14. Західноукраїнські землі у першій половині хіх ст.

У першій половині XIX ст. західноукраїнські землі були найбільш відсталою окраїною Австрійської імперії. Основою економіки, як і раніше, тут залишалося сільське господарство. Промисловість краю знаходилася на мануфактурному рівні. Більшість мануфактур була власністю поміщиків і розміщалася в селах. Міста також носили аграрний характер і майже нічим не відрізнялися від сіл. У сільському господарстві продовжували панувати феодально-кріпосні відносини.

Розвиток капіталістичних відносин та загострення ситуації на селі у першій половині XIX ст. сприяли посиленню суспільно-політичного руху на західноукраїнських землях. У ЗО—40-х роках центром національного руху стає Львів, де діє громадсько-культурне об'єднання «Руська трійця». Засновники об'єднання— Маркіян Шашкевич (1811 — 1843), Іван Вагилевич (1811—1866) та Яків Головацький (1814—1888) — на той час студенти Львівського університету і одночасно вихованці греко-католицької духовної семінарії. Вони глибоко переживали територіальну розчленованість України і щиро вболівали за долю народу.

Учасники «Руської трійці» ставили за мету поширення масової національної свідомості та впровадження української мови й культури в усі сфери громадського життя. Найважливішою пам'яткою галицької суспільної думки є виданий «Руською трійцею» у 1837 р. альманах «Русалка Дністровая». Тут виразно проголошувалась ідея єдності західноукраїнських земель з усією Україною, возвеличувалась національно-визвольна боротьба, поетизувались народні герої та подвиги козацтвам, аніфестувалась нескореність духу українського народу.

Її діяльність започаткувала еволюцію національного руху на західноукраїнських землях від вирішення наукових і культурно-мовних завдань до постановки завдань політичних і соціально-економічних.

Революційні події 1848 р. дали поштовх піднесенню антифеодального руху. Селяни відмовлялися від виконання панщини та інших повинностей і вимагали скасування кріпосного права. Загроза масового селянського повстання змусила правлячі кола Австрії провести радикальні зміни в аграрних відносинах. Імператорським указом від 17 квітня 1848 р. було оголошено звільнення селян від панщини та інших повинностей на користь дідичів у Галичині. З 1 липня 1848 р. дію указу поширено на Буковину

Суть селянської реформи зводилася до ліквідації юридичної залежності селянина від поміщика; наділення селян землею, яка переходить у їхню власність; сплати селянами поміщикам вартості феодальних повинностей. Формально селяни мали зберегти за собою землі, якими користувалися до реформи, але під час роздачі наділів поміщикам були відведені кращі землі.

У руках поміщиків на Східній Галичині опинилося 44% земельної площі, на Буковині — 54%, на Закарпатті — 70%. До того ж селяни мусили сплачувати поміщикам за користування лісами та пасовищами, якими до реформи користувалися безкоштовно. Це означало, що юридично вільний селянин потрапив в економічне кріпацтво. Суттєво підривала селянське господарство і сплата викупу за ліквідацію феодальних повинностей.

Однак скасування вотчинної влади феодала, перетворення селянина на власника, отримання ним громадянських прав (обирати і бути обраним, самостійно визначати місце проживання тощо) сприяло перетворенню селянства на самостійну політичну силу, започаткувало новий політичний етап боротьби населення Галичини, Буковини та Закарпаття за своє соціальне та національне визволення, відкривало шлях до еволюційної модернізації аграрного сектора та переходу його на шлях утвердження вільних ринкових (капіталістичних) відносин.

Незважаючи на поразку, революція 1848 — 1849 pp. в Австрії привела до ліквідації кріпосницької залежності селян, ліквідації панщини та інших феодальних повинностей, що створило умови для розвитку капіталізму і нових суспільних відносин на західноукраїнських землях.

Помітні зрушення відбулися і в культурно-освітній сфері, розбудивши національну самосвідомість української громадськості.