Міністерство освіти і науки України

Національний технічний університет

«Харківський політехнічний інститут»

Факультету економічної інформатики та менеджменту

Контрольна робота

з дисципліни:

Історія економіки та економічної думки

Студентки 1 курсу

заочного відділення

групи ЕІМЗ-514

Долганової О.

Викладач:

Кривобок В.Ю.

Харків 2014

ЗМІСТ

1. КРИТИЧНО-УТОПІЧНИЙ СОЦІАЛІЗМ XIX СТ.

2. СПЕЦИФІКА ЕКОНОМІЧНОГО ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Критично-утопічний соціалізм XIX ст.

В перші десятиріччя XIX ст. в міру розгортання проми­слової революції капіталістичне виробництво у Франції при­скорювало свої темпи. Спроби реакційних кіл відновити в період Реставрації феодальні порядки були невдалими.

Новий суспільний устрій не полегшив становище наро­ду. Розвиток капіталістичних відносин супроводжувався загост­­рен­ням соціального і матеріального становища робітників і ремісни­ків. Дійсність спростовувала мрії просвітителів і діячів Великої французької революції про перемогу розуму та справедливості.

На початку XIX ст. в розвитку громадської суспільної думки настав новий етап — романтизм, найважливішим досяг­­ненням якого став принцип історизму.

В нових соціально-економічних умовах формувались ідеї критично-утопічного соціалізму, представленого Анрі де Сен-Сімоном та Шарлем Фур’є у Франції, Робертом Оуеном в Англії.

Клод Анрі де Рувруа Сен-Сімон (1760 – 1825) наро­дився 17 жовтня в Парижі. Він походив із знатної графської сім’ї; його батьки були потомственими дворянами. Здобувши блискучу освіту, Сен-Сімон ознайомився з творами знамени­тих "енциклопедистів": Вольтера, Гельвеція, Рейналя, Д’Алам­бера, Дідро, Руссо. Від Д’Аламбера та інших просвітителів він засвоїв погляд на пріоритет розуму. Руссо ж переконав його в тому, що в житті дуже важливу роль відіграє віра, що це небезкорисливе почуття. Під час Французької буржуазної революції Сен-Сімон приєднався до якобінців, брав участь у війні за незалежність у США. Він поділяв погляди французь­ких матеріалістів, виступав проти деїзму та ідеалізму, проти­ставляв їм "фізицизм", тобто вивчення природи. Рішуче захи­щав детермінізм, розповсюджував його на розвиток людського суспільства, особливу увагу приділяв обгрунтуванню ідеї історичної закономірності. Історія, вважав Сен-Сімон, мала б стати такою ж позитивною наукою, як і природознавство.

Сен-Сімон спеціально не займався аналізом економічних категорій та законів політичної економії. В трактування цих категорій він не вніс нічого нового порівняно з своїми попередниками й сучасниками. Проте до політичної економії він ставився з дуже великою повагою, вважаючи, що з усіх вчених, які вивчають нову систему політичної організації, політекономи роблять найбільш корисну справу.

Важливими творами Сен-Сімона є "Листи женев­сь­ко­го меш­канця до сучасників" (1802), "Про промислову сис­те­му" (1821), "Катехізис промисловців" (1823), "Нове христи­янство" (1825).

Виділивши деякі позитивні сторони вчення А. Сміта, Сен-Сімон на перший план висунув, однак, не його, а Ж.Б. Сея. На думку Сен-Сімона, "Трактат з політичної економії" Сея — книга, яка вміщує найбільшу кількість позитивних, узгоджених між собою ідей. Отже, Сен-Сімон не помітив різницю між класичною та вульгарною політекономією. Більше того, праці вульгарного економіста Сея він оцінив значно вище, аніж праці одного з найбільших представників класичної буржуазної політекономії А. Сміта.

В основу економічної політики Сен-Сімон пропонував покласти саме ті висновки, котрі, на його думку, є результа­том дослідження економістів. Ці висновки полягають у:

виробництві корисних речей — це єдина розумна та позитивна мета суспільства. Звідси виникає потреба в поважному ставленні до виробництва і виробників, а не до власності та власників;

тому, що уряд своїм втручанням завжди шкодить проми­словості. Він повинен лише охороняти її від будь-якого без­ладдя та перешкод;

наступному: виробники корисних речей, будучи єдино корис­ними людьми суспільства, повинні спрямовувати його розвиток.

Позитивною є спроба Сен-Сімона обгрунтувати необхід­ність перебудови суспільства. Але буржуазна політична еконо­мія не могла служити теоретичною базою для обгрунтування соціалізму, бо ще не розкривала потребу революційної заміни капіталізму.

Заслуга Сен-Сімона полягає в тому, що він порушив питання про перехідний характер капіталізму, розглядаючи його як критичну перехідну епоху. Перехід до нового суспіль­ного устрою він вважав історичною необхідністю. Причому розвиток суспільства Сен-Сімон ставив у повну залежність від науки: розробку нового вчення він вважав вирішальним фактором перебудови суспільства.

Розглядаючи устрій Західної Європи в кінці XVIII та на початку XIX ст. як перехідний, Сен-Сімон піддав критиці феода­лізм та капіталізм. Правда, він ще не мав дійсно правильного уявлення про класову структуру суспільства. Все населення він поділяв на три класи:

1) вчені, художники та інші прогресивні особи;

2) власники, землевласники, лихварі, які виступають проти будь-яких нововведень;

3) промисловці й усі, хто зайнятий у промисловості, сільському господарстві, торгівлі (капіталісти, робітники, дрібні виробники).

Інтереси власників Сен-Сімон вважав протилежними всьому суспільству. Власники приносять йому шкоду, позбавляючи вчених заслуженої поваги, присвоюючи собі великі суми, які стягуються з народу у формі податків. Другим важливим недоліком існуючого порядку Сен-Сімон вважав витрати на управління. На його думку, майбутньому суспільстві платою за працю управління стане повага.

Сен-Сімон відхиляв буржуазний індивідуалізм, анархію виробництва, принцип конкуренції. Він дорікав людям у праг­ненні збагатитись за рахунок інших, в забутті основного положення християнства: "Усі люди — брати".

Критикуючи феодалізм та капіталізм, Сен-Сімон проти­став­ляє їм новий суспільний устрій, який він називає індустріа­ліз­мом. Основою майбутнього ладу має бути крупна промисло­вість — індустрія, керована з єдиного центру за визначеним планом. На думку Сен-Сімона, управління суспіль­ним вироб­ництвом буде здійснюватися вченими. Вони розроблятимуть науково обгрунтовані плани розвитку виробництва та розпо­ділу продуктів.

Керувати здійсненням цих планів будуть промислові капіталісти, які мають значний досвід в організації та управ­лінні виробництвом. Безпосередньо працювати над реаліза­цією планів буде армія трудящих.

Велику роль Сен-Сімон відводить банкам, які б поєдну­вали всі галузі промисловості. В майбутньому суспільстві люди будуть керувати не людьми, а речами, тобто панування одних людей над іншими буде скасовано. Ідейно це суспіль­ство має бути об’єднане новою релігією.

Сен-Сімон, таким чином, передбачав деякі риси соціалі­стичного способу виробництва: поліпшення становища тру­дящих мас, усунення експлуатації, обов’язкова праця для всіх, розвиток крупної машинної індустрії, що працює за єдиним планом.

Після смерті Сен-Сімона його вчення пропагували Б.П. Ан­фаннтен (1796 – 1864) та С.А. Базар (1791 – 1832), а його тристадійна теорія розвитку суспільства зробила значний вплив на Канта. Проте невдовзі школа сенсімоністів пере­родилася в релігійну секту, що обстоювала слабкі сторони вчення Сен-Сімона.

Франсуа Марі Шарль Фур’є (1772 – 1837) народився 7 квітня в місті Безансоні, розташованому на сході Франції. Батько його був оптовим торговцем колоніальними товарами. Після смерті батька (1781 р.) Шарль Фур’є навчався в колед­жі, а в 1792 році відкрив у Лоні самостійну торгівлю такими ж това­рами, як і батько. Всі ці події зумовили подальше його життя.

Фур’є не зміг дістати гідну освіту в школі. Він знання здобував самотужки.

Основні праці Фур’є: "Теорія чотирьох рухів загаль­них часток" (1808), "Теорія загального єднання", "Новий про­ми­словий та суспільний світ" (1829 – 1830).

Вихідний пункт вчення Фур’є — його погляд на природу людини, його теорія пристрастей. Фур’є вважав, що людині від природи властиві певні пристрасті, наприклад прагнення до праці, честолюбство та інші якості. Але ті гарні пристрасті, якими наділив людину Бог, в залежності від історичних умов мають бути перетворені на свою протилежність. Наприклад, честолюбство перетворюється на користолюбство, а замість прагнення до праці з’являються лінощі. Завдання полягає в тому, щоб змінити ці умови та зробити можливим гармоній­ний розвиток усіх здібностей та схильностей людини.

Незважаючи на таке ідеалістичне розуміння природи людини, серйозна заслуга Фур’є полягає в трактуванні історії людського суспільства. В цьому відношенні він іде далі, ніж Сен-Сімон. Усю попередню історію Фур’є поділяє на чотири щаблі: дике становище, патріархат, варварство та цивіліза­цію. Кожний з цих крупних періодів в історії людського суспільства має чотири стадії: дитинство, повноліття, возму­жалість, старість.

Період дикості Фур’є характеризує відсутністю будь-якої індустрії, люди тільки збирали те, що в природі існує в гото­вому вигляді. Наступний етап — патріархат — виникнення дріб­ної індустрії. Варварство відповідає виникненню середньої індустрії, а цивілізація характеризується розвитком крупної індустрії.

Крупна індустрія, на думку Фур’є, складає основу для гармонії людських пристрастей.

Звичайно, не всі етапи Фур’є характеризує правильно. В основу свого розподілу він не поклав різницю в способі вироб­ництва матеріальних благ, але вже те, що ці етапи Фур’є пов’язує з розвитком виробництва, є великим кроком уперед.

Проте Фур’є так само, як і Сен-Сімон, був ідеалістом у розумінні історичного процесу. Він був упевнений, що розви­ток суспільства залежить від того, з’явиться геніальна люди­на чи ні. Перехід до нового суспільного устрою Фур’є ставив у залеж­ність від свідомості людей. На його думку, соціальний прогрес та зміна періодів відбуваються на грунті розкріпачення.

Значною заслугою Фур’є була також критика капі­та­лізму. На його думку, становище бідних при капіталізмі гірше, ніж становище тварини. Фабрики з їхньою вис­наж­ливою працею Фур’є називає пом’якшеною каторгою. Разом з цим він під­крес­лював збільшення багатства та парази­тизм пануючих класів.

Яскравим зразком загальної неорганізованості сучасного суспільства, тобто капіталістичної системи, Фур’є вважав торгівлю. Вона, на його думку, відволікає людей від про­дуктивної праці та постає як справа спекулянтів, що пору­шу­ють нормальні зв’язки між виробництвом та споживанням, сприяють диспропорційності між виробництвом і попитом. Фур’є стверджував: якщо зволікати з перебудовою суспільст­ва, то може настати торговий феодалізм, загарбницькі тенденції якого загрожують страшною бідою. Економічні кризи Фур’є визначав як кризи від лишку: він розумів, що кризи пов’язані із загальною неорганізованістю системи, з бідністю трудя­щих, з нагромадженням багатства капіталістами. фур’є був абсо­лютно правий, коли вказував на те, що лишок стає джерелом бідності, а перевиробництво — явище дуже відносне, але справжньої причини економічних криз розкрити не зміг.

Економічний безлад, на думку Фур’є, знаходить відбиття в політичній несправедливості. Держава є захисником багатих проти трудящих мас. Фур’є вказував також на загострення соціальних протиріч у суспільстві, хоча ще й не бачив класової структури буржуазного суспільства. Зрозумівши, що бідність та експлуатація трудящих мас можуть привести до революції, він пропонував цілий ряд радикальних заходів, котрі змогли б їй запобігти. Це, на його думку, можна зробити за допомогою таких реформ, які б суттєво змінили існуючий порядок, привели б до знищення експлуатації та бідності. Фур’є вважав, що в своєму вченні про людські пристрасті він відкрив закон розвитку суспільства, за допо­могою якого можна перейти до нового суспільного устрою.

Усі людські пристрасті та прагнення самі по собі гарні. Порочна не людина, а суспільство, в якому вона живе. Осно­вою майбутнього устрою Фур’є вважав землеробство, а промисло­вість у нього посідає підпорядковане місце. Май­бутнє суспіль­ство, за Фур’є, розпадається на окремі фаланги, в кожній із них об’єднується до 2000 людей. Фаланга працює на своїй ділянці землі, сама визначає розмір виробництва, розподіляє вироблену продукцію. У фаланзі залишаються капітал, приватна власність на засоби виробництва. Частина продукту, виробле­ного у фаланзі, повинна розподілятись відповідно до наяв­ності в її членів капіталу. Продуктивність праці настільки підви­щить­ся при новому суспільному устрої, що кожний робітник буде одержувати стільки, що зможе сам стати пайовиком, власни­ком капіталу, а капіталіст в нових умовах не зможе вести бездіяльний спосіб життя і також буде працювати нарівні з іншими членами общини. Таким чином мріяв Фур’є усунути різницю між робітниками і капіталістами; всі будуть працюва­ти і всі будуть в однаковій мірі власниками засобів виробництва.

Особливу увагу Фур’є приділяв організації праці в фалангах, причому саме в цьому він передбачав окремі риси справжнього комуністичного суспільства: усунення викривле­ного для людини розподілу праці, поєднання розумової та фізичної праці. Для Фур’є, як і для інших утопічних соціа­лістів, характерне нерозуміння історичної ролі пролетаріату, відмова від революції як засобу перебудови суспільства.

Утопічний соціалізм в Англії в порівнянні з Францією мав деякі особливості. Він розвивався як більш радикальних рух, що заперечував приватну власність у будь-якому її прояві. Йому не було властиве, як, наприклад, Сен-Сімону, схилення перед суспільством індустріалів та притаманна Фур’є пере­оцінка ролі капіталістичної торгівлі. Англійський утопічний соціалізм був вільний від романтики та релігіозної форми. Його виникнення і розвиток на англійській землі були без­посередньо пов’язані з життям та діяльністю Роберта Оуена.

Роберт Оуен (1771 – 1858) народився 14 травня в невеличкому місті Ньютауна, що в Північному Уельсі, в багато­дітній сім’ї дрібного ремісника. З 10-літнього віку заробляв гроші самостійно. Вперто займався самоосвітою. Співробіт­ничав з літературно-філософським товариством Манчестера. Спочатку Р. Оуен сподівався здійснити реформаторські пере­творення капіталістичного суспільства, але потім (з 1820 року) перейшов до розробки та пропаганди ідей утопічного соціалізму.

Оуен залишив значну літературну спадщину. Основними його творами є такі: "Звіт про Нью-Ленарське підприє­мс­т­­во" (1812), "Новий погляд на суспільство, або Досвід про виробляння людського характеру" (1813 – 1814) та ін.

У свої творах Оуен виступив з критикою капіталізму: характеризував його як нерозумну систему, як хаотичний, роз’єднувальний, суперечливий устрій, котрий породжує бідність, неосвіченість та війни. Оуен розкривав антинародну сутність капіталізму, ворожу інтересам трудящих. Найбільш негативними явищами капіталізму він вважав "трійцю бід": приватну власність, релігію та шлюб на базі власності, що охороняється релігією. Приватна власність, на думку Оуена, — основна причина незліченних злочинів і лиха, які випадають на долю людей. Вона спричиняє незчисленну шкоду нижчим, середнім та вищим класам.

Джерелом багатства Оуен проголосив фізичну працю. Він вважав, що праця не індивідуальна, а праця взагалі, взята як середня, є мірилом вартості. Він характеризував гроші як зна­ряддя несправедливості та пригноблення, як фетиш, якому всі вклоняються. В грошах Оуен бачив річ, технічне знаряддя, які полегшують обмінний процес, і вважав, що раніше вони були корисними, а в буржуазному суспільст­ві перетворились у вели­ке лихо, тому що служать інтересам капіталістичного егоїзму.

Р. Оуен був глибоко переконаний у тому, що капіталізм буде замінено новим суспільством. Проте його ідея про перетворення устрою мала ідеалістичний характер. Він обстоював думку про створення нового суспільства шляхом законодавчих дій та освіти. Оуен також справедливо вказу­вав на швидкоплинний характер приватної власності. В раціонально влаштованому майбутньому суспільстві на зміну приватній власності прийде власність суспільна. За своїм державним ладом майбутній устрій Оуен бачив як общину, що буде розділена на шість департаментів: сільське госпо­дарство, промисловість та механіка, література, наука й освіта, домашнє господарство, загальна економіка і торгівля.

Вчення Р. Оуена про утопічний соціалізм є одним із важ­ли­вих джерел наукового комунізму. Він єдиний з великих уто­пістів, хто пов’язав свою діяльність з долею робітничого класу, хоча, як і всі соціалісти-утопісти, не зрозумів його історичної ролі. На початку 30-х років ХIХ ст. він брав активну участь у роботі англійських профспілок та в кооперативному русі. Нову систе­му Р. Оуен називав соціалістичною. Осеред­ком майбутнього суспільного устрою, на думку Р. Оуена, може бути коопера­тивна община, в якій населення займа­ється як сільськогос­подарським, так і промисловим вироб­ництвом. Як і французькі соціалісти-утопісти, Оуен вважав можливим перехід до нового суспільного устрою без політичної боротьби.

Характеризуючи майбутній суспільний устрій, Р. Оуен перед­бачив багато рис соціалістичного суспільства: заміну приватної власності колективною, ліквідацію експлуатації людини людиною та зростання добробуту всього суспільства на основі швид­кого розвитку продуктивних сил; знищення основи для еконо­мічної кризи; запровадження політехнічної освіти; усунення протилеж­ності між розумовою та фізичною працею, між містом і селом.