25. Особистість як суб’єкт й об’єкт соціальних відносин. Соціальна структура особистості, характеристика складових. Соціальний статус і соціальні ролі особистості. Поняття соціальної поведінки.

Загальні соц умови існування активно впливають на якості особистості як об’єкта соціальних взаємозв’язків та їх діяльного суб’єкта. Важливим компонентом впливу на особистість виступають економічні відносини. У нашому суспільстві – це перехід до ринкової економіки, співіснування різних форм власності, загострення конкуренції на ринку праці тощо. Соціокультурне життя суспільства, в тому числі політичні та ідеологічні відносини теж виступає компонентом загальних соціальних умов, причому культура акумулює традиції, що склалися історично в даному суспільстві. Соц стратифікація та суспільний розподіл праці – це теж важливі елементи, які зумовлюють усі соц відносини. Ще один компонент заг ум існ – рівень розв гром с-ва, соц-пол устрій. Отже особистість виступає об’єктом соціальних відносин, якщо розглядати її з точки зору поведінки людини, яка формується під впливом суспільства та його інститутів, тобто тоді, коли особистість піддається впливу соціуму. Проте полож про те, що поведінка людини соц детермінована і сама вона є об соц відн становлять лише част проблеми взаємодії люд і сусп. Вплив людини на суспільство передбачає розгляд особистості, як суб’єкта суспільних відносин. Це означає, що людина розглядається, як активно діюча особа, що здатна змінювати та впливати на навколишнє середовище. Щоб не бути іграшкою у руках соц сил, люд потр умови, насамперед, знання соц процесів, спцільні зусилля об’єднаних у соц спіл людей (пол., ек, соц, дух передумови). З цим повяз проблема соц акт особистості як необх передумови зд нею ф-ції суб’єкта сусп відн. Соц акт розгляд у 2х аспектах: перший розгляд якості особсист, зумовлені її прир даними та рисами, що форм у проц вих; другий вих. Із розуміння акт як деякої конкр міри діял-ті.

Соціальний статус – це відносне становище чи позиція індивіда або групи в соціальній системі. Це поняття характеризує місце особистості в системі суспільних відносин, її діяльність в основних сферах життя , та врешті –решт містить оцінку діяльності особистості з погляду суспільства, яка проявляється в певних кількісних та якісних показниках (зарплата, нагороди, звання, привілеї тощо), а також самооцінку, яка може, або не може збігатися з оцінкою суспільства або соціальної групи. Соціальний статус у значенні норми та суспільного ідеалу має великі можливості при розв’язанні задач соціалізації особистості, оскільки орієнтація на досягнення більш високого соціального статусу стимулює соціальну активність. Серйозну проблему становить правильне усвідомлення особистістю свого соціального статусу. Якщо соціальний статус особистості сприймається не правильно, то людина орієнтується на ворожі його соціальному оточенню зразки поведінки.

У цьому випадку можна розглянути дві крайності в оцінці свого соціального статусу. Низька статусна самооцінка, як правило, пов’язані з низькою протидією зовнішньому впливу.

Кожен індивід може мати велику кількість статусів, і всі , хто його оточує чекають від нього виконання ролей згідно цих статусів. В процесі задоволення певних потреб, керуючись певними цінностями людина змушена виконувати певні ролі. Прихильники теорії ролей (Р. Мертон, З. Фрейд, Т. Парсонс) вважали, що соціальна роль виступає важливим елементом механізму взаємодії індивіда з суспільством. Діяльність людини ототожнюється із розігруванням певних стандартних ролей в стандартних ситуаціях. Кожна роль потребує від актора певної поведінки. Отже, соціальна роль – це те, що очікують в даному суспільстві від людини, яка займає певне місце в соціальній системі. Ролева концепція пояснює багато аспектів в соціології особистості, але від неї не можна вимагати всебічного обґрунтованого з’ясування всієї сукупності соціальних функцій індивіда, адже як писав Сорокін , - роль може стати соціальною лише за наявності соціальної матриці.

Соціальна поведінка - це дії людини по відношенню до суспільства, інших людей, що оточують його в природі і речі.

М.Вебер класифікує всі людські дії на чотири типи: цілераціональне, ціннісно-раціональне, традиційне і афективне. Соціальна дія повинна володіти двома необхідними властивостями: усвідомленою мотивацією, орієнтацією на інших (очікуванням).

Відсутність у дії першої властивості не дозволяє говорити про нього як про дії, відсутність другого - як про соціальне.

26. Соціалізація особистості: етапи, фази, рівні, стадії. Характеристика основних підходів до визначення стадій соціалізації. Десоціалізація. Ресоціалізація. Соціальні типи особистості (ідеальний, базисний, моральний).

Процес засвоєння людиною певної с-ми знань, норм та цінностей, які необх для виконання соц ролей у сусп, наз соц-ю. Це перетворення біо індивіда на соц істоту. Роль соц-ї для особистості – це можливість повніше себе реалізувати, а для сусп – це самовідтвор, бо с-я дає змогу новій генерації зайняти місце старшого покоління.

Фактори соціалізації: 1сукупність ролей і статусів, що їх пропонує суспільство людині; 2Сукупність соц інститутів суспільних організацій соц спільностей у межах яких індивід виконує свої ролі; 3Сукупність цінностей норм, знань, звичок, навиків, якостей, котрі людина набуває, щоб реалізувати свої ролі; 4Соц середовище, яке включає соц інститути і технології виробництва, відтворення і передачі культурних зв’язків; 5Конкретні події, соціальні явища і процеси, у які вкл людина.

Механізм соціалізації заключається в тому, що людині потрібно засвоїти певну систему знань, норм і цінностей необхідних для нормального життя в соціумі, що оточує її. Для соц-ї х-ні 2 взаємоповязані процеси: адаптація та інтеріоризація (вкл у вн світ людини соц норм і цінностей). С-я – процес не одностор. Інколи опір проти дотримання певних стандартів може викликати зміну самого процесу с-ї. Люди не завжди соціалізуються у відповідності з очікуваннями, бо індивід грає як пасивну роль (засвоєння досвіду та цін), так і активну (вироблення для себе орієнтирів). С-я не всесильна, бо існують як біо, так і культ обмеження. Соц-я відб як стихійно, так і цілеспрямовано, під дією посередників. За засвоєння норм та цінностей людей відповідають агенти соц-ї. Первинні: (міжособ відносини) батьки, родичі, друзі тощо. Втор: (соц відн) предс адм, внз, школи, поліція, ЗМІ.

2 етапи соц-ї: перший етап - первинна соціалізація, другий - вторинна соціалізація. На етапі первинної соціалізації дитина засвоює соціальні норми, знання, цінності, поступово входить у певну культуру. На етапі вторинної соціалізації доросла людина засвоює соціальні ролі та виконує їх у своїй життєдіяльності. Водночас доросла людина поповнює і поглиблює знання, засвоює нові соціально-політичні й моральні норми, поширює соціальний досвід, удосконалює виконання своїх ролей.Процес соціалізації охоплює все життя, соціалізація дорослих суттєво відрізняється від соціалізації дітей. в дорослих соціалізація спрямована на зміну поведінки в новій ситуації, а у дітей - на формуванні ціннісних орієнтацій. Дорослі, що спираються на досвід здатні оцінити норми і сприймати їх критично, а діти в змозі лише їх засвоїти. Дорослі набувають навичок, а соціалізація дітей пов’язана з мотивацією.

Виділяють і стадії соціалізації особи: дотрудову (період життя людини до трудової діяльності), трудову (період активної трудової діяльності людини) і післятрудову (період, що починається з припиненням активної трудової діяльності людини і до кінця її життя).

Механізм соціалізації особи – поєднання чинників, що характеризують умови соціального середовища, з чинниками, які характеризують індивіда: Засвоєння особою мови соціальної спільності; Способи і методи мислення, властиві особі; Форми раціональності та почуттів; Прийняття особою норм, цінностей, традицій, методів діяльності Система навчання та виховання.

Соц-я проходить етапи, які співпад. з життєвими циклами людини. Вони пов’язані зі зміною соц. ролей, з набуттям нового статусу і відмовою від попередніх звичок. Тому виділ десоціалізацію - відчуження від старих ролей та правил поведінки. Ресоціалізація –оволодіння новими ролями та правилами поведінки, нормами, цін.

В більшості випадків десоціалізація та ресоціалізація характерна для дорослого життя.

Типологія, яка характеризує модальні типи особистості, показує, які з них займають домінуюче положення в суспільстві або соціальних групах.

• Модальний — той, який реально переважає в даному суспільстві.

• Ідеальний — не прив'язаний до конкретних умов. Це тип особистості як побажання на майбутнє, наприклад, всебічно і гармонійно розвинена особистість у К.Маркса чинова людина Е.Фромма.

• Базисний — найкращим чином відповідає потребам сучасного етапу суспільного розвитку.

Із базисним типом пов'язана система соціально-правових і моральних норм, які відображені в конституціях, законах, у суспільній свідомості, різних типах світосприйняття тощо.

Характеристика базисного типу особистості відповідає на запитання: яким критеріям повинна відповідати особистість, щоб суспільство могло розвиватися з максимальною ефективністю? Якщо взяти ту чи іншу соціальну групу, то в ній неважко виділити особистість із характеристиками, що найбільш повно відображають умови та закономірності функціонування даної групи.

27. Генеральна та вибіркова сукупність. Вибірка соціологічного дослідження: типи і процедури відбору (ймовірність (систематична, гніздова, районована) та неймовірність (квота, снігова куля, стихійна)). Обсяг вибірки. Репрезентативність.

Усі конкретні соціологічні дослідження умовно можна поділити на дві великі групи: суцільні,коли об'єкт до слідження вивчається повністю, без будь-яких виключень; вибіркові, коли досліджується лише певна частина об'єкта, відібрана за спеціальними ознаками, а висновки поширю ються на весь об'єкт. 

Класичними прикладами суцільних до сліджень є загальнонаціональні переписи населення чи ре ферендуми. Суцільні дослідження, зазвичай, мають обмежене використання та застосовуються у прикладній соціології досить рідко, лише в тих випадках, коли об'єктом досліджен ня є невелика кількість людей (наприклад, студенти певного навчального закладу, працівники певного підприємства тощо).

Більшість же конкретних соціологічних досліджень мають не суцільний, а вибірковий характер. Він дає змогу забез печити економічність досліджень і їх надійність за умов ви користання специфічної методики й техніки.

Розрізняють генеральну та вибіркову сукупності.

Генеральна сукупність - це вся множина соціальних об'єктів, які підлягають вивченню. Інколи генеральну су купність ще називають популяцією.

Вибіркова сукупність - це частина генеральної сукупності, що відображає та відтворює основні характеристики остан ньої і є її зменшеною моделлю. Наприклад, соціолог має на меті вивчити політичні вподобання студентської молоді України. Генеральна сукупність визначається цілями до слідження, а отже, її складають усі представники студентської молоді України. Вибіркова ж сукупність визначається за допо могою математичних методів і повинна репрезентувати за своїми основними характеристиками генеральну сукуп ність. Приміром, американський Інститут суспільної думки Дж. Геллапа, опитуючи близько двох тисяч респондентів, відібраних за певними критеріями (стать, вік, освіта, при буток, професійна приналежність, раса, місце проживання, величина населеного пункту тощо), отримує достовірні дані про все американське населення.

Вибіркове опитування значно зменшує кошторис соціо логічного дослідження та скорочує строки його проведення. Розрізняють кілька типів вибірки, розглянемо основні з них. Імовірнісна вибірка - варіант випадкової вибірки, що застосовується, коли відбір здійснюється на основі прин ципу випадковості, що забезпечує рівні можливості кожному з елементів генеральної сукупності потрапити до вибіркової сукупності.

Найчастіше ймовірнісну вибірку формують, користуючись таблицею "випадкового числа", лотерейним методом, за алфа вітним списком, добором за датами народження, за прізвища ми, що починаються з певної літери тощо.

Гніздова вибірка - це варіант випадкової вибірки, за якою відібрані об'єкти нагадують гнізда (кластери) більш дрібних одиниць. Гніздова вибірка має широке застосування при по будові територіальної вибірки. Після відбору невеликої кількості територіальних об'єктів (населених пунктів, районів, житлових кварталів, вулиць, будинків, під'їздів) проводиться суцільне опитування їхніх мешканців. Бажано, щоб розбіж ності між гніздами були мінімальними, а одиниці, що їх склада ють, по можливості неоднорідними, до того ж більша кількість малих гнізд доцільніша за невелику кількість великих.

Систематична цілеспрямована неймовірнісна вибірка за стосовується, якщо відбір людей з генеральної сукупності здійснюється на основі заданого принципу. Наприклад, при проведенні електоральних досліджень у певному регіоні вибіркова сукупність становить, припустимо, 2000 осіб, а ге неральна - 200 000 осіб. Крок вибірки визначається поділом генеральної сукупності на вибіркову. У наведеному прикладі він дорівнює 100. Це означає, що, починаючи з будь-якого номера загального списку (визначається довільно), опитується кожний сотий виборець.

Стратифікована розшарована районована вибірка за стосовується, якщо відбувається попередній розподіл гене ральної сукупності на більш-менш однорідні частини, шари, верстви, а потім здійснюється відбір одиниць усередині цих частин.

Поряд з ймовірнісним підходом до побудови вибірки використовують цілеспрямований підхід, який не передбачає використання правил теорії ймовірності. Він є основою квотної та стихійної вибірок.

Квотна вибірка застосовується тоді, коли до початку дослідження відомі статистичні дані про контрольні ознаки елементів генеральної сукупності. Це дає змогу побудувати вибіркову сукупність, відтворивши найважливіші пропорції генеральної сукупності, а на підставі цих пропорцій розрахувати відповідні квоти. Інформацію, яка утворює квоти, одержують з документів державної чи відомчої статистики. Найчастіше використовують показники за статтю, віком, освітою, типом поселення тощо.

Прикладом стихійної вибірки є поштове опитування читачів періодичного видання, опитування першого зустрічного журналістами на вулицях міст, метод «снігової кулі». Цей метод використовують, коли потрібно опитати декілька сот представників громадських організацій, знаючи, наприклад, лише 10 з них. Тоді інших респондентів шукають за допомогою цих 10, якщо кожен з них погодиться повідомити про своїх знайомих, які належать до цих організацій, а ті повідомлять про своїх знайомих. Наслідком цього буде збільшення кількості людей, яких можна буде опитати, тобто вибірка, формується поступово, як «снігова куля».

ОБСЯГ ВИБІРКИ — число елементів, включених у сукупність вибіркову. В. о. визначається: а) завданнями дослідження; б) ступенем однорідності сукупності генеральної, яку дана вибірка репрезентує; в) необхідною точністю результатів, тобто величиною припустимої помилки репрезентативності.

Властивість вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної називають репрезентативністю. Вислів "репрезентативне соціологічне дослідження" означає, що вибіркова сукупність, яка досліджувалася, відображає основні параметри генеральної сукупності та є її зменшеною моделлю, а висновки дослідження вибіркової сукупності можуть бути поширені на всю генеральну сукупність.

Різниця розходження, що об'єктивно існує між характери стиками генеральної та вибіркової сукупностей, називаються помилкою репрезентативності.

Ймовірність помилки репрезентативності зменшується завдяки збільшенню обсягу вибірки, а також унаслідок удоско налення процедури складання вибірки із застосуванням математичних методів.

28. Методи аналізу й обробки даних соціологічного дослідження: номінальна, порядкова і метрична шкали; статистичний метод; одновимірний та багатовимірний аналіз; стандартне відхилення і дисперсія та ін. Звіт та його структура.

Соціологія – наука, яка оперує не тільки якісними, але й кількісними даними. Навіть тоді, коли розглядаються якісні факти, постає проблема, як їх порівнювати між собою. Для цього якісні дані перево дять у кількісні, тим самим вимірюючи їх. Отже, виміром у соціології (або його ще називають квантифікацією) можна вважати процедуру надання кількісної визначеності якісним ознакам. Вимір у соціології – це процедура, в результаті якої виникає числова модель якостей об'є кта. У соціології виділяють і певні процедури виміру: тестування, рейтинг, експертні оцінки, ранжування популярності тощо.

Усі факти, які використовуються для соціологічного виміру, нази­ваються індикаторами. Є поняття, які самі виконують роль індикаторів (стать, вік, розмір заробітної плати). Характеристики індикаторів виступають як варіанти відповідей на запитання. Розташовані в певній послі довності, вони утворюють шкалу виміру. Отже, шкала виміру – це частина виміру, яка оцінює емпіричні інди катори, розміщені в певній послідовності.

Виділяють три форми шкал: вербальні – виражені словами, напри клад, оцінка освіти людини, яка виражається в анкеті таким чином: початкова, середня, вища, без освіти і т.д.; графічні – виража ються певними графічними знаками, «+, –» – як два варіанти відповідей на питання, можуть бути інші різновиди умовних позначень; числові – які складаються з конкретних чисел.

У свою чергу числові шкали поділяють на три типи: номінальні, порядкові, метричні (інтервальні).

Номінальні – відбивають лише якості рівноправності об’єкта. Чи сло тут тільки для того, щоб відрізнити один об’єкт від іншого. Від повідь респондента позначається цифрою (чоловік – 1, жінка – 2, або будь-якою іншою цифрою, номінал тут ніякого значення не має). Порядкові – відбивають відношення послідовності (більше ніж, краще ніж). Задоволеність роботою (повністю задоволений – 5, не зов сім задоволений – 4, посередньо – 3, не задоволений – 2). Властиво сті, що вивчаються, отримують суворий порядок від найменш значущого до найбільш зна чущого або навпаки. Прикладом тут можуть бути й оцін ка знань студента від 2 до 5, й оцінка виступу спортсменів у балах від 0 до 10. Метричні (інтервальні) – шкали різниць між упоряд кованими проя­вами соціальних властивостей, які привлас нюються їм у вигляді чисел (вік, зарплата, стаж, прибуток тощо), це ті факти із життя, для яких нема потреби переводу якості у кількість, оскільки вони у реальному житті позна чаються певним числом. Але часто подібних показників дуже багато і з усіма ними важко працювати. У такому випадку ці дані розбивають на інтервали. Так, усі показники розміру зарплат великої групи робітників розбивають на інтервальні групи: зарплата від 50 гривен до 100 становить першу інтервальну групу, від 100 до 150– другу, і вони відповідно отримують числове або якесь інше позначення. Є певні правила розбивки інтервальних груп, які обчислюються за формулою. У результаті інтервали беруться не за бажанням дослідника, а в суворо визначеному порядку залежно від характеру показників. Цей поділ у статистиці називають правилом природної класифікації.

Від типу шкал залежать методи обробки й аналізу інформації. Най­простіша – номінальна шкала, бо в ній обме жена кількість показників. Для порядкової шкали кількість показників значно більша, але найширше поле показників для метричних шкал.

Узагальнення даних розпочинається з процесу формування ряду розподілень, що має вигляд відповідно оформленого запису підрахунку кількості респондентів, які вказали на той чи інший варіант відповіді на поставлене в анкеті запитання. Узагальнені дані по кожному пункту анкети мають назву "змінні" у контексті статистичного аналізу. Соціолог може проводити аналіз по кожній окремо взятій змінній; може проводити аналіз по двох змінних і більше та показувати зв'язок між ними. Коли дослідник аналізує результати відповідей на одне, окремо взяте запитання анкети, такий вид аналізу має назву одновимірний, коли включає до аналізу дві змінні і встановлює характер зв'язку між ними, такий вид аналізу має назву двовимірний, коли встановлюється характер зв'язків між кількома змінними, такий вид аналізу має назву багатовимірний.

Для оцінки зміни значень змінної використовують такі характеристики, як дисперсія і середньоквадратичне (або стандартне відхилення).

Дисперсія дорівнює квадрату середніх відхилень значення варіанти від середнього значення. Вона є однією з характеристик індивідуальних результатів розкиду значень досліджуваної змінної біля середнього значення.

Значення дисперсії використовують у різних статистичних розрахунках, але не має безпосереднього спостережливого характеру. Величиною, яка безпосередньо пов'язана зі змістом змінної, що спостерігається, є середньоквадратичне відхилення. Воно дорівнює квадратному кореню з дисперсії і визначається за формулою:

Стандартне відхилення широко використовують як міру розкиду для різних характеристик.

Підсумки аналізу отриманої інформації відображаються а звіті про проведене соціологічне дослідження.

Структура звіту за підсумками дослідження найчастіше відповідає логіці операціоналізації основних понять, але соціолог, готуючи цей документ, йде шляхом індукції, поступово зводячи соціологічні дані, показники. Кількість розділів у звіті зазвичай відповідає числу гіпотез, сформульованих у програмі дослідження. Спочатку дається відповідь на головну гіпотезу.

Як правило, перший розділ звіту містить коротке обґрунтування актуальності соціальної проблеми, характеристику параметрів дослідження (вибірка, методи збору інформації, кількість учасників дослідження, терміни проведення роботи і т.п.). У другому розділі дається характеристика об'єкта дослідження з соціально-демографічними ознаками (стать, вік, освіта та ін.). Наступні розділи включають пошук відповідей на висунуті в програмі гіпотези.

Розділи (або глави) звіту при необхідності можуть бути розбиті на параграфи. Кожен розділ або навіть параграф доцільно завершувати висновками. Висновок звіту найкраще давати у вигляді практичних рекомендацій, які базуються на загальних висновках. Звіт може бути викладений на трьох-чотирьох десятках або на двох-трьох сотнях сторінок. Це залежить від обсягу матеріалу, цілей і завдань дослідження.

Додаток до звіту містить всі методологічні та методичні документи дослідження: програму, план, інструментарій, інструкції тощо. Крім того, в додаток найчастіше виносять таблиці, графіки, індивідуальні думки, відповіді на відкриті питання, які не увійшли до звіту. Це необхідно робити, тому що дані документи, відповіді можуть бути використані при підготовці програми нового дослідження.