73. Формування стратегії дослідницького мислення та реалізації творчого дослідницького потенціалу.

Організація праці дослідників залежить також і від творчого підходу до процесу проведення дослідження. Творчий підхід-це вивчення, оцінка, узагальнення досліджень, формування нових концепцій, методик проведення досліджень.

Особливі риси творчих працівників: професійні знання, допитливість, спостережливість як цілеспрямоване пізнання, ініціативність, відчуття нового(відхід від відомого), зацікавленість, пунктуальність, ретельність, надійність, відповідальність, доступність, колективний характер наукової діяльності, динамічність, мобільність (здатність адаптації до змін), самоорганізація, самообмеження (визначення меж дослідження проблеми), комунікабельність, доброзичливість, зовнішній вигляд.

Дослідницьке мислення – це спосіб пізнання, інструментарій, що виділяє певний бік, особливості і спрямованість пізнавальної діяльності вченого, певного наукового напряму чи цілої епохи.

У формуванні сучасного стилю мислення не останню роль відіграє уміння володіти методами і засобами інформатики, що дозволить використовувати нові технології для пошуку, зберігання і використання інформації в науковому процесі, а також уміння перетворювати отриману інформацію в знання.

Різні дослідники визначають сучасний стиль наукового мислення як інженерно-математичний, імовірний кібернетичний, нелінійний, пост-некласичний і т.д. Він залежить від прийнятих на даному історичному етапі методів і прийомів пізнавальної діяльності, своєрідних еталонів науковості, які, засвоюючись науковим спів-товариством служить певними регулятивами для вчених, відкриваючи нові шляхи розвитку наук.Застосування нових методів і форм, зміна загальних уявлень про об’єкти науки і способи їх пізнання у своїй сукупності домінують на певному етапі розвитку науки і визначать характеристику стилю наукового мислення.

Стиль наукового мислення – це система регулятивних засобів, що використовуються наукою в певний історичний період. Множина регулятивних засобів науки неоднорідна і історично відносна за своїм елементним складом. У ній розрізняють відносно стійке ядро і більш рухливу мінливу частину. До ядра відносять основи наукового дослідження, до яких, належать: наукова картина світу, ідеали і норми пізнавальної діяльності, а також філософські ідеї і принципи, логічні закони і правила, методи, методологічні принципи і настанови, а також зразки наукової діяльності. Питання про те, відносяться ці елементи до „ядра” чи до більш рухливої частини множини, розв’язуються в кожному конкретному випадку окремо. Оскільки регулятиви створюються для різних сфер наукового пізнання (від конкретної галузі дослідження в рамках даної наукової дисципліни до фундаментальних наук у цілому), один і той же методологічний регулятив по-різному може входити в різні стилі наукового мислення: в одних він може належати до „ядра”, в інших - до рухливої частини, у третіх не траплятися взагалі. Системний погляд на множину регулятивів дозволяє говорити про різні типи еволюції стилю наукового мислення, в залежності від змін елементного складу множини регулятивів „ядра” і рухомої частини цієї множини. З цього слідує, що реконструкція історії науки, яка звертається до аналізу стилів наукового мислення, може бути проведена не єдиним чином.

Стиль мислення, виражаючи загаль-ноприйняті регулятиви наукового мислення (загальноприйняті „правила гри”), які сформувалися під впливом фундаментальних теорій і методів, сприяє в передусім екстенсивному розвитку науки. Але на певні галузі, що є аутсайдерами науки, стиль мислення може революційно вплинути, оскільки веде до нового способу постановки дослідницьких задач і застосуванню нових, більш досконалих методів і форм пізнання. Регулятивні вимоги стилю наукового мислення відволікаються від характеру конкретного об’єкта, який досліджується в кожному окремому випадку, а відображають лише засоби, апарат дослідження, причому саме в тією мірою, якою вони не залежать від конкретного об’єкта, визначаючись виключно „науковим кліматом”.

Результатом реалізації синтетичної функції стилю наукового мислення є не злиття різних галузей знання в розумінні стирання всяких граней між ними, а їх об’єднання при збереженні якісних особливостей, стимулююче розширення і поглиблення фронту наукового пізнання в конкретних науках. Загалом стиль наукового мислення має справу з деякою спільністю, постійністю методологічної орієнтації науки, яка, фіксуючись в регулятивних принципах, спрямовує наукове мислення в процесі сприйняття і вивчення об’єктів дійсності.

Суб’єкт мислительної діяльності при цьому виступає як узагальнений носій досягнутого суспільством рівня розвитку наукового пізнання (і за змістом і за логічним механізмом), у якому фіксуються ті боки процесу наукового мислення, які незалежать від особистих якостей індивіда. Якщо в діяльності окремого вченого програма наукового пошуку може безкінечно варьюватися, то стиль наукового мислення, характеризуючи розвиток пізнання як процес із власними закономірностями, надає пізнавальній діяльності плановості, задає загальну програму наукового пошуку, виражаючи тим самим упорядкований характер застосування в науці різних пізнавальних засобів. Гострота інтуїції, дослідницьке чуття, властиве в більшою чи меншою мірою певному вченому, суттєво залежать від володіння найбільш плідними евристичними ідеями, принципами, критеріями, які складають характерний для конкретного періоду стиль наукового мислення. Такі регулятиви не можуть вказати шлях розв’язку конкретного завдання, але вони можуть відіграти роль „каналу”, у якому відбувається пізнавальна діяльність дослідника з пошуку нових ідей, що сприяють розв’язку конкретної проблеми.

Використання пізнавальних операцій, тобто приведення стилю наукового мислення у функціональний стан, означає безпосередню практичну участь його в дослідженні, передбачає певну міру оволодіння вченим набором цих пізнавальних операцій, рівень суб’єктивного мистецтва окремого дослідника, у якому суто логічні, раціональні моменти переплетені з емоційними, вольовими й іншими, що входять у сферу компетенції психології.

Отже, стиль наукового мислення задає перспективу, регулювальні принципи, які формуються на основі вивчення більш широкої зони реальності, більш широкого фактуального базису, ніж базис конкретної наукової теорії. Ці принципи, виконуючи роль зовнішніх регулятивів, визначають зміст і структурні особливості створюваних теорій. остей вибору.