14 . Кодифікація права в Україні хviiIст причина та наслідки

1.     «Зібрання малоросійських прав» 1807р. ­– перший проект цивільного кодексу України.  2.     Литовський статут російської редакції 1811р.,  його зміст і характерні риси.  3.     «Звід місцевих законів західних губерній» 1837р. Характеристика його змісту.  4.      «Звід законів Російської імперії» редакції 1842р. та його вплив на право України.  5.     Право України в першій половині XIX ст.       -. «Зібрання малоросійських прав» 1807р. ­– перший проект цивільного кодексу України.              У XVIII ст. здійснювалися неодноразові спроби систематизувати російське і, в тому числі українське, законодавство. На початку XIX ст. ця робота стає особливо інтенсивною, бо відсутність систе­матизації норм було однією з причин безладдя та зловживань у су­дах.         Джерела права різних частин України, що входили до складу Російської імперії, до 40-.х років XIX ст. мали пев­ні відмінності. У Слобідсько-Україн-ській губернії застосо­вувалось російське законодавство. У лівобережних (Пол­тавська, Чернігівська) і правобережних (Київська, Во­линська, Поділь-ська) губерніях діяли ті ж нормативні акти, що і  у XVIII ст.: Литовський статут і збірники магдебурського права. Під впливом нових умов суспільно-політичного розвит­ку, враховуючи невдачі кодифікаторів XVIII ст., поширю-валася думка про те, що необхідно встановити єдиний порядок застосування правових норм, зовсім усунути місцеві особливості.         У 1801 р. Олександр І заснував чергову, десяту комісію на чо­лі з П. В. Завадовським (вихідцем з української козацької старши­ни Чернігівщини), її метою було систематизувати всі чинні норма­тивні акти, в тому числі і на території України. Групу систематиза­торів права очолили також відомі правознавці: на Правобережжі — А. Р. Повстанський, на Лівобережжі — Ф. І. Давидович. Загальне керівництво кодифікаційними роботами в імперії з 1804 по 1808 рр. здійснював М. Сперанський. Вони упо­рядкували «Свод местных законов губерний й областей, присоединенных от Польши» й «Собрание гражданских законов, действующих в Малороссии»  («Собрание малороссийских прав»). У цих збірниках зібрані і систематизовані норми права, що були чинними в Україні і становили основу української системи права, яка скла­лася у XVIII ст.        «Собрание малороссийских прав» - це був по суті кодекс реально діючих норм цивільного пра­ва. Наприкінці 1807 р. відредагований рукописний примірник цього кодексу був переданий у другу експедицію кодифікаційної комісії. Там він і залишився на довгі роки у зв'язку з призупиненням загальноправової політики,  спрямованої на формування єдиного правового поля Росії і України         Збірник складався з трьох частин, викла­дених у п'яти книжках. Частини поділені на розділи (всього 42), а розділи – на параграфи (всього 1377).                   Таким чином, «Зібрання малоросійських прав» і нині залишається цін-ним джерелом знань про право України XVIII — першої половини XIX ст. У ньому чи не вперше в дореволюційній історії було систематизовано норми цивільного права, зокрема про спадкування, власність, сімейно-шлюбні та інші правовідносини. За змістом — це збірник феодального права. На відміну від попередніх збірників XVIII ст. у ньому знайшли відображення ті правові зміни, що відбулися в Україні у зв'язку з розкладом феодалізму і зміцненням капіталістичних відносин.    -. Литовський статут російської редакції 1811р.,  йог зміст і характерні риси.             Використання III Статуту 1588 року було підтримано виданням у Петер-бурзі в 1810 році на російській мові покажчика до нього під назвою "Ручной словарь, или краткое содержание польских й литовских законов, служащих руководством в судебных тяжбах всякого рода, собранных для употребления в присутственных местах и для пользы частных обывателей коронных и литовских провинций".          В 1811 році було надруковано текст III Статуту на російській і польській мовах. Той факт, що переклад здійснювався по польському виданню 1786 ро-ку, говорив, що в Російській імперії не знали або не хотіли знати походження Статуту як пам'ятки права литовського, українського і білоруського народів і аж ніяк не польського. Цей текст Статуту і був діючим джерелом права до розповсюдження на Україну законів Російської імперії.         Що ж до джерел – то  урядові кола Російської імперії, вбачаючи необхід-ність у висвітленні норм Литовського статуту, яким ще користувалися судові й адміністративні органи на місцях, ініціювали (наказ міністра юстиції) ви-дання цього статуту в редакції 1786р.          Група А.Повстанського, враховуючи те, що на Правобережній Україні діяли переважно правові норми польсько–литовського похо­дження, здійсни-ла переклад на російську мову Литовського статуту. Загальне керівництво кодифікаційними роботами здійснював тоді М.Сперанський. Українську кодифікаційну комісію очолив граф П.Завадський.             Статут мав дві частини, 14 розділів, а останні ділилися на параграфи.     \       Статут містив норми матеріального і процесуального пра­ва, що фактично діяли в Україні аж до часу,що залишалися чинними в Україні під час реформування мі

цевої влади й управління до поширення російського законодавства.    - «Звід місцевих законів західних губерній» 1837р. Характеристика його змісту.        У  1830—1833 роках спеціальною групою у складі другого відділу під ке-рівництвом І. Данилевича було підготовлено "Звід місцевих законів західних губерній" (Правобережжя України і Білорусії).У розпорядженні І. Данилови-ча були проекти "Зводу місцевих законів губерній і областей від Польщі при­єднаних" (Повстанського), "Зібрання Малоросійських прав" (Давидовича), переклад Литовського статуту (1811 р.) та інші збірники за­конів. Крім того, Данилович зробив виписки з "Повного зібрання законів Російської імперії", починаючи з 1722 р., що змінювали й доповнювали чинну систему норм місцевого права. За період з 1830 по 1833 рр. І. Данилович розробив проект "Зво­ду місцевих законів західних губерній" польською мовою.  Ще два роки пішло на переклад російською мовою та технічну і редакційну обробку, а та-кож на складання вступу, де було подано історико-правовий огляд джерел і всієї системи місцевого права. На початку 1837 р.збірник був переданий на розгляд Державної Ради. У 1838 році проект Зводу було затверджено Дер-жавною радою, але законодавчої сили не отримав.         По змісту це був збірник матеріального і процесуального права.         "Звід місцевих законів західних губерній" – добре систематизо­ваний збір-ник. За своєю структурою він складався зі вступу, трьох частин і додатків.                                                                              .          –

. «Звід законів Російської імперії» редакції 1842р. та його вплив на право України.                У 1826 р.  кодифікаційну комісію замінило Друге відділення імператор-ської канцелярії, результатом ді­яльності якого стали "Полное собрание зако-нов Российской империи", публікація якого почалася у 1830 р., та "Свод за-ко­нов Российской империи", що почав виходити з 1833 р.          Звід являв собою зібрання чинних на час його видання законодавчих актів,  розміщених у тематичному порядку. Акти подавалися в орфографії XIX ст., виключалися не чинні норми, усувалися супе­речності, здійснювало-ся редакційне опрацювання текстів, відкида­лися частини норм, які кодифі-катори вважали несуттєвими. Система Зводу була затверджена Державною Радою 10 січня 1832 р.           Основу структури Зводу становив поділ пра­ва на публічне і приватне, що ґрунтувався на передових західних концепціях, які йшли від римського права. Звід було видано в 15 томах, об'єднаних у 8 книг.           Порівняно зі скасованим в Україні Литовським ста­тутом правова сис-тема за Зводом законів Російської ім­перії мала сучасніший характер, хоча за-галом залишалася феодальною. Вихідним положенням регулювання цивіль­них правовідносин була нерівна правоздатність та діє­здатність за ознакою станової, національної, релігійної приналежності, за статтю, місцем прожи-вання, прина­лежністю до законно- або незаконнонароджених тощо. Реакцій-ність таких пунктів правового регулювання відверто проявлялась у тих нор-мах, що закріплювали безправ'я кріпосних селян і міських низів. Якщо дворя-ни мали право володіти нерухомим майном і кріпосними людьми, то селя-нам, які отримали свободу, було заборонено виділятися з общин, закріплюва-ти за собою у приватну власність наділ, який знаходився у їх користуванні