П

Теорія асоціативно – психологічного підходу

редставники теорії образно - психологічного підходу ( К. Коффка, В.Кехлер, К. Левін), на відміну від асоціативного, первинними елементами пізнання вважають цілісні образи або так зване і «вглядування в проблемну ситуацію». Цей підхід базується на загальній концепції гештальтпсихології, відповідно до якої образ є більшим, ніж сума його частин. Автори вважають, що розкладання цілого на частини не дає можливість надалі скласти їх ра­зом і що-небудь пояснити. Іншими словами, учні реагують не на певні ізольовані подразнення, а на всю проблему в цілому.

Названі роботи відіграли певну позитивну роль при формуванні тео­рії навчання і продемонстрували, що в навчальному процесі необхідно:

• наводити асоціації, викладаючи новий матеріал;

• формувати стійкі асоціативні зв'язки шляхом кількаразового по­вторення навчального матеріалу, тому що завдяки повторенню тих са­мих прийомів аналізу однорідного матеріалу мовленнєва діяльність виконується з меншими витратами. Початкові труднощі, пов'язані з процесами абстрагування й узагальнення, переборюються, відтворення і застосування знань відбувається миттєво, будучи наче включеним у процес сприйняття вихідних подразників;

• активізувати пізнавальну діяльність шляхом створення проблем­них ситуацій, узагальнювати й систематизувати навчальний матеріал.

Усі наведені теорії ґрунтуються на положенні про те, що підста­вою навчання є умовний рефлекс. Але типового для його формування є пасивність учня. У цьому разі утворення умовного рефлексу, яке спів­відноситься із запам'ятовуванням, не зводиться до засвоєння навчаль­ного матеріалу, тому що засвоєння містить низку психічних процесів і тісно пов'язане з особливостями особистості, почуттями, волею, а ре­зультатом його є розумовий розвиток або здатність мислити. На відміну від запам'ятовування, засвоєння можливе тоді, коли учень активно діє з навчальним матеріалом, намагається застосовувати свої знання, зба­гачує їх новими суттєвими фактами і явищами, не поміченими раніше, освоює прийоми мислення.

Американський учений Роберт М. Гейдж розрізняє такі типи навчання:

• сигнальне навчання як найбільш елементарна форма, що відпо­відає класичному умовному рефлексу Павлова;

• навчання за методом «подразнення - реакція», яке приблизно від­повідає рефлексові Скіннера;

• навчання шляхом утворення взаємопов'язаних ланцюжків дій із різних окремих реакцій;

• дискримінаційне навчання, або навчання методом «подразнен­ня - реакція», за допомогою якого навчають відокремлювати одне від одного схожі речі та явища;

• понятійне навчання, спрямоване на навчання групувати, упоряд­ковувати, систематизувати речі та явища;

• навчання правилам, яке полягає у складанні ланцюжка понять;

• учні повинні вміти розставляти різні поняття у певному відно­шенні одне до одного;

• вирішення проблеми, тобто здатність комбінувати щойно засвоє­ні правила в нові, більш високого порядку.

Н

Інформаційна психологія Гносеологічний

підхід

айбільш загальним із них є гносео­логічний підхід, що виділяє в цьому про­цесі три якісно різних етапи: «Від живого споглядання до абстрактного мислення і від нього до практики».

Об'єднати всі наявні підходи до­зволяє інформаційна психологія - окре­мий напрямок усередині психології. Інформаційна психологія містить аналіз образно-психічних явищ із погляду пере­робки інформації й описує процеси реакції на подразнення шляхом моделювання інформації людиною, оперуючи інформаційно-теоретичними поняттями.

Інформаційна психологія заміняє описові моделі на технічні, які зображуються за допомогою символів, графічних об'єктів та їхнього взаємозв'язку. Ці моделі дозволяють проаналізувати психічні й фізіо­логічні процеси та явища, що протікають у свідомості людини під час засвоєння інформації, і на підставі аналізу зробити висновки про най­кращі способи побудови технологій навчання.