24.Магдебурзьке право

Магдебурзьке (або німецьке) право сформувалося у ХIII столітті у німецькому місті Магдебурзі, а потім набуло поширення, в тому числі й в українських містах. Магдебурзьке право встановлювало порядок діяльності органів міського самоврядування, закріплювало права міських станів, цехів, суду, купецьких об'єднань, регламентувало питання опіки, благоустрою міст, торгівлі, спадкування, а також оподаткування населення, громадського порядку тощо.

В Україну магдебурзьке право прийшло разом з німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечували колоністам привілеї користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні Інституції. Із переходом українських земель під владу Литви і Польщі його надавали великі князі або королі.

Введення магдебурзького права в Україні сприяло виділенню міського населення в окремий соціальний стан і розвитку міст. Джерелами магдебурзького права були збірники польською мовою, перекладені з німецької та латинської. У другій половині ХVІІ-ХVІІІ століття з'явилися й українські переклади.

У XV - XVII століттях магдебурзьке право дістали більшість міст України. Першими українськими містами, що одержали магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324р.), Львів (1352р.), Кам'янець (1374р), Київ (1494р ). Магдебурзьке право Києву було підтверджене у 1802 р. - Олександром І, на відзнаку чого на березі Дніпра був встановлений пам’ятний знак.

На Чернігівщині магдебурзьке право отримали Новгород-Сіверський (1620р.), Стародуб (1620р.), Чернігів (1623р.), Ніжин (1625р.), Батурин (1654р.), Козелець (1656р.), Остер (1662р.). Мали те право й інші містечка.

Крім того, на початку 80-х років старий адміністративно-політичний устрій був остаточно скасований. З лівобережних і південних українських земель у 1782 році було утворено три намісництва - Київське, Чернігівське і Новгород-Сіверське. Чернігівське намісництво складалося з 11 повітів, до нього входив і Прилуцький повіт.

У травні 1783 року Прилуки отримали магдебурзьке право з віддачею на користь винної торгівлі. Цим же наказом від 1783 року було формально завершено оформлення кріпосного права в Україні. Пізніше, в 1785 році, були видані жалувані грамоти дворянству і містам, які остаточно завершили формування «станового» строю самодержавно-кріпосної Росії. Жалувані грамоти дворянству закріпили і законодавчо оформили всі права і привілеї, які дворяни отримали до цього. Грамоти включили в склад російського дворянства козацьку старшину і українських поміщиків. Жалувана грамота закріпила містам структуру населення за станами, поділивши його на 6 категорій.

Перед цим в Україні в 1782 році було запроваджено «Учреждения для управлення губерниями Российской империи», згідно якого всі губернії і уїзди отримували однакові «учреждения» з однаковим штатом чиновників. Місто виділялося в особливу адміністративну одиницю. В ньому були утворені городовий магістрат, «управа благочиния», якою керував городничий.

Городничий за своїм становищем відносився до категорії служителів, а не урядовців. Він здійснював загальний нагляд за порядком у місті, а також за ув'язненими в міських тюрмах. Прилуцький городничий одержував значне натуральне утримання: «борошна житнього півтори осмачки, гречаного осмачка, пшеничного полосмачки, пшона портрети (четверика), гороху четверик», крім того, сіль, рибу і 2 карбованці грішми. При городничому були два осавульчики, які виконували різні доручення: викликали до управи потрібних людей, доставляли папери. У Прилуках двом осавульчикам давали «на шапки і на чоботи по рублю з ратуша». Крім того, були два поштарі, яким на рік видавали по З карбованці, борошна гречаного на місяць по 2 четверики, пшона по гарцю, солі по два фунти. Були в полкових містах і кати. У Прилуках його називали «митр». По системі оплати він отримував «катове городового жалования двадцять рублей; кроме же сего болшь ему ничего не давать и на него не собирать». Згідно «Уставу благочиния», місто належало розділити на частини по 200-700 будинків, а частини на квартали по 50-100 будинків. В кожну частину призначався «частный пристав», а в кварталі-«квартальный надзиратель». В кожній частині повинні були бути «огнегасительного мастера», а в кожному кварталі: сажотрус, підрядчик для утримання і викладення доріг, підрядчик для чищення вулиць і вивезення з вулиць міста нечистот, підрядчик для запалювання ліхтарів по вулицях. Місто було поділене на дві поліцейські частини. В першій частині, куди входили центр міста і передмістя Квашинці, в кінці XVIII століття налічувалося 475, а в другу частину, куди входили передмістя Бровари, Кустівці й Плискунівка - 494 житлові будинки. У 1781 році все населення було переписане за станами. У Прилуках були в наявності: «шляхетських» - 36 дворів, різночинців - 34, духовенства - 8, а усього 88 дворів, які належали привілейованому стану. Решту населення складали: козаки - 108 хат, міщани - 365 хат, підсусідки - 294 хат. У 1785 році в Принуках налічувалося купців третьої гільдії - 7, міщани - 3159, козаки -854, селяни державні - 52, селяни-кріпаки - 2005, духовенство -100 душ.

У 80-их роках місто мало три великі вулиці: Київську, Пирятинську і Роменську. В кінці XVIII століття згадується четверта – Іваницька. На кінець ХVIII століття у Прилуках було 5 церков. Із них дві муровані - Спасо-Преображенська, яка після пожежі 1781 року стала соборною, та Миколаївська. Решта дерев'яні - Іванівська, Трьохсвятительська, Всесвятська (кладовищенська).

Основним виробництвом в Прилуках на кінець XVIII століття залишалося ремісництво. Із шести прилуцьких цехів у 80-ті роки цеховий двір мали лише два - кравецький та швецький. Вони були найбагатшими, мали найбільше число членів («братчиків»), а їх двори відносилися до «свободных» дворів. Крім того, в місті були ремісники й інших спеціальностей. До них можна віднести теслярів, гончарів, малярів, цирульників, «золотарів», тощо. Прилуки були на той час і торговим центром. В Прилуках двічі на тиждень відбулися торги (базари) і чотири рази на рік - ярмарки. До того ж, одним з основних видів промисловості на Прилуччині було млинарство. В Прилуцькому повіті на кінець XVIII століття налічувалося 185 водяних млинів, 61 сукновальний млин і 139 вітряків. За описом О. Шафонського, у 1783 році мануфактура мала 50 суконних і 10 каразейних верстатів.

У XVIII столітті інтенсивно зростав тиск феодалів на селян. Офіційно встановлювалася триденна панщина із збереженням натуральних

та грошових повинностей. Проте важкою повинністю для населення було розквартирування на постій по дворах солдатів та офіцерів російської армії.

В 1831 році, згідно указу Миколи І, по всій Україні, крім Києва, де воно збереглося до 1835 року, було скасовано магдебурзьке право, яке фактично в Україні припинило своє існування після запровадження у 1782 році «Установлення про губернії» і створення нової судової системи.