка група організмів певного виду, всередині якої йде обмін генетичною інформацією і яка займає певний простір та функціонує як частина угруповання. Для демографа популяцією є "певна чисельність мешканців якогось краю". Для біолога – це "заселення території якимось видом", або ж "організми, які спільно заселяють конкретний простір", або ж "група особин, об'єднана певними часово-просторовими межами". Для статиста – це кожна "група особин, яка є об'єктом вимірів".

СУЧАСНЕ РОЗУМІННЯ ПОПУЛЯЦІЇ

Розвиток популяційної екології нині пов’язаний із новими теоріями флуктуацій, генетичними і біогеоценотичними особливостями розвитку популяцій, вивченням їх енергетичного потенціалу. В еволюційній теорії популяція — група особин, здатна до більш-менш сталого самовідтворення (статевого і безстатевого). Вона відособлена (зазвичай географічно) від інших груп, з представниками яких (при статевій репродукції) потенційно можливий генетичний обмін. У сучасних еволюційних теоріях (синтетичній теорії еволюції) популяція вважається елементарною одиницею еволюційного прогресу. З точки зору популяційної генетики популяція — це група особин, в межах якої ймовірність схрещування у багато разів перевершує ймовірність схрещування з представниками інших подібних груп. Для практичної зручності досліджень було прийняте поняття ценопопуляції, або сукупності особин одного виду в межах біоценозу. Популяція — сукупність організмів одного виду, що займають обмежений ареал, мають спільне походження за фенотипом та географічно ізольовані від інших сукупностей цього виду, можуть вільно схрещуватися і дають плодюче потомство. Отже, популяції – це сукупності організмів зі значним генетичним обміном. Такі сукупності називають демами. Усі ці визначення не вичерпують суті питання, оскільки важко визначити межі розповсюдження популяцій та демів.

СУТНІСТЬ ПОНЯТТЯ ДЕМЕКОЛОГІЇ

Вивчення статистики життя демів є демографією. Звідси пішла й назва даного розділу загальної екології – демографічна екологія (демекологія). Демекологія, або популяційна екологія, вивчає умови формування, структуру і динаміку популяцій видів. Її завдання – дослідження морфологічних особливостей популяцій, їх вікового складу, чисельності та густоти, народжуваності і смертності, поширення і характеру розселення організмів, вивчення внутрішньовидових і міжвидових стосунків у популяції залежно від середовища існування. Демекологія вивчає стосунки в надорганізмовій системі – популяціясередовище (демотоп). Ця система називається демоценом. Явища, які розвиваються в межах демоцену, пов’язані з трьома головними цілями еволюційної стратегії популяції: 1) забезпечення тривалості популяції в часі; 2) здобуття переваги над конкурентами; 3) опанування внутрішніх і зовнішніх сил, які загрожують популяції знищенням. Ці цілі реалізуються шляхом створення гомеостатичного механізму регулювання життєдіяльності популяції.