3. Роль державного обвинувача у спрощеному судовому розгляді кримінальних справ

Підтримання державного обвинувачення в суді є першочерговою конституційною функцією, яку покладено на єдину систему органів прокуратури.

Прокурор, керуючись вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, підтримує перед судом державне обвинувачення, подає докази, бере участь у дослідженні доказів, заявляє клопотання і висловлює свою думку щодо клопотань інших учасників судового розгляду, викладає свої міркування з приводу застосування кримінального закону і міри покарання підсудному. Так регламентує діяльность прокурора у судовому засіданні ст. 264 КПК України, що передбачає традиційний порядок судового розгляду кримінальної справи.

Виникає запитання: чи відповідають ці загальні положення закону завданням прокурора у спрощеній процедурі судового розгляду кримінальних справ, коли докази не досліджуються або досліджуються лише частково?

На нашу думку, будь-яких протиріч тут немає. Прокурор, керуючись принципом диспозитивності, вільно розпоряджається своїми процесуальними правами, погоджується чи не погоджується на спрощену судову процедуру розгляду справи, вирішує, чи досліджувати у суді докази і які саме, чи обмежитися тільки допитом підсудного. Запропонувати альтернативний порядок розгляду кримінальної справи або погоджуватися на таку пропозицію інших учасників процесу – це не обов’язок прокурора, а його процесуальне право. Готуючись до підтримання державного обвинувачення в суді, вже на цій стадії він повинен вирішити для себе: чи можливо розглянути справу за спрощеною судовою процедурою, тобто чи є необхідність у судовому дослідженні всіх доказів у справі, чи лише деяких.

Головним завданням прокурора у суді є безпосереднє здійснення обвинувальної діяльності. Однак не менш важливою його функцією є захист конституційних прав і свобод учасників судового процесу. Зважаючи на це, прокурор при вирішенні питання щодо спрощення судового слідства особливу увагу повинен приділяти дотриманню в суді процесуальних прав учасників процесу.

Особливу увагу прокурор має звертати на те, чи всі учасники процесу присутні в судовому засіданні, особливо потерпілий. Слід зазначити: відсутність потерпілого у судовому засіданні не є безумовним обов’язком розглядати справу у повному обсязі.

У такому випадку необхідно враховувати:

• загальну можливість слухання кримінальної справи у будь-якому порядку у зв’язку з неявкою потерпілого суд вирішує в порядку ст. 290 КПК України з позиції «чи можливо за відсутності потерпілого з’ясувати всі обставини справи і захистити його права та законні інтереси»;

• наявність повідомлення потерпілого про одержання виклику до суду, неможливість явки та прохання розглядати справу за його відсутності, з підтвердженням показань, наданих на досудовому слідстві, в тому числі про неоспорюваність фактичних обставин справи і розміру цивільного позову дає можливість за наявності інших законних підстав застосувати спрощену процедуру судового розгляду;

• дані про одержання потерпілим виклику до суду і неповідомлення ним причин неявки свідчать про його байдуже ставлення до вирішення справи та порядку її слухання і також не перешкоджають прийняттю рішення судом про спрощену процедуру розгляду.

Позиція деяких суддів про неможливість спрощувати судове слідство за неявки в суд потерпілого зрозуміла, оскільки в матеріалах справи не зафіксована його позиція щодо неоспореності обставин справи, розміру цивільного позову та щодо можливості спрощення судового слідства. До речі, згідно з КПК Естонії в такій ситуації згода потерпілого на спрощення судового процесу оформлюється під час ознайомлення з матеріалами досудового слідства окремим протоколом, що містить його думку з цього приводу, йому роз’яснюється права та наслідки застосування спрощеного судового розгляду. Цілком доречна з цього приводу пропозиція російських вчених і практиків про те, що в окремих випадках, коли прогнозується можливість такого судового розгляду, думка потерпілого щодо можливого спрощення судового слідства може бути висловлена на досудовому слідстві. В такому разі суду буде простіше визначитися, чи визнавати явку потерпілого в суд обов’язковою. Якщо на досудовому слідстві при його закінченні потерпілий не заперечував з приводу можливого постановлення вироку у спрощеній процедурі, а в момент судового розгляду справи не змінилися умови, при яких потерпілий дав свою згоду, суд буде вправі спрощено розглядати справу у відсутності потерпілого.

Керуючись законом, пропонуючи суду вирішити питання про розгляд кримінальної справи за спрощеною процедурою, або підтримуючи таку позицію інших учасників чи суду, прокурор переслідує мету уникнення формалізму при розгляді справи. І все ж при цьому прокурору необхідно зважувати на низку чинників:

• вичерпне встановлення обставин справи досудовим слідством;

• складність справи;

• кількість епізодів злочину;

• кількість підсудних, їх вік, психічний і фізичний стан;

• неоспоренність не тільки об’єктивної сторони, а й суб’єктивної сторони злочину (умислу та його вчинення);

• відсутність сумнівів у достовірності, допустимості і законності одержання доказів, на які посилається обвинувачення;

• специфічність злочину та логічність і послідовність показань обвинувачених у таких справах.

Як свідчить практика, особи, що вчиняють статеві злочини, або наркомани, інші неврівноважені обвинувачені, як правило, повадяться на досудовому слідстві досить неадекватно, показання дають невпевнено, часто їх змінюють, у зв’язку з чим виникає сумнів в їх істинності та можливості спрощення судового слідства.

Прокурору також необхідно розуміти, що Закон допускає різні форми спрощення судового слідства, а не тільки допит одного підсудного (підсудних) чи недослідження доказів по всіх епізодах обвинувачення.

Зазначена процедура можлива стосовно:

• одного чи декількох епізодів, тоді як інші будуть досліджуватися у повному обсязі;

• всіх епізодів обвинувачення.

По епізоду, декількох епізодах чи взагалі по всьому обвинуваченню суд у своєму рішенні може:

• обмежитися лише допитом підсудного, інші матеріали не досліджувати;

• допитати деяких свідків, дослідити окремі матеріали (наприклад, для уточнення висновку експерта – допитати останнього в суді) для усунення сумнівів щодо обставин справи та розміру цивільного позову.

Хоча обов’язковість обговорення в суді матеріалів справи, які характеризують підсудного, не визначена, але дослідження їх все ж необхідне, тому що:

• при визначенні виду та міри покарання суд керується цими даними;

• за законом сторона захисту, як і сторона обвинувачення, мають право оскаржити в апеляційному порядку призначену міру покарання, а тому аргументація внесеної прокурорм пропозиції з цього питання необхідна.

Має свою специфіку і промова прокурора у судових дебатах.

Згідно з ч. 3 ст. 318 КПК України учасники судового засідання у дебатах посилаються лише на ті докази, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо в суді допитувався лише підсудний, то прокурор посилається тільки на його показання.

Науковці, що заперечують проти спрощеної процедури дослідження доказів у суді, не сприймають її в тому числі і з огляду на спрощеність промови прокурора, в якій не може бути аналізу доказів обвинувачення.

Так, В.О. Попелюшко вважає, що учасники судового розгляду в судових дебатах зводять свої промови тільки до кваліфікації вчиненого підсудним злочину та до визначення йому міри покарання.

Але ж за відсутності розбіжностей у позиціях обвинувачення і захисту такий варіант обвинувальної промови цілком прийнятний і не суперечить закону.

Разом із тим деякі державні обвинувачі, попри свою згоду на недослідження доказів в суді, в обвинувальній промові все ж намагаються обґрунтувати обвинувачення і посилаються на матеріали досудового слідства, які за його ж пропозицією в суді не досліджувалися. Звичайно, це неправильно. Основні положення судових дебатів визначено процесуальним законодавством і сторони обвинувачення та захисту мають їх дотримуватися.

Структура та зміст промови прокурора у судових дебатах формально не відрізняються від загальноприйнятої. Її зміст складається з таких частин (елементів):

• виклад фактичних обставин справи (з обвинувального висновку, які ніким не оспорюються);

• оцінка доказів, досліджених у ході судового слідства (як правило, це показання підсудного);

• юридичне обґрунтування кваліфікації злочину;

• характеристика особи підсудного та аналіз обставин, що пом’якшують і обтяжують покарання;

• міркування щодо міри покарання;

• пропозиції щодо вирішення цивільного позову та інших питань, які мають значення при постановленні вироку.

Фактично ж на практиці промова прокурора у справі, що розглядається у повному обсязі, суттєво відрізняється від промови у спрощеній процедурі. Якщо у першому випадку прокурор може проголошувати промову залежно від складності справи, її обсягу і актуальності, тривалий час (годинами), то у справах, що розглядаються за спрощеною процедурою, – не більше 5–10 хвилин.

Так само і суд при постановленні вироку має посилатися лише на ті фактичні обставини справи, які не оспорювалися жодним із учасників процесу, дотримуватися вимог закону щодо постановлення законного і обґрунтованого вироку і, як зазначено у ч. 2 ст. 323 КПК України, обґрунтовувати вирок лише на доказах, розглянутих у судовому засіданні.

Поширення спрощеної процедури при розгляді судами кримінальних справ має свої позитивні наслідки, які полягають у наступному:

• суди позбавлені формалізму при розгляді кримінальних справ, в яких немає необхідності досліджувати докази у повному обсязі;

• збереженні державних коштів (не викликаються свідки, не проводяться експертизи тощо);

• раціональному використанні робочого часу суддів, прокурорів, інших учасників судового розгляду;

• настання примирення сторін, яке сприяє тому, що судові рішення, як правило, не оскаржуються, а в результаті немає зайвого навантаження на апеляційні та касаційні суди.

Можливість розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою схвально сприймається працівниками органів прокуратури, судами, всіма учасниками процесу. Про це свідчить і судова статистика. Так, із загальної кількості 178 766 кримінальних справ, розглянутих з постановленням вироку, за спрощеною процедурою розглянуто 66 679 справ, що становить 48,2 відсотка.

Аналітичні дослідження апеляційного суду м. Києва, показали, що кримінальні справи в порядку ч. 3 ст. 299 КПК України розглядаються судами досить часто і, як правило, з дотриманням чинного законодавства. Так, у 2007 році місцевими судами міста всього розглянуто 5 250 кримінальних справ з постановленням вироку, з них за спрощеною процедурою – 2 861, що становить 54,4 відсотка. З підстав порушення вимог ч. 3 ст. 299 КПК України в апеляційному порядку скасовано всього 9 вироків стосовно 10 осіб.

Таким чином, судова статистика свідчить на користь спрощення кримінально-судового процесу.