2 Землекористування країн Південно-Західної Азії

Південно-Західна Азія бідна на придатні для землеробства ґрунти. Найбільш родючі ґрунти приурочені до Месопотамської та узбережних низовин. Характерними ґрунтами Нижньої Месопотамії є алювіальні. У Верхній Месопотамії поширені степові сіроземи і каштанові ґрунти, які при використанні штучного зрошення дають високі урожаї. В передгір'ях Месопотамії поширені бурі, червоно-бурі і каштанові ґрунти, а в міжгірських котловинах зустрічаються чорноземи. Ці ґрунти незасолені.

На значних територіях субрегіону переважають малопродуктивні ґрунти – сіроземи. Ґрунтовий покрив піщаних і кам'янистих пустель Аравії представлений примітивними ґрунтами, які бідні на гумус і сильно засолені.

Близько 2/3 території субрегіону – це землі несільськогосподарського призначення. Частка оброблюваних земель становить лише 15,8%. За винятком Іраку, значні земельні ресурси знаходяться в країнах, які не мають нафти. Найбільшими площами оброблюваних земель володіють Іран, Ірак, Туреччина, Сирія і Ємен. Частка оброблюваних земель в цих країнах коливається від 30 до 35%.

Пасовищами і луками зайнято 14,9% території. Такі країни, як Саудівська Аравія, Ємен і Сирія, у яких велику роль відіграє скотарство, мають найбільші площі цих угідь.

У цілому природні передумови для сільськогосподарського використання території субрегіону несприятливі.

Сільське господарство – головне заняття населення Південно-Західної Азії. Продуктивність його низька через малоземелля і кабальну оренду землі і води. Зрошуваних земель багато, але іригаційні системи здебільшого примітивні. Південно-Західна Азія довозить зерно, олію, цукор, чай, продукти тваринництва.

Країни Південно-Західної Азії, крім Туреччини і Саудівської Аравії, належать до імпортерів продовольчих товарів. На динаміку продовольчого імпорту серйозно вплинули багаторічні військові дії в різних частинах цього субрегіону, а також нестабільна політична обстановка.

За останні півстоліття Південно-Західна Азія як однорідно економічно відсталий регіон перестав існувати. Розвиток, перш за все промисловий, різних країн проходив неоднаково. За валовими показниками розвитку промисловості виділяється Туреччина, за її якісними показниками – Ізраїль. Особливе місце посіли нафтовидобувні країни. Індекс розвитку людського потенціалу високий тільки в Ізраїлі, Кіпрі та Кувейті, а в інших країнах він стоїть на середньому рівні. Афганістан та Ємен належать до найменш розвинених і найбідніших країн світу.

Сільське господарство продовжує залишатись найважливішим сектором зайнятості населення. Виняток становлять Ізраїль, Ліван, ОАЕ і Кувейт. Аграрні відносини, технічний рівень і продуктивність сільського господарства продовжують лишатися відсталими. Кочове і відгінно-пасовищне скотарство, а також богарне (незрошуване) землеробство ведуться екстенсивними методами. Зрошуване (поливне) землеробство в оазисах є трудоінтенсивним. У структурі вартості продукції переважає землеробство, хоча на нього припадає лише 5-7% земельного фонду. Головні зернові культури – пшениця і ячмінь. У світі регіон виділяється виробництвом овочів і фруктів, горіхів, винограду і фініків, бавовни і тютюну. У тваринництві висока частка віслюків і верблюдів (майже 1/4 світового поголів'я), кіз і овець (1/6 світового показника). Практично відсутнє свинарство.  Південно-Західна Азія – нетто-імпортер продовольства. Крім зерна, типовими імпортними продуктами є цукор, чай, кава. Традиційними місцевими продуктами харчування є пшениця, овочі і фрукти, виноград, кавуни і дині, баранина. 

Характер і структура сільського господарства регіону різняться за чотирма природними зонами. Це Аравія, Месопотамія, Передньоазіатські нагір'я та узбережжя північного заходу. 

Аравія складається з дуже слабо заселених пустель і напівпустель. Традиційними формами використання її земельних ресурсів залишається кочове скотарство (верблюди і дрібна худоба) та землеробство оазисного типу. Винятком є південний захід півострова, названий «Щасливою Аравією», де терасовані гірські схили використовують для богарного землеробства. Місцева єменська кава (мокко) вважається найкращим сортом у світі, але виробляють та експортують її мало. В цілому частка Аравії у сільськогосподарському виробництві регіону незначна. Останнім часом за рахунок доходів від експорту нафти тут створено кілька сучасних іригаційних систем, що дало змогу дещо збільшити посіви зернових та інших культур. 

Месопотамія – межиріччя Тігру та Євфрату, є одним з найдавніших регіонів поливного землеробства на земній кулі. Головна культура тут пшениця. Нижня Месопотамія відома своїми фініковими пальмами та експортом фініків. Більша частина зрошуваних земель Месопотамії, оазиси центральних районів Аравії використовуються під посівами зернових культур. В степовій зоні зернові культури вирощують на поливних землях. Головні зернові культури – пшениця, ячмінь і рис. Серед посухостійких зернових культур найбільше значення мають просо і сорго. Майже з половини оброблюваних площ у рік збирають по два урожаї.

Передньоазіатські нагір'я (Анатолійське, Вірменське, Іранське) зосереджують понад 70% населення регіону і приблизно таку ж частку сільськогосподарського виробництва. Тут також є зрошувані оазиси, особливо в Ірані та Афганістані, але найхарактерніша особливість цієї території – наявність богарного землеробства. Нагір'я – батьківщина пшениці. Анатолійське нагір'я в Туреччині, Азербайджан і Хоросан в Ірані, Бактрійська рівнина в Афганістані – відомі зернові райони. Нагір'я – важливий район вирощування також дрібної рогатої худоби. На експорт ідуть каракуль з Ірану і Афганістану та мохер (вовна ангорських кіз) із Туреччини. Традиційний експорт зони включає килими кустарного виробництва з місцевої вовни. 

Узбережжя північного заходу (Середземного моря в Ізраїлі, Лівані Сирії, на Кіпрі і в Туреччині; Егейського, Мармурового, Чорного морів у Туреччині, Каспійського моря в Ірані) є важливою сільськогосподарською зоною регіону. Прибережні низовини, що прилягають до півдня Каспійського і Чорного морів, мають клімат вологих субтропіків, для решти характерний типовий середземноморський клімат. Узбережжя густо заселені, тут широко практикується штучне зрошення і переважають трудоінтенсивні методи виробництва. Набір культур є типово середземноморським. Узбережжя – головний експортер сільськогосподарської продукції з регіону на світовий ринок. На Каспійському і Чорноморському узбережжях культивують для місцевих потреб чай.

Різноманітність природних умов території обумовлюють відмінності спеціалізації сільського господарства. В умовах засушливого клімату землеробство без поливу вкрай обмежене. До найбільших сільськогосподарських регіонів поливного землеробства належать центральні райони Аравії, де поширене дрібнооазисне землеробство, і Месопотамська низовина. Незрошуване землеробство займає нешироку смугу сухих степів, які простяглися на північ від Месопотамської низовини. В гірських районах Аравії розвивається терасне землеробство. До числа країн терасного землеробства відноситься Ємен.

Більша частина оброблюваних земель використовується під зерновими культурами – пшеницею, ячменем і рисом.

Технічні і плодові культури в структурі оброблюваних земель займають незначне місце, хоч кліматичні умови винятково сприятливі для вирощування багатьох цінних тропічних і субтропічних плодових і технічних культур. З плодових культур найбільш перспективною є фінікова пальма, продукція якої завжди займала важливе місце у продовольчому балансі і експорті.

Зернове господарство відзначається низьким рівнем продуктивності. Середня урожайність зернових в країнах субрегіону становить тільки 15,2 ц/га, що у 2 рази менше, ніж в цілому в світі. Валові щорічні збори зерна – 46-48 млн. т. Частка країн Південно-Західної Азії у загальному виробництві зерна країн Азії не перевищує 6%. Найбільші виробники зерна в субрегіоні – Туреччина й Іран. Ці дві країни дають 8,5% загального виробництва зерна. Виробництво зерна на одного жителя в країнах Південно-Західної Азії – 170 кг., що більш як у 2 рази менше, ніж в середньому в світі. Тільки Туреччина виробляє 465 кг. зерна на одного жителя, а це – найбільший показник, як в субрегіоні, так і в цілому в Азії.

Щорічно країни імпортують 20-21 млн. т. зерна. Імпорт зерна на одного жителя становить в середньому 205 кг., що в 5 разів перевищує аналогічний показник у світі. Найбільшими імпортерами зерна в субрегіоні є Ізраїль, ОАЕ, Ірак, Кувейт. Тільки Туреччина і Саудівська Аравія забезпечують свої потреби за рахунок внутрішнього виробництва.

Головні технічні культури – цукрова тростина, цукровий буряк, бавовник, тютюн, опійний мак. Бавовник і цукрову тростину можна розглядати як перспективні технічні культури. Для їх вирощування найбільш сприятливі умови склалися в Месопотамії. На півночі субрегіону важливе значення серед технічних культур займають посіви цукрового буряку.

Вирощування плодових дерев – традиційна галузь сільського господарства, яка розвивалася в субрегіоні здавна. Головна плодова культура – фінікова пальма. Ареали її вирощування займають Месопотамську низовину і оазиси Аравії. Широко поширені також цитрусові, хоч з'явилися вони тут значно пізніше, ніж інші плодові культури. Природні умови виключно сприятливі для вирощування інжиру, який був тут широко поширений ще в глибоку давнину. На узбережжі Перської затоки основна частка посівних площ зайнята насадженнями фруктових дерев – персиків, абрикосів, цитрусових і фініковою пальмою.

До числа традиційних галузей сільського господарства субрегіону належить виноградарство. Проте виноград можна вирощувати не скрізь, оскільки він дуже чутливий до несприятливих ґрунтових умов, зокрема до засолення. Найбільшу питому вагу земель ця культура займає на Месопотамській низовині.

Кормові культури поки що не зайняли належного місця у структурі посівних площ. Під ними зайнято близько 1% оброблювальних земель. Це пов'язано з пріоритетом у вирощуванні продовольчих культур, які поки що не забезпечують внутрішніх потреб країн субрегіону. Проте проблема розширення посівних площ під кормовими культурами є дуже актуальною у зв'язку з розвитком тваринництва.