Семінар 7. Політична ідеологія : поняття та зміст План

1. Виникнення і роль політичної ідеологій.

2.Сучасні політичні ідеології:

- лібералізм, консерватизм,

- соціалізм, комунізм, соціал-демократія,

- фашизм та сучасний радикалізм.

Повідомлення, реферати.

1.Неолібералізм як ідеологічна і політична доктрина сучасності

2.Соціал- демократична модель суспільного розвитку

3.Фашизм як ідеологія та відкрита терористична диктатура

4.Неоконсерватизм як ідеологічна і політична доктрина сучасності

5.Марксізм і неомарксизм

6.Ідеологія та реклама. Інформаційні технологій : ЗМІ, “Паблік Рилейшнз” ПР, політична реклама.

7.Політична ідеологія та соціальна політологія.(раціональне та ірраціональне в сподіваннях людей).

Основні поняття: ідеологія, політична ідеологія, лібералізм, неолібералізм, консерватизм, неоконсерватизм, марксизм, соціал-демократія, фашизм і неофашизм.

1.Термін ідеологія (від грец. ideo- поняття і lodos-учення ) в науковий обіг уперше ввів французький вчений де Трасі. В своїй праці «Елементи ідеологій» ідеологією він назвав «науку про ідеї», тобто тлумачив ідеологію як науку про людське мислення та суспільні ідеї, яка повинна знайти пояснення у світосприйнятті та явищах свідомості через засади етики, моралі і політики. Починаючи з бурхливого XVIII ст., особливо після Великої французької революцій, ідеологію розглядають як впливову реальну силу. Існують наукові дослідження ,які доводять, що ідеології здатні згуртовувати людей (Т.Парсонс) спрямовувати енергію людей в політичну (Д.Белл) тощо .

Ідеологію можна розглядати як форму суспільної свідомості і як явище культури. Ідеології відрізняються від різноманітних ідей , теорій і філософських систем тим, що завжди орієнтовані на дію ,на з’єднання з практикою”, тобто тягнуть до політики. Ідеології намагаються пояснювати суспільні відносини, поведінку індивідуума, формувати свідомість людини і направляти її поведінку за допомогою впливу на свідомість людини. Ідеології відрізняються від світосприйняття (релігія, філософія) тим, що не звертають уваги на релігійні, метафізику, природні науки. Ідеологія відрізняється від науки тим, що не тільки несе знання, а ще намагаються оцінити (як раціонально так і емоційно) своє відношення до дійсності, знання .

Ідеології мають рівні функціонування :

Першій рівень - теоретично-концептуальний. Наукові відкриття синтезуються з ідеологією, створюються політичні ідеології, теорії, які пояснюють ідейні принципи політичних груп.

Другий рівень - програмово-політичний. Теорії та ідейні принципи трансформуються у політичні програми і політичні гасла. Ідеологія стає політичною пропагандою, тобто виробляються засоби розповсюдження ідеології.

Третій рівень – побутовий. Ідеології впливають на індивідуальну і суспільну форму свідомості, виявляються в різноманітних формах політичної участі..

Отже, політична ідеологія – це систематизована сукупність ідейних поглядів, які виражають чи захищають інтереси певної соціальної групи .

Виконуючи важливі функції (інтегративна, пропагандистська, політичної соціалізації, пізнавальна, мобілізаційна), ідеології впроваджують у масову свідомість власні критерій оцінки сьогодення, майбутнього, створюючи позитивне ставлення до програми партій, асоціацій. Ідеології тісно пов’язані з політикою. Вони наділяють політику системою ідеалів і цінностей, формують межу й напрямок розвитку, тобто ідеологія стає основою політичної доктрини.

Політична доктрина (лат.dootrina- вчення) - головний принцип діяльності суб’єктів політичного процесу, що ґрунтується на певній політичній ідеології. Можливості для реалізації політичної доктрини з’являються тоді, коли політичні суб’єкти перебувають біля керма державної влади . На початку ХХ ст.. лідери США, Франції, Великої Британії стали на позиціях ліберальної доктрини; лідер Німеччини - стояв на позиціях фашизму; лідер СРСР - стояв на позиціях комунізму і т.ін.

2. Лібералізм (від лат. Liberalis - вільний )- це політична та ідеологічна течія, що об’єднує прихильників парламентерського устрою, вільного підприємництва, демократичних свобод.

Ідеологами лібералізму були Дж. Локк, А. Сміт, Ш .- А . Монтеск’є ,Т.Джеферсон, М.Драгоманов та ін.

Виникнення лібералізму пов’язано із розвитком капіталістичного способу виробництва та буржуазними революціями .

Основну формулу лібералізму можна виразити: особа - свобода – власність .

Основні політичні ідеї лібералізму :

- можливості людського розуму необмежені;

- індивідуальна свобода є найважливішою умовою реалізацій творчого потенціалу особі;

- рівність всіх громадян перед законом;

- політичний плюралізм;

- розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову;

--запровадження загального виборчого права;

- компроміс у вирішенні найважливіших політичних проблем .

Зокрема, для М.Драгоманова, людина є основою соціального устрою, найвищою цінністю, гарантією прав якої може бути лише вільна, самоврядна асоціація (громада, а не держава). Головне завдання громадського суспільства – це забезпечення прав людини і громадянина.

Вважається, що лібералізм – це модель розвитку, яка може бути адаптована до місцевих умов. Це пов’язано з тим, що теоретики лібералізму вважають, що людині властиво намагання до співпраці, миру. Ліберали підкреслюють необхідність розвивати цінності, які орієнтовані на об’єднання людності. В міжнародних відносинах це проявляється в тому, що можна і треба використовувати несилові методи, підвищувати роль міжнародних організацій.

Неолібералізм як різновид традиційної ліберальної ідеології сформувався на початку ХХ ст.. Неолібералізм допускає втручання держави в економіку з метою створення сприятливих умов для конкуренції, контролю за соціальними витратами. Практичне втілення неолібералізм дістав в політиці «нового курсу» президента США Франкліна Рузвельта.

Консерватизм (від лат. conserve-охороняти, зберігати) - це політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, підтримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей. Ідеологами консерватизму були Е.Берк, В.Липинський.

Основна формула: власність -свобода-порядок

Основні політичні ідеї консерватизму :

- суспільство – це система норм, звичаїв, традицій, інститутів, коріння яких в історії;

- існуючи інститути важливіші ніж теоретичні схеми;

- орієнтація на державний авторитет, ідея національної величі;

- поступовість і обережність процесу соціальних змін;

- свобода і відповідальність

Зокрема, в Україні консервативні ідеї відстоював В.Липинський, який доводив необхідність для України саме монархічного ладу. Він вважав, що політичним ідеалом є спадкова монархія на чолі з гетьманом, в якому втілюється українська національна ідея. Ця ідея, за думкою В.Липинського, була започаткована державницькою діяльністю Б.Хмільницького.

У розвитку консерватизму можна виділити два етапи: класичний консерватизм і неоконсерватизм. У сер. 70рр. ХХ ст.. виник своєрідний синтез консерватизму і лібералізму . Неоконсерватизм є потужною ідеологією, його сповідують республіканці у США, торі у Великобританії, християнські демократи в Італії, Німеччині. Неоконсерватизм допускає формування сильної влади, збереження в суспільстві сильної позиції держави, припускає, що сила державної влади в професійності і моральності. В міжнародних відносинах на першому плані повинні бути національні інтереси, насамперед , економічна зацікавленість

Ідеї соціальної справедливості відомі в усьому світі з найдавніших часів .

Соціалізм (від лат. soualis-суспільний) - політична теорія, яка стверджує ідею суспільного устрою, засновано на суспільній власності на засоби виробництва у різноманітних формах, відсутності експлуатації людини людиною, справедливому розподілі матеріальних благ і духовних цінностей залежно від кількості та якості затраченої праці.

Існують марксистський та соціал-демократичний соціалізм.

Марксистський соціалізм визнає соціалізм як першу фазу комунізму, що приходить на зміну капіталізму й характеризується ліквідацією приватної власності та експлуататорських класів, здійсненням принципу „від кожного за здібностями, кожному за працею”, забезпеченням на цій основі соціальної справедливості.

Неомарксизм підкреслює економічну нерівність в сучасному світі, коли вісь нерівності проходить головним чином не по національно-державним кордонам, а за віссю Північ - Південь. Розвинуті країни продовжують експлуатувати країни, які ще розвиваються, використовуючи не примусові методи, а економічний примус, що є новою колоніальною формою

До другої світової війни особливих розбіжностей між соціалістами (революціонери) та соціал-демократами (реформісти) не було. Розбіжності виникли з приводу питання про місце і роль парламентської системи в установленні нового політичного режиму.

Соціал-демократія це політична доктрина центристських сил.

Основна формула: свобода – справедливість - солідарність

Основні політичні ідеї:

– соціалізм як суспільний лад досягається поступовим реформуванням зі збереженням приватної власності, забезпеченням зростання середнього класу і розвитком соціального партнерства;

- головні цінності: свобода, справедливість, рівність, солідарність;

- здійснення демократії;

- можливість людини розраховувати на допомогу держави і суспільства.

У центрі уваги соціал-демократії – ідея створення соціальної держави як інструменту формування соціального суспільства, де поєднано індивідуальну творчість та колективну солідарність. Ця ідея реалізується в Швеції, ФРН, Австрії, Канаді.

Фашизм (від лат. Fascio - пучок, в’язка, об’єднання) - ідейно-політична течія, що сформувалось на засадах синтезу категорій націй як вищої і одвічної реальності і соціальної справедливості. Головне гасло фашизму – корпоративна єдність нації, заснована на спільності крові, раси й гарантом якої виступає держава. Фашизм – це тип розбудови тоталітарної держави, де відсутні демократичні принципи свободи слова, свободи совісті, свободи створення політичних об’єднань.

Відсутність демократії виявляється в підкоренні економіки політиці, в пануванні корпоративності й ієрархічності . Це тип з’єднання державного й політичного монополізму

Націонал-соціалізм - це форма фашизму, йому властивий диктат держави, радикалізм в засобах державного управління, організація соціуму на основі єдності і чистоти крові та соціально - «єдиному» принципу. Отже держава як виразник інтересів нації проникає у всі сфери приватного і суспільного життя; відторгнення тих, хто протидіє «інтересам нації», яке проявляється в відсутності демократичних свобод, знищені політичних супротивників. Нацизм виключав наявність етнічних домішок «крові» в народній спільноті, привів до знищення не-німців на основі нацизму і расизму.

На початку ХХ ст. в Німеччині існували соціал - демократична, комуністична, консервативна ідеології, але націонал-соціалістична ідеологія перемогла тому, що відповідала політичний ситуації, коли головним були атоміізації індивіда в умовах перехідного періоду, поразка в війні. Гітлер створив образ політика – революціонера, який спрямує свою діяльність на відродження національної величі Німеччини, але поступово він перетворився на лідера - руйнівника, який використовує насилля і примус.

Отже, політичні ідеології (власне ідея + механізми впливу ) впливають на соціальну психологію, направляють енергію суспільства на повну діяльність. Ідеології виступають в ролі орієнтира, але не завжди спираються на досягнення науки, тому що намагаються відповідати життєвим реаліям та очікуванням мас. Краще, коли існує політичний плюралізм, різні форми власності, багатопартійність, тому що ці фактори ведуть до конкуренції різних ідеологій.

Завдання для самостійної роботи:

Література (додаткова)

1.Гаджиев К.С. Політологія - М.: Логос, 2003 – С. 403 -441.

2.Дугин А.Г. Філософія політики .- М.: Арктогея, 2004.-с.428-454.

3.Піча В., Хома Н. Політологія .- Львів: Каравела,1999. –С.114-121

4. Політологія у схемах, таблицях, визначеннях. За ред. І.С.Дзюбка – Київ, Вид-во Європейського ун-ту, 2002.- С. 21-35.

5. Політологія у запитаннях і відповідях (за .ред. К.М. Левківського) -К. Вища школа, 2003.- С.97-114.

6.Рудич Ф.М. Політологія - К.: Либідь, 2005.- С.195-205

Семінар 8.

Сучасні міжнародні відносини і світова політика. Україна як суб’єкт міжнародних відносин

План

1. Основні тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин. Геополітика.

2. Міжнародні організації. Роль в світової політиці.

3. Україна як суб’єкт світової політики. Глобальні та реґіональні інтереси України.