ЗМІСТ

1. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ ХIХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1.1. Соціально-економічна думка в дореформений період

1.2. Економічні ідеї пореформеного періоду

2. КЕЙНСІАНСТВО ТА ЙОГО ОСОБЛИВОСТІ В РІЗНИХ КРАЇНАХ

2.1. Історичні передумови виникнення кейнсіанства

2.2. Теоретична система та економічна програма Дж. М. Кейнса

Література

1. ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ ХIХ — ПОЧАТКУ ХХ СТ.

1.1. Соціально-економічна думка в дореформений період

Починаючи з 30-х років ХIХ ст. в Росії поглиблюється криза феодально-кріпосницької системи. В цей період відбу­вається розпад кріпацтва та формування капіталістичних відносин, розпочинається промисловий переворот, розвиток якого гальмував кріпосницький лад. Ці події зумовили поши­рення антифеодального руху в Україні, особливо на Уманщи­ні, Київщині, Харківщині та в інших регіонах, що, в свою чергу, дало поштовх подальшому розвиткові суспільно-екон­омічної думки серед передової інтелігенції та сприяло поси­ленню дворянсько-ліберальної течії.

Серед ідеологів дворянства, які виступали за подолання економічної відсталості країни шляхом реформ, треба від­значити погляди В. Н. Каразіна. Василь Назарович Кара­зін (1773 – 1842) народився в Богодухівському районі Харків­ської області. Він — відомий вчений, громадський діяч, заснов­ник Харківського університету. Його соціально-економічні погляди були надруковані в 98 наукових публікаціях.

Щодо кріпосництва Каразін обстоював дворянсько-лібе­ральну позицію, а його проект був варіантом так званого "пруського (поміщицького) шляху розвитку капіталізму в землеробстві". Будучи прихильником підлеглості селян помі­щикам, Каразін висував ряд ідей, спрямованих на поступове звільнення селян від кріпацької залежності. Так, він вважав за необхідне ліквідувати панщину і замінити її грошовим обро­ком, надати селянам право власності на землю на основі приватного володіння, безземельних селян пропонував пере­селити на вільний степовий простір та ін. Але при цьому слід зазначити, що він не висував вимог щодо повної ліквідації кріпосного права, а виступав за поступову відміну панщинно-кріпосницької системи шляхом державних реформ у країні.

Особливу увагу Каразін приділяв розвитку внутрішньої та зовнішньої торгівлі, при цьому вважав, що експортувати країна повинна не сировину, а готову продукцію. На його думку, роз­виток зовнішньої торгівлі є економічною умовою незалеж­ності країни. У зв’язку з цим Каразін наполягав на активній ролі держави в сприянні зростанню вітчизняної промисло­вості шляхом надання податкових пільг підприємцям. Про­по­нував ширше залучати для розвитку промисловості інозем­ний капітал.

Каразіним запропоновано ряд реформ у фінансовій полі­тиці, для чого він розробив теорію стійкості курсу валюти та грошового обігу.

В останні роки свого життя він вважав, що доцільним є використання в економіці країни акціонерних товариств як однієї з форм капіталістичних підприємств.

Глибокий аналіз кризового стану економіки дорефор­меного періоду міститься в працях видатного українського економіста і статистика Журавського Дмитра Петрови­ча (1810 – 1856), головною роботою якого є "Статистичний опис Київської губернії" (1852) в трьох томах. На прикладі Київської губернії автор за допомогою статистичного матеріалу показав стан і перспективи розвитку основних галузей про­мисловості. При цьому він довів, що занепад поміщицьких підприємств у 30-40-х рр. був обумовлений застосуванням малопродуктивної кріпацької праці.

Для розвитку внутрішнього ринку, на його думку, необ­хідно як сприяти поліпшенню якості продукції дрібних вироб­ників, бо тільки її може придбати більша частина населення країни, так і розвивати велику промисловість. Але перевагу слід віддавати підтримці дрібного власника.

Щодо вирішення аграрного питання, то Журавський був прихильником пруського шляху і виступав за звільнення селян, надавши їм права повної власності на землю без викупу.

Криза феодально-кріпосницького ладу знайшла відобра­ження в роботах історика та економіста Скальковського Аполлона Олександровича (1808 – 1898). Його перу на­ле­­жить 276 наукових робіт, проте головною економічною ро­бо­тою є "Дослід статистичного опису Новоросій­сь­ко­го краю" (1850 – 1853).

Вчений виступав за звільнення селян та заселення Ново­росії. Для цього пропонував надати без викупу кожному селянину 10 – 15 десятин землі, а 0,5 десятини присадибної ділянки, дім та господарські будівлі — за викуп.

А.О. Скальковський підкреслював міжнародне значення сільськогосподарського виробництва в Україні як житниці Європи. Вважав, що зовнішня торгівля повинна розширю­ва­тися на базі фритредерства без будь-якого протекціонізму.

1.2. Економічні ідеї пореформеного періоду

Головними питаннями пореформеного періоду є питання про розвиток капіталізму взагалі та про шляхи його розвитку в сільському господарстві зокрема.

Саме в цей час в Україні особливого розвитку отримали так звані "громади", в яких зосередився український народ­ний рух. Громади відносяться до ліберально-буржуазного напрямку соціальної думки, а в офіційних документах того часу громадівців називали українофілами.

Діяльність громад мала в основному культурницький характер, тобто головними питаннями в них були вивчення сучасного і минулого України, етнографія, видання літера­тури українською мовою. Всі ці питання, а також матеріали з розвитку промисловості, сільського господарства, торгівлі та інші розглядалися на сторінках журналу "Основа". Офіційним редактором його був В. Білозерський, активну участь у виданні журналу брали П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістя­ківський, Т. Рильський.

Чільне місце в розвитку демократичної думки в Україні належить Драгоманову Михайлу Петровичу (1841 – 1895) — українському мислителю, історику, публіцисту, етнографу, літературному критику. Він народився в м. Гадячі Полтавської губернії, закінчив історико-філологічний факультет Київського університету, працював у цьому ж університеті, але потім за прогресивні погляди був звільнений з роботи і змушений був емігрувати за кордон, де і працював професором Софійсь­кого університету.

Драгоманов — один із організаторів "Київської грома­ди" ("Старої громади"); керівництво "Народної волі" вважало його своїм представником за кордоном. У Женеві Драго­манов видавав журнал "Громада".

У своїх публіцистичних роботах він викривав антина­родну суть самодержавства, закликав всі народи Росії об’єднатися в боротьбі проти нього. Розвивав українську ідею — закликав до возз’єднання українських земель, виступав за розвиток національної культури, за право українського народу кори­стуватись рідною мовою. Розробляв питання історії, літератури, філософії, релігії, фольклору. Головним для себе вбачав невтручання ні в яку практичну революційну діяльність, а обмежувався тільки літературною роботою.

В економічних питаннях Драгоманов велику увагу приділяв пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. вва­жав позитивною, але підкреслював її антинародну спрямова­ність. У результаті реформи феодальних відносин не було скасо­вано, вони були переплетені з капіталістичними відносинами.

На відміну від народників Драгоманов не заперечував капіталістичного розвитку країни, вважав, що Росія вже стала на цей шлях, при цьому вбачав як позитивні, так і негативні наслідки капіталізму. Але майбутнім ладом вважав не капіта­лізм, а соціалізм, при цьому заводи, фабрики й продукти праці повинні бути власністю робітничих громад, а земля та продукти сільськогосподарського виробництва — власністю сільських громад. Перехід до нового ладу він мислив як еволюційний, але не заперечував і революційного шляху. Водночас вважав, що вирішувати соціальні проблеми треба шляхом політичних свобод, прогресу культури та науки.

Драгоманов був прихильником класичної політекономії, високо цінував теорію К. Маркса, але сам не був марк­систом. Вважав за необхідне створити політекономію, яка була б зрозумілою широким колам населення.

Одним із представників революційно-демократичного напрямку суспільної думки був Подолинський Сергій Анд­рійович (1850 – 1891). Він закінчив Київський університет. В студентські роки входив до гуртка Зібера, співпрацював з П. Лавровим (одним із ідеологів російського революційного народництва); був активним учасником "Київської громади".

Як народник, Подолинський відстоював інтереси селян­ства. Соціальні перетворення в країні пропонував вирішувати шляхом революційним; на його думку, рушійною силою виступатиме не особа, не герой, а народ, селянство.

Нове суспільство, за С.А. Подолинським, — це суспільство громади, в якому засоби виробництва та земля належати­муть не державі, а громадам, які він розподіляв на проми­слові та землеробські. Розподіл суспільного продукту в нов­о­му суспільстві буде здійснюватись без товарно-грошо­вого обігу, тобто на основі бартеру.

На відміну від народників Подолинський констатував наяв­ність у Росії та Україні капіталізму, аналізував різні стадії його розвитку в економіці держави. Він популяризував окремі кате­горії економічного вчення К. Маркса, зокрема теорію додат­ко­вої вартості. Найкращим способом виробництва вважав соціалізм.

У науково-теоретичній діяльності особливу увагу приді­ляв проблемі виробництва додаткового продукту, додаткової вартості, прибутку, сутності заробітної плати та ін. Дав на­уково-природниче тлумачення процесу праці, яке зараз нази­вається "законом Подолинського".

На Галичині розвиток революційно-демократичної суспіль­ної думки був представлений у роботах О. Терлецького, В. Навроцького, М. Павлика, І. Франка та ін.

Навроцький Володимир Михайлович (1847 – 1882) закінчив юридичний факультет Львівського університету. Відомий як публіцист, етнограф, економіст-статистик. Його називають першим дослідником економіки Галичини.

Найбільшу увагу приділяв аграрному питанню, спостері­гав за розвитком капіталістичних відносин у Галичині, виступав проти залишків середньовічних форм господарю­вання. Розглядав монополію шляхти на виробництво та продаж спиртних напоїв (пропінацію) як одну з причин пияцтва селянства. Виступав з критикою австрійської податкової системи, яка переклала податки в основному на селянство.

Навроцький був прихильником трудової теорії вартості, виступав проти теорії "економічної гармонії" Ф. Бастіа.

Терлецький Остап Степанович (1850 – 1902) закінчив філософський факультет Львівського університету та юридич­ний факультет Віденського університету, тісно співпрацював з С.А. Подолинським.

Головним, на думку Терлецького, є аграрне питання. Він виступав з критикою тих економістів, які причину тяжкого становища селянства вбачали в пияцтві, лінощах і т. ін., бо вважав, що економічна нужда веде селянство до цього.

Подолинський пропонував вирішувати аграрне питання революційним шляхом. Виступав з критикою капіталізму. Майбутнє суспільство він пов’язував з соціалізмом.

Франко Іван Якович (1856 – 1916) — письменник, публіцист, вчений, громадський діяч. Жив у Східній Галичині, яка входила до складу Австро-Угорської монархії.

Великий вплив на формування його світогляду мали твори О. Герцена, М. Чернишевського, соціалістів-утопістів, Дж. Мілля та передових політекономів Заходу. Франко був прихильником ідей К. Маркса; першим переклав на українсь­ку мову окремі розділи "Капіталу".

Політичній економії Франко відводив одне з головних місць у системі загальноосвітніх наук. Він викладав цей курс в гуртках самоосвіти львівських робітників.

Саме Франко вніс в українську економічну думку марк­сист­ські категорії політекономії для дослідження капіталі­стичних відносин, а також розробив українську наукову політеконо­мічну термінологію. Він найбільшу увагу приділяв розробці таких кате­горій, як капітал, товар, додаткова вар­тість, заробітна плата та ін.

У вирішенні земельної проблеми Франко обстоював ідею націоналізації землі шляхом державного викупу з подальшим орендним способом її обробки у вигляді індивідуальних, сімейних або суспільних господарств. При цьому він вважав оптимальним розмір оренди в 200 моргів (1 морг дорівню­вав 0,6 – 0,7 га). Розвиток селянського господарства, на його думку, повинен відбуватися саме при капіталізмі, і пере­вагу слід віддавати великому виробництву перед дрібним сільсь­ким господарством.

Проблему переходу від капіталізму до нового майбутньо­го суспільства, на думку Франка, не можна вирішувати рево­люційним шляхом; він рішуче виступав проти диктатури пролетаріату, розглядаючи її як насильство одного класу над іншим. Основною господарською одиницею при соціалізмі Франко вважав громаду, заперечуючи при цьому роль централізованого керівництва.

До економічної програми І. Франка також входило звіль­нення українського народу від колоніального поневолення і возз’єднання всіх українських земель в єдиній державі.

Як і в Росії, революційне та ліберальне народництво в Україні виникло й існувало одночасно. Ліберальне народ­ництво не висувало питання про селянську революцію, кри­тикувало капіталізм та протиставляло йому дрібне вироб­ництво селян і ремісників, особливо різні форми кооперації. Представниками ліберального народництва були П. Чер­винський, О. Шлікевич, В. Варзар, О. Русов та ін.

Червинський Петро Петрович (1849 – 1931) одним із перших серед ліберальних народників намагався використати деякі положення історичного матеріалізму К. Маркса для обгрунтування ідеї самобутності розвитку Росії. Розглядав економіку Росії як перехідну від натурального до товарного виробництва. Саме натуральне господарство та відсутність пролетаріату через панування общини роблять неможливим, на його думку, розвиток у країні капіталізму.

Так званий "чернігівський тип земської статистики" було створено в працях таких літераторів-народників, як Шліке­вич Олександр Полікарпович (1849 – 1909), Варзар Василь Єгорович (1851 – 1940), Русов Олександр Олександро­вич (1847 – 1915).

О. Шлікевич займався дослідженням проблеми диферен­ціації селянства — зростанням куркульства, з одного боку, та пролетаризацією селянства — з іншого.

В. Варзар розкривав суть податкової політики царського уряду. Він аналізував також проблему оренди в Чернігівській губернії, особливо викриваючи грабіжницький характер посе­редницької оренди для селянства. Велику увагу Варзар при­діляв дослідженню розвитку кустарного виробництва.

О. Русов був прихильником приватного, а не общинного землеволодіння та землекористування, бо община, на його думку, не мала в Україні такого значення, як у Росії. Він виступав проти марксизму та революційних перетворень державного ладу. Вважав, що зміни в економічному житті можуть бути пов’язані лише із земствами.