- •1. Джерела та основні риси права рабовласницьких держав на території України 7 ст. До н.Е. – 4 ст. Н.Е.
- •2. Джерела права Київської Русі 9-14 ст. Ст
- •3. Джерела права Литовсько-Руської держави 14 -16 ст.
- •4 Джерела права Гетьманської України др..Пол. 17-18 ст.
- •5. Джерела права України в складі Російської імперії кінець 19-20 ст..
- •6. Джерела права Східної Галичини, Пн. Буковини і Закарпаття в складі Австро-Угорської держави другої половини 18 – поч.. 20 ст.
- •7. Джерела Магдебурзького права в містах України хіv-XIX
- •8. Джерела права та законодавства Украхнської народної республіки
- •9 Джерела та основні риси права Української держави (Гетьманат Скоропадського)
- •10.Джерела права та зміни в законодавстві директорії унр
- •11. Джерела права та основні риси права зунр
- •12. Джерела права Радянської України 1917-1922
- •13. Джерела права урср в склады срср 1922-1991 рр.
- •14 . Кодифікація права в Україні хviiIст причина та наслідки
- •15.Кодифікація права в Україні в першій половині хіХст ,причина т анаслідки її проведення
- •16. Перша кодифікація радянського законодавства в україні 1922-1929р
- •17. Друга кодифікація Радянського права в Україні 50-80р хХст та наслідки
- •18.Правове забезпечення буржуазно-демократичних реформ 60-70р хіХст в Рос. Імперії
- •19. Джерела та риси права Запорізької Січі
- •20.Законодавство контрреформ
- •21.Надзвичайна юстиція 1906-1907
- •22. Реорганізація прокуратури та адвокатури
- •23 Столипінська реформа
- •24 .Входження Західної України і Північної Буковини до складу урср:
- •Юридичне оформлення приєднання Закарпаття та Кримської області до урср
- •Українське звичаєве право
- •Еволюція Радянського виборного права за Конституціями урср 1919 та 1937 років
- •Джерела права та законодавство України в складі Речі Посполитої хvі — хvііі ст.
- •Нормативні акти церковного права
- •Рецепція Візантійського права в Київській Русі
- •31.Кодифікація права у великому князівстві литовському 2го пол. 15-16 ст.
- •32. Кодифікація загальнодержавного права в рос. Імперії 2ї чверті 19 ст ,її результати та наслідки для україни
- •33. Кодифікація загальнодержавного права в рос. Імперії 2ї пол 19 ст-поч. 20ст ,її результати та наслідки для україни
- •34.Причини та мета реформування системи права та системи законодавства України 1991-1996 рр
- •35. Загальносоюзне законодавство в період великої вітчизняної війни 1941-1945 рр
- •38.Поняття зобов язаннь Київської Русі
- •39.Поняття та види злочину в Київській Русі
- •40.Мета і система покарань в праві Київської Русі. Види покарань
- •41.Основні стадії судового проц.
- •42.Поняття речового права в литовсько-руській державі
- •43. Право зобов’язальне в Литовсько-Руській державі
- •44. Родинне право в Литовсько-Руській державі
- •45. Кримінальне право в Литовсько-Руській державі
- •46. Мета і система покарань в кримінальному праві Литовсько-Руської держави
- •47. Статутне судочинство в Литовсько-Руській державі
- •48. Ковне судочинство в Литовсько-Руській державі
- •49.Поняття та види злочинів в кримінальному праві Гетьманської України
- •50. Мета і сис-ма покарань в кримінальному праві Гетьманської України
- •52. Цивільне право в Україні в складі Російської імперії(хіх – поч. ХХст)
- •53. Кримінальне право в Україні у складі Рос.Імперії.
- •54.Цивільний і кримінальний процес за судовими статутами 1864-1865
- •55. Зміни в кримінальному і адміністративному законодавстві України в складі Російської імперії
- •56. Становлення українського радянського права 1917-1922 рр.
- •57. Право власності та право зобов’язань за Цивільним кодексом усрр 1922 року
- •58. Поняття та види злочинів, мета і система покарань за Кримінальним кодексом 1922 року
- •59. Основні засади судового процесу права за Кримінально-процесуальним кодексом
- •60. Репресивне законодавство срср і урср 30 р. 20 ст.
- •67. Сервітутне право Гетьманщини
- •68. Зобовязальне право Гетьманської України
- •69. Поняття та види злочинів за Кримінальним Кодексом урср 1961 р.
- •70. Поняття права власності та права зобов’язання за Цивільним кодексом 1963 р.
- •71. «Руська правда»
- •72 . Судебник Казиміра
- •73. Устава на волоки 1557 року.
- •74. Статут Великого князівства Литовського 1588 р.
- •75. Жалувана грамота Казиміра
- •76. Люблінська унія
- •77. Ординація Війська запорозького
- •78. Статті б. Хмельницького 1654 р.
- •79. Гетьманські статті 17-18 ст
- •80. Конституція Пилипа Орлика
- •81. Конституція 3 червня 1730
- •82. Інструкція судам 1730
- •83. Процес короткий приказний
- •84. Права, за якими судиться малоросійський народ
- •85. Суд і розправа в правах малоросійських 1750 року.
- •86. Зібрання малоросійських прав 1807 року.
- •87. Звід законів західних губерній 1807 року.
- •88. Звід законів російської імперії редакції 1842 року, його стуктура і зміст
- •89. Уложення про покарання кримінальні та виправні 1845 р., його стуктура і зміст
- •90. "Загальне положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності»
- •92. Основні закони Російської імперії
- •93. Статут про державний устрій, права і вольності унр (Конституція унр) —
- •96. Закон срср «Про судоустрій»
- •98. Адміністративний кодекс усрр 1927 р.
- •99. Деклара́ція про́ держа́вний сувереніте́т Украї́ни —
- •103. «Кримінальне уложення Терезії»
- •104. «Указ Урядовому Сенату про доповнення деяких постанов діючих законів, що стосуються селянського землеволодіння і землекористування» 1906 р.
- •105. Примірні статути сільськогосподарської артілі 1930-1936 рр.
92. Основні закони Російської імперії
Буржуазно-демократична революція 1905-1907 рр. поклала початок новим перетворенням у державному ладі Російської імперії. Вона примусила правлячий клас піти на істотну зміну абсолютистської форми правління. Реформи, проведені за період з жовтня 1905 р. до кінця квітня 1906 р., мали вимушений характер, оскільки потрібно було негайно погасити соціальний вибух. 6 серпня 1905р. проголошується маніфест “Про встановлення Державної думи” та приймається“Положення про вибори до Державної думи”. За цими законами, Державна дума проголошувалася представницьким органом, який обирався на п’ять років на основі цензового, нерівного та непрямого виборчого права. Компетенцією Думи була участь у попередній підготовці й обґрунтуванні законопроектів (законодорадчий орган). Вона мала права законодавчої ініціативи, крім Основних державних законів, та обговорення державного бюджету. Проте Дума ставилася в значну залежність від імператора, котрий міг розпустити її достроково та визначав тривалість її засідань і перерв протягом року.
Оголошення про скликання Думи позитивних результатів не дало. Революційні події зірвали її скликан ня. Ситуація в країні настільки загострилася, що уряд почав втрачати контроль над ситуацією. Скрізь проходили мітинги й демонстрації з вимогою введення Конституції.
За таких умов Микола II змушений був піти на поступки та видати 17 жовтня 1905 р. маніфест “Про вдосконалення державного порядку”, що обіцяв дати населенню недоторканність особи, свободу совісті, слова, зібрань і спілок, виборчі права, розширення прав Думи тощо.
19 жовтня 1905 р. було опубліковано маніфест “Про перетворення Ради міністрів”, згідно з яким остання з дорадчого органу при імператорові перетворювалася на орган державного правління.
11 грудня 1905 р. був затверджений новий виборчий закон, ч кий розширив виборчі права через встановлення четвертої курії— робітничої. Та вибори залишалися нерівними, незагальними, оагатоступеневими. Голос одного поміщика прирівнювався до двох і олосів міщан, 15 селян і 45 робітників. За цим законом були обрані І Державна дума (27 квітня-8 липня 1906 р.) і II Державна дума (20 лютого-2 червня 1907 р.). Оскільки обидві Думи виявилися “неслухняними”, то цар їх розпустив.
20 лютого 1906 р. було прийнято нове Положення про Державну думу. Згідно з ним, Дума наділялася законодавчими правами, але законопроекти, прийняті нею, підлягали затвердженню Державною радою та імператором. Дума мала право розглядати
бюджет і звіт щодо нього, звертатися із запитами до міністрів та Голови Ради міністрів.
Певним підсумком тих змін, які відбулися в держаному ладі Росії за роки революції, стало затвердження імператором 23 квітня 1906 р. нової редакції Основних державних законів Російської і мперіїяк частини Зводу законів. У них підтверджувалося створення ! ієржавної думи, реорганізація Державної ради, створення спеціального урядового органу – Ради міністрів.
93. Статут про державний устрій, права і вольності унр (Конституція унр) —
Основний Закон Української Народної Республіки.
Прийнята 29 квітня 1918 на останньому засіданні Центральної Ради. Проголошувала державну незалежність і територіальну цілісність України, рівність прав громадян,демократичні свободи. Республіка мала бути парламентською зі Всенародними Зборами як вищою законодавчою владою (без посади президента). Передбачавсяземельний адміністративно-територіальний устрій з широким місцевим самоврядуванням в усіх 30 землях. Підтверджувалося право національних меншин в Україні на національно-персональну автономію, закріплювалося право національних союзів на законодавчу ініціативу.
Вадами Конституції УНР були, зокрема, декларативність положень, невизначеність функцій органів влади та їхніх взаємовідносин, невизначеність території УНР тощо.
94. ДЕКРЕТ ВСЕРОСІЙСЬКОГО ЦВК ПРО ОБ’ЄДНАННЯ РАДЯНСЬКИХ РЕСПУБЛІК 1919 Постанова Всеросійського виконавчого комітету про об’єднання військових сил радянських республік Росії, України, Латвії, Литви та Білорусії. Постанову, яку в історіографії слідом за радянськими джерелами називають декретом про об’єднання, було прийнято 1 черв. 1919 сесією Всерос. ЦВК за участю представників ін. рад. республік. Вона законодавчо оформила військ.-політ. союз між рад. республіками, задекларувавши, що союз має на меті боротьбу зі світ. імперіалізмом і що об’єднання здійснено на добровільних засадах — «на основі незалежності, свободи й самовизначення кожної республіки» згідно з ініціативним рішенням ЦВК Рад УСРР від 18 трав. 1919 «Про об’єднання військових сил радянських республік» та пропозиціями урядів ін. республік. Йшлося про об’єднання воєн. орг-цій та воєн. командування, рад нар. г-ва, залізничного управління й г-ва, фінансів та комісаріатів праці рад. республік — Росії, України, Латвії, Литви, Білорусії та Криму — під кер-вом відповідних єдиних колегій. Комісії, обраній Всерос. ЦВК, у співпраці з представниками ЦВК республік доручалося виробити конкретні норми військ.-політ. союзу. Вважається, що постанову підписали голова Всерос. ЦВК М.Калінін (його підпису, однак, на оригіналі документа немає) та секретар Л.Серебряков. Розгляд питання про союз рад. республік на засіданні ЦВК Рад УСРР 14 черв. 1919 виявив принципові незгоди між більшовиками та представниками укр. нац. партій у владних структурах республіки щодо засад такого союзу, закладених у постанові. О.Шумський від фракції лівих есерів (комуністів) висловив побоювання, що деклароване об’єднання є спробою відновлення Російської імперії, а також піддав суворій критиці нац. політику уряду Х.Раковського, звинувативши того в ігноруванні «притягнення української інтелігенції до апарату влади». Ліві есери (борбисти; див. Українська партія лівих соціалістів-революціонерів (борбистів)), визнаючи екон. необхідність об’єднання, заявляли, що воно можливе лише на основі справжнього федералізму, який відсутній у РСФРР. Представники Української соціал-демократичної робітничої партії незалежної) пропонували до проведення об’єднання спочатку виправити помилки щодо використання в Україні нац. кадрів в урядових структурах і зосередити увагу на розв’язанні нац. питання. Проте опозиціонери залишились у меншості. ЦВК рад схвалив проект резолюції Х.Раковського про визнання постанови й того ж дня дав усім установам вказівку про виконання її на практиці. 95. ПОЛОЖЕННЯ ПРО СУДОУСТРІЙ УРСР - кодифікаційні нормат. акти, що регулювали осн. питання організації системи суд. органів УСРР. Приймалися постановами ВУЦВК і РНК УСРР у 1922, 1925, 1929 та 1931. Перше П. про с. УСРР затверджено ВУЦВК 16.ХІІ 1922 і введено в дію з 1.ІІ 1923 у ході суд. реформи, що розпочалася з переходом до непу. Акт мав 4 розділи, які складалися з 12 глав (осн. положення; порядок обрання і відкликання нар. суддів, дільниці нар. суду; нар. засідателі й порядок покликання їх до виконання суд. обов'язків; місцезнаходження камери нар. судді й канцелярії при ній, звітність нар. судді; нар. слідчі; склад губ. суду; функції губ. суду; Верх, суд УСРР; межі компетенції президії і пленар. засідання Верх, суду; склад касаційної і суд. колегій Верх, суду; порядок дисциплінарної відповідальності суд. працівників; спеціальні судові установи для розгляду справ особливих категорій) і 94 статей. Згідно з Положенням суд. органи, що існували раніше (революційні трибунали, нар. суди, Верх, трибунал та ін.), скасовувалися, утворювалася єдина система суд. установ, яка складалася з трьох ланок: нар. суд (у складі постійного нар. судді або пост. нар. судді та двох нар. засідателів), губ. суд, ВС УСРР. Поряд з єдиною системою нар. судів тимчасово діяли і спец, суди для розгляду справ особливих категорій — військ, і трансп. трибунали, особливі труд, сесії, зем. комісії, центральні й місц. арбітражні комісії. Зберігалися і надзв. сесії при губ. судах для розгляду справ про контррев. злочини. Наст, зміни в суд. системі республіки зумовлювалися потребою узгодження зак-ва УСРР з Основами судоустрою Союзу РСР і союз, республж, прийнятими ЦВК СРСР 29.Х 1924. 23.Х 1925 ВУЦВК прийняв і ввів у дію нове П. про с. УСРР. Воно складалося з 12 розділів (основні положення; нар. суд; окружні суди; Верх, суд; держ. прокуратура; слідчі; колегії захисників; держ. нотаріат; судові виконавці; судові перекладачі; ін-ти наук.-суд. експертизи; порядок дисциплінар. відповідальності працівників юстиції), які включали 20 глав і 188 статей. Цим Положенням уточнювався склад єдиної суд. системи, до якої входили: нар. суд, окруж. суд, ВС республіки, спец, суди, а також Гол. суд Молд. АСРР. Особливістю П. про с. УСРР 1925 було те, що воно регламентувало питання організації та діяльності не тільки суд. органів, а й Прокуратури УСРР, слідчих, колегій захисників та ін. Прийняття нових Кримінально-процесуального (1927) та Цивільно-процесуального (1929) кодексів зумовило необхідність оновлення зак-ва про судоустрій. 11.IX 1929 постановою ВУЦВК і РНК УСРР затверджено нове П. про с. УСРР. Воно мало 12 розділів, 20 глав та 251 статтю. Суд. система УСРР не зазнала істотних змін, структуру Положення в основному було збережено. Новим була докладна регламентація суд. органів Молд. АСРР (введено відповідний окр. розділ), мережа дільниць нар. судів визначалася не Нарком'юстом УСРР, а окружними виконкомами. В районах округу вибори нар. суддів входили до компетенції окружних з'їздів рад, а між з'їздами — пленумів окруж. виконкомів. Передбачалося, що нар. суд розглядатиме справи за участю двох нар. засідателів, а також одноособово у випадках, спеціально зазначених у законі. Спрощувався порядок обрання народних засідателів, скорочувався строк виконання ними обов'язків від 6 до 2 днів на рік. У складі ВС УСРР, а також окружних судів і Головного суду МАСРР об'єднувалися суд. і касаційні колегії (окремо з кримінальних та окремо з цив. справ). Ліквідовувалися дисциплінарні колегії. Слідчий апарат передавався від суд. органів до прокуратури. Процес тоталітаризації рад. судової системи та її послідовна централізація знайшли відображення в новому П. про с. УСРР, затв. спільною постановою ВУЦВК і РНК УСРР 25.ІХ 1931. В ньому особливо наголошувалося, що судові органи республіки повинні боротися з будь-якими спробами протидії соц. будівництву, активно сприяти соц. індустріалізації країни, перебудові с. г. на соц. засадах і рішучому наступу на залишки кап. елементів. Важливою особливістю закріпленої у цьому Положенні суд. системи було те, що нижчі ланки підпорядковувалися вищим суд. інстанціям не тільки в процесуальному, айв адм.-орг. відношенні. Курс на централізацію судової системи в Радянському Союзі призвів згодом до прямого регулювання основних питань судоустрою загальносоюзним Законом «Про судоустрій СРСР, союзних і автономних республік» від 16.УІІІ 1938.
|