Тести для самоперевірки:

1. Які компоненти політики є складовими політичного процесу?

а) політичні партії; б) політичні відносини;

в) ідеологія; г) політична діяльність.

2. Продовжить фразу: Політична свідомість є структурною складовою…

а) форми політики; б) змісту політики;

в) політичного процесу; г) політичного досвіду.

3. Серед визначених вкажіть тип політичного конфлікту, який характеризує взаємини суб’єктів, що належать до різних рівнів влади:

а) зовнішньополітичний; б) вертикальний;

в) закритий; г) довготривалий.

Контрольні запитання:

1. Які способи врегулювання політичних конфліктів є найбільш ефективними?

2. Вкажіть причини конфліктів.

3. В чому позитивна і в чому негативна роль політичних конфліктів?

4. Назвіть авторів теорії модернізації.

5. Яка з основних характеристик політичної модернізації є найважливішою і чому?

Основна використана та рекомендована література:

1. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 391-415.

2. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – С. 117-140.

IV. 2. Політична культура і поведінка

Сутність і функції політичної культури.

Політична свідомість і поведінка в структурі політичної культури соціального суб’єкта.

Типи політичної культури.

Сучасний стан політичної культури в Україні.

Мета лекції: з'ясування сутності та функції політичної культури; розгляд політичної свідомості і поведінки як складових політичної культури; визначення типів політичної культури; аналіз рівня політичної культури в Україні.

Процеси перетворень в суспільстві потребують адекватних змін у сфері політичної свідомості та політичної культури. Становлення демократичного суспільства потребує якісно нових засад суспільної взаємодії, відносин між особистістю та державою. Політичні знання та культура політичної поведінки необхідні кожному, то вони є запорукою захисту власної гідності, свободи і прав.

Байдужість людини до політичного життя, відсутність політичної освіти сприяють можливості маніпулювання нею. Суспільство, що бажає зберегти свободу, повинно усвідомити свою відповідальність за власну долю, долю країни. Отже, необхідно формування ціннісних орієнтацій, настанов та моделей поведінки, які б відповідали вимогам становлення та збереження демократичної держави.

Поняття політичної культури стійко увійшло в склад ключових категорій політичної науки. Поняття «політична культура» було вперше вжите німецьким філософом Іоганом Гердером ще в XVIII ст. Згодом, особливо в кінці XIX - початку XX ст. дана категорія використовується в політичних дослідженнях різноманітними політичними школами, в тому числі, і вченими В. І. Гер'є, В. В. Івановським, М. Я. Острогорським. Внесок у розробку теорії політичної культури внесли Г. Алмонд і С. Верба, С. Липсет, М. Дюварже, У. Розенбаум, М. Кроз'є.

Найбільш відоме визначення політичної культури дане Г. Алмондом і С. Вербою в книзі «Громадянська культура» (1963 p.). Під політичною культурою вони розуміють: «...інтернаціоналізацію політичної системи через пізнання, почуття і судження її членів». Вона виступає як сукупність психологічних орієнтацій людей по відношенню до політичних об'єктів.

Даний підхід тяжіє до ототожнення політичної культури і політичної свідомості. Прибічники, так званої всеосяжної інтерпретації, включають в політичну культуру поряд з психологічними настановами і відповідні їм форми поведінки суб'єктів. Третю групу склали так звані об'єктивістські підходи, що розкривають зміст політичної культури через санкціоновані норми поведінки громадян і груп.

Для четвертої групи уявлень характерно визначення політичної культури як нормативної моделі бажаної поведінки і мислення.

Політична культура являє собою систему історично сформованих відносно тривких настанов, переконань, уявлень, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки в діяльності суб'єктів політичного процесу. Вона містить у собі культуру політичної свідомості, культуру політичної поведінки і культуру функціонування політичних інститутів.

Слід розрізняти політичну культуру особистості і політичну культуру суспільства. Для характеристики політичної культури особистості важливо прищепити усвідомлення його суті і мети політичного процесу, знання своїх прав і обов'язків, міру включеності в реалізацію політичної влади. Політична культура суспільства - інституалізований і неінституалізований історичний і соціальний досвід національної і наднаціональної спільнот. Історичні традиції справляють активний формуючий вплив на політичну діяльність індивідів великих і малих соціальних груп. Інакше кажучи, політична культура суспільства є зафіксований у законах, звичаях, традиціях політичний досвід суспільства, рівень уявлень про політичний процес.

Функції політичної культури:

• Пізнавальна – вивчає політичні уявлення, знання, міфи, чутки та політичну ідеологію.

• Інтегративна – аналізує досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей злагоди в межах існуючої політичної системи.

• Комунікативна – дозволяє встановити зв'язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління, накопичувати політичний досвід.

• Забезпечення інтересів відповідних соціальних спільнот людей.

• Регуляторна – забезпечення ефективності функціонування політичної системи на основі притаманних їй ідеалів, норм, традицій.

• Виховна – формування «політичної людини» на грунті цінностей і норм, які відповідають інтересам певних соціальних класів і груп.

• Прогностична – передбачення можливих варіантів розвитку класів, соціальних верств, націй у певних соціально-політичних ситуаціях.

Важливу роль у формуванні зразків політичної поведінки відіграють політичні традиції. Для радянської політичної культури базовою моделлю є тоталітарно-етатистська політична культура з атавізмами патерналізму. Перевага держави над людиною, тотальне підпорядкування людини так званим вищим державним інтересам, розцінювання її як гвинтика у величезному соціальному механізмові, виступали її характерними ознаками. На відміну від західноєвропейської культури, яка проникнена духом індивідуалізму, для країн Сходу характерна зневага метою і цінностями окремої особистості, неприпустимість політичного плюралізму.