1.2. Сучасний стан екологічної преси в Україні та Одеській області.

Сучасний стан екологічної журналістики на думку дослідників [5], є невтішним. З одного боку, екологічна журналістика більш-менш твердо тримає свої позиції, з іншого – переважна частка видань, що висвітлюють екологічні проблеми, є загальнополітичними, а не спеціалізованими. Сюди ж можна віднести той факт, що з часів здобуття незалежності, коли спостерігалось масове відкриття друкованої періодики, на сьогодні лише невелика частина продовжує функціонувати й регулярно виходити.

На сьогодні частка екологічних видань, що виходять по всій Україні, становить не більше 50 назв і порівняно з загальною кількістю періодичної преси (близько 10 000) є зовсім мізерною. Серед найбільш поширених спеціалізованих екологічних видань виділимо наступні:

1. Газети:

• всеукраїнська газета «Екотиждень» створена за сприяння Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, засновник – громадська організація «Центр Європи», видається з 2008 року, весь наклад поширюється безкоштовно.

• Всеукраїнське громадсько-політичне видання «Екологічна газета» – видання Народної екологічної партії, засновник – «Фонд екологічного сприйняття». Заснована у 2004 році, виходить двічі на місяць у форматі А 4 двома мовами (українська, російська). Поширюється через редакцію за передплатою.

• Всеукраїнська газета «Зелений світ» видається українською екологічною асоціацією «Зелений світ», щомісячне видання, видається з 1989 року. Поширюється за передплатою, має безкоштовну інтернет-версію.

• Всеукраїнське науково-популярне видання «Природа і суспільство» – засновник – Державний комітет лісного господарства України, видається ВД «Еко-інформ», виходить раз на місяць, формат А 4, 8 шпальт. Поширюється за передплатою через «Укрпошту».

• Всеукраїнська громадсько-політична газета «Вісник Чорнобиля» видається з 1988 року, засновник – Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Виходить щотижня у форматі А 3 на 8 шпальтах; поширюється за передплатою. Має безкоштовну інтернет-версію.

2. Журнали:

• Науково-технічний журнал «Екологія довкілля та безпека життєдіяльності» видається з 2001 року, засновники: товариство «Знання», Міністерство освіти і науки України, Міністерство екології та природних ресурсів. Виходить 6 разів на рік, формат А 4, обсяг 100 шпальт; поширюється за передплатою.

• Спеціалізований журнал «Еко-Інформ» заснований у 1996 році, змінив назву і об’єднався з попередніми періодичними виданнями «Ринок інсталяцій», «Зелена енергетика» та «Електро-інформ». Виходить щомісяця, поширюється за передплатою.

• Науковий журнал «Екологічна безпека» видається в Кременчуцькому державному політехнічному університеті; виходить 2 рази на рік як у друкованій, так і в інтернет-версії. Видається українською, російською та англійською мовами.

• Науково-популярний журнал «Екологічний вісник» заснований у 2002 році, засновники – Всеукраїнська екологічна ліга, Центр екологічної освіти та інформації; видання виходить 4 рази на рік, поширюється за передплатою.

• Реферативний журнал «Екологія» заснований у 2004 році, видається за підтримки Всеукраїнської екологічної ліги та Центру екологічної освіти та інформації. Періодичність – 4 рази на рік.

• Науково-популярний журнал «Натураліст», існує виключно як інтернет-видання.

• Науково-виробничий екологічний журнал «Екологія плюс» видається з 2006 року, періодичність – раз на три місяці, наклад – 1000 екз. Поширюється за передплатою в Україні та Росії.

• Причорноморський екологічний бюлетень заснований у 2001 році, видається при підтримці ОДЕУ, Одеської облради, державного управління охорони навколишнього природного середовища в Одеській області, державної екологічної інспекції з охорони довкілля північно-західного регіону Чорного моря, Управління освіти і наукової діяльності одеської облдержадміністрації, одеського інноваційного центру «Інвац». Періодичність – раз у три місяці, видається російською та українською мовами.

Незважаючи на те, що така преса має власну читацьку аудиторію, кількість її постійних читачів не дуже значна. У зв’язку з цим, останніми роками спостерігається тенденція до виникнення нових видань на базі екологічних організацій, що видаються для обмеженої за кількістю, але чітко визначеної аудиторії. Так, сюди відносять різноманітні інформаційні бюлетені, спрямовані на членів певної організації чи руху, з характерним переважанням інформаційних повідомлень над аналітичними.

Автори «Проблематики периодической печати» Г. Вичуб та Т. Фролова зазначають, що «спеціалізована екологічна преса (або як її ще називають – «зелена» преса) прагне до глибокого аналізу поставлених проблем, проте її аудиторія, як правило – непересічні читачі. Відсутність екологічних видань на газетних розкладках, «важка» мова публікацій, недостатня кількість ілюстративного матеріалу – все це, в кінцевому рахунку, призводить до того, що популярність цієї преси у населення невелика» [26: 34].

Останнім часом загальнополітичні видання, зокрема регіональні газети (в Одеському регіоні – «Вечерняя Одесса», Чорноморські новини», «Сегодня», «Жизнь в Одессе» та ін.), час від часу публікують матеріали на екологічну тематику, зазвичай це актуальні новини, пов’язані з екологічною безпекою, аваріями чи іншими факторами, що наносять шкоду навколишньому середовищу. З одного боку, це добре, коли загальнонаціональна та регіональна преса цікавиться і подає на своїх сторінках екологічну інформацію. Однак з іншого – в більшості випадків це дуже якісна й невелика за обсягом замітка або стаття без глибокого порушення проблеми та дослідження шляхів її вирішення. Це пов’язано з тим, що читачеві легше сприймати інформацію з щоденних політематичних газет, екологічні матеріали в яких базуються на принципі факту. Так аудиторією легше сприймаються замітки чи статті, не перевантажені специфічною лексикою чи термінологією, яка зазвичай присутня в екологічній пресі. До того ж інформація, розміщена в спеціалізованих екологічних виданнях, розрахована на вузьку аудиторію, через що для середньостатистичного читача вона може здатися незрозумілою: «Нерідко в екологічних статтях слова експерта наводяться без роз'яснень. Сенс цих слів для простої людини залишається таємницею за сімома печатками. Якщо журналіст не пояснив, що мав на увазі експерт, використовуючи той або інший професійний вираз, читач не зрозуміє, в чому полягає точка зору фахівця і навряд чи почерпне з цієї статті щось корисне. На відміну від жанру новин, де журналіст просто подає факти або цитує чиїсь слова, в екологічній статті журналіст має багато пояснювати. Часто це означає, що він повинен зустрітися з декількома фахівцями, щоб самому розібратися в проблемі а також щоб зрозуміти технічні деталі й суть існуючих поглядів на проблему» [29: 12].

Український дослідник екологічної журналістики та її зв’язку з Інтернетом Д. Олтаржевський у статті «Екологічна тематика на сторінках українських Інтернет-видань» проводить умовний розподіл Інтернет-видань, що існують, на: «загальноновостійні сайти, де з'являються публікації на екологічну тематику; сайти-"дзеркала" "паперових" видань, де є постійні екологічні рубрики; спеціалізовані екологічні Інтернет-видання» [22: 20].

Отже виділимо найістотніші особливості та тенденції розвитку сегменту екологічної преси на ринку українських друкованих видань:

1. Недостатня кількість дійсно впливових екологічних видань, що мають широку читацьку аудиторію; більшість видань є спеціалізованими, видаються в межах одного регіону і для досить вузького кола читачів.

2. Поступова трансформація екологічних ЗМІ в Інтернет. З одного боку, в інтернет-видань набагато більше переваг ніж у друкованих, з іншого – це зменшує популярність традиційних ЗМІ.

3. Низька якість матеріалів. Загальнонаціональні та регіональні видання, що час від часу публікують матеріали на екологічну тематику, з точки зору розробки і подачі інформації є досить низькоякісними. Це пов’язано з тим, що екологічною проблематикою займаються журналісти без відповідної спеціалізації: «Жоден популярний засіб масової інформації в Україні не має журналістів, які би спеціалізувалися на екологічній тематиці. Ті ж, хто готує статті на екологічні теми, як правило є журналістами «широкого профілю», або новинарями. У результаті екологічна тематика висвітлюється на шпальтах переважно в форматі сьогоденних новин» [6].

4. За жанровою специфікою значно переважають екоматеріали інформаційного характеру, майже відсутні глибокі та ґрунтовні аналітичні статті з подачею актуальних проблем та шляхів їх вирішення. «Новинарі лише дотично торкаються питань довкілля і, відповідно, не мають часу і можливостей ґрунтовно розібратись у проблемах. Тому значну частину новин, які мають відношення до довкілля, знаходимо в ЗМІ у формі «халеп» (згоріло, забруднило, забудувало, пристрелило), в яких зовсім не розкрито причини цих проблем. Екологічна інформація в такій формі не відіграє просвітницької ролі, і не зрозуміло, для чого вона взагалі потрібна», – зазначає О. Василюк, заступник голови Національного екологічного центру України [6].

5. Майже всі екологічні видання засновані та існують завдяки підтримці збоку політичних партій або громадських організацій. На відміну від іноземних екологічних газет та журналів, сучасна екопреса практично не використовує на своїх шпальтах можливості реклами, а звідси – міцно прив’язується до свого основного спонсора – політичної чи громадської спілки тощо.

Оскільки серед видань, що займаються висвітленням екологічних тем у Одеському регіоні, можна виділити лише «Причорноморський екологічний бюлетень» а також громадсько-політичні газети «Вечерняя Одесса» та «Чорноморські новини», дійшли до висновку, що на сьогодні існує потреба у створенні спеціалізованої екологічної газети, яка б надавала якісну інформацію й висвітлювала екологічні проблеми широкій масі читачів у доступній і зрозумілій формі.