42. Соціологія релігії

Однією з найцікавіших галузей сучасної соціології безумовно є соціологія релігії, яка займається вивченням релігійного феномена крізь призму соціальних явищ. Релігія є об'єктом дослідження багатьох наук, кожна з яких розглядає її під різним кутом зору. Серед таких наук, крім соціології, можна виділити філософію, історію, політологію, психологію, етнографію, культурологію. Найперше релігія є об'єктом дослідження філософської системи знань як одна із первісних форм світогляду. Філософію цікавить особливе релігійне трактування буття, будови світу, природи і місця у ній людині. Досліджує філософія також зміст релігійного світогляду і процес генезису релігії. Історію цікавить процес становлення та розвитку релігії, її історичні форми. Історична наука вивчає процес формування тої чи іншої релігії у контексті території її походження, розповсюдження конкретної релігійної системи та її вплив на політичні, економічні та соціально-культурні процеси. Культурологія досліджує релігію як духовний феномен, як складову єдиної загальносвітової культури. Зрозуміло, що соціологія як наука про соціальне досліджує релігію не як психічне, культурне чи духовне явище, а насамперед, як явище соціальне. Отже можна констатувати, що об'єктом соціології релігії є дослідження релігії як соціального феномена, процесу виникнення, розвитку релігії, її місця у духовному житті суспільства. Предметом даної галузі соціології є вивчення впливу релігії на соціальні процеси, взаємодії релігії і суспільства, духовного і соціального життя. Отож, вивчаючи ту чи іншу релігійну систему, соціологія релігії найменше переймається дослідженням її канонічного змісту, особливостями віросповідання, релігійного культу, релігійних традицій. Натомість вона вивчає релігію як організуюче начало, як форму суспільної свідомості і суспільної поведінки. Таким чином, соціологія має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто вона вивчає релігію, доступну для спостереження, опитування, інших емпіричних методів дослідження соціальної поведінки людини: як утворюються і функціонують релігійні інститути та групи, завдяки чому вони зберігаються чи перестають існувати, які відносини складаються між релігійними групами, чому між ними виникають конфлікти, що є основою ритуальних дій тощо. Для соціології релігійні вірування цікаві і важливі не самі по собі. На відміну від філософії, що вивчає питання істинності чи хибності релігійних постулатів, соціологію найперше цікавить те, як ці вірування поряд з релігійними організаціями впливають на поведінку людини. Отже, релігія як предмет соціологічного аналізу являє собою сукупність певних структур і процесів, пов'язаних з функціонуванням її як соціального явища. Соціологія вивчає релігію як систему регуляторів соціальних зв'язків та відносин, зразків поведінки індивідів, що базуються на релігійній свідомості. Соціологія релігії — галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, що вивчає релігію як соціальний феномен, процес її виникнення/розвитку, взаємозв'язок релігії з суспільством, соціальними інститутами і організаціями, вплив релігії на свідомість і поведінку індивідів. Соціологія релігії починає формуватися як наукова дисципліна приблизно з середини минулого століття. Проте свої витоки галузь бере ще з епохи Просвітництва. У їх розумінні Всесвіт безмежний і матеріальний і виник без втручання надприродних сил. Зокрема, Гольбах писав, що матерія — те, що діючи на органи чуття, викликає відчуття, а рух — спосіб існування матерії. Всесвіт же є неосяжним не завдяки Всевишньому, а завдяки єдності матерії і руху. У той же час релігія, на думку матеріалістів, є виключно соціальним явищем, яка дозволяє панівним верствам, зокрема дворянству і духовенству вводити в оману широкі маси населення. Фактично сакраментальною виступає у даному контексті фраза Вольтера, яка стосується панівних верств тогочасного суспільства — "Якби Бога не існувало, його слід би було вигадати. Одним з перших мислителів нового часу, який обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення, був І.Кант (1724 - 1804). Він уперше відрізнив сутність релігійного знання від його практичного застосування. Релігія, як довів філософ, несе у собі не тільки синкретичне знання, а й практичне застосування, тобто здатність впливати на соціальні процеси в суспільстві. Людина, божественна від природи, разом з тим є й істотою природною, а віра у Бога є наслідком людської моральності. Тоді логічною є не побудова держави за волею Божою, яку вона згодом доносить людям, а навпаки, побудова її на моральних засадах суспільства. Держава ж повинна захищати не релігійний догматизм, а насамперед демократичні свободи, однією з яких і є свобода віросповідання. Початок формування соціології релігії багато в чому став можливим завдяки полеміці між філософом-ідеалістом Г. Гегелем та яскравим релігійним критиком Л. Фейєрбахом. Створення підґрунтя для появи соціології релігії стало можливим завдяки теоретичним доробкам видатних класиків соціології — О. Конта та Г. Спенсера. О. Конт вбачає сутність релігії у служінні благу людства, його єдності. Релігія, як вважав учений, зосереджує усі прагнення людської природи і керує політикою, філософією і мистецтвом. Релігія — невід'ємна складова історичного розвитку, була його основною детермінантою під час так званої теологічної стадії, що охоплювала первісну общину, рабовласництво і феодалізм. З переходом до позитивної стадії релігія втратила своє монопольне домінування в суспільстві, проте усе ж відіграє важливу роль як зв'язуючий фактор, що об'єднує усі соціальні інститути. Г. Спенсер визначив релігію суто соціальним явищем і виділив її соціальні функції — підсилення сімейних зв'язків, управління поведінкою людей, посилення національної єдності, виправдання інституту власності. Так само, як і Конт, Спенсер вважав, що релігія виступає зв'язуючим елементом у взаємодії соціальних інститутів. Фундаторами соціології релігії як наукової дисципліни вважаються Е. Дюркгейм і М. Вебер. Е. Дюркгейм, як і більшість його сучасників, розглядає релігію як суто соціальне явище. Більше того, він перебільшував роль релігійної свідомості, ототожнюючи її з соціальною свідомістю. Так, ознакою релігійної свідомості є не віра у надприродні сили, а поділ усіх соціальних явищ на два типи — світські і священні. Аналізуючи священні символи первісних релігій, Е. Дюркгейм дійшов висновку, що священність є втіленням колективних ідей. Тому призначення релігії те ж саме, що й права та моралі — забезпечення соціальної рівноваги і стабілізації суспільства. В сучасному суспільстві патріархальний принцип колективізму знайшов своє відображення у "релігії людяності", усвідомленні цінностей окремого індивіда. Як наслідок, учений виділяє дві функції релігії - консолідуючу, бо вона забезпечує соціальну згуртованість і стимулюючу, оскільки релігія здатна забезпечити соціальний прогрес. М. Вебер вивчає головним чином світові релігії, що допускають порівняно високий рівень соціальної диференціації, значний інтелектуальний розвиток, появу особистості, наділеної ясною самосвідомістю. М. Вебер класифікує релігії й на підставі їхнього різного відношення до світу. Так, для конфуціанства характерне прийняття світу; навпроти, запереченням і неприйняттям світу характеризується буддизм. Деякі релігії приймають світ на умовах його поліпшення й виправлення. Такими релігійними системами є іслам, християнство, зороастризм .

43. сімя як соц.. феномен Сім'я – це соціальне утворення, члени якого зв’язані спільністю побуту, взаємною моральної відповідальністю і взаємодопомогою. Сім'я – це своєрідний соціальний феномен, суспільство в суспільстві, де існують свої правила і обов’язки. Держава, яка складається з повноцінних, розвинутих і культурноосвічених сімей, багата держава, у неї є майбутнє. Сім'я несе окрім найрізноманітніших функцій – соціальні функції. До найголовніших можна віднести такі як: репродуктивну (продовження роду); виховну функцію; організація і використання вільного часу; взаємне піклування і взаємодопомога членів сім'ї. Сім'я є сферою формування і ареною практичного прояву політичних ідеалів, поглядів, інтересів людини. В сім'ї і через сім’ю формуються первинні ціннісні орієнтації і соціальні установки дитини, підлітка. Не потрібно забувати і про те, що сім'я закладає основи відносин між близькими людьми, формує орієнтації на трудове, суспільно-політичне життя людини. Багато проблем виховання морально, естетично зрілої людини вирішуються з великими труднощами, тому що батьки нерідко не володіють ефективними засобами і методами розвитку свідомості і поведінки особистості, яка формується. У цьому розрізі стає зрозумілим уся складність і трагічність наявності в суспільстві неповних сімей, які так чи інакше впливають на суспільно-політичне життя держави. Що слід розуміти під широковживаними поняттями “родина”, “сім'я”? Історії суспільства, за словами учених, уже нараховується не менше чотирьох тисяч років. На всьому її протязі серце людини не втомлювалося збагачувати людські відносини й удосконалювати їх. Однієї з найбільших цінностей людини є любов. Саме в ній відкривається нескінченна цінність людської особистості, радість применшення себе заради того, кого любиш, радість продовження себе. Усе це виразилося в такому соціальному інституті як родина, сім’я. У різні часи в різних народів існували різні погляди на родину, своє місце в ній, місце родини в суспільстві, з'являлося щось нове, але разом з цим залишалося, по суті, унікальним збагаченням людської душі – живої, шукаючої, що розвивається. Ідеальна родина немислима без любові. Любов – це тепло, ніжність, радість. Це головна рушійна сила розвитку людства, то заради чого існуємо всі ми, те що посуває людини до нерозважливо- героїчних учинків. Шлюб і сім'я — історично змінні соціальні явища, їх соціальний зміст визначає те, що властиве їм як різновиду соціальних інститутів та соціальних відносин, які перебувають у складній взаємодії суспільних умов із природньо-біологічною інстинктивною природою статевих потреб людини. Від парного шлюбу суспільство переходить до нових сучасних форм сім'ї та шлюбу: моногамії та полігамії. Моногамія — форма шлюбу, в якому кожному з подружжя дозволяється мати тільки одного партнера в будь-який відрізок часу. Полігамія — форма шлюбу, в якому особа може одночасно мати більше, ніж одного шлюбного партнера. Полігамія може проявитися у формі полігінії і поліандрії. Полігінія — форма шлюбу, в якому чоловік може одночасно мати більше, ніж одну жінку. Поліандрія — форма шлюбу, в якому жінка може мати двох або більше чоловіків одночасно. Сім'я — це суспільний інститут (з точки зору суспільного санкціонування шлюбно-сімейних відносин) і водночас мала соціальна група, що має історично означену організацію, члени якої пов'язані шлюбними або родинними відносинами, спільністю побуту та взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність якої зумовлена потребою суспільства у фізичному та духовному відтворенні населення. шлюб — це суспільно визнаний і схвалений союз між двома дорослими індивідами. Інститут шлюбу втілює певні соціальні норми, визнання кола прав та обов'язків подружжя по відношенню один до одного, до дітей, майна, оточення.

44. Соціологія сім'ї зосереджує свою увагу на аналізі всієї сукупності важливих проблем, пов'язаних із сім'єю. Соціологія сім'ї — це галузь соціології, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім'я шлюбно-сімейних відносин у конкретних культурних та соціально-економічних умовах. Об'єктом соціології сім'ї є шлюбно-сімейні відносини, сфера сімейного життя. Предметом вивчення соціології сім'ї є досить широке і різноманітне коло питань:• загальні основи та принципи шлюбу і сім'ї;• взаємозв'язок сім'ї і суспільства;• типи соціальних відносин, характерні для сім'ї;• фактори, що визначають чисельність і структуру сімейної спільності;• зв'язок сім'ї з іншими соціальними спільностями та сферами соціального життя;• суспільні функції сім "і, її структура та особливості як соціального інституту, і як малої соціальної групи;• мотивація шлюбів і розлучень, а також соціальні та психологічні фактори, які сприяють плануванню сімейного життя, виникненню та подоланню внутрішньосімейних конфліктів;• інтеграція та дезінтеграція сім'ї;• історичні типи та форми шлюбно-сімейних відносин, тенденції та перспективи їх розвитку;• умови життя сім'ї, етапи життєвого циклу сім'ї та ін. Виховна функція сім'ї — це здійснення соціалізації дитини і виховання дітей аж до досягнення ними соціальної зрілості. Під вихованням розуміється система цілеспрямованого впливу на особистість з метою прищеплення їй певних моральних норм і зразків поведінки, а також певних морально-психологічних і фізичних якостей. Важливого значення набувають функції, пов'язані із спілкуванням, взаємодопомогою, емоційними відносинами подружжя, батьків і дітей. Створення умов для розвитку особистостей і щастя кожного із подружжя, емоційна підтримка старих батьків і у випадку необхідності догляд за ними, виховання дітей і підлітків — ці функції є однаково важливими як для суспільства, так і для членів сім'ї. Слід підкреслити, що значення функцій, які задовольняють емоційні і соціально-психологічні потреби в сучасній сім'ї зростає. Навіть функції переважно матеріального характеру мають нині помітний емоціональний відтінок. Чим більше розвиваються великі міста з їх напруженим, стрімким ритмом життя, тим важливішу роль відіграє сім'я як свого роду психологічне "сховище" зі своєю особливою, інтимною атмосферою, яка забезпечує людині і кардинальну зміну психологічної обстановки і, відповідно, зняття нервової напруги, що нагромадилась за час виробничої діяльності. Успішне виконання сім'єю своїх функцій визначається не тільки її внутрішнім станом, але й соціальним здоров'ям суспільства. Кризові процеси в розвитку нашої країни не могли не відбитися на функціонуванні сім'ї, особливо на її фінансово-матеріальному забезпеченні. Життєвий цикл сім'ї - закономірна послідовність стадій розвитку сім'ї протягом всього періоду її існування. Таким чином, життєвий цикл сім'ї, по Дюваль, складається з наступних стадій. 1. Прийняття та освоєння подружніх ролей. На цій стадії молода подружня пара не має ще дітей, але вирішує питання, пов'язані з бажанням стати батьками. Подружжя займаються врегулюванням відносин із збільшенням числом родичів і, перш за все, це зв'язки з батьківськими сім'ями. 2. Поява в сім'ї дітей (вік старшого 30 місяців). Поява першої дитини вимагає від подружньої пари переходу від диадном відносин та адаптації до відносин у трикутнику. Турботи, пов'язані з доглядом за дитиною, його правильним розвитком є ​​головними в цей період. 3. Сім'ї з дітьми дошкільниками (вік старшого дитини від 2 років і 6 місяців до 6 років). Цей час первинного введення дітей у позасімейних інститути (дошкільні установи). Батьки повинні адаптуватися до віковим потребам дошкільнят. У них накопичується втома, їм необхідно подолати труднощі, пов'язані з сильним обмеженням особистого простору. 4. Сім'ї з дітьми (вік старшого дитини від 6 до 13 років). У цей період основна увага батьків притягнуто до шкільних справах дітей. Спонукання дітей до навчальних успіхам - головне завдання сім'ї. 5. Сім'ї з підлітками (старшій дитині від 13 до 20 років). Прийняття подростковости дітей - важлива і важка задача для батьків і дітей. Від батьків потрібно зміна ставлення до взрослеющий дітям, встановлення рівноваги між наданням свободи підліткам і прийняттям ними відповідальності. Дорослішання дітей дозволяє батькам створювати своє коло інтересів, не пов'язаних безпосередньо з дітьми, активно займатися питаннями власної кар'єри. Відбувається підготовка до зникнення дітей із сім'ї. 6. Догляд молодих людей з сім'ї (від догляду першої дитини до моменту, коли наймолодший покине батьківську сім'ю). Сім'я: дорослі і діти експериментують з незалежністю друг від друга. Молоді люди звільняються від опіки батьків. Важливим завданням при вирішенні питань відділення дітей є збереження підтримки як основи сім'ї. 7. Середній вік батьків (від «порожнього гнізда до відходу на пенсію»). Період, коли батьки залишилися знову одні без дорослих дітей, які залишили рідне, «гніздо». Потрібно переструктурувати подружні стосунки. Старше і молодше покоління вчиться вибудовувати відносини незалежності та збереження родинних зв'язків. 8. Старіння членів сім'ї (від виходу на пенсію до смерті обох подружжя). Найскладніші завдання цього етапу: прийняття факту виходу на пенсію і адаптація до старості. У зв'язку зі смертю одного з подружжя для іншого встають важкі проблеми втрати і самотнього життя. Збереження сімейних зв'язків з дітьми та онуками допомагає проживання останнього етапу життєвого циклу сім'ї.