7.2. Соціальні організації як форма діяльності людей. Види і особливості середовища організації.

В сучасному житті ми використовуємо термін «організація», але є декілька значень даного поняття. Організувати людей значить створити певну структуру. Суспільство складається з різноманітних організацій, з якими пов’язані всі аспекти і прояви людського життя, суспільства в цілому і всіх сфер його життєдіяльності. Організація розглядається як структурний елемент суспільства і як вид діяльності людей.

Як структурний елемент суспільства організація – це штучно сконструйована спільнота людей, яка має чітко визначену і упорядковану структуру. Організація – це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети чи цілей. Вона має бути формалізована, тобто мати чітку формальну структуру. Кожен член організації займає в ній чітко визначений статус, приписану ролеву взаємодію, тобто норми, правила та вимоги відповідно до положення в структурі організації. Усі члени організації свідомо до неї приєднуються та діють в ній, їх діяльність свідомо координується для досягнення спільних і ефективних результатів. Промислове підприємство, банк, ресторан, лікарня, школа, ВУЗ – види соціальної організації.

Основні вимоги до створення соціальної організації: наявність мінімум двох людей, які вважають себе частиною даної групи; наявність як мінімум однієї мети (бажаного результату, спільної, загальної для всіх членів групи); наявність членів групи, які свідомо працюють разом над досягненням спільних цілей; члени організацій розподіляються по ієрархічній драбині відповідно до статусів і ролей; розподіл праці, її спеціалізація за функціональними ознаками; керуючі підсистеми формулюють свої механізми і засоби регулювання і контролю за діяльністю різних елементів організації.

Організації є складними і мінливими соціальними об’єднаннями. На їх функціонування здійснюється вплив ззовні і зсередини самої організації.

Системна модель організації

Виділяють зовнішнє і внутрішнє середовище організації.

Внутрішнє середовище організації – це сукупність структурних компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації. До основних елементів внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структура, технології, люди.

Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти організація, колектив, працюючи разом. Сумісна діяльність спричиняє формування різних цілей за змістом та специфікою. Вони можуть бути основними, другорядними, проміжними. Основні цілі можуть розподілятися за певними рівнями між структурними елементами організації, підрозділами відповідного до специфіки їх діяльності. Цілі можна поділити на декілька видів. За часом виділяють довгострокові цілі, які мають тривалу перспективу досягнення і загальну спрямованість, і короткострокові цілі, що характеризуються точністю, деталізацією і конкретністю. За пріоритетом бувають основні і другорядні цілі, які між собою тісно пов’язані.

Визначення цілей сприяє успішному функціонуванню організації в перспективі, а їх нечітке і неправильне формулювання може призвести до негативних наслідків.

Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки відповідно до визначених цілей.

Структура організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації. Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям.

Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій щодо ресурсів, інформації з метою перевтілення їх у бажану продукцію. Вони дозволяють систематизувати і найбільш раціонально використовувати різні ресурси організації.

Ресурси організації, які необхідні для досягнення поставлених цілей. Бувають інформаційні, фінансові, матеріальні та людські. Людський ресурс, тобто персонал зі своїми попитами, характерами та переживаннями, є центральним фактором будь-якої організації.

Сучасні організації не можуть бути закритими, вони функціонують в певному середовищі та оточенні, до якого вони пристосовуються та співіснують з ним. Це дозволяє організаціям зайняти відповідне місце в суспільстві і взаємодіяти з іншими організаціями, соціальними групами та соціальними інститутами. Зовнішнє середовище організації – це сукупність явищ, подій та елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї. Виділяють зовнішнє середовище організації прямого і непрямого впливу.

Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації. До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо.

Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації.

Конкуренти – це організації, які виконують аналогічну діяльність чи виробляють подібну продукцію на ринку.

Постачальники – це організації або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування, інших ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи.

Закони і державні установи – це правові та нормативні акти законодавчої та виконавчої влади або їх спеціальні органи, які здійснюють контроль за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами.

Зовнішнє середовище організації непрямого (опосередкованого) впливу – це сукупність факторів, які можуть здійснювати непрямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них. Воно характеризується найбільшою непередбачуваністю та невизначеністю.

До факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, природні явища, вплив міжнародних подій тощо.

Стан економіки – це тенденції та рівень інфляції, коливання національної валюти, ставки банківського відсотку, рівень безробіття та ін. Важлива роль приділяється глобалізаційним процесам, що дозволяють сильним суб’єктам ставати ще сильнішими і навпаки.

Науково-технічний прогрес – це відкриття, винаходи, що зумовлюють зміну уявлень про найкращий спосіб використання певного ресурсу, виготовлення продукції, задоволення потреб тощо. Динаміка технологічного прогресу у високорозвинутих країнах є надзвичайно швидкою. Сучасні організації повинні враховувати зміни в науці і техніці, використовувати їх в своїй діяльності.

Політичні фактори та зміни – це стабільність в державі, загальнонаціональна і регіональна політика, державне регулювання тощо. Може спричинити відтік капіталу, інвесторів.

Соціокультурні зміни – це сукупність відносин, цінностей, норм, переконань, поведінки, які формуються в межах конкретного суспільства.

Вплив міжнародних подій – це процеси, які відбуваються за межами країни і впливають на курс національних валют, інвестиції, конкуренцію тощо.

Екологічні фактори, до яких відносять викиди у середовище забруднюючих та отруйних речовин; рівень фізичного (електромагнітного, радіаційного, теплового) впливу; надійність і соціально-екологічна безпеку виробничих систем та великих технологічних елементів (гідротехнічних споруд, газо- і нафтопроводів, тунелів тощо); стан природного середовища.

Будь-яка організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість. Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем, і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб. Зовнішнє середовище є джерелом забезпечення організації ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на необхідному рівні для досягнення цілей.

Для визначення майбутньої стратегії розвитку організації її керівництву потрібно мати уяву як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовища, їх потенціал і тенденції розвитку, а також знати місце своєї організації в зовнішньому середовищі. Тісний зв’язок елементів внутрішнього і зовнішнього середовищ дає змогу організації зменшити негативний вплив їх елементів на себе, а також збільшити свої можливості.

Організація змушена орієнтуватися на зовнішнє середовище і визначати стратегії направленості на нього. Буферна стратегія орієнтує організацію на максимальну ізольованість, обмеження взаємозв’язків з соціальними інститутами та іншими організаціями, впливу з боку суспільства (контроль за надходженням інформації, матеріальних ресурсів, людей ззовні, орієнтація на автономне існування). Стратегія наведення мостів дозволяє розширити контакти, зовнішні зв’язки, нові сфери впливу в суспільстві (підписання різних угод, посилення взаємозв’язків і взаємозалежності).