28. Функції й категоріальне значення часток, їх розряди. Перехід інших частин мови в частки.

Частки – це клас службових незмінних слів, що надають окремим словам чи реченням додаткових змістових, емоційно-експресивних і модальних відтінків або беруть участь у творенні окремих морфологічних форм і нових слів. На відміну від сполучників і прийменників, частки не служать засобом вираження синтаксичних відношень. Загальноприйнятим є визнання у часток розмитої семантки, нечіткості їх розрізнення з іншими частинами мови, від яких вони походять. Дискусійними на сьогодні є такі питання: а) про наявність у часток власного інваріантного значення (і тим самим питання про їх самостійність/несамостійність) чи про визначення їх значення семантикою конкретного висловлення; б) питання про еволюцію часток; в) питання про межі їх лінійної протяжності і одиничності/множинності значення при комплексах («і так», «так і», нім. aber auch, nur mal)¹⁴⁸.

Зі структурного погляду частки поділяються на прості, складні і складені. До першого різновиду належать одиниці елементарної структури типу би (б), же (ж), бо, ні, не, ну; до складних належать ніби, нібито, адже, лише, справді, однак, просто, нехай та інші; до складених: а то, навряд чи, всього-на-всього, далеко не, до чого (ж), на що (вже), от би, хай би, хоч би та ін.

За виконуваними функціями розрізняють такі різновиди часток: 1) формотворчі; 2) заперечні; 3) стверджувальні; 4) питальні; 5) модальні; 6) вказівні.

Формотворчі частки хай (нехай), би (б), бодай беруть участь у творенні аналітичних форм наказового, бажального і умовного способів дієслова: нехай буде, нехай би прислала.

Заперечні частки не, ні, ані виражають повне чи часткове заперечення змісту повідомлення. Частки ні, ані можуть виступати у ролі єднальних сполучників.

Стверджувальні частки так, еге, егеж, атож, аякже вказують на те, що зміст відповідного повідомлення відображає дійсну або ж таку ситуацію, що обов’язково має бути реалізована. Крім того, відповідні службові елементи, як і заперечні частки, мають супровідні модальні значення увиразнення, спеціального виділення того або іншого повідомлення.

Заперечні та стверджувальні частки у відповідних комунікативних ситуаціях набувають функцій слів-речень.

Питальні частки чи (чи ж, чи не, та чи), хіба (хіба ж, та хіба), невже (невже ж, та невже) поєднують значення питальності, виступаючи засобом оформлення відповідного комунікативного різновиду речень, і модальності, зокрема таких її проявів. Як сумнів, хвилювання, здивування, непевність, недовіра тощо. Наприклад: Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (О.Гончар).

Модальні частки виражають суб’єктивне ставлення до повідомлюваного, емоційну оцінку, безпосередню реакцію мовця, спричинювану відповідними ситуативно-комунікативними умовами. У складі модальних виділяються частки зі значенням:

1. припущення, сумніву, непевності щодо вірогідності повідомлюваного (мов, мовби, немов, немовби, немовбито, мовляв, ледве чи, наче, неначе, ніби, навряд чи тощо). Наприклад: Тепер мовби трошечки легше (Леся Українка);

2. підсилення, категоричного увиразнення, спеціального виділення цілого повідомлення або окремих його частин (і, та, так, аж, все, таки, уже, ще, же (ж), бо, саме, якраз, десь, якось, куди, собі, тобі, воно, його тощо). Наприклад: А з неба місяць так і сяє (Т.Шевченко);

3. волевиявлення, спонукання до дії (давай, давайте, годі, ну, же (ж), так тощо). Наприклад: Годі ж нудитись, складаючи руки... (П.Грабовський);

4. переповідності, встановлення зв’язку повідомлення з його джерелом, з іншими подіями і фактами (мов, мовляв тощо). Наприклад: Докія Петрівна послала, мовляв, діло якесь є (А.Головко).

Вказівні частки (ось, осьде, он,онде, ген, от, то, ото, оце, це, воно) виступають у дейктичній функції. Вони використовуються як засоби актуалізації компонентів окремих висловлювань у відповідних мовленнєвих ситуаціях, підкреслення, спеціального виділення їх. Наприклад: І що воно за дитина, ніяк не заплаче (К.Гордієнко).

Партикуляція (від лат. particula — частка) — перехід інших частин мови в частку, тобто набуття функцій та категоріального значення частки (додаткова семантика).

Партикулюються:

• займенники: що, який, скільки, собі. Н-д: Ну що, здавалося б, слова?

• прислівники: вже, там, просто, рівно. Н-д: Це просто припущення, а не твердження.

• сполучники: і, й. Н-д: Ліс і взимку чудовий!

29. Категоріальне значення, морфологічні та синтаксичні ознаки вигуків і звуконаслідувальних слів.

Вигуки - це слова, які служать для вираження різних емоцій, почуттів, не називаючи їх.

Вигуки не належать ні до самостійних, ні до службових частин мови. Вони не називають предметів, ознак чи дій і не виконують службових функцій, а лише виражають почуття: О, які були великі зорі, як синіло й склилось навкруги (М. Рильський); Ох, якби тільки можна, то я б сама те горе одвернула! (Леся Українка).

За походженням вигуки поділяються на первинні (не похідні) і вторинні (похідні). Первинні вигуки не співвідносяться з іншими частинами мови, вони утворені з одного, двох чи кількох звуків: а! о! ей! ой! тю! фе! о! пхе! ану! люлі! Вторинні вигуки утворилися з інших частин мови, найчастіше повнозначних: матінко! непе! жах! страх! дурниці! лишенько! біда! рятуйте! геть! годі!

Інтер’єктиви поділяють на два основні розряди: 1) вигуки (виражають емоційно-вольові реакції мовців); 2) звуконаслідування (виражають умовну імітацію звуків реальної дійсності засобами мови). Вигуки поділяються на такі розряди:

Емоційні вигуки – одиниці, що виражають емоційне ставлення мовців до певних об’єктів чи явищ, переживання, в яких відображається стійке й узагальнене ставлення до об’єктів і явищ (почуття). Різні почуття можуть бути виражені одиним і тим самим вигуком, але цей вигук має вимовлятися з різною інтонацією. І навпаки, різні вигуки можуть виражати однакові почуття чи емоції. Зокрема, вигук ой залежно від контексту може передавати здивування, захоплення, нетерплячість, жах, переляк, погрозу тощо. Окремі вигуки досить обмежені в значенні. Наприклад, вигук ого! Виражає здивування, захоплення, ху! – втому, тю! – презирство тощо. За обсягом і рухливістю семантики первинні емоційні вигуки поділяються на дві групи:

а) багатозначні, з широким емоційним діапазоном захоплення, урочистості, болю, розпачу, здивування, несподіванки тощо: а!, о!, е!, ай!, ах!, ой!, ох! та їх фонетичні варіанти;

б) однозначні, що виражають негативні емоційні реакції: пхе!, пхи!, пхі!, фе!, фі!, фу!, тьху!, хе!, хі!

Імперативні – вигуки, що виражають волевиявлення мовця. Їх загальне категоріальне значення реалізується в більш конкретних значеннях наказу, спонукання, вимоги, заклику, оклику, заохочення тощо. І поза контекстом вони сприймаються як виразники головної семи волевиявлення: агов!, ей! (звертання), баста! (вимога припинити дію), гайда! (спонукання до швидкої дії), геть! (наказ швидко зникнути), стоп! (вимога зупинитися), пробі! (заклик на допомогу), тс!, чш! (вимога тиші) тощо.

Етикетні вигуки – одиниці, що виражають такі узвичаєні складові частини спілкування, як вибачення, вітання, прощання, запрошення (спасибі!, даруйте!, добридень!, добраніч!, здрастуйте!, бувайте!, будь ласка!, прошу! та ін.). Усі вони похідні, зберігають прозорі семантичні зв’язки з відповідними повнозначними словами та частково морфологічну парадигму і сполучуваність. Наприклад: Велике спасибі вам! Прощайте, чари-комиші (О.Гончар).

Вокативні інтер’єктиви – слова для прикликання та відгону домашніх тварин і птахів, орієнтовані на встановлення певного контакту між мовем і твариною. Вони безпосередньо повїязані з господарською діяльністю людей і потребою керувати поведінкою чи окремими діями їздових і тяглових тварин, промислових птахів: агуш!, вйо!, гей!, киць-киць!, на!, но!, тю-тю! Вокативні інтер’єктиви широко представлені в діалектному і в окремих сферах професійного мовлення. Вони належать до найдавнішого лексичного складу мови.

Звуконаслідування виражають умовну імітацію звуків навколишнього середовища засобами мови. Сферою такої імітації виступають звуки й шуми природи, звукові сигнали тварин, птахів, звірів. У складі звуконаслідувань виділяються одиниці, що виражають звукові ознаки:

а) предметів і явищ дійсності (Та-та-та! Бов! Бум! Гу! Шу-шу!);

б) дій, рухів (Гах! Гуп! Кап! Пурх! Рип! Тьоп! Хлюп!);

в) тварин, птахів, звірів (Гав! Кар! Ку-ку! Ме! Му! Мур-мур!);

г) фізіологічних процесів, відтворюваних мовними органами людини (Апчхи! Кахи! Ха-ха! Тьху! Хух! Пху!).

Звуконаслідування використовуються як стилістичний засіб звукопису, створення звукообразного фону відповідних подій, процесів тощо. Часті також і в художньому стилі.