-

ЗМІСТ

Вступ

1. Землі Росії як представника Північно-Східної Азії........................2

2. Землекористування країн Південно-Західної Азії...........................6

2.1 Землі Індії.........................................................................................11

2.2 Природокористування Непалу і Бутану.........................................13

2.3 Структура земель Грузії..................................................................14

2.4 Земельний фонд Вірменії...............................................................16

3. Управління землями Центральної Азії...........................................17

3.1 Землекористування Туркменістану...............................................19

3.2 Земельний фонд Узбекістану.........................................................20

3.3 Земельні ресурси Казахстану.........................................................23

4. Управління земельними ресурсами Південно-Східної Азії.........24

4.1 Земельні ресурси Китаю................................................................28

4.2 Земельний фонд Сингапуру..........................................................30

4.3 Природокористування в Японії.....................................................31

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Землі, що використовуються в господарській діяльності людини, а також землі, які можуть використовуватися в різних галузях господарства, становлять земельні ресурси світу. Вони належать до відновлюваних природних ресурсів і характеризуються певною територією, якістю ґрунтів, кліматом, рельєфом, гідрологічним режимом, рослинністю тощо. Земельний фонд становить 25 % загальної площі планети. Це приблизно 13,4 млрд гектарів. Структура земельного фонду Азії (без країн колишнього СРСР) значною мірою визначається наявністю посушливих або перезволожених територій, які займають майже 60 % території Азії, до того ж на гірський рельєф припадає близько 50 % її площі. Площа земельного фонду Азії – 2679 млн га, з яких 456 млн га – рілля та плантації. Так, великі території Азії зайнято пустелями, болотами і майже 50 % площі – горами. Гострий дефіцит земельних ресурсів відчувається у країнах з найбільшою густотою населення (Сінгапур, Японія, Індія, Китай, Бангладеш, Республіка Корея).

В країнах Азії відбувається значне виснаження земельних ресурсів. Це результат примітивного ведення господарства в умовах швидкого росту населення, оброблення тих самих культур, оранки нових малопродуктивних земель, перевантаження пасовищ. У Південній і Південно-Східній Азії застосовується підсічна система землеробства: підсечно-перелогова, при якій використовуються продукти гниття зрубаного лісу, і підсічно-вогнева, заснована на спалюванні лісу й використанні золи. Такі хижацькі способи ведення землеробства прискорюють деградацію ґрунтів, їхнє вибуття, приводять до засолення земель, зпустуненню. Проводяться окремі заходи щодо боротьби з ерозією, головним чином великими господарствами, що використовують зрошувальні системи, які в країнах Азії є з давніх часів. Боротьба з ерозією вимагає насамперед підвищення культури землеробства й капітальних вкладень, що не під силу більшості дрібних селянських господарств країн, що розвиваються.

1 Землі Росії як представника Північно-Східної Азії

Росія ставиться до числа країн, найбільш забезпеченими земельними ресурсами, але при цьому вона має невелику кількість землі, сприятливої для господарської діяльності людини. Величезні площі Росії зайняті тундрою, тайгою, гірськими масивами й болотами. Тільки 13% земельних площ країни використовуються під сади, косовиці, пасовища й ріллі. Більша частина сільськогосподарських угідь перебуває на півдні країни. Під ріллю використовуються самі родючі ґрунти – чорноземи, сірі лісові й каштановий-каштанові-темно-каштанові. Відповідно головна землеробська зона країни розташована в зоні змішаних лісів, лесостепей і степів. Підзолисті й каштанові ґрунти використовуються під пасовища й косовиці.

Загальний земельний фонд Російської Федерації становить майже 1710 млн. га при середній щільності населення близько 86 чол. / Тис. га. (8,6 чол./км2) та освоєності земель, за даними ФАО, – менше 20%.

Територія Російської Федерації характеризується специфічними особливостями і в першу чергу явно вираженою неоднорідністю кліматичних і літолого-геоморфологічних умов, а також геологічної історії, що визначає різноманітність грунтового покриву. Більше однієї третини території Росії займають гірські регіони з вираженою вертикальною зональністю цього покриву. Спільними рисами гірських грунтів є їх маломощность, кам'янисті і схильність ерозійним процесам.

В цілому грунтовий покрив Росії відрізняється великою складністю. Поряд з високородючих зустрічаються бідні, малопродуктивні грунти, а також потребують проведення спеціальних заходів з меліорації і підвищення родючості.

Широтна зональність ґрунтів добре простежується в західній частині Росії. У Східному Сибіру і на Далекому Сході ця зональність сильно порушена гірським рельєфом. У межах широтних ґрунтових зон біокліматичні умови помітно змінюються в напрямку з півночі на південь. У зв'язку з наростанням в східному напрямку континентальності клімату та змінами гідротермічного режиму широтні зони і підзони розподіляються в меридіально напрямку на фації і провінції.

На території Російської Федерації найбільш широко розвинені полярне та бореальних грунтоутворення, що охоплюють арктичний, субарктичний і тайгово-лісову зони. Створювані тут тундрові, глее-мерзлотно-тайгові, підзолисті і торф'яно-болотні грунти займають майже 40% рівнинної території Росії. Для лісових зон суббореального пояса, що займають близько 14% рівнинних територій Росії, характерні численні різновиди підзолистих, дерново-підзолистих, у меншій мірі бурих і сірих лісових грунтів. Грунти підзон південної тайги і змішаних лісів – найбільш освоєна в сільськогосподарському відношенні територія тайгово-лісової зони. Сільськогосподарські угіддя займають тут 17,3% площі території, в тому числі рілля – близько 10%.

Понад 70% території країни характеризується низьким рівнем природної комфортності для проживання населення і дуже слабко придатне для землеробства.

Найбільшим родючістю характеризуються грунти лісостепової та степової зон території Російської Федерації. Вони охоплюють більше 12% рівнинних площ країни. Серед представлених тут типів грунтів найбільше поширення одержали сірі лісові грунти, чорноземи опідзолені і вилужені, чорноземи типові (в лісостеповій), чорноземи звичайні і південні (у степовій зоні).

Сприятливі грунтово-кліматичні умови зони поширення чорноземів визначили інтенсивне використання цих земель. За винятком непридатних земель (ярів, боліт і т.п.) природна рослинність не збереглася. Сільськогосподарські угіддя в даний час займають більше 57% площі лісостепової (в тому числі рілля – близько 40%) і 73% степової зони (у тому числі рілля – близько 47%). Сильніше розорана європейська частина країни, особливо Передкавказзя. В окремих районах чорноземної зони розорано до 85-90% всієї земельної площі. Це основна база виробництва зерна в країні.

Для зони сухих степів (близько 1,3% загальної площі Російської Федерації) найбільш характерні каштанові грунти, які розпадаються на три підтипи: темнокаштановие (вміст гумусу 4-5%); каштанові (3-4% гумусу) і светлокаштановие (2-3% гумусу). Сільськогосподарські угіддя займають більше 85% всієї площі, в тому числі рілля – близько 52%, пасовища – близько 34%. Рілля зосереджена головним чином в підзоні темнокаштанових грунтів, що володіють більш високою природною родючістю і краще забезпечених вологою.

У зоні напівпустель і пустель (0,9% загальної площі Російської Федерації) поширені головним чином светлокаштановие і бурі пустельні-степові грунти, здебільшого солонцюваті, в комплексі з солонцями, лучно-каштановими грунтами, солончаками і масивами незакріплених пісків. Землеробство можливе лише при штучному зрошуванні. Самі грунти відрізняються малогумусні і майже повсюдною засоленістю.

Порівняльне зіставлення якості земельних ресурсів по їх придатності для різних видів землекористування вимагає розробки єдиної системи класифікації. Виділяють, як правило, такі категорії земель:

1. Землі сільськогосподарських підприємств, організацій, а також громадян, тобто території, які використовуються в першу чергу для потреб сільського господарства.

2. Землі, що перебувають у віданні міських, селищних і сільських адміністрацій - території, що знаходяться в межах риси (кордону) населених пунктів, а також земля, передана у ведення адміністрації.

3. Землі промисловості, транспорту та іншого призначення - території, надані підприємствам, різним об'єднанням і організаціям для здійснення покладених на них спеціальних завдань (промислового виробництва, транспорту, зв'язку і т.п.).

4. Землі природоохоронного призначення – території з особливо охоронюваними природними об'єктами і комплексами, які мають природоохоронне, наукове, естетичне, рекреаційне та оздоровче значення.

5. Землі лісового фонду – території, вкриті лісовою рослинністю і не покриті, але призначені для її відновлення.

6. Землі водного фонду – території, зайняті водоймами, льодовиками, болотами (за винятком тундрової і лесотундровой зон), гідротехнічними та іншими водогосподарськими спорудами, а також землі, виділені під смуги відведення водойм, магістральних каналів і колекторів.

7. Землі запасу – землі, не надані юридичним і фізичним особам у власність, володіння, користування чи оренду, а також землі, право власності, володіння і користування якими припинено відповідно до чинного законодавства.

Загальна площа ґрунтів Росії, схильних процесам опустелювання або потенційно небезпечних в цьому відношенні, становить за різними оцінками від 50 до 100 млн. га. Це Поволжі, Передкавказзя, Забайкаллі, інші регіони Російської Федерації.

Незакріплені піски займають площу близько 6,3 млн. га; особливо поширені вони на території Республіки Калмикія і в Астраханській області. Багато пісків мається на терасах нижнього Дону і його приток у Ростовській і Волгоградській областях.

Площа під ярами та балками щорічно збільшується на 80-100 тис. га. Вони поширені в багатьох регіонах країни, особливо в гірських і передгірських районах. На рівнинах висока активність утворення ярів відзначається у Воронезькій, Білгородській, Курській, Орловській, Тамбовській, Липецькій, Рязанській, Тульській та інших областях. Райони, що примикають до долин великих річок Поволжя, і на Приволзької височини також характеризуються високою активністю оврагообразованіе.

Основні площі земель, що перебувають у стадії консервації, розташовані на землях запасу – трохи більше 27 тис. га (16% від загальної площі земель, що зазнали консервації, та сільськогосподарських підприємств, організацій і громадян – 120 тис. га (70%).