3 Модуль

Питання з проблем правозастосування

1. Поняття реалізації правових норм (роздр)

2. механізм реалізації правових норм – процес реалізації пр. норм повязується з необхідністю: конкретизації заг. правила поведінки до певного випадку; дотримання процесуальних вимог правозастосовної д-ті, кожен із зазначених аспектів право реалізації х-ться наявністю визначених елементів, що в сукупності складають механізм. Механізм реалізації права – це с-ма пр. явищ, дій суб та юр документів, що забезпечують об’єктивний та правомірний х-р право реалізації.

Наявність означених вище аспектів реалізації обумовлює 2 рівні механізму:

• матеріальний – включає пр. категорії та явища,що визначають сутність реалізації як засобу надання правовій нормі конкретного х-ру, він складається з: норми права, що визначає права, обов’язки та відповідальність суб права; н.п.акт як засіб забезпечення обов’язковості норми та надання їй документального х-ру; юридичні фактори як життєві факти що спричиняють необхідність реалізації права; правовідносини як засіб реалізації пр. норм; інтерпретаційні акти забезпечують тлумачення недосконалих правових положень; форми реалізації права (прості); правозастосування; акти правозастосування як документи, що вміщають правозастосовні рішення;

• процесуально-процедурний – визначає правомірність право реалізації, що відповідає вимогам процесуальних норм. Елементи: правотворчий процес, що забезпечує правомірність та офіційність норми та н.п.акту; правозастосовний процес, що регламентує д-ть суб правозастосування; процес прийняття правозастосовного документу.

3. Форми реалізації права та правомірна поведінка суб’єктів. Основним засобом досягнення законності є усвідомлена потреба суб’єктів щодо досягнення правових інтересів правомірною поведінкою. Важливого значення в цьому аспекті має х-ка вияву форм реалізації у правомірній поведінці. Правомірна поведінка – це активна (активні обов’язки чи суб’єктивне право) чи пасивна (закон) поведінка суб’єктів що відповідає правовим приписам та не перевищує меж дозволеного. Правомірна поведінка існує у декількох формах: 1. маргінальна поведінка – це тип правомірної поведінки що заснований на мотивах страху перед відповідальністю недопущені осуду з боку сусп. та х-зує особливий пограничний стан д-ті особи між дозволеним та забороненим, щодо форм реалізації, то важливого значення для цього типу поведінки має реалізація обов’язків,тобто активної поведінки суб’єкта, що задовольняє інтереси уповноваженої сторони та має низький рівень усвідомлення необхідності добровільного виконання обов’язку. Така поведінка є соціально значимою, однак її правомірна ефективність досить низька; 2. Конформна поведінка – здійснюєть в результаті пристосування суб до зовнішніх обставин та ситуацій, не передбачає активної д-ті та повязується з пасивною поведінкою суб’єкта. Має місце в процесі реалізації заборон та повязується з їх дотриманням. Х-ться низьким рівнем правосвідомості суб’єктів та залежить від поведінки оточуючих. У випадку якщо вони вчиняють протиправну д-ть суб’єкт свідомо порушує правові вимоги. 3. Звичаєва (звичайна) має місце коли особа не аналізує критично пр. вимоги а переконавшись у їх правильності виконує настанови не розмірковуючи. Має місце в усіх простих формах реалізації права, має позитивне значення однак не є постійною та усвідомленою.4. Соціально-активна правова поведінка (принципова) це позитивна свідома д-ть суб’єкта що має творчий х-р та націлена на реалізацію соціальної мети права, вона має творчий х-р оскільки засновуючись на знанні та усвідомленні права особа обирає той варіант правомірної поведінки який надає можливість повною мірою досягти правових цілей є найефективнішим засобом досягнення мети правового регулювання і є притаманною всім формам реалізації права. Особливо важлива для суб що здійснюють правозастосовну д-ть.

4. 6.

Випадки необхідності правозастосування:

• коли пр. та обов’язки виникають лише після винесення владного рішення органу держави про надання прав та покладення обов’язків (наказ про зарахування на навчання);

• у випадку спору про право коли сторони самостійно не можуть узгодити питання про наявність чи межу прав або обов’язків (вирішення спору між сторонами цивільно-правового договору);

• у випадку скоєння правопорушення що повязується з невиконанням обов’язку чи порушенням прав ін. суб та викликає необхідність застосування засобів державного впливу (укладення обов’язку сплатити штраф);

• за необхідності офіційного визнання чи встановлення наявності або відсутності певних юр фактів чи документів (розірвання шлюбу);

• в процесі здійснення виконавчо-розпорядчої д-ті органами д та органами місц.самовряд. (наказ про зарахування в штат, підвищення на посаді);

• в процесі здійснення органом д дій на користь певного суб’єкта що має юр значення (призначення пенсії,нагородження);

• в процесі вирішення питань щодо статусу організацій та об’єднань (рішення оганів держави про реєстрацію установ);

• при вирішенні орг. питань д-ті вищих органів влади (постанова про висвітлення роботи сесії ВР).

6. Механізм правозастосування. Сукупність правових явищ що забезпечують реалізацію пр. норми з метою досягнення мети що визначив законодавець на момент прийняття норми. Ці явища можуть бути об’єднані у певні блоки кожен з яких має самостійне значеня та виконує відповідні ф-ції які в сукупності забезпечують застосування норм: 1. стартовий блок – забезпечує початкову стадію застосування його функцією є встановлення юр сили актів, особливостей їх дії у часі , просторі та за колом осіб. Забезпечення правотворчої конкретизації, базових правових норм шляхом прийняття підзаконних актів та встановлення юр фактів що передбачені гіпотезою пр. норми. Елементами цього блоку механізму є нормативно-правові акти вищої юр сили, підзаконні н.п.акти, акти спеціалізованого х-ру про введення в дію чи припинення дії н.а., правові приписи,юр факти.2. диспозиційне правовідношення – сусп. відношення для регулювання якого розробляється і приймається правова норма. Це центральний елемент механізму, що х-ться 2х аспектною природою – з одного боку юридичною,що відображається правовою нормою і має вигляд суб’єктивного права, юр обов’язку, юр повноважень чи правових свобод, а з іншого – фактичною природою, що полягає у можливості переведення встановленого нормою права, обов’язку, повноваження чи свободи у сферу правоволодіння через їх належність певному суб’єкту. Елементами є юр право, юр обов’язок, юр свобода, юр повноваження, фактична поведінка суб щодо реалізації цих категорій. 3. Забезпечувальне правовідношення , що повязується з юр. фактом який передбачає або заохочення правомірної поведінки, або покарання поведінки суб’єкта що порушує право чи не виконує обов’язки. Якщо правова норма повязується із заохочувальними санкціями то виникає заохочувальне забезпечувальне правовідношення. Якщо санкція норм покладає додаткове обмеження на винного суб, то виникає охоронне забезпечувальне правовідношення. Елементами є заохочувальні санкції, охоронні санкції, юр документ що є результатом правозастосування.

В суч юр літ-рі обґрунтований ін. підхід до виокремлення механізму до застосування пр. норм, він має функціональний х-р та повязується із стадіями правозастосування:

• нормативна – пов’язана зі створенням правових документів Елементами є межі застосування права, суб правозастосування, правозастосовні повноваження і процесуальні вимоги застосування;

• правовідношення повязується з виникненням, зміною та припиненням правовідносин. Елементи: реалізація суб’єктивних прав та обов’язків, реалізація повноважень, правоконретизація;

• документальна завершується прийняттям правозастосовного факту. Елементи: юридично-значущі дії суб, правозастосовний акт, ! досягнення мети правозастосування.

8. 8. Акти правозастосування (роздр)

9. Поняття і види доказів роздр

10. Встановлення об’єктивної істини по справі роздр

11. Шляхи подолання колізій у законодавстві роздр

12. Поняття ефективності правозастосування роздр

13. Помилки правозастосування, поняття, причини,види роздр

14. Причини прогалин у законодавстві роздр

15. Інтерпретаційні акти , юр природа та різновиди Роздр.