Проблема з українськими шрифтами

Переважна більшість періодичних видань, які засновували українські емігранти в країнах Західної Європи в першій половині ХХ століття, особливо в так званих таборах ДіПі (дісплей персон, що в перекладі означає людина без конкретного місця проживання), друкувалася гектографним способом. Форматування матеріалів здійснювалося на друкарських машинках, з таких сторінок робилися зазначеним способом відбитки в кількості 40–50 примірників. Засновники ж "Тризуба" від початку задумували розмножувати його друкарським способом, щоб забезпечити належну якість, поставити видання в ряд з іншими іншомовними багатотиражними часописами. Та коли після підготовки першого числа настала пора пошуку друкарні, з'ясувалося, що в жодній з них не знайшлося кілька суто українських літер, скажімо, є, ґ.

Щоби не затримувати випуск першого числа, довелося піти на порушення українського правопису: замість літери є використовувалася е, а замість ґ – г. Дбаючи про репутацію нового видання серед читачів, редакція змушена була зробити приписку до передової статті першого числа такого змісту: "Брак відповідних українських літер у друкарні не дозволяе додержувати правопису. Редакція просить вибачення у читальників і сподіваеться незабаром виправити ці хиби: належне вже замовлено" [9].

Вже через два числа складання часопису здійснювалося всіма належними літерами.

Створення власної мережі розповсюдження та наклади видання

Власна мережа розповсюдження часопису створювалася паралельно з підготовкою кожного наступного його числа. Для редакції це було особливо важливе питання. Адже за короткий час слід було зібрати якомога більшу кількість спочатку покупців, а потім – і передплатників. І не лише у Франції, а й в інших країнах. За задумом засновників, редакція часопису згодом мала покривати всі редакційні витрати за рахунок коштів передплатників.

Перше число журналу розповсюджувалося лише в Парижі. На останній сторінці випуску читачам називалися місця в Парижі, де можна придбати чергове число "Тризуба": "на станціях метро, на залізничних двірцях, у книгарні В. Поволоцького (13 rue de Bonoparte, Paris YI)". Поряд зазначалася адреса для надсилання читачами кореспонденції: "La Trident" (Tryzoub). Boite post #15. Paris XIII". Водночас подавалася інформація про те, що згодом читачам буде повідомлено місця продажу в Парижі, Польщі, Румунії, Чехо-Словаччині, Канаді, США.

У цьому ж числі були опубліковані умови передплати. Цікаво порівняти тодішні ціни на місячну передплату (чотири числа) нового українського журналу в різних країнах світу: у Франції – 12 франків, Чехо-Словаччині – 20 крон, Польщі – 4 злоти, Румунії – 120 леїв, Німеччині – 4 марки, США та Канаді – 1 долар. Незабаром, із збільшенням кількості постійних читачів, редакція вважала за потрібне знизити вартість передплати. Так, у матеріалі "До передплатників", уміщеному в числі від 23 грудня 1929 року, читаємо: "Редакція "Тризуба", беручи на увагу стабілізацію французької валюти і цін друку з одного боку, а з другого – певні зміни у відношеннях франка до зарубіжних валют, знайшла можливим піти назустріч своїм передплатникам зниженням передплати на тижневик на 1929 рік" [10].

З початку нового, 1926 року, через три місяці від часу заснування, редакція подає на останній сторінці обіцяні адреси своїх представників у різних країнах світу, за якими можна зробити не лише місячну, а й річну, піврічну чи квартальну передплати. А ще через два роки "Тризубу" вдалося створити повноцінну мережу своїх представників практично в усіх країнах більшого розселення українців. У Канаді такий кореспондентський пункт містився у Вінніпезі, США – Нью-Йорку, Румунії – Бухаресті, Польщі – Варшаві. Два пункти було організовано в Чехо-Словаччині – Празі та Подєбрадах.

Через п'ять років після заснування, коли вже вийшло у світ 246 чисел журналу загальним обсягом близько восьми тисяч друкованих сторінок, редакція так оцінювала проведену власними силами та за допомогою своїх представників на місцях організаційну роботу щодо створення власної мережі розповсюдження часопису: "При все ж, порівнюючи, невеликому тиражі, можна сказати без перебільшення, що його читає не менше 25 тисяч українців".

Про реальні наклади "Тризуба" ніде на його сторінках не зазначалося. Але якщо брати до уваги той факт, що кожне число українського періодичного органу на еміграції читало в середньому до 10 осіб, то середній наклад за перші п'ять років існування міг становити дві з половиною тисяч примірників.

З усіх європейських країн, де редакція створила свої кореспондентські пункти, певний час лише в Румунії не вдавалося добитися дозволу на вільне розповсюдження часопису по всьому румунському королівству, включаючи землі Північної Буковини, які були віддавна заселені переважно українцями. Дозвіл такий було одержано від генерального директора преси за номером 46 283 лише 1928 року, про що з радістю редакція сповістила своїх читачів [11].

З іншого боку, редакцію не могли обминути і втрати значної частини передплатників. Справжня катастрофа сталася в середині 1939 року, із окупацією Німеччиною Польщі. Саме в цій країні перебувала чи не найбільша маса української еміграції, значна частина якої була протягом усього часу виходу в світ "Тризуба" і передплатниками, і прихильниками часопису. Відчуваючи не лише морально, а й матеріально втрату, редакція звернулася до своїх читачів у Європі, Америці та Азії з емоційним проханням приєднувати нових передплатників та учасників видавничого фонду. "Цього грізного і рішучого часу, – зазначається у редакційному зверненні до читачів, – обов'язком всіх є, і тих, що близько стоять до нашого органу, і тих, що далі од нього, підтримати ту трибуну, яку вам лишив Головний Отаман Симон Петлюра і з якої от уже майже 15 літ як лунає вільно голос української еміграції в захист ідеї незалежності і державності України. Ця трибуна сьогодні потрібна ще більше, ніж учора, бо ненажерна Москва з допомогою Німеччини стала ще страшнішим ворогом. Нас лишилося менше. Так мусимо зробити більше! Ті, що мають Тризуб у серці, не здаються! Слава Україні!" [12].

Певною мірою, збільшенню накладів "Тризуба" сприяли передруки кращих його матеріалів на шпальтах інших українськомовних періодичних видань, а також видань іншими мовами в різних країнах світу. Редакція уважно відстежувала цю сприятливу для неї тенденцію і старалася повідомляти своїх читачів про випадки таких передруків. Так, у числі 14 за 1926 рік вперше з'являється рубрика "Передруки з "Тризуба", під якою вміщувалося повідомлення про те, що відомий у західному світі часопис "Канадійський фармер" умістив на своїх шпальтах дві статті з "Тризуба" – Г. Рокитного "Нова республіка на Вкраїні" та О. Лотоцького "На шляху до прояснення". Румунська газета "Universum" в числі від 12 грудня 1928 року під заголовком "Українці протестують проти жидівської колонізації" передрукувала на першій сторінці повний текст листа, надісланого Об'єднанням українських організацій в Америці і опублікованого первинно в журналі "Тризуб". Ця газета називає "Тризуб" органом українських націоналістів, що виходить у Парижі [13].