Тести для самоперевірки:

1. З наведених функцій політичних партій виділіть ту, котра означає артикуляцію й агрегування інтересів:

а) ідеологічна;

б) функція вираження інтересів соціальної спільності;

в) формування політичної еліти;

г) соціалізації;

д) виборча.

2. Згідно характеру членства партії класифікуються як:

а) кадрові; б) робітничі;

в) жіночі; г) масові.

3. Серед вказаних визначте ту партійну систему, яку політологи вважають найдосконалішою з наявних сьогодні:

а) однопартійна; б) гегемоністська;

в) домінування; г) двопартійна;

д) обмеженого плюралізму; є) поляризованого плюралізму;

ж) атомізована.

Контрольні запитання:

1. В чому полягають внутрішні функції партії?

2. Який критерій покладений за основу поділу партій на ліві, праві та центристські?

3. Чому сьогодні серед політологів найбільше прихильників типологій партій, які були створені М. Дюварже та Дж. Сарторі? За якими ознаками створювалися ці типології?

4. До якого типу можна віднести партійну систему, що склалася в Україні? Які фактори впливають на виникнення такої системи?

Основна використана та рекомендована література:

1. Гелей С. Д., Рутар С. М. Політологія: Навч. посібн. – 4-те вид., перероб. і доп. – Львів: Світ, 2001. – С. 184-202.

2. Політологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенка. – К.: Видавничий центр «Академія», 2002. – С. 269-295.

3. Політологія: Підручник / І. С. Дзюбко, К. М. Левківський, В. П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І. С. Дзюбка, К. М. Левківського. – 2-ге вид., випр. і допов. – К.: Вища школа, 2001. – С. 283-302.

4. Политическая наука: Сборник научных трудов. – №1: Политические партии и партийные системы в современном мире / Ред. и сост.: А. Н. Кулик, Е. Ю. Мелешкина. – М.: ИНИОН РАН, 2006. – 2

Тема IV. Політичні процеси, субєкти та методи політичної діяльності

IV. 1. Політичні трансформації

Політичний процес як суспільне явище.

Типологія політичних конфліктів та засоби їх

врегулювання.

Політична модернізація.

Мета лекції: з’ясування сутності понять «політичний процес», «політичний конфлікт», «політична модернізація»; розгляд типології, причин виникнення, фаз розвитку і методів долання політичних конфліктів; ознайомлення з концепціями та етапами політичної модернізації.

Характеристика політики як процесу дозволяє побачити всі сторони взаємовідношень субєктів з приводу державної влади Поняттям політичний процес позначають сукупність всіх динамічних змін у поведінці та відносинах субєктів, у функціонуванні інститутів та інших елементів політичного простору, що відбуваються під впливом зовнішніх та внутрішніх факторів. Він розкриває рух та еволюцію політичних явищ у часі та просторі. Політичні процеси бувають: внутрішньополітичні та зовнішньополітичні; базові та периферійні; відкриті та закриті.

Центральною характеристикою такого процесу є зміна. Вона означає як трансформацію якостей, що не торкаються основних структур влади, так і модифікацію базових елементів, які в сукупності сприяють переходу системи у новий стан. Частіше за все в якості основного джерела політичних змін називають конфлікт.

Існує багато визначень політичного конфлікту, але найбільш об’ємним та таким, що розкриває сутність цього явища є наступний. Політичний конфлікт – це спосіб взаємодії сторін, коли їх інтереси не співпадають. Він присутній, коли дві чи більше сторін відчувають, що їх інтереси несумісні, при цьому вони виявляють ворожість, або переслідують свої інтереси діями, які шкодять іншим сторонам. В політичному конфлікті сторонами виступають політичні групи або держави.

Розрізняють об’єктивні та суб’єктивні причини виникнення конфліктів. Об’єктивні складають: зниження рівню життя, демографічні зміни, матеріальний потенціал збройних сил. До суб’єктивних відносять етнонаціональний склад сторін, їх світосприйняття.

Конфлікти поділяються за принципом інтересів, що порушені:

• ресурси: територія, гроші, джерела енергії;

• влада: розподілення функцій влади, контроль та участь у прийнятті політичних рішень;

• ідентифікація: відноситься до культурних соціальних та політичних груп;

• статус: віра або недовіра відносно того, чи поважають традиції та громадянські позиції групи або індивіда;

• цінності: в системі виконавчої влади, релігії та ідеології.

Крім того, конфлікти поділяють на латентні або скриті – коли конфлікт існує, але сторони не відчувають несумісність інтересів, та проявлені – коли нерозпізнані протилежні інтереси стають усвідомленими. Мирні (без насильства, можуть мати позитивний характер, коли враховуються потреби сторін, регулюються за допомогою законів) та жорсткі (коли виходять за рамки мирних) конфлікти. Також, політичні конфлікти розподіляють за двома станами: стихійні (революція, анархія) та упорядковані або інституалізовані (що регулюються через загальні механізми, законодавчо або через вибори).

Велике значення має вміння розв’язувати ці конфлікти. В світовій практиці існують такі стратегії впливу на політичний конфлікт:

• запобігання шляхом дипломатичних переговорів;

• керування конфліктом;

• розв’язання – мирний взаємно прийнятний спосіб повністю завершити, або зменшити ступінь конфлікту;

• трансформація конфлікту, коли переглядається природа конфлікту.

Для характеристики конфліктів, які торкаються держави як основного інституту політичної системи, використовують поняття політична криза – стан політичної системи суспільства, який виражається в загостренні та заглибленні конфліктів, в різкому підсиленні політичної напруги.