17. Друга кодифікація Радянського права в Україні 50-80р хХст та наслідки

У перші повоєнні роки основи законодавства суттєво не змінилися. В 40—50-х рр. на території України все ще зали­шалися чинними прийняті раніше республіканські кодекси із застарілими нормами, що вже не відповідали політичним і соціально-економічним умовам. З огляду на це 14 травня 1956 р. Президія Верховної Ради Української РСР прийняла постанову «Про перегляд кодексів законів Української РСР». XX з'їзд КПРС (1956 р.) проголо­сив курс на демократизацію суспільства й розширення прав союзних республік.  грудня 1961 р. Верховна Рада СРСР прийняла «Основи цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік» Загальнодержавна власність СРСР тлумачилася як найви­щий вияв цивільної, громадської, соціалістичної, комуніс­тичної власності, що якнайповніше забезпечує інтереси народів СРСР. Приватна власність відкидалася як найбільше зло. Відповідно до постанов партії Цивільний кодекс був покликаний регулювати майнові відносини державної і кол­госпно-кооперативної власності, служити зміцненню закон­ності у сфері майнових відносин, а також посиленню охорони прав насамперед соціалістичних організацій, а потім уже гро-.мадян. Більше того, за ст. 5 цивільні права не підлягали охо­роні, якщо вони здійснювалися з метою, яка суперечила «за­вданням соціалістичного будівництва». Так, кодекс визнавав особисту власність громадян (житловий будинок, дачу чи інше майно) лише тоді, коли вона не використовувалася для одер­жання так званих нетрудових доходів. Ним обмежувалася особиста власність. Наприклад, розмір домобудови однієї сім'ї не повинен був перевищувати 60 кв. м житлової площі. За безгосподарне ставлення громадянина до належної йому .домобудови, допущення ним її руйнування, ухилення без поважних причин від ремонту на вимогу місцевої ради ця до-мобудова за судовим рішенням могла бути вилучена без відшкодування й передана у фонд місцевої ради. Низка статей Цивільного кодексу давала змогу чиновникам комуно-радянського режиму обмежувати цивільні (громадянські) права, чинити сваволю стосовно нелояльне налаштованих до режиму осіб. Інакше кажучи, право власності, закріплене в Цивільному кодексі, порушувало природні права людини. У цьому юридичному документі набуло подальшого розвитку зобов'язальне право, важливе місце займали акти планування народного господарства, яких раніше не було в цивільних ко­дексах. Зазначалося, що з цих актів виникає зміст зобов'я­зання, а план, затверджений адміністрацією, радою, урядом, стає зобов'язанням сторін (держави й особи, держави і ко­лективу). За порушення плану наставала адміністративна, цивільна або кримінальна відповідальність. У кодексі чи не вперше було сформульовано принцип вини як необхідної умови покарання за порушення зобов'язань (ст. 209). Закріп­лювалися й інші види зобов'язань, як-от: договори про пос­тавки, державні закупки, підряд на капітальне будівництво тощо. У цивільному кодексі зазнало змін і спадкове право, зок­рема розширювалася свобода заповідальних розпорядженьТрудове право в СРСР і УРСР регулювало відносини між людьми та підприємствами, організаціями і установами. Відносини, пов'язані з управлінням працею, кооперацією за межами підприємств у масштабах галузі, не були предметом трудового права. Важливого значення комуно-радянський режим надавав удосконаленню кримінального законодавства. Протягом 50— 80-х рр. було прийнято цілу низку загальносоюзних і респуб­ліканських актів, які звужували коло діянь, що вважалися злочинами. Так, з 1955 р. скасовувалася кримінальна відпо­відальність вагітних жінок за аборти, самовільне залишення підприємства тощо. Поряд з цим до діючого законодавства було внесено зміни протилежного характеру. З метою убезпе­чення життя громадян Президія Верховної Ради СРСР прийняла ЗО квітня 1954 р. Указ «Про посилення кримінальної відповідальності за навмисне вбивство». Відповідно до нього на осіб, винних у вчиненні умисного вбивства за обтяжливих обставин, поширювалася відповідальність за Указом Президії Верховної Ради СРСР від 12 січня 1950 р. «Про застосування смертної кари до зрадників Батьківщини, шпигунів, підрив­ників-диверсантів». З 1960-го по 1985 р. до кримінальних кодексів було внесено понад 250 змін і доповнень, дві третини яких посилювали покарання. Це не сприяло стабільності законодавства, зрос­танню його ролі й авторитету в суспільстві. Навіть юристам важко було простежити за змінами й доповненнями. У 60—70-х рр. продовжувалася кодифікація радянського законодавства. Вона здійснювалася на базі «Основ законо­давства Союзу РСР і союзних республік про шлюб і сім'ю» (1968 р.), «Основ законодавства Союзу РСР і союзних рес­публік про працю» (1970 р.), «Основ законодавства Союзу РСР і союзних республік про охорону здоров'я» (1969 р.), «Основ законодавства про народну освіту» (1973 р.). Радянське зако­нодавство розроблялося на основі світових досягнень теорії права і юриспруденції, однак, за словами самих слідчих, ці за­кони писалися для світової громадськості, а в СРСР панували сваволя, авторитаризм і догматизм комуно-радянських чинов­ників.

Наприкінці 80-х рр. в СРСР діяло понад ЗО тис. норматив­них актів уряду, з них 85 % були господарськими, тобто міністерства й відомства практично виступали монополістами в праві. Ці нормативні акти, як правило, суперечили Консти­туції і чинному законодавству.

Зазначимо, що основними тенденціями розвитку радянсь­кого права після 2-ї світової війни були:

— відновлення соціалістичної законності у сферах дер­жавного і господарського життя та ліквідація її деформації;

— подальший розвиток і вдосконалення основних прин­ципів радянського права;

— посилення правотворчої діяльності радянської влади;

— приведення законодавчої бази у відповідність з новими політичними й соціально-економічними завданнями радян­ської держави;

— підготовка й проведення кодифікації радянського зако­нодавства.

— посилення юридичної відповідальності за правопору­шення.

Отже, радянське право носило в основному декларативний і суперечливий характер, розроблялось і спрямовувалося ЦК КПРС, служило ідеологічною основою для забезпечення пріоритету держави над суспільством і особою, перетворюючи на фарс усі права й свободи, формально надані союзним республікам.