4.2 Земельний фонд Сінгапуру

У Сінгапурі тільки 1,6% земельного фонду використовується сільським господарством (11 км2), здебільшого на північній частині острова. Пріоритетним напрямом розвитку сільського господарства є застосування новітніх агротехнічних методів, наприклад гідропоніки й аеропоніки (вирощування рослин без ґрунту, на водному розчині поживних солей або завдяки обприскуванню коріння поживним розчином). Серед 257 ферм країни розподілено 864 га землі в агротехнологічних парках. Фермери орендують землю (переважно на 20 років).

Земельні ресурси: рілля: 1,47%, багаторічні насадження: 1,47%, інші землі: 97,06%

Рослинництво представлена невеликими плантаціями каучуконосів, кокосових пальм, прянощів, тютюну, городних і плодових (ананаси) культур. У Сінгапурі розвивається на експорт виробництво орхідей, що були проголошені у 1981 р. національною квіткою (щороку прибутки від їх продажу становлять понад 60 млн. дол.).

Уряд Сінгапуру ретельно контролює розподіл мізерних земельних ресурсів острова.

Можливості іноземців набувати земельні ділянки та земельну власність в Сінгапурі обмежені.

Для цього необхідно отримати спеціальний дозвіл Управління землекористування Сінгапуру (Singapore Land Authority).

4.3 Природокористування в Японії

Природокористування в Японії на сьогодні є унікальним явищем. Оброблювана земля, 14% від загальної території країни, в основному відведена під рис та інші культури – від картоплі на півночі до цукрової тростини на півдні, луги і пасовища – 4% Пасовищні землі становлять всього 1,6% від загальної площі, хоча причиною цього не є невідповідний клімат. Пасовища дають більший прибуток на одиницю площі у порівнянні з країнами Європи. Гірські пасовища, такі як у Швейцарії, Японії, не використовуються. Навіть існуючі невеликі пасовищні ділянки поступово виводяться з обігу у міру збільшення імпорту дешевої м'ясної і молочної продукції. Таку ж тенденцію можна простежити і на прикладі оброблюваних земель. Лісами зайнято 67% території країни. І хоча значну частину своїх потреб у деревині і целюлозі Японія забезпечує за рахунок власних природних ресурсів, лісова індустрія поступово здає свої позиції, не витримуючи конкуренції з імпортом дешевої деревини з інших країн: Канади, США, Індонезії, Росії. 

У післявоєнні десятиріччя в країні особливу увагу почали приділяти охороні фауни і флори, і на кінець ХХ ст. практично сформувалася й успішно почала діяти загальнонаціональна природоохоронна система. Однією з її складових є території різного ступеня охорони, сумарна площа яких при традиційному дефіциті земельних ресурсів у Японії досить значна: державні заповідники, природні парки, зони відпочинку, курорти. В останні роки в Японії загострилася земельна проблема (погіршується якість земель). Розташовані в основному торф'янисті ґрунти, а також бурі лісові і червоноземи, що підходять для вирощування багатьох сільськогосподарських культур (від картоплі на півночі до цукрового очерету на півдні).

В територіальній структурі АПК склалися сталі райони зональної та приміської спеціалізації сільського господарства.

Це зона інтенсивного приміського землеробства району мегаполісу Токайдо (овочі, фрукти, молоко з осередками вирощування квітів і чаю), зона інтенсивного землеробства промислових районів південного заходу (овочі, фрукти, рис, ареали тваринництва), зона розвиненого рисівництва вздовж узбережжя Японського моря, зона центральної та південної частини Хонсю (овочівництво, тваринництво, ареали вирощування фруктів і квітів), зона тихоокеанського узбережжя Сікоку та Кюсю, Хоккайдо, південно-західна частина якого спеціалізується на вирощуванні рису, овочів та картоплі, а південно-східна – зона молочного тваринництва з осередками вирощування сої та цукрових буряків. При реалізації сільськогосподарської продукції кожна група продовольства має сталу схему реалізації, в якій приймають участь угруповання сільськогосподарських кооперативів, державні органи, оптові ринки та формування кейрецу, які діють в харчовій промисловості, великі супермаркети та мережа оптово-роздрібної торгівлі.

Пасовищні землі становлять, усього лише 1.6% всієї площі, хоча причиною настільки малих розмірів пасовищ не є поганий клімат країни. Наявні невеликі пасовищні ділянки поступово виходять із обороту в міру збільшення імпорту дешевої м'ясної й молочної продукції. У містах занедбані ріллі заростають лісом. Ці дикі ліси усе більше розростаються, тому що власна деревообробна індустрія програє в конкуренції з імпортом дешевої деревини. Структура сільськогосподарського комплексу країни за останні десятиліття змінилася. І хоча перевага віддається вирощуванню рису – “японського хліба” якому віддане близько 50% оброблюваних земель, нарівні із цим одержали розвиток скотарство, землеробство, і садівництво. До японського с/г відносяться також рибальство морський і лісовий промисли. У Японії розвинене рибальство, яке є традиційним заняттям японців. По вилову риби Японія посідає перше місце у світі (12 млн. тон). Основну частину його забезпечують морське й океанське рибальство, але досить значну роль грають аквакультури – понад 1 млн. т. До другої світової війни японці практично не вживали в їжу м'ясо, так що єдиним джерелом тваринних білків була риба, а вуглеводів – рис. З екзотичних промислів можна відзначити видобуток перлів на південному узбережжі Хонсю, щорічно тут добувають більше 500 млн. перлинних раковин.

Ґрунтові ресурси Японії досить обмежені: більше ніж одна третя усіх ґрунтів у Японії вважаться бідними. Тим не менш загальна площа оброблюваних ґрунтів складає 16 % всієї території. Японія одна з небагатьох країн, що повністю освоїла свої земельні ресурси. Цілинні ділянки землі залишилися лише на острові Хокайдо, на решті островів японці розширюють території місті при місцевих господарств, осушуючи заболочені береги і засипаючи лагуни і мілководні ділянки морів. Так, наприклад, було побудовано міжнародний токійський аеропорт. Взагалі, природні умови Японії, у своїй більшості, сприятливі для ведення сільського господарства.