7.5. Підходи в управлінні

Враховуючи здобутки кожної школи управління, сучасної системи поглядів на управлінську діяльність виділяють наступні підходи в управлінні.

Системний підхід ґрунтується на розгляді організації, управління, певних подій як єдиного цілого, що складається з окремих елементів, які пов’язані між собою таким чином, що зміна властивостей одного або декількох призводить до зміни інших елементів системи. Дані елементи є взаємозалежними і взаємопов’язаними. У межах цього підходу вперше було зроблено висновок, що організацію потрібно розглядати як відкриту систему, котра складається з взаємопов’язаних елементів, таких як люди, структури, задачі і технологія, що орієнтовані на досягнення цілей в умовах зміни зовнішнього середовища.

Процесний підхід розглядає управління як процес, тому робота з досягнення цілей за допомогою інших це не одночасна дія, а серія взаємопов’язаних дій. Їх називають управлінськими функціями (планування, організація, мотивація, координація, контроль). Крім того вони об’єднані функціями комунікації і прийняття рішень, які є сполучною ланкою. Кожна управлінська функція також є процесом, тому що також складається із серії взаємопов’язаних дій. Процес управління є загальною сумою всіх функцій. Даний підхід передбачає економічні, технічні, організаційні, матеріальні, соціально-психологічні та інші важелі впливу управління в менеджменті і уміння пристосовувати їх до основного процесу діяльності організації. Таким чином досягається високий професіоналізм і спеціалізація персоналу.

Ситуаційний чи кейсовий підхід управління вимагає ухвалення оптимального рішення, що залежить від співвідношення наявних факторів, тому є швидше способом мислення, ніж набором конкретних дій. Якщо процесний і системний підходи в менеджменті більш доцільно застосовувати в звичній обстановці, у процесі планомірної діяльності керівника, то ситуаційний підхід частіше використовують у нестандартних і непередбачених ситуаціях. Ситуаційний підхід визнає, що, хоча загальний процес однаковий, специфічні прийоми, які повинен використовувати керівник для ефективного досягнення цілей організації, можуть значно варіювати. Керівництво повинно визначити, яка структура чи прийом управління найбільше підходить для даної ситуації. Більше того, оскільки ситуація може мінятися, керівництво вирішує, як необхідно відповідно поміняти організаційну структуру, щоб зберегти ефективність організації. Ситуаційний підхід концентрується на ситуаційних розходженнях між організаціями і всередині самої організації. Він намагається визначити, які значимі перемінні ситуації і як вони впливають на ефективність організації. Методологію ситуаційного підходу можна пояснити як чотирьохступеневий процес: керівник повинен бути знайомий із засобами професійного управління, що довели свою ефективність; кожна з управлінських концепцій і методик має свої сильні і слабкі сторони чи порівняльні характеристики у випадку, коли вони застосовуються в конкретній ситуації. Керівник повинен уміти передбачати ймовірні наслідки (як позитивні, так і негативні) від застосування даної методики чи концепції; керівник повинен уміти правильно інтерпретувати ситуацію; керівник повинен уміти повʼязувати конкретні прийоми, що викликали б найменший негативний ефект і приховували б найменше недоліків, з конкретними ситуаціями, у такий спосіб забезпечуючи досягнення цілей організації найефективнішим шляхом в умовах існуючих обставин. Ситуаційний підхід підкреслив, що на функціонування організації та управління нею впливають чинники внутрішнього і зовнішнього середовища, уміння адаптуватися та реагувати вчасно на соціальні зміни.

Кількісний підхід є порівняно новим і налає усім змінним кількісного значення, порівнюючи і аналізуючи їх можна визначити взаємний влив одної на одну, виявити проблемну ситуацію в цілому. За допомогою комп’ютеризації стало можливим складання математичних моделей, які найкраще можуть прогнозувати та обґрунтовувати прийняття управлінських рішень.