3. У чому суть Брестського мирного угоди між Україною та Четвертня союзом.

15 грудня 1917 р. між радянською Росією та країнами Четвертного союзу (Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною, Болгарією) було підписане перемир'я. Намагаючись зміцнити свої внутрішні позиції, не втратити шанс легалізації та утвердження української державності на міжнародній арені, Генеральний секретаріат 24 грудня звернувся з нотою до всіх воюючих країн, в якій заявив, що оскільки влада Раднаркому не поширюється на українські землі, то будь-яка ухвала, підписана радянською Росією, не буде правочинною для України без ухвали урядом УНР. Таким чином, було проголошено, що УНР "стає на шлях самостійних міжнародних стосунків до того часу, поки не буде створено загальнодержавної федеративної влади в Росії." У відповідь на це повноважні представники німецького блоку дали згоду на участь у переговорах делегації УНР.

10 січня 1918 р. розпочалися переговори делегації УНР. Українську делегацію очолив В. Голубович (голова нового уряду, який було сформовано після IV Універсалу). Глава делегації радянської Росії Л. Троцький змушений був визнати самостійне становище на переговорах представників УНР, тоді як представники харківського "Народного секретаріату" увійшли до складу російської делегації.

Пізніше делегацію УНР в Бресті очолив О. Севрюк. 9 лютого 1918 р. договір між УНР і державами німецького блоку було підписано. [Не вистачало часу на підготовку добротного документа. Тому австро-німецька сторона запропонувала укласти короткий договір у загальних рисах з додатками, які потім мали бути опрацьовані у комісіях. Делегація УНР спочатку відмовилась від такої пропозиції. Але обставини в Україні склалися так, що Київ уже захопили більшовики, і тоді у вкрай нервовій, напруженій атмосфері в ніч на 9 лютого (о 2-й ночі) поспіхом, навіть без перекладу на українську мову, відбулося офіційне підписання Брестської мирної угоди]. Така робота у надзвичайній ситуації не могла не позначитися на якості тексту мирного договору. З юридичної точки зору він заслуговує критики. Багато його статей грішать неясностями, різночитанням, юридичними і фактичними неточностями і суперечностями. Переклад на українську мову робився поспіхом уже після підписання і теж був недосконалий.

Що стосується суті Брестського мирного договору, то:

1. У преамбулі договору визнавалась незалежність УНР.

2. Кордонами між Австро-Угорщиною і УНР проголошувались ті, які існували між Російською і Австро-Угорською імперіями до 1914 р., тобто вся Галичина, Закарпаття, Північна Буковина залишались за Австро-Угорщиною, зате вся Холмщина, Підляшшя поверталися Україні.

3. Відновлювалися дипломатичні і консульські стосунки.

4. Передбачався обмін військовополоненими.

5. Відкидались будь-які відшкодування збитків.

6. Вказувалось на обов'язок сторін розвивати господарські стосунки, проводити взаємообмін залишками сільськогосподарських і промислових товарів на державній основі.

7. Допускався дрібний товарообмін у межах 15-кілометрової прикордонної смуги. Передбачалися взаємні митні пільги тощо.

В цей же день, 9-го лютого, був укладений україно-німецький договір. Через три дні були укладені аналогічні двосторонні додаткові договори між УНР і Австро-Угорщиною, УНР і Болгарією, УНР і Туреччиною. В таємному додатку до мирної угоди між УНР і Австро-Угорщиною було зафіксовано поділ Галичини на українську й польську частини і злучення Східної Галичини з Буковиною в один суцільний “коронний край” Австрійської імперії. (Проте згодом Австрія анулювала цей договір). Згідно з цими угодами УНР зобов'язувалась протягом першої половини 1918 р. поставити Німеччині та Австро-Угорщині 60 млн. пудів хліба, 2750 тис. пудів м'яса, 400 млн. шт. яєць та іншої сільськогосподарської і промислової сировини. 17 лютого представник делегації УНР М. Любинський від імені Центральної Ради звернувся до німецької сторони з проханням "надати допомогу українському народові у важкій боротьбі за своє існування". Центральна Рада розраховувала, що ця допомога буде надана введенням на Україну двох дивізій, (приблизно 30 тис.) сформованих з військовополонених українців, але Німеччина та Австро-Угорщина розпочали широкомасштабний наступ силами 450 тисячної армії.

На початку березня 1918 р. Центральна Рада повернулася разом з німецько-австрійськими військами до Києва. Україну було звільнено від більшовиків. Але це була так звана "піррова перемога".

Отже, відкривалася ще одна трагічна сторінка історії України – "незалежне" життя в умовах окупаційного режиму (німці безконтрольно господарювали в Україні, видавали власні нормативні акти, що мали обов'язковий характер в Україні). Поступово втрачаючи рештки влади, Центральна Рада ще проіснувала до 29 квітня 1918 р., коли в Україні відбувся гетьманський переворот і до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.

Термины

1. Українська революція 1917–1921 років — черга подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках.Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. У період 1917–1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Отже, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком несконсолідованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, розбіжностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.[1] Однак, не досягши своєї цілі, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію державності.

2. Генера́льний секретаріа́т — виконавчий орган, уряд, сформований Українською Центральною Радою. Заснований 15 (28) червня 1917 року.

3. Украї́нська Центра́льна Ра́да (УЦР), також Центральна Рада — спочатку український представницький орган політичних, громадських, культурних та професійних організацій; згодом, після Всеукраїнського Національного Конгресу — революційний парламент України, який керував українським національним рухом. Період дії: 4 (17) березня 1917 — 28 квітня 1918.

4. Двовладдя - дія паралельних суспільних систем в Росії в період між Лютневої і Жовтневої революціями: (1) системи, пов'язаної з офіційною владою - органами Тимчасового уряду, регіонального та міського управління, політичними і станово-професійними організаціями освічених і заможних верств населення, (2) системи, що виникла на базі Рад, їх загальнодержавних і регіональних об'єднань і включала ті політичні організації, які були або представлені у радах, або орієнтувалися на них

5. Держа́вний переворо́т (заколот) — насильницька та неконституційна зміна влади в державі, збройний виступ ворожих сил проти державної влади, організований у результаті таємної змови. Державний заколот, як правило являє собою зміну правлячих еліт або верхніх ешелонів влади в країні. Такого роду зміна влади здійснюється невеликою групою людей, частіше всього військовими і не має підтримки більшості населення. Державний заколот може здійснюватися під керівництвом однієї або декількох політичних партій, нездатних отримати владу іншим, демократичним шляхом (тобто через вибори). Прикладом державного заколоту є т. з. Жовтнева Революція 1917 р. в Росії.

6. Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави. Поняття громадянська війна пішло від латинського bellum civile, яким використовувався для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

7. Західноукраї́нська Наро́дна Респу́бліка (за тодішнім правописом: Західно-Українська Народня Республика; ЗУНР) — українська держава, що існувала протягом 1918–1919 років на території Західної України зі столицею у Львові. Постала після Першої світової війни в результаті розпаду Австро-Угорщини. Проголошена 19 жовтня 1918 року. Охоплювала територію заселену українцями — Галичину, Буковину й Закарпаття. 1 листопада розпочався військовий конфлікт проти Польщі, яку підтримували країни Антанти, насамперед Франція. 22 січня 1919 року ЗУНР об'єдналася з Українською Народною Республікою, отримавши назву Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР). Ліквідована 18 липня 1919 року в ході українсько-польської війни. Розділена між Польщею, Румунією і Чехословаччиною. До 15 березня 1923 року уряд ЗУНР перебував у еміграції.

8. Воєнний комунізм — назва внутрішньої політики більшовиків в 1918—1921 роках під час Громадянської війни. Основною ціллю більшовиків було утримання власної влади в країні та забезпечення Червоної гвардії та Червоної Армії продовольством та іншими необхідними ресурсами — в умовах війни, відсутності легітимної політичної влади та бездії звичайних економічних механізмів керування економікою та народним господарством.

9. Універса́л (від лат. Universalis — загальний, через пол. Uniwersał) — актовий документ, який доводить до загального відома певну постанову влади, її розпорядження адміністративно-політичного характеру.

10. Національно-персональна автономія — форма врахування і реалізації в етнонаціональній політиці прав та інтересів національних меншин, різновид національно-культурної автономії. За задумом австрійських соціал-демократів О. Бауера та К. Реннера — духовних батьків ідеї екстериторіальної автономії, акцент на персональності мав забезпечити поєднання інтересів особистості, нації і держави, не ставлячи під загрозу цілісність останньої. Входження індивіда в ту чи іншу спільноту на добровільних засадах забезпечувало новостворюваним національним союзам статус колективної юридичної особи. Першим у світовій практиці законом про національно-персональну автономію був Закон Української Народної Республіки про національно-персональну автономію, прийнятий Українською Центральною Радою 22 (9) січня 1918 року.

11. Украї́нська Наро́дна Респу́бліка (за старим правописом: Українська Народня Республіка; УНР) — українська держава, що існувала в 1917 — 1920 роках на території Центральної, Східної та Південної України зі столицею в Києві. Постала на місці південно-західних губерній Російської імперії, заселених українцями. До квітня 1918 року очолювалася Центральною Радою на чолі з Михайлом Грушевським; після грудня 1918 року — Директорією. Проголошена 7 листопада 1917 року, після більшовицького жовтневого перевороту, як автономна республіка у складі Російської республіки. 22 січня 1918 року, після українсько-більшовицької війни, проголошена незалежною державою. До березня 1918 року користувалася міжнародною підтримкою Німецької імперії. Після поразки останньої в Першій світовій війні опинилася в міжнародній ізоляції. Проводила внутрішню політику, спираючись на соціалістичну популістичну ідеологію. 22 січня 1919 року об'єдналася із Західно-Українською Народною Республікою. Ліквідована в ході поразки українських визвольних змагань 1917 — 1920 років. В 1921 році територія республіки була поділена між Польщею з одного боку УРСР і Радянською Росією з другого. Протягом 12 листопада 1920 — 22 серпня 1992 року Уряд республіки перебував у вигнанні.

12. Ультима́тум (лат. ultimatum - доведене до кінця) — вимога, пов'язана з обмеженням часу, який даний на її виконання, а також з погрозою серйозних наслідків у випадку її невиконання.

13. Директорія УНР — найвищий орган державної влади Української Народної Республіки, який діяв з 14 грудня 1918 року до 10 листопада 1920 року

14. Акт злуки українських земель- Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об'єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України.

15. Уряд Союзу Радянських Соціалістичних Республік — найвищий орган виконавчої влади Союзу Радянських Соціалістичних Республік, чотири рази змінював свою назву.

16. Тимчасо́вий у́ряд — уряд, що створюється під час надзвичайного положення після падіння попереднього режиму. Тимчасовий уряд має повноваження до створення постійного уряду. Тимчасові уряди часто створюються під час війни або революції.

17. Соціалі́зм — поняття, що має багато значень. Під цим терміном у першу чергу розуміють

18. Диктатýра пролетаріáту — відповідно до теоретичної доктрини марксизм-ленінізму означення форми політичної влади, яка тимчасово встановлюється внаслідок революції й здійснюється робітничим класом на чолі зі своєю партією для придушення опору бувших панівних класів - до утворення безкласового суспільства.

Даты