Діагностика:

• анамнестичні дані (гематурія);

• цистоскопія - дає змогу виявити пухлину, характер її росту, величину;

• біопсія пухлини;

• контрастна цистографія: виявляється дефект наповнення або асиметрія сечового міхура;

• ультразвукове дослідження;

• комп'ютерна томографія.

Лікування. Для лікування раку сечового міхура застосову­ють хірургічний, променевий, хіміотерапевтичний і комбінований методи. Об'єм хірургічних втручань коливається від застосування електрокоагуляції до цистектомії. Вибір методу залежить від стадії, форми росту пухлини, її локалізації в сечовому міхурі, віку хворо­го тощо. Найуживанішою є — резекція сечового міхура.

Променева терапія використовується у передопераційному і післяопераційному періодах.

При неоперабельних пухлинах сечового міхура проводять паліативні курси променевої терапії.

Особливості догляду. Після операцій на сечовому міхурі необхідний догляд за дренажами і катетером. Медична сестра по­винна вести точний облік виділеної сечі, стежити за її кольором, змащувати шкіру мазями і своєчасно змінювати марлеві серветки біля дренажів.

У випадках припинення сечовиділення для перевірки про­хідності дренажних трубок або катетера рекомендовано ввести за допомогою шприца 10-15 мл фурациліну або риванолу. При не­ефективності маніпуляції - повідомити лікаря.

Одним із грізних ускладнень променевої терапії раку сечового міхура є променевий цистит. Він проявляється постійним нию­чим болем внизу живота, частим болючим сечопуском, інколи з /юмішками крові в сечі. З метою місцевого знеболювання і змен­шення запального процесу проводять щоденні інстиляції сечового міхура 0,8 % стерильним розчином метилурацилу або 10-20 % тип суспензією в персиковій олії. Інколи доцільні інстиляції 1-2 % розчину коларголу, 5-10 % розчину димексиду. Кількість розчину мі одну інстиляцію не повинна перевищувати 40-50 мл. Перед інстиляцією сечовий міхур промивають розчином фурациліну 1:5000. Для промивання сечового міхура використовують кружку Есмарха або шпприц Жане: 40-50 мл розчину повільно вводять через катетер і відразу ж випускають назад, повторюючи маніпуляцію до чистого прозорого розчину. Тривалість лікування — 7-10 днів.

Для стимулювання репаративних процесів у сечовому міхурі показані інстиляції дибунолу. 10 мл 10 % лініменту дибунолу розбавляють в 20-30 мл 0,25-0,5 % розчину новокаїну.

При розвитку пізніх променевих циститів, які характеризу­ються торпідним перебігом, ефективні інстиляції суспензії гідро­кортизону (2-5 мл на 30-40 мл фурациліну).

Рак простати

Епідеміологія. Захворюваність на рак передміхурової зало­зи (простати) становить понад 17 на 100 тис. чоловічого населен­ня, а питома вага його в структурі онкозахворюваності чоловіків складає 5 % (4-те рангове місце). Однак з віком зазначена хворо­ба значно частішає, становлячи у віковій групі 70-80 років 155-200 на 100 тис. чоловічого населення.

Етіологія. За результатами експериментальних і клінічних досліджень, велику роль у виникненні і рості пухлин передміхуро­вої залози відіграють гормональні зрушення в організмі. У крові хворих на рак простати спостерігають підвищений вміст андро­генів, а кастрація і лікування естрогенами призводять до регресії пухлини і її метастазів.

Найчастіше трапляється морфологічно диференційована форма раку простати - аденокарцинома (70 %), недиференційовані фор­ми спостерігаються не частіше, ніж у 18-20 % випадків.

Клініка. Захворювання на рак простати тривалий час може перебігати безсимптомно і виявлятись лише під час профілактич­них оглядів при пальцевому ректальному дослідженні.

У переважної більшості хворих провідною ознакою хвороби є порушення сечовипускання. Дизуричні явища полягають у зат-рудненні сечовиділення, його сповільненні у вигляді тонкого стру­меню або краплями, відчуттям неповного випорожнення сечового міхура і частими позивами до сечовипускання.

Гематурія і біль у ділянці промежини свідчать про поширен­ня пухлини за межі залози (Т₃ ).

Метастазує рак передміхурової залози в кістки таза, хребет, стегно. "Радикуліт" у мужчин похилого і старечого віку повинен стати приводом для обстеження передміхурової залози і рентге-нобстеження кісток.

Діагностика. Основним методом діагностики раку простати пальцеве дослідження її через пряму кишку. На ранніх стадіях визначається одне або декілька ущільнень. У пізніших стадіях і ісм;і стає щільною, горбистою, без чітких контурів.

Для виявлення віддалених метастазів необхідно провести рентгенобстеження кісткової системи і легень.

Остаточний діагноз раку встановлюють на основі біоп­сії.

Важливу роль у діагно­стиці пухлин простати віді­грають УЗД і комп'ютерна томографія.

Лікування. Основними методами лікування раку про­стати є променева терапія і гормонотерапія. Оскільки у переважної більшості хворих пухлина діагностується у по­ширених стадіях, хірургічне лікування (простатектомія) застосовується рідко. В ос­танні роки поширення набу­ває метод кріодеструкції.

Особливості догляду. При затримці сечі, яка часто виникає при раку передміху­рової залози, з'являється по­треба у катетеризації сечово­го міхура. Медична сестра бере в ліву руку стате­вий член, відкриває його голів­ку і ретельно протирає її ан­тисептичним розчином. Пра­вою рукою поступово, з невеликим зусиллям, вводить м'який стерильний катетер, кінець якого змащений гліцерином. Зовнішній кінець катете ра опускають в посудину, куди повинна стікати сеча. Не можна тор катись рукою до тієї частини катетера, яка контактуватиме із слизо вою уретри. Катетер просовують пінцетом до появи цівки сечі.

Увага!

• Металевий та еластичний катетери вводить тільки лікар.

• Якщо при введенні катетера відчувається перешкода, не намагайтесь подолати її. Це може призвести до пошко­дження слизової уретри.

• Порушення правил асептики призведе до інфікування сечовивідних шляхів. Медична сестра повинна працюва­ти в стерильних рукавичках.