15. Загальна характеристика положень Венеціанської Хартії (1964 р.).

Це міжнародна хартія з охорони і реставрації нерухомих пам’яток і визначних місць. Повинна постійно здійснюватись і підтримуватись охорона пам’яток, утилітарне використання пам’ятки, тобто без зміни архітектурної та декоративної структури. Повинне зберігатись оточення пам’ятки і здійснюватись контроль забудови. Реставрація повинна закінчуватись там, де починається гіпотеза. При гіпотетичних роботах старі елементи повинні відрізнятись від новостворених. Археологічні та історичні дослідження передують реставрації. При реставрації застосовують традиційні технології. Елементи, які відтворюють прогалини, які є в пам’ятці. Деректива №9 ЄС-про податки на реставрацію, Рекомендація Ради Європи щодо сільської архітектурної спадщини. Деректива регулює такі питання: 1) залучення сільськіх регіонів до Зеленого туризму або вже існуючих туристичних маршрутів, 2) отримання державних субсидій, залучення не державних коштів на розвиток, 3) популяризація даних об’єктів, 4) створення відповідних інфраструктур. Було прийнято дві рекомендації щодо нагальної охорони: 1) Венеціанської Хартії, 2) По охороні пам’яток архітектури післявоєнної Сербії та Чорногорія.

16. Археологічні джерела трипільської культури.

Трипільська культура— археологічна культура часів енеоліту, назва якої походить від назви тоді села Трипілля на Київщині . Культура набула найбільшого розквіту між 5500 та 2750 роками до н. е., розташовувалась між Карпатами та річкою Дніпро на території сучасних України, Молдови та Румунії, займаючи територію загальною площею понад 35 тис. км². В часи розквіту цій культурі належали найбільші за розміром поселення у Європі: кількість жителів деяких з них перевищувала 15 тис. осіб. Країну трипільців у псевдо-науковій літературі іноді також називають Українська Аратта.

Комплекс археологічних знахідок із характерним посудом, орнаментованим спіральними візерунками, вперше отримав назву “трипільська культура” завдяки відкриттю київським археологом В.В.Хвойкою таких пам’яток поблизу Києва наприкінці ХІХ ст. Поселення, за яким названо цю культуру, розташоване у 2 км від села Трипілля Обухівського району.

Археологічний комплекс трипільської культури неоднорідний. Виділено понад 40 різноманітних локально-хронологічних угруповань. Їх можна згрупувати у три великі підрозділи:

1. Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Прекукутень - раннє Трипілля .

2.Пам’ятки, для яких характерний керамічний комплекс у традиціях культури Кукутень-Трипілля.

3.Пам’ятки доби ранньої бронзи, для яких характерний синкретичний керамічний комплекс з традиційними елементами різних культур, в тому числі Кукутень-Трипілля.

Характерною рисою трипільської культури є залишки жител у вигляді “площадок” – скупчень обпаленої глини. Такі об’єкти реконструюються як рештки прямокутних споруд з дерева та глини з двома поверхами та горищами, які знищені у ритуальній пожежі.

Серед поселень трипільської культури чимало таких, що характеризуються продуманим плануванням, часто будівлі розташовано по колу або овалу. Починаючи з раннього періоду фіксуються поселення великої площі – понад 10 га, а з етапу ВІ-ІІ найбільші – “протоміста” - у межиріччі Південного Бугу та Дніпра сягають понад 100, а найбільші - 450 га. У зовнішньому колі таких поселень-гігантів житла так щільно розміщене одне біля одного, що утворюють “житлову стіну”, яка мала захищати мешканців від зазіхань сусідніх племен.

Різноманітні інструменти та знаряддя праці, а також і зброя виготовлялася з кременю, каменю, кістки та рогу, а також, набагато менше - з міді, а у пізній період – з бронзи. Іноді трапляються керамічні виробничі предмети – прясельця, відтяжки від верстату.

Керамічний комплекс трипільських поселень вирізняється різноманітністю, що властиво для всіх давніх хліборобських культур. Він характеризується наявністю посуду із складним кольоровим візерунком. Серед керамічних виробів Трипілля антропоморфні статуетки, зооморфні фігурки, моделі будівель, ритуальні предмети.

Трипільська культура досліджується понад 100 років, розкопано десятки жител, здобуто чимало матеріалу, який дозволяє робити певні соціально-економічні реконструкції.

Високого рівня у населення трипільської культури досягли такі виробництва як гончарство, обробка каменю, кістки, металообробка, ткацтво, а також будівництво та видобуток різної мінеральної сировини.

Тисячі трипільських артефактів (рукотворних речей): орнаментована кераміка, ритуальні предмети, теракотова скульптура свідчать про високий духовний розвиток людності, що залишила нам такий спадок. “Золотим віком енеоліту” назвав академік Б.О. Рибаков період трипільської культури. Втім зрозуміти інтерес широких кіл громадськості до Трипілля неможливо без розуміння ролі феномену Трипілля в давній історії та цивілізаційному процесі в Україні.

(підготувала Анна Кагадей)