Національна академія прокуратури України

Інститут підвищення кваліфікації кадрів

Л.А. Хруслова, В.Ф. Гаєвий

Участь прокурора у судовому

розгляді кримінальних справ

за спрощеною процедурою

Навчальний посібник

Київ

2010

УДК 343.163

Рекомендовано до друку навчально-методичною радою Національної академії прокуратури України (протокол № 30 від 18 травня 2010 року)

Хруслова Л.А., Гаєвий В.Ф.

Участь прокурора у судовому розгляді кримінальних справ за спрощеною процедурою / Л.А. Хруслова, В.Ф. Гаєвий. – К.: Національна академія прокуратури України, 2010. – с.

Рецензенти:

Невмержицький Є.В. – професор кафедри теорії прокурорської діяльності та кримінального процесу Національної академії прокуратури України, доктор політичних наук, професор;

Дьомін Ю.М. – заступник начальника Головного управління нагляду за додержанням законів при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання та досудового слідства Генеральної прокуратури України, доктор юридичних наук, доцент.

Автори:

Хруслова Лариса Анатоліївна – старший викладач кафедри підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України, старший радник юстиції;

Гаєвий Володимир Феодосійович – старший викладач кафедри підтримання державного обвинувачення Національної академії прокуратури України, старший радник юстиції.

© Національна академія прокуратури України, 2010

Зміст

Вступ

1. Міжнародний досвід, природа та перспективи розвитку інституту спрощення судового процесу.

2. Підстави та умови прийняття рішення про спрощену процедуру судового розгляду кримінальних справ.

3. Порядок судового розгляду кримінальних справ за спрощеною процедурою.

4. Роль державного обвинувача у спрощеному судовому розгляді кримінальних справ.

Література

Додаток 1. Рекомендація №6 R(87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Відносно спрощення кримінального правосуддя (17 вересня 1987 року)

Додаток 2. Обвинувальна промова прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції

Додаток 3. Зауваження на протокол судового засідання

Вступ

Основними завданнями кримінального судочинства, передбаченими у ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України, є охорона прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які беруть в ньому участь, швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до відповідальності і жодна невинна особа не була покарана. Це означає, що кримінальне судочинство покликано гарантувати всім його учасникам створення належних умов для повної реалізації їхніх законних прав та інтересів.

Статтею 121 Конституції України визначено прокуратуру як єдину систему, першою з функцій якої є підтримання державного обвинувачення в суді. Виконання покладеної на прокуратуру функції підтримання державного обвинувачення є надзвичайно важливим самостійним видом державної діяльності.

Законами України від 21 червня 2001 року та 12 липня 2001 року «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України» та Закону України від 7 лютого 2002 року «Про судоустрій України» внесено суттєві зміни до чинного кримінально-процесуального законодавства.

Удосконалення кримінально-процесуального законодавства і практики його застосування є закономірною потребою розвитку суспільних відносин та права. Це повною мірою стосується і процедури розгляду кримінальних справ у судах.

Враховуючи передусім життєву необхідність, міжнародний досвід і, зокрема, прийняту 17 вересня 1987 року Рекомендацію № 6R (87) 18 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам «Стосовно спрощення кримінального правосуддя», законодавством України суттєво змінено норму Кримінально-процесуального кодексу (статтю 299) і запроваджено спрощену процедуру судового розгляду кримінальних справ.

Життєдіяльність такої реформи ніяких сумнівів і заперечень на сьогодні ні в кого не викликає. Її сприйняття на практиці підтверджується тим, що майже п’ятдесят відсотків кримінальних справ у державі розглядаються за спрощеною процедурою. Це сприяє виокремленню головного у боротьбі зі злочинністю, запобігає розпорошенню сил, витрачанню ресурсів на другорядне, економії коштів.

Разом із тим, необхідно зауважити, що внесені зміни до статті 299 Кримінально-процесуального кодексу України – це лише перший крок до запровадження так званої спрощеної процедури розгляду справ у судах, гуманізації кримінальної політики в Україні, що потребує подальшого розвитку та удосконалення.

Сподіваємось, навчальний посібник буде корисний і для науково-педагогічних працівників та студентів, і для практичних працівників суду та прокуратури.