26. Функції й категоріальне значення прийменника. Зв’язок прийменника з відмінком. Типи відношень, що виражаються за допомогою прийменників.

У лінгвістичній літературі сформувалися три основні підходи до визначення статусу прийменника. Перший, найбільш поширений у слов'янському мовознавстві, кваліфікує прийменник як службове слово, включаючи його до загального ряду частин мови, називаючи прийменник службовою частиною мови. Другий підхід визначає прийменник як особливу морфему. Третій підхід розглядає прийменник як самостійне слово.

Проблема статусу прийменника тісно пов'язана з питанням його семантики. Надання прийменнику статусу слова (службового чи пов­нозначного, самостійного) означає виділення в ньому не тільки гра­матичного, а й лексичного значення. Прибічники такого підходу ідентифікують лексичне значення прийменника з лексичним зна­ченням повнозначних слів.

У морфемній концепції прийменник має лише граматичне зна­чення й абсолютно позбавлений лексичного, тому що не відобра­жає предметів і явищ матеріальної дійсності, а лише вказує на від­ношення та зв'язки між предметами та явищами цієї дійсності.

Функція прийменника як синтаксич­ної аналітичної морфеми полягає в тому, щоб перевести субстантив із субстантивної позиції в адвербіальну (прислівникову) позицію. Саме суто граматичні значення та відношення прийменників свід­чать про їх спільність з іншими елементами граматичної системи, що виступають виразниками релятивної семантики. Функціональ­на співвідносність між прийменниками та іншими релятивними мор­фемами, їх семантична специфіка, що виявляється у відсутності но­мінативної функції, послужили підставою для кваліфікації приймен­ників як аналітичних синтаксичних морфем.

Прийменник — це службова частина мови, яка разом з непрями­ми відмінками оформляє залежність одного повнозначного слова від іншого у словосполученні чи реченні й тим самим виражає від­ношення тих предметів, дій, станів чи ознак, які передаються цими словами.

Відношення передаються як залежність керованих відмінкових форм іменників, займенників, субстантивованих прикметників або числівників від керуючих дієслів, іменників, прикметників, займен­ників, числівників, прислівників; зв'язковою ланкою між ними ви­ступає прийменник: сиджу за партою, пісня про героя, двоє з них, близький до істини, кожен з учнів, далеко від дачі.

Вказуючи на синтаксичні зв'язки між членами речення, приймен­ники у різних конструкціях виражають також просторові, часові, причинові та інші відношення між предметами і відношення статич­ної й динамічної ознаки до предмета.

У реченні прийменники вживаються у препозиції щодо залежно­го непрямого відмінка іменника, крім прийменника ради, який у деяких випадках може стояти і після іменника: Лейтенант озирнувся порядку ради.

Прийменник без іменника не функціонує, недаремно академік В.В. Виноградов назвав прийменник аглютинативним префіксом непрямого відмінка. Про спільне походження прийменників і пре­фіксів, про близькість їх значення свідчить і той факт, що й дотепер більшість префіксів має свої відповідники серед прийменників.

Прийменники допомагають виявити значення відповідної форми іменника і його синтаксичну роль у реченні.

Роль прийменника подібна до ролі службових морфем, зокрема відмінкових флексій, але прийменник не дублює її, — прийменни­ки диференціюють значення відмінкових форм, у цьому й полягає їх службова роль; інколи вони навіть виступають єдиним виразни­ком значення відмінка, наприклад, у незмінних словах — для шим­панзе (Род. відм.), на шимпанзе (Місц. відм.), із шимпанзе (Орудн.відм.), про шимпанзе (Знах. відм.); або коли відмінкові форми однозвучні — землі (Род., Дав.), на землі (Місц. відм.) тощо.

Прийменники вживаються тільки при іменних частинах мови, які мають форму непрямого відмінка (при іменниках, займенниках, субстантивованих прикметниках, дієприкметниках, числівниках), тому вони і називаються прийменниками.

Прийменник може вживатися з формою одного непрямого відмінка (наприклад: без, біля, від, для, до, з-за (із-за), з-під, проти, серед уживаються тільки з родовим) або сполучатися з двома відмінками, (наприклад: над, під, перед, поза — зі знахідним та орудним відмін­ками; на, о (о"), по — зі знахідним і місцевим відмінками) чи із трьома (напри лад: з, за, між — з родовим, знахідним, орудним відмінками; в (у) — з родовим, знахідним, місцевим відмінками). Детальніше див. "Таблицю вживання прийменників".

Кожен прийменник має визначене коло зв'язку з відповідними відмінками і виражає певні відношення тільки з відповідною фор­мою. Так, з одним відмінком, наприклад, з родовим, уживаються при­йменники біля, близько, коло, що виражають: 1) місце дії, близькість до чогось {рости біля тину, стояти коло школи, поставити близько вогню). Прислівниковий прийменник бли­зько може мати ще й значення приблизності у будь-яких вимірах: пробути близько години, лишилося близько кілометра шляху, від (од), що виражає: 2)  просторові відношення віддалення: відійшов від криниці; 3)  причину: плакати від щастя, помер від хвороби; 4) порівняння при вищому ступені порівняння: солодший від меду, вищий від брата (паралельно: солодший за мед), до, який вказує на: 5) кінцевий пункт напряму дії: піти до школи, поїхати до Львова; 6) час або мету дії: читав до ранку, дожив до старості; 7) об'єкт дії: взятися до роботи, до книжки, до науки. Прийменник через уживається тільки зі знахідним відмінком і ви­ражає: 8) рух упоперек чогось, серединою або зверху: перелізти через перелаз, перепливти через річку; 9) час: прийти через тиждень, через рік; 10) причину: все через тебе; 11) засіб, посередництво: переказав через брата; 12) надмірність у прислівникових зворотах: прийти через силу, пе­ревалити через міру. З двома відмінками вживаються такі прийменники: на зі знахідним і місцевим відмінками: зі знахідним відмінком на означає: 1) місце або предмет, на який спрямована дія: сів на віз; На галяву виходить Хо; 2) мету: пішов на полювання, винести на обговорення; 3) призначення: зерно на посів, відро на воду; з місцевим відмінком на означає: 4) місце, де відбувається дія: жити на Кавказі, косив на полі; 5) оточення, в якому відбувається дія: бути на людях, працювати на шахті, на фабриці; 6) час: на днях, на канікулах, на перерві; 7) перебування в якомусь стані, положенні: стояти на варті, бути на утриманні; 8) рясність чогось: слива на сливі, латка на латці. Прийменник над (наді) вживається із знахідним і орудним відмін­ками: зі знахідним відмінком означає: 1) напрям дії, місце: полетів над море, над гори; 2) ступінь порівняння: Розумнішого над нього немає; 3) іноді — "більше", "поверх": Дідові було над сто років; з орудним відмінком означає: 4) просторові відношення: над дорогою, над водою, над гаєм; 5) об'єкт думки, праці, уваги, суму, жалю тощо: Думала над сірим життям своїм .

Прийменник під (піді) вживається із знахідним і орудним відмін­ками, означає напрям руху (під низ) предмета або місце під його нижньою частиною: (поклав під камінь, сидимо під вербою, піднялись під хмари);з орудним відмінком означає просторову близькість: під лісом, під Києвом (зі значенням біля); зі знахідним відмінком означає час: під Новий рік, діло було під весну; чинність дії: танцювати під музику.

Прийменник по вживається із знахідним і місцевим відмінками. Зі знахідним відмінком по означає: 1)місце дії: розійиіішся по хатах, покотився по полю; 2) спосіб дії: сказати по правді, зробити по добрій волі; 3) час (зі значенням після): прийшов по обіді, по роботі заспівали; 4) підставу для розпізнавання певної дії, ознаки: Видно пана по ха­лявах (Нар. те.); бачити по очах. З трьома відмінками вживаються такі прийменники: з (із, зі, зо) — з родовим, знахідним та орудним відмінками. З родовим відмінком з (із, зі, зо) означає: 1)напрям руху з якоїсь точки чи середовища: зійшов з місця, ви­йшов із села, повернувся з фронту; 2) матеріал: прапор з шовку (шовковий прапор), іграшки з паперу (паперові іграшки); 3) причину: заплакав з радості, зробив з переляку;

Стосунок до певної галузі науки, мистецтва, техніки: вправи з граматики, лекції з літератури; зі знахідним відмінком з (із, зі, зо) означає: 1) приблизність: прочитав книжок з п'ять, перебував з місяць (зі значенням близько, біля, коло); З орудним відмінком з (із, зі, зо) означає: 1) сукупність осіб, предметів: мати з дочкою, батько з сином; 2) наявність чогось у чомусь: книжка з малюнками; робота з по­милками. Прийменник за вживається з родовим, знахідним, орудним відмін­ками. З родовим відмінком за означає: 1) час (період): за минулих часів, за студентських років; зі знахідним відмінком за означає: 2) просторові відношення: поїхав за місто, пішов за річку; 3) річ або особу, про яку згадують: згадав за брата; 4) часові відношення: повернутися за тиждень; 5) віддалення: за п 'ять кьхометрів; 6) тимчасову чинність, непостійність, несталість дії, ознаки тощо: був за вчителя, служив за писаря; 7) "більше, поверх": йому вже за сорок; з орудним відмінком за означає:

8) чергування, порядок, послідовність: іде за мною; 9) причину: За дурною головою і ногам нема спокою (Нар. те.). Прийменник у (в) вживається з родовим, знахідним і місцевим від­мінками.

Зі знахідним у (в) означає: 1) простір, предмет, усередину якого спрямована дія: поїхав у міс­то, в Чхав у село, у ліс; 2) новий стан особи: пішов у солдати; 3) час: вівторок, у середу; 4) міру, вартість: вагою в три кілограми; з родовим відмінком у (в) означає: 5) належність: мене; З місцевим відмінком у (в, уві) означає: 1) місце, всередині якого відбувається дія: слухати лекції в універ­ситеті, живе в лісі; 2) час: у червні місяці, у 1945 році; 3) стан: бути у сварці, перебувати в жалобі; бачив уві сні.