6. Практическое значение лишайников

Лишайники способны синтезировать особые лишайниковые кислоты. Предполагают, что благодаря этим кислотам лишайники являются в природе пионерами растительности, оказывая на каменистый субстрат не только физическое разрушающее воздействие, но и химическое. Усниновая кисло-та, впервые выделена из уснеи, но содержащая во многих видов лишайников, является антибиотиком. Некоторые лишайники используют как кровоостанавливающее и противовоспалительное средство, как источник красителей для тканей, в парфюмерии для фиксации запаха, в химической промышленности как сырье для лакмуса. Лишайники обладают пищевой ценностью. «Олений мох», или ягель (различные виды), являются основным кормом северных олений. В лесах лишайники поедаются маралами, ко-

сулями, лосями, белками и др. Особенностью лишайников является их медленный рост. Годовой прирост накипных лишайников составляет около 1 мм, листоватых и кустистых немного больше – 4-10 мм. Благодаря этому лишайники (главным образом накипные) используются в лихенометрии для определения возраста горных пород. Как низшие организмы лишайники являются очень чувствительны к атмосферному загрязнению, так как вместе с парами воды всей поверхностью слоевища впитываются и содержащиеся в Воздухе вредные вещества. При этом страдает в первую очередь водоросль, поскольку блокируется процесс фотосинтеза, после этого слоевище лишайника погибает.

Различная чувствительность лишайников к веществам - загрязнителям лежит в основе лихеноиндикации – метода определения степени загрязненности воздушной среды в городах и вокруг промышленных центров.

Лекція V. Відділ лишайники (lichenophyta)

1. Загальна характеристика лишайників. Компоненти тіла лишайника

Лишайники - своєрідна група організмів, що налічує більше 25 тисяч видів. Тіло (або талом) лишайника утворює гетеротрофний компонент - гриб (аскоміцет або базидіоміцет), званий мікобіонтом, і водорость з відділу Cyanophyta, або Chlorophyta, звана фікобіонтом. Всі водорості можуть зустрічатися і у вільноживучому стані (це, наприклад, Chlorella, Cystococcus, Cladophora, Nostoc, Gloeocapsa, Croococcus і ін.), але одна водорость - Trebouxia зустрічається тільки в лишайниках. Іноді в таломі лишайника можуть міститися зелена і сине-зелена водорості, при цьому сине-зелені утворюють скупчення - цефалодії на поверхні слані у вигляді бородавочок. Завдяки сине-зеленим водоростям лишайники здатні до азотофіксацїї.

У основі біології лишайника лежить явище симбіозу між водоростю і грибом, але погляди учених на характер симбіозу залишаються суперечливими. Спочатку вважалося, що це взаємовигідне співжиття, тобто водорость, фотосинтезуя, забезпечує гриб органічними речовинами, а гриб «захищає» водорість від нагрівання, надмірного освітлення, забезпечує її водою і мінеральними солями. Але в 1873 р. французький дослідник Г. Борне виявив в клітках водоростей грибні відростки - гаусторії, або всмоктуючі органи гриба. Це позволило думать, що гриб поводиться як паразит. А.А. Еленкин назвав взаємини компонентів лишайника ендопаразітосапрофітізмом. Він вважав, що спочатку гриб проявляє себе як паразит, вражаючи живі клітини водоростей, а потім, поглинаючи її відмерлі залишки, стає сапрофітом.