2. Розкажіть про дисидентський рух в радянській Україні у 1960 – 1980ті рр., визначте його значення в контексті процесу українського державотворення.

Провідне місце серед опозиційних сил в УРСР 1960—80-х рр. мали: українсьскі національний-визвольний рух (національно орієнтоване дисидентство), рухи національних меншин, рух за свободу совісті (релігійне дисидентство), рух за соціально-економічні права.

Характерною рисою українського дисидентського руху була боротьба за національні інтереси українського народу, яка поєднувала найрізноманітніші форми громадян. протесту: від інтелектуального опору, що виражався як у написанні й поширенні через «самвидав» публіцистичних, прозових, поетичних творів, в яких викривалися вади радянського суспільства («Інтернаціоналізм чи русифікація?» І.Дзюби), а також у створенні організацій для боротьби з існуючим державним та суспільним ладом. У 2-й пол 1950-х — на поч. 1960-х рр. в Україні виникає мережа таємних організацій і осередків антирадянського спрямування.

Радикальною формою протесту проти політичного режиму стала відмова відомих правозахисників від радянського громадянства, подання прохань на виїзд за кордон. Для авторів таких заяв, як правило, усе завершувалося тюремним ув'язненням або таборами. Під тиском міжнародної громадськості деяким опозиціонерам удалося виїхати за кордон. Інші, не зумівши витримати виховного «пресингу» органів влади, намагалися подолати радянський кордон нелегально, що також закінчувалося відправленням до в'язниці.

У цей період в Україні були зафіксовані акти публічного самоспалення як найвищий вияв жертовності людини в боротьбі проти свавілля влади.

Одним із важливих рухів опозиції у 60-80 роках був рух Шістидесятників.

Вони виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.

Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч, Микола Вінграновський, В.Дрозд, Гр.Тютюнник, Б.Олійник, В.Дончик, Василь Симоненко.

Цей рух надав великого розвитку державотворчому процесу на українських землях.

3.Уперше дослідив поселення носіїв трипільської археологічної культури

б) В. Хвойка

4. Встановіть хронологічну послідовність подій, пов’язаних із розвитком освіти на українських землях:

б) впровадження у шкільну програму поетики, риторики, грецької мови

а) заснування Лаврської школи як вищого закладу європейського типу

г) створення Київського, Одеського і Харківського навчальних округів 

в) прийняття декрету про ліквідацію неписьменності

5. «Глухівські статті», що повернули Лівобережну Україну у російське підданство, підписано гетьманом

г) Дем’яном Многогрішним

6. Перша Малоросійська колегія існувала в

б) 1722 – 1727 роки

7. На початку ХХ ст. Західна Україна була:

б) більше розвинута в економічній, але менше в політичній та національно-культурній сферах

8. Головні завдання національно-демократичної революції в Україні у 1917 р.:

а) досягнення державного самовизначення України

г) створення боєздатної національної армії

9. «Збройна боротьба з Гетьманатом, демократичні свободи, 8-годинний робочий день, передача поміщицьких земель селянам» – програмні пункти звернення до населення України:

в) Директорії УНР

10. Які з наведених тверджень розкривають зміст політики коренізації, що проводилася в УСРР у 1920-ті – на початку 1930-х рр.:

б) приділялася особлива увага підготовці та висуванню кадрів корінної національності

11. Якими саме змінами в соціальній структурі суспільства позначилося встановлення радянської влади на Наддніпрянській Україні?

а) встановленням диктатури пролетаріату

б) ліквідацією поміщицького землеволодіння і класу поміщиків

в) ліквідацією станових звань (дворянина, міщанина; титулів – князя, графа та ін.; звання чиновників)

12.Встановіть відповідність між персоналією видатного діяча та його винаходом:

Д. Рожанський - дослідження коливного розряду

М. Бернардос - дугове електрозварювання металів

М. Курако - доменні печі

О. Бородін - економічний паровоз

61

1. Проведіть порівняльний аналіз політики урядів Центральної Ради та Гетьманату в контексті розбудови української державності.

4 (17) березня 1917  було оголошено про утворення Української Центральної Ради.  Голова — М. Грушевський, заступники голови — С. Єфремов і В. Винниченко. УЦР було створено 4 універсали, зміст яких полягав в тому, що Україна має бути незалежною, але не відділяючись від Росії. Найважливішим законодавчим актом УЦР було схвалення конституції УНР 29 квітня 1918 року, яка стверджувала республіканську форму держави з парламентарно-демократичним режимом. Припинила своє існування 28 квітня 1918. На місце УЦР, в результаті державного перевороту, приходить Украї́нська Держа́ва (Гетьманат) — українська держава, що існувала протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 року. Очолювана гетьманом Павлом Скоропадським Проводила внутрішню політику, спираючись на козацькі традиції державотворення та соціально-політичні стандарти ліквідованої Російської імперії. У зовнішній політиці, на відміну від УЦР, дотримувалася антибільшовицького курсу, користувалася підтримкою Німеччини. Ліквідована в ході антигетьманського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки.