6.3. Види комунікацій

Існує розгалужена типологія комунікацій, в якій кожен вид комунікації переслідує свої цілі і задачі, здійснюється відповідно до встановлених правил і процедур, має свої особливості застосування і сприйняття.

За обсягом і місцем одержання інформації виділяють організаційні і міжособистісні комунікації.

Організаційні комунікації, які відбуваються в межах організації та поза нею. Підрозділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішні комунікації пов’язані з контактами і взаємодією з зовнішнім середовищем. Насамперед, потрібно акцентувати увагу на питаннях, які пов’язані з вимогами зовнішнього середовища організації, що впливають на роботу організації. Для комунікації з зацікавленими особами організації використовуються засоби, наприклад, спілкування з споживачами через рекламу; формування позитивного іміджу на міжнародному та загальнонаціональному рівнях; вплив на прийняття законів і норм і т.д. Крім того, комунікації потрібно розглядати у внутрішньому середовищі організації. Внутрішні комунікації відбуваються всередині організації між різними підрозділами і структурними компонентами. Передавання інформації здійснюється у вертикальному і горизонтальному вимірах.

Міжособистісні комунікації передбачають прямий міжособистісний обмін інформацією, тобто усне і письмове мовлення, хоча переважно використовується канал усного мовлення. Міжособистісна комунікація більш вільна від формальних способів, що регламентують форму і стиль повідомлення рамок, що робить її більш доступною і зрозумілою.

Характеризуючи процес міжособистісної комунікації потрібно звернути увагу на її специфіку. Насамперед, комунікація передбачає єдиний комунікативний простір, а учасники комунікації є активними суб’єктами інформування (спрямовуючи інформацію на співрозмовника, ми очікуємо від нього певної активності). Крім того, під час виголошування думки між співрозмовниками налагоджується спільна діяльність та активний обмін інформацією. Під час комунікаційного процесу створюється єдине інформаційне поле, тобто інформація проходить з одного боку в інший і повертається назад. Крім того, характер обміну інформацією визначається тим як співрозмовники можуть впливати один на одного, і ефективність комунікації буде залежати від того наскільки ефективним був цей вплив. Сама інформація, яка зародилася в процесі обміну може суттєво різнитися за змістом від попередньої і бути набагато глибшою. Хоча необхідно зазначити, що функція контролю може носити як позитивний, так і негативний характер.

За напрямом існують вертикальні і горизонтальні комунікації.

Вертикальні комунікації передбачають передавання та обмін інформацією між керівниками і підлеглими, або підрозділами, які займають різний рівень в ієрархії організації. Вони можуть бути низхідні, коли інформація передається з вищого рівня на нижчий, тобто здійснюється інформування підлеглих, і висхідні, коли інформація передається з нижчого рівня до вищого і дозволяє забезпечувати його інформацією стосовно того, що відбувається на нижчому рівні організації.

Горизонтальні комунікації забезпечують спільну діяльність усіх підрозділів організації та стимулюють формування взаємовідносин на одному рівні. Горизонтальні комунікації включають в себе обмін інформацією, наради між собою вищих керівників, керівників середнього рівня, нижчої ланки управління, зборів виконавців, а також неформальні коаліції, гуртки колег, поодинокі обміни інформацією між колегами в ході трудової діяльності і т.д. Частіше за все вони дозволяють координувати діяльність колективу, сприяють неформальному спілкуванню людей та дозволяють швидко обмінюватися інформацією.

За відправником виділяють формальні і неформальні комунікації.

Формальна (офіційна, організована) комунікація – це поширення спеціально підготовленої інформації із застосуванням технічних засобів тиражування, наприклад, радіо, телебачення, преса, відеозаписи тощо, які мають соціальне значення і використовуються з метою впливу на установки, поведінку, думки людей. А також це передача офіційних повідомлень в організації відповідно до ієрархії влади, посадових інструкцій, формальних правил, норм, які юридично закріплені і прийняті в організації.

Неформальні комунікації пов’язані з міжособистісним спілкуванням, що має неофіційний характер, ґрунтується на психологічних закономірностях взаємодії. Вони дають змогу задовольняти потреби у взаємодії, причетності о подій, визнанні і можуть покращувати діяльність організації. Неформальні комунікації існують через канали чуток, тобто інформація надходить від однієї чи більше осіб про нічим не підтверджені події, дані. Вони починають циркулювати тоді, коли офіційні канали комунікації не дають роз’яснень подіям. Чутки можуть виникати спонтанно або поширюватися навмисно. Чутки бувають достовірні-недостовірні, чутки-бажання, агресивні чутки. Для запобігання чуток необхідні як профілактичні заходи, так і активна протидія. Одним з найбільш ефективних способів подолання чуток є послідовне надання достовірної інформації авторитетними і престижними джерелами.

Розглядаючи види і форми комунікації варто звернути увагу на табу, такі культурні норми, що впливають на сприйняття інформації і носять заборонний характер. Виділяють наступні види табу:

• мовні табу – заборона вимовляти окремі слова і словосполучення;

• контактні табу – заборона на будь-які види комунікації між особами;

• тематичні табу – заборона на обговорення певних тем.

Розглядаючи комунікативний процес необхідно розглянути і стереотипні ситуації під час спілкування. Стереотипи – це стійкі, часто спрощені, стандартні думки про соціальні групи чи про окремих індивідів як представників даних груп. Вони проявляються в наших судженнях, висловлюваннях, у способі мислення. У свідомості людини, з моменту народження і до глибокої старості, народжується, формується величезна кількість стереотипів.

Стереотипи бувають позитивними, негативними, нейтральними. Їх ще називають стереотипами «популярності, але байдужості». Крім того виділяють особисті стереотипи, які людина формує сама. До них відносяться особисті переконання, уподобання – усе те, що на думку людей формує особистість, індивідуальність людини, її інтереси і широту натури. Гендерні стереотипи, тобто культурно і соціально обумовлені думки про норми поведінки представників певної статі і їхнє відображення в мові. Гендерна стереотипізація фіксується в мові, тісно повʼязана з висловленням оцінки і впливає на формування очікувань визначеного типу поведінки від представників тієї чи іншої статі. Гендерні стереотипи дуже спрощують реальну ситуацію, однак у колективній суспільній свідомості вони закріплені міцно і міняються повільно. Сімейні стереотипи формуються під впливом сімейних традицій, установок, правил. Суспільні чи соціальні стереотипи формуються під впливом суспільства і соціуму. Політика держави формує державні, релігія – релігійні, реклама – споживчі стереотипи.

За формою виділяють вербальні і невербальні комунікації.

Комунікація є динамічним процесом і передача інформації залежить від особливостей системи кодування повідомлень. При цьому виділяють вербальну та невербальну комунікацію.

Вербальна комунікація (мовленнєве спілкування) використовує людську мову як знакову систему комунікації, яка направлена на людину чи групу людей, або не може мати конкретного адресата. При цьому вона виступає як основний і універсальний засіб спілкування. Вербальна комунікація включає в себе усну і письмову комунікацію. Усна мова передбачає говоріння і слухання, є ефективною, тому що дозволяє проконтролювати співрозмовника, зберігати його увагу, підтримувати зворотній звʼязок. Письмова комунікація включає письмо та читання, дозволяє передати і зберегти точну інформацію. Під час вербальної комунікації широко застосовується і невербальна комунікація, яка може як позитивно, так і негативно впливати на підтримку єдиного інформаційного простору.

Невербальна комунікація – спілкування за допомогою мови жестів, міміки, рухів тіла, емоцій та інших засобів, за виключенням мовних. Невербальне спілкування відбувається, як правило, неусвідомлено, мимовільно.