120. Міжн портфельне інвестування та його мотивація.

Портфельні інвестиції – вкладення в іноз під.ва або цінні папери, які приносять інвесторові відповідний доход, але не дають право контролю над під.вом. Такими цінними паперами можуть бути акціонерні або боргові ц.п. (прості векселі; боргові зобов’язання; інструменти грошового ринку та інші).

Кількісним критерієм розмежування прямих і портфельних інвестицій у розвинутій ринк ек.ці є частка у 10 % об'єкта інвестування. Однак прямою може вважатися й інвестиція з меншою часткою участі, але яка забезпечує реальний вплив на прийняття рішень об'єктом інвестування. І навпаки, якщо частка інвестора становить понад 10%, але він не має реального контролю над об'єктом, то відповідна інвестиція не визнається прямою. Отже, чіткої межі між прямими і портфельними інвестиціями немає. За міжн статистикою, інвестору в більшості випадків достатньо володіти 10-25 % акцій зарубіжної компанії, щоб вкладення були зареєстровані як пряма інвестиція.

В укр ек літературі під портфельною інвестицією розуміється господарська операція, яка передбачає придбання ц.п., деривативів та інших фін активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов'язаними з ним особами, в обсягах, що перевищують 50% заг суми акцій, емітованих іншою юрид особою, які належать до прямих інвестицій).

Переважного розвитку портфельні інв. набули ще до Першої світ. війни. Гол інвестором виступала Англія, яка була зацікавлена в отриманні у такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав та колоній. Купуючи акції й облігації, інвестор претендував тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед з допомогою банків чи інвестиційних фондів. Після 1-ї світ. війни портфельні інвестиції занепали й відновилися лише у 60-ті рр. Характерною рисою останніх років є переважання портфельних інвестицій. Якщо у 80-х рр ПІІ складали приблизно 50% всього міжн руху капіталу, то в кінці 90-х – вже 25%. Частка є портфельних інвестицій зросла з 20% до 60%. Випереджаюче зростання портфельних інвестицій пояснюється тим, що, з одного боку, організацію і розміщення їх за кордоном дедалі частіше здійснюють інститути, які не володіють значними грош. ресурсами й широкою інфо про стан світового ринку ц.п. (трастові й страхові компанії, пенсійні фонди, банки та інші фін установи), а з іншого – тим, що портфельні вкладення часто використ.ть не тільки як додаткове джерело прибутку, скільки для проникнення у високомонополізовані галузі, великі й найбільші корпорації.

121. Міжн операції з ц.П. На організованих та неорганізованих ринках.

Похідні ц.п. - ц.п., які фіксують проміжні права партнерів під час укладання угоди; не дають їх власникові ні права власності, ні права на одержання доходу, але за­свідчують право на купівлю або продаж в майбутньому цінних паперів того чи іншого виду (частіше за все акцій). Відповідні строкові угоди бувають тверді (- форвардні й ф'ючерсні угоди; обов'язкові до виконання) й умовні (- опціонні угоди; надають одній із сторін угоди право виконати або не виконати її).

Коли особа купує контракт, то вона відкриває довгу позицію. Особа, яка продає контракт, займає коротку позицію. Якщо інвестор купив (або продав) контракт, то він може потім закрити свою по­зицію за доп продажу (або купівлі) його. Угода, що за­криває відкриту позицію, називається офсетною (протилежна дія), тобто протилежною щодо початкової угоди. Довгий конт­ракт означає купівлю контракту, а короткий - продаж контракту.

Форвардний контракт - угода між контрагентами про майбутнє постачання предмету контракту (активу); Умови догово­ру обумовлюються на момент укладення контракту, а його вико­нання здійсн.ся відповідно до цих умов у зазначений термін.

Ф'ючерсний контракт укладається лише на фондовій біржі і є стандартним за складом умов і процедур виконання, які розроб­ляє біржа для кожного виду активу.

Для зменшення фін ризику інвестор звертається до опціонних контрактів (опціонів). Право вибору надається покупцеві опціону. Володар опціону має право на здійснення операції з ц.п., але він не зобов'язаний цю операцію виконувати, оскільки опціон, як і ф'ючерс, є стандартизованою угодою. У ній вказуються кіл.ть активів, ціна виконання контракту і дата здійснення операції.

Опціони - різні за своїми ознаками. Гол ознаки - тип опціону і позиція учасників угоди. Існують 2 типи опціону:

• опціон колл, тобто опціон на купівлю (опціон покупця);

• опціон пут, тобто опціон на продаж (опціон продавця).

Той, хто продає опціон, надає право вибору тому, хто цей оп­ціон купує. Купуючи опціон колл, покупець набуває права купити у продавця опціону актив у встановлені терміни за ціною вико­нання або ж відмовитися від купівлі. Купуючи опціон пут, поку­пець набуває права продати продавцеві опціону актив у встанов­лені терміни за ціною виконання або ж відмовитися від такого продажу.

Існують 2 позиції по опціону: довга (позиція покупця опціо­ну) і коротка (позиція продавця опціону). Сполучення типів і позицій створюють чотири види опціонів: довгий колл; короткий колл; довгий пут; короткий пут.