22. Ступені порівняння якісно-означальних прислівників.

Якісно-означальні прислівники утворюють форми вищого і найвищого ступенів порівняння, наприклад: легко—легше—найлегше; гірко — гіркіше — найгіркіше.

Вищий і найвищий ступені якісно-означальних прислівників творяться так само, як і ступені порівняння якісних прикметників. Вищий ступінь утворюється за допомогою суфіксів чиє або -іше (довго - довше, тепло - тепліше), а також суплетивно (гарно - краще, погано-гірше) або аналітичним способом (вдало-менш вдало, ясно-більш ясно). Найвищий ступінь твориться за допомогою частки най-, що додається до форми вищого ступеня, наприклад: весело - веселіше, найвеселіше, дорого—дорожче, найдорожче.

Якісно-означальні прислівники можуть мати вищий і найвищий ступені порівняння (веселіше, найкраще, значно вище):

 

	приклади
прислівник	сміливо
вищий ступінь	сміливіше, більш сміливо
найвищий ступінь	найсміливіше, найбільш сміливо

Вищий ступень порівняння прислівників має просту і складену форми:

 - проста форма утворюється за допомогою суфіксів –ше та –іше (складно - складніше, тепло - тепліше);

 - складена - додаванням до прислівника звичайного ступеня слів більш, менш (більш важливо, менш рішуче).

Для підсилення або уточнення значення прислівників вживаються також слова багато, куди, ще, трохи, значно (ще точніше, трохи гучніше).

Найвищий ступінь порівняння прислівників також має просту і складену форми:

• проста форма твориться за допомогою префікса най- (довше- найдовше, глибше- найглибше);

• складена - додаванням слів найбільш, найменш (найбільш важливо, найменш цікаво).

23. Ступені безвідносної міри якості якісно-означальних прислівників.

Категорія безвідносної міри якості:

- Надмірний ступінь: кощавий, темнуватий, трохи білий, злегка веселий;

- Помірний (нульова форма): білий, веселий;

- Надмірний: худющий, старезний, досить сильний, вкрай потрібен

24. Явище адвербіалізації. Уживання прислівників у значенні інших частин мови.

Адвербіалізація – це основний спосіб творення прислівників в усіх слов’янських мовах і тому заслуговує на особливу увагу.

Питання адвербіалізації іменників порушувалося у працях В.В.Виноградова, О.О.Шахматова, М.Ф.Лукіна, І.Н.Сергеєвої, Т.В.Назарової, О.М.Кім та інших мовознавців. Проте значно глибше, ґрунтовніше процес адвербіалізації синтетичних і аналітичних іменникових відмінкових форм у сучасній українській літературній мові був досліджений у кандидатській дисертації Т.М.Довгої¹¹⁸. Тут окремо висвітлювалися питання про причини, суть процесу адвербіалізації, ті якісні зміни, що відбуваються при ньому. Окремі думки щодо адвербіалізації іменників знаходимо в працях В.С.Ващенка, Е.М.Сасинович, І.К.Чаплі, І.К.Кучеренка та ін.

Адвербіалізація, на думку І.К.Чаплі, є тільки окремим випадком, певним епізодом в історії формування прислівників, а не такою якісною зміною, не таким нагромадженням нової якості, що спричиняє появу цілком нової частини мови, як певного різновиду чи різновидів граматичних форм¹¹⁹. Утворення прислівників шляхом адвербіалізації звичайно тривале в часі, про що свідчить наявність так званих прислівникових сполучень типу на жаль, на ходу, на бігу, на зло тощо. Деяким із подібних форм, можливо, призначено залишитися не повністю адвербіалізованими, і в цьому суттєва різниця між адвербіалізацією та іншими видами перехідних явищ у системі частин мови (субстантивація, прономіналізація, ад’єктивація та ін.).

Одна з причин адвербіалізації іменників, як вважає більшість мовознавців, полягає у здатності іменника виступати у функції обставини ¹²⁰. Вираження певною словоформою обставинної функції часто призводить до виділення цієї форми із системи парадигми і перетворення її на незмінну. Інша причина адвербіалізації, на думку Т.М.Довгої, зумовлена різними відмінковими значеннями придієслівних відмінків: здатністю непрямих відмінків мати прислівникову функцію¹²¹.

При дослідженні процесу адвербіалізації іменників необхідно брати до уваги характер відмінка, ті зміни, що відбуваються у системі значень кожного з непрямих відмінків, послаблення відмінкового значення, внаслідок чого іменники починають виражати обставинні відношення. Т.В.Назарова зауважує, що процес адвербіалізації іменників пов’язаний з «абстрагуванням значення»¹²² . Т.М.Довга при цьому додає, що іменникові лексеми переходять у прислівники переважно шляхом зміни свого лексичного значення, а семантична ж характеристика слова не змінюється¹²³. Цей шлях характерний для творення деяких обставинних прислівників місця та часу, мотивованих іменниковими лексемами місця чи часу. Прислівники місця та часу можуть утворюватися тільки від тих іменників, що означають просторові поняття або певні відрізки часу. Узагальнений характер прийменників, якими сполучаються відмінкові форми, також сприяє абстрагуванню значення іменника (вже адвербіалізованого) порівнянно з неадвербіалізованою формою. Набуваючи при адвербіалізації нового лексичного і граматичного значення, прислівники місця і часу стають своєрідними засобами узагальненого відтворення понять часу і простору.

Проте є й інший шлях адвербіалізації, коли сфера збігу прислівникової й іменникової семантики проявляється спорадично, залежно від семантичної природи слова, його здатності мати лексико-семантичні варіанти. При цьому, як зауважують окремі дослідники, крім факторів суто семантичних, велику роль відіграють морфологічні, синтаксичні, а інколи й прагматичні фактори. Значною мірою сприяє переосмисленню слова наявність конкретних, чи семантичних відмінків¹²⁴.

Завдяки своєму широкому діапазону значень, здатності виступати в конкретних (адвербіальних) відмінкових значимостях, іменникові лексеми, поєднуючись із дієсловами, вступають у зв’язок іменного прилягання, що є суттєвим етапом у процесі адвербіалізації. При цьому утворюються проміжні розряди форм, які найчастіше називають «синтаксичні прислівники» чи «фразні категорії незавершеного творення»¹²⁵ «прислівникові сполучення», «одиниці мови, які ще не повністю втратили граматичні риси іменника»¹²⁶.

У науковій літературі процес творення прислівників шляхом адвербіалізації прийменниково-відмінкових форм ще називається «адвербіалізація у поєднанні з лексикалізацією» ¹²⁷, де під лексикалізацією розуміється «злиття двох слів, з яких одне службове (прийменник), в одне слово; наприклад: увечері, вночі»¹²⁸. Однак таке розуміння лексикалізації не єдине. Останнім часом це поняття вживається в широкому значенні. Зокрема, лексикалізація – це «перетворення службової морфеми (афікса) в слово», «перетворення словоформи чи прийменниково-відмінкового сполучення в самостійне слово (прислівники вниз, замертво)», «перетворення словосполучення в слово (спасибі від спаси біг)», а також «фразеологізація, тобто виникнення ідіоматичного сполучення з вільного (бити байдики)»¹²⁹. З усього видно, що лексикалізація – це не спосіб творення, а певний процес, механізм.