Семінар № 6. Політика та особа. Політична свідомість і культура.

План

1. Людина як суб’єкт і об’єкт політичного процесу. Політична соціалізація.

2. Політична культура і політична свідомість: поняття, зміст і функції.

3. Типологія політичної культури.

4. Політична свідомість та політична культура сучасного українського суспільства.

Повідомлення, реферати:

1. Політичні концепції взаємовідносин особи і влада.

2. Міжнародні документи про права людини і практика їх реалізації в Україні.

3. Проблеми прав людини в політичній історії.

4. Історико-політичні, національні та психологічні особливості української політичної культури.

5. Політика і релігія.

6. Сутність і зміст концепції громадянської культури.

Основні поняття: абсентеїзм, конформізм, політична діяльність, політична активність, політичний екстремізм, політична соціалізація, політична культура, типи політичної культури, політична свідомість, політичні знання, політичні переконання, політичні цінності, політичні субкультури.

1. Проблема участі особи у політиці є дискусійною із найдавніших часів. Одні мислителі вважали політику елітарним видом діяльності, інші притримувалися думки, що участь громадян у політиці визначена вже самою суттю людської спільноти. Бо політика пронизує всі види життєдіяльності кожного індивіда, має значний вплив на соціально-побутові умови життя людей, на їх настрій та духовність.

Людина є первинним суб’єктом політики, який характеризується:

• різною участю у політичному житті;

• різними можливостями впливу на владу;

• мірою політичної активності.

Поняття “політична людина” включає всі типи учасників політичного процесу – від пересічного виборця до керівника держави. Серед “людей політичних” можна виділити лідера, активіста, керівника професійного політика, державного урядовця, представника “маси”, учасника натовпу та ін.

У реальній дійсності можна виділити кількість її залучення у політику.

Перший – тип політичного статусу – пересічний член суспільства, який має майже включно статус об’єкта політики. Він не цікавиться політикою, не бере участі у політичному процесі, не має ніякого впливу на політичні відносини.

Другий – тип політичного статусу – пересічний член суспільства, який характеризується високим політичним інтересом і політичною активністю. Він може брати участь у політичному житті самостійно та спонтанно чи бути членом об’єднання громадян.

Третій – тип політичного статусу – політичний лідер. Він може бути формальним і неформальним, місцевого або загальнонаціонального значення та ін.

Четвертій – тип політичного статусу – професійний політик, для якого політична діяльність є не тільки головним заняття, джерелом існування, але й змістом життя.

Соціально-економічні передумови пов’язані із задоволенням певних потреб людини в основних товарах і послугах, житлово-побутових умовах, отриманні політичної активності людини з рівним її благополуччя доводиться політологічними та конкретно-соціологічними дослідженнями. Зокрема американський дослідник С.Ліпсет робить висновок, що матеріально забезпечені люди є ліберальнішими та демократичнішими, а бідні – агресивнішими, менш толерантними, непарними.

Політична соціалізація. Під “політичною соціалізацію”, розуміють процес входження людини в політику. Інститутами політичної соціалізації є сім’я об’єднання громадян засоби масової інформації та ін. Ще Аристотель писав: “Людина за своєю природою є істота політична, а той, хто завдяки обставин, живе поза державою є істота недорозвинута у моральному відношенні або над людина”.

Біхевіористи – виводять політичні потреби індивіда їх природних властивостей людини. На їхню думку, прагнення до влади вважається домінуючою рисою людської психіки і свідомості, визначальною формою соціальної активності людини.

У політичній соціалізації виділяються дві фази:

• політична адаптації – пристосування індивіда до соціально-політичних умов, до ролевих функцій, політичних норм, соціальних груп;

• інтеріоризація – засвоєння особою політичних цінностей і постанов, норм і взірців політичної поведінки, притаманних певній соціальній спільності.

2. Політична свідомість становить відображення соціальною групою дійсності через призму колективних інтересів, вимірювання групових потреб з точки зору їх впливу на суспільство, на все соціальне ціле. Людина усвідомлює своє відношення до тієї чи іншої соціальної групи, до влади та її проявів, визначається із своїми політичними позиціями. На цій основі й виникає політична свідомість. Вона має свої рівні та виконує важливі функції які треба визначити в цьому питанні. Серед форм політичної свідомості особливу увагу слід приділити масовій свідомості та політичній ідеології. Остання в загальному питанні є доктриною, що обґрунтовує притягання тієї чи іншої групи на владу та її використання, та передбачає стратегію політичних дій в цьому напрямку.

Студентам треба охарактеризувати зміст поняття політична культура. Вона являє собою систему історично сформованих, відносно інших поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, моделей поведінки суб’єктів політичного процесу. Цей політичний феномен включає до себе політичну культуру свідомості, політичну культуру поведінки та політичну культуру функціонування політичних інститутів. Студентам треба відрізняти політичну культуру особистості та суспільства, визначити що таке субкультура.

3. У питанні про типологію важливо звернути увагу на концепцію Г.Алмонда та С. Верби, охарактеризувати та порівняти провінціалістську, підданську та політичну культуру участі, проаналізувати, чому громадянський тип сприяє стабільності демократичного політичного режиму.

4. Політична культура сучасного українського суспільства має посткомуністичний, пострадянський, постколоніальний характер. Проте така політична культура на сьогодні не є монопольною чи тим більше офіційною, але вона ще функціонує за інерцією. Нинішня політична культура українського народу є постколоніальною. Це доводить зрусифікований стан, комплекси національної меншовартості, нездатність до адекватної оцінки власних національних інтересів, схильність більше розраховувати на зовнішню допомогу, ніж на власні сили. Проте характер сучасних процесів дозволяє твердити, що політична культура українського суспільства стає національною та незалежницькою.

За ставленням до демократії і держави політична культура України залишається авторитарною, етатистською, патерналістською, але відроджуються такі традиційні риси як народоправство, толерантність, ліберальне ставлення до держави.

Особливості політичної культури в умовах сучасної України:

• заідеологізованість мислення, непримиренність будь-яких нетрадиційних поглядів;

• низька компетентність в управлінні справами суспільства та держави;

• правовий нігілізм;

• нерозвиненість громадянських позицій;

• недостатньо розвинена індивідуальність;

• підданські відносини до будь-якого центру реальної влади.

Уся сукупність знань одержаних за цією темою надасть студентам змогу краще розібратися у специфіці політичної культури сучасного українського суспільства, визначити її рівень. Особливу увагу треба приділити характеристиці політичної участі, ціннісним орієнтаціям, якими керуються люди у питаннях політичного вибору, згадати про найбільш важливі політичні події сучасності в цьому плані. Слід пам’ятати, що в умовах перехідного періоду політична культура є багатоскладовою, поєднує у собі традицію і модернізацію.

Завдання для самостійної роботи:

Література (додаткова):

1. Кресіна І.О. Українська національна свідомість і сучасні політичні процеси (етнополітологічний аналіз). – К., 1998.

2. Лісовий В. Поняття політичної культури. Політична культура українців. – К., 1996.

3. Лясота А. Політичні традиції: еволюція інтерпретації у контексті функціонування політичної системи // Політика і час. – 2003. – № 5.

4. Полохало В. Негражданское общество как социологический феномен Украины // Полис. – 2000. - №6.

5. Маруховський О. Переваги та вади інформаційного суспільства //Політичний менеджмент, №1(10). 2005. – С.127-137.

6. Карнаух А.Проблеми молодіжної політики в сучасній Україні // Політичний менеджмент, №4(13), 2005. – С.63-70.