133. Оперативно-сітьові показники лікувально-профілактичного закладу та їх характеристика

Оперативно-сітьові показники – показники, які визначають середньо - розрахункову кількість одиниць профільного значення. Вони поділяються на дві групи: виробничі і загальні.

Загальні – призначені для розрахунку капітальних статей кошторису та характеризують будівлю бюджетної установ : площа прилеглої території бюджетної установи, площа приміщень бюджетної установи, кількість точок опалення бюджетної установи, санітарно-технічний устрій, кубатура приміщення. Призначені для визначення загальних витрат.

Виробничі – характеризують профільну діяльність установи та визначаються в середньому за рік. Поділяються на вихідні та похідні. Вихідні розраховуються шляхом статистичного підрахунку одиниць профільної діяльності на певний момент часу. Похідні визначаються на основі вихідних та за певними нормами. Виробничі операційно-сітьові показники медичного закладу залежать від його типу:

По стаціонару – кількість ліжок і ліжко днів

По поліклініках – кількість прикріпленого населення і кількість лікарських відвідувань

Нормативна потреба у кількості ліжок визначається, виходячи з чисельності жителів і показника госпіталізації в розрахунку на рік. Фактична їх наявність характеризує кількість встановлених у медичному закладі ліжок.

Середньорічна кількість ліжок визначається за такою формулою:

К= П + В*М:12

П – перехідна кількість ліжок на поч..плнового року.

В – кількість нових ліжок, які вводяться в дію в плановому році.

М – число місяців функціонування нових ліжок, які вводяться.

Кількість ліжко-днів розраховується як добуток від множення кількості ліжок на кількість днів функціонування одного ліжка на рік.

Кількість лікарських відвідувань визначається шляхом множення чисельності жителів у районі обслуговування на середню кількість відвідувань лікарні на рік (приблизно 30 разів).

134. Тарифікаційний список загальноосвітньої школи і порядок його складання.

Тарифікаційний список – це внутрішній вихідний документ, призначений для обліку і нарахування заробітної плати працівникам школи виходячи із персональних даних (освіта, знання тощо) та розподілу педагогічного навантаження.

Графи тарифікаційного списку містять основні відомості та розрахунок зарплати:

- освіта, номер диплома; кваліфікаційна категорія;

- предмет;

- навчальне навантаження на тиждень у розрізі трьох груп класів (1-4, 5-9, 10-12);

- сума оплати педагогічного навантаження і доплати за перевірку зошитів за кожною групою класів;

- додаткові доплати (з кожного виду).

У тарифікаційному списку підсумки підбиваються за рядками (зарплата кожного вчителя) і графами (обсяг педагогічного навантаження, зарплата, доплати і сумарна зарплата).

Тарифікаційний список слугує основним вихідним документом для визначення фонду заробітної плати вчителів та інших працівників школи.

135. Соціальне страхування у контексті соціального захисту населення.

Проблеми раціоналізації соціального навантаження на еконо­міку є актуальними для України. Сьогодні стоїть завдання побуду­вати таку систему соціального захисту, яка могла б швидко і якісно підняти рівень життя соціально незахищених груп населення і в той же час не гальмувати розвиток економіки. Вирішити це завдання можна тільки шляхом формування гнучких, адаптова­них до нових економічних умов систем управління соціальними ризиками, які рівняються на найкращі світові досягнення та зважають на національні особливості.

Питання розвитку соціального страхування зводиться до пошуку шляхів досягнення балансу між економічною і соціаль­ною складовими розвитку суспільства, які дозволили б уникнути конфронтації між ними та попередити перетворення соціального захисту населення з механізму управління соціальними ризиками в «б»аласт», який є перепоною економічного зростання.

Класично виділяють три механізми управління соціальним ризиком:

поглинання ризику (пряма фінансова компенсація наслід­ків соціальних ризиків залежно від розмірів соціальних гарантій);

розподіл ризику (страхування, яке забезпечує компенсацію ризику пропорційно участі особи у формуванні засобів соці­ального захисту);

попередження ризику (зниження або уникнення дії ризику за рахунок збереження і підтримання досягнутого трудового доходу).

Методи соціального захисту розрізняють також за ступенем захисту, який вони забезпечують населенню. Як правило, держава надає мінімальні гарантії, колективна взаємодопомога забезпечує рівень життя, який відповідає соціально-трудовому статусу особи, а індивідуальний захист підтримує досягнутий рівень добробуту і навіть забезпечує його зростання. Загальна закономірність така, що ступінь захисту прямо пропорційний ступеню індивідуальної фінансової участі і обернено пропорційний рівню перерозподілу доходів.

У залежності від методів виділяють різноманітні моделі соці­ального захисту, серед яких домінує соціальне страхування.

Страхування — невід'ємна частина життя сучасного суспіль­ства. Це система захисту майнових інтересів особи від ризиків, наслідків випадкових, непередбачених подій, які несуть у собі загрозу нестабільності, а іноді й існуванню людей та підприємств.

Соціальне страхування ґрунтується на принципі колективної солідарності та створення громадських страхових фондів за раху­нок зборів обов'язкових страхових внесків, воно призначене для того, щоб забезпечити мінімум соціального захисту особам, які досягнули пенсійного віку, потребують медичної допомоги, інвалі­дам, безробітним. Система соціального страхування в Україні реформується у зв'язку з переходом до ринкових форм господа­рювання.

Інститут соціального страхування виник як результат взаємо­дії двох принципів соціально-економічного управління ризиковими подіями: соціального регулювання економіки та страху­вання. У межах першого визначали основні орієнтири розвитку суспільства, а в межах другого формувався механізм фінансового забезпечення досягнення соціальних цілей.

Перші форми соціального страхування виникли в середині XIX ст. в Європі. Зумовлені виникненням та швидким розвитком Для кожного режиму соціального страхування характерні свої організаційні структури. Основні відмінності організаційних структур національних систем соціального страхування поляга­ють у виборі страховиків, тобто тих установ, які здійснюють функ­ції збирання, акумуляції та витрачання коштів. Класичним при­кладом інфраструктури основних режимів соціального страхування є національний страховий фонд Великобританії і каси взаємного страхування в Німеччині. Окрім централізованої і децентралізованої структур соціального страхування функціону­ють змішані моделі, в яких і ті, й інші форми мають приблизно рівне значення (Японія, Франція, Швейцарія).

Функціональну структуру соціального страхування оцінюють за структурою страхових виплат і страхових внесків. Структура страхових виплат характеризує реальний рівень відшкодування ризиків як за рахунок страхування, так і за рахунок державної бюджетної участі у компенсації соціального збитку. У світовій сис­темі соціального страхування структура виплат по країнах одна­ково регламентована в країнах ЄС, левову частку виплат якої ста­новлять пенсії — 54,8%. Національні показники різняться в межах 6-7%.

Соціальне страхування можна проводити в двох формах: дер­жавній і колективній. Державне соціальне страхування обов'яз­кове, а колективне може бути і обов'язковим, і добровільним. За ступенем охоплення населення соціальне страхування буває загальним або для окремих соціальних груп населення.