Завдання для самостійної роботи

1. Політична та державна влада: тотожні та відмінні риси.

2. Як Ви розумієте категорію “ресурси влади”? Які вони в Україні?

3. Як здійснюється політична влада в суспільстві?

4. Які, на Вашу думку, категорії ефективності влади?

Література (додаткова)

1. Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. - Львів, 1996.

2. Основи демократії: Навч. посібник для студентів вищ. навч. закладів // Авт. колектив за заг.ред.А.Колодій; Ін-т вищої освіти АПН України, Укр..- канад. Проект „Демократична освіти”. – К.: вид-во „Ай Бі”, 2002. – С.226-248;252-277.

3. Пахарев А. Свита робить короля // Політичний менеджмент, №6(15), 2005. - С.23-32.

4. Новакова О. „Померанчева революція” як криза легітимності владної еліти // Політичний менеджмент, №4, 2005. – С.29-38.

5. Траверсе О. Політичне лідерство, національна еліта і практика модернізації суспільства // Політичний менеджмент, №1(16), 2006. – С.27-37.

Семінар 3. Політична система суспільства.

План

1. Поняття, структура та функції політичної системи. Основні типи.

2. Держава та її інститути. Взаємовідносини з громадянським суспільством.

3. Формування політичної системи і державності України. Політична реформа

Повідомлення, реферати

1. Типологія сучасних політичних систем.

2. Представницькі інститути влади: функції та еволюція.

3. Інститут президентства у посткомуністичних країнах.

4. Соціальні зміни сучасного українського суспільства.

5. Механізм взаємодії держави та громадянського суспільства.

Основні поняття: політична система, політичні (державні) інститути, політична організація, політична стабільність, правова держава, парламент, уряд, громадянське суспільство, громадські організації .

1. При підготовці до першого питання слід уважно проаналізувати визначення політичної системи. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем, авторами яких є Д. Істон, Г. Алмонд, Р. Даль, К. Дойч, У. Мітчел, Т. Парсонс, Ч.Єндрейн та ін. (більш детально про ці теорії йдеться у запропонованій літературі). Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства і зазнала серйозних змін у різні часи і різних країнах. Це поняття не може бути вичерпане одним визначенням.

Політична система – складна, розгалужена сукупність різних політичних інститутів, соціально-політичних спільностей, форм взаємодії і взаємовідносин між ними, в яких реалізується політична влада і забезпечується існування суспільства в умовах певного соціального порядку. Таке широке визначення підкреслює її багатогранність. Ми можемо окреслити основні компоненти, які складають структуру політичної системи:

• політична організація суспільства – це система інститутів, в межах яких відбувається політичне життя суспільства. Головнім є держава, яку уособлюють такі політичні інститути, як глава держави (президент, монарх), законодавчі (парламент з різними назвами в окремих країнах), виконавчі (уряд, та інші на різних рівнях), судові (суди загальної юрисдикції, Верховний суд та ін.)

• інститути недержавного характеру (партії, народні рухи, громадські організації, профспілки, ЗМІ);

• політичні відносини – взаємини суб'єктів політики, держави і громадян з приводу завоювання та здійснення влади;

• політико-правові норми, які формують політичну поведінку людей і відіграють роль регуляторів політичної діяльності;

• політична свідомість та культура (ідеології) – сукупність уявлень про різні аспекти політичного життя. Рівень і тип політичної культури значною мірою зумовлює характер діяльності владних інститутів та всіх інших суб’єктів політичного процесу.

• людина з її політичним статусом виступає складовою частиною політичної системи, яка включена в політичну діяльність, має права і певні політичні обов’язки.

Зрозуміло, що названі елементи мають різну суспільну якість і відіграють свою специфічну роль у політичній системі. Тільки в сукупності, інтегровані в цілісність, вони можуть забезпечити її функціонування.

Типологія політичних систем та її різні форми в сучасній науці про політику визначаються залежно від критерію поділу. Найпоширенішими є: а) ступень централізації влади і владних структур; б) тип цінностей або політичної культури. Таким чином, за першим критерієм політичні системи діляться на тоталітарні і ліберально-демократичні, авторитарні і демократичні, конституційні, традиційні та сучасні (Див: Політологія /За ред. В.Кременя... с. 179-180). Домінуючою є поділ за другим критерієм (Г.Алмонд). В сучасному світі виділяється чотири основні типи політичних систем: англо-американська, континентально-європейська, доіндустріальна та частково індустріальна, тоталітарна. Докладно вони будуть розглянуті у додатковому повідомленні на практичному занятті.

Основні функції політичної системи можуть бути засвоєні студентами за допомогою підручників ( див.: Політологія / За ред. Кременя В.Г., с. 176-178; Політологія. Кн. перша: Політика і суспільство / А Колодій... с. 63-75). Коротко визначимо такі:

1. нормативно-регулятивна: визначення цілей і завдань розвитку суспільства та вироблення політичного курсу держави;

2. інтегративна: інтеґрація та координація всіх елементів суспільства навколо єдиних соціально-політичних цілей і цінностей;

3. мобілізаційна: організація суспільства для виконання цілей, завдань, політичної програми держави, мобілізація ресурсів тощо;

4. репрезентативна: представництво групових інтересів і потреб соціальних верств населення та їх узгодження і впорядкування;

5. політичне інформування, комунікація та соціалізація, тобто забезпечення орієнтації людей у політичному житті та включення їх у політичне спілкування і політичну діяльність, засвоєння громадянами існуючих політичних цінностей і норм.

2. Визначальним елементом політичної системи є держава. Друге питання має дати уявлення студентам про сутність держави та її інститутів, форми та типи державного устрою. Існує багато теорій виникнення держави, які можна об'єднати у такі основні групи: теологічна, патріархальна, договірна, марксистська, психологічна. Вони можуть бути висловлені в рефераті на цю тему, або самостійно підготовлені з матеріалів перелічених підручників.

Головними ознаками державної організації виступають:

• наявність публічної влади в розпорядженні якої є особлива система органів і установ, що професійно займаються справами управління та захисту суспільства (чиновники-управлінці, правоохоронні органи, армія тощо);

• наявність державного апарату і всієї системи влади за рахунок податків з населення;

• територіальна організація населення і юрисдикція державної влади над даною територією;

• наявність системи правових норм, санкціонованих державою і обов’язкових для всього населення.

Важливо підкреслити наступне: від інших інститутів політичної системи державу відрізняє суверенітет, що підтверджується її самостійністю і незалежністю від будь-яких інших політичних інституцій. Суверенний характер державної влади знаходить свій вираз у монопольному праві на видання загальнодержавних законів, визначення внутрішньої і зовнішньої політики країни.

Для глибшого розуміння сутності держави важливо охарактеризувати її функції, структуру та форми. Студент може це зробити на підставі раніше здобутих знань з курсів історії та філософії та вказаних підручників, але підкреслимо наступне

Основні функції держави можна умовно поділити на дві групи – зовнішні та внутрішні. Зовнішні – це вирішення проблем національній безпеки, суверенітету держави, дипломатична діяльність та ін.). Внутрішні пов’язані з забезпеченням економічного зростання, матеріального та соціального добробуту громадян, тобто економічні, соціальні, культурні і т.і.).

Форми держави відрізняють за формою правління (врядування) та формою національно-державного устрою. За формою правління – відомі дві най поширені форми – республіка (парламентська, президентська, та їх різновиди, яки створюють змішані системи правління) та монархія. Сучасні монархії в класичному виді практично не існують, однак поділені на абсолютні (Близький Схід) та обмежені або конституційні (Велика Британія). Під державно-територіальним устроєм розуміють територіально-політичну організацію держави, політико-правовий статус її складових частин та принципи їх взаємовідносин з центральними органами влади і між собою. За цим критерієм держави поділяються на прості (унітарні) та складні (федерації і конфедерації). Детальніше про форми йтиметься на семінарі.

Виникає необхідність зосередити увагу на проблемі взаємовідносин держави з громадянським суспільством, що є вкрай важливим в розбудові сучасної української держави. Нагадаємо, що теорія громадянського суспільства має свою історію. Значне місце в її розробці посіли Гегель, Маркс та сучасні дослідники. Це обґрунтовано доводиться у навчальній та спеціальній літературі. Громадянське суспільство вважається сьогодні одним із суттєвих показників, взірцем розвинених цивілізованих країн, тобто демократії. Цю тезу буде розтлумачено на лекції.

Попри різноманітності підходів у сучасному визначенні громадянське суспільство – це сукупність відносин і інститутів поза межами політичної структури держави. Звичайно ж, громадянське суспільство – це таке суспільство, де головною діючою особою, суб’єктом розвитку є людина зі всією її системою потреб та інтересів, відповідною структурою цінностей. Громадянське суспільство, торкаючись сукупності суспільних відносин, відображає взаємозв’язок всіх сфер суспільного життя людини. Маючи різноманітні потреби та інтереси, людина як індивід, особистість, задовольняє їх в процесі власного розвитку і через відповідні суспільні відносини та інститути, що складають структурні елементи громадянського суспільства. Дослідники відрізняють соціальні, економічні та соціокультурні і інші основи громадянського суспільства. Перш за все, це сім’я, школа, церква, клуби за інтересами, розвинена соціальна структура. Економічною базою громадянського суспільства визнається приватна власність.

Теорія громадянського суспільства ґрунтується на ідеї автономності та індивідуальної свободи громадян, невтручання держави в життя громадянського суспільства. Однак саме держава має виступати гарантом прав людини, створювати умови, які сприятимуть реалізації прав громадян, всебічному вияву їх ініціатив і здібностей. Тому дуже важливо для суспільства, яким чином складаються взаємовідносини між двома сторонами: державою, з одного боку, і громадянським суспільством, - з другого. Це є головним, наріжним каменем ліберальної ідеології, яка визнає, що держава існує перш за все для того, щоб захищати особисту свободу і власність, здобуту власною працею людей; вона повинна діяти в чітко окреслених межах. Характер взаємодій держави і громадянського суспільства значною мірою визначає стан суспільної стабільності й безпеки. Громадянське суспільство потребує існування правової держави.

Створення правової держави допускає невтручання держави в соціальне життя, звільнення її від дрібної регламентації. Державні органи не повинні брати на себе рішення тих питань, з якими повністю можуть впоратися різноманітні суспільні формування (об'єднання, спілки, асоціації, рухи). Особливу роль виконують політичні партії, які є з одного боку, добровільним об’єднанням громадян, виразником їх інтересів, а з другого – прагнуть до влади, впливають на державну політику, беруть участь в прийнятті рішень для задоволення інтересів окремих груп та суспільства взагалі. Вони є своєрідним мостом між громадянським суспільством та державою. Взаємовідносини держави і суспільства оцінюються через верховенство закону. Правова держава і громадянське суспільство формуються водночас. У правовій державі виключається диктатура якогось класу, політичної партії, руху, бюрократії, відбувається вільне змагання суспільно-політичних організацій в конституційних межах.

3. Українська держава переживає процес становлення, якому притаманний деякі тенденції загального сучасного державотворення. Це:

- удосконалення системи управління. В Україні з січня 2006 р. почала діяти нова політична реформа за якою система правління визнається республікою парламентсько-президентського типу. Це означає, що значна частина повноважень президента переходить до Верховної Ради (призначення прем’єр-міністра, відправка уряду у відставку і ін.);

- розширення соціальних функцій держави, яке має велике значення в умовах ринкових відносин. На жаль, у посткомуністичних країнах держава не завжди виконує цю свою функцію, переклавши її на інші структури;

- зростання управлінського апарату (бюрократії) і т. ін. Ця тенденція, значною мірою, зумовлена самим процесом становлення нової державності.

Мабуть, уперше Україна будує свою власну державу і на цьому шляху багато проблем і труднощів. Одна з них – відсутність власного досвіду і спадкоємності державотворення (детальніше про ці тенденції йтиметься на лекції).

Сьогодні в Україні відбувається активний процес формування нового типу політичної системи, що відображується в діяльності системи органів місцевого самоврядування, запровадження інституту президентської влади, розподілу політичної влади на горизонтальному та вертикальному рівнях.. Політична система України характеризується як відносно стабільна, перехідна система, змішана за типом правління.

Сьогодні в Україні відбувається поступовий (повільний) процес становлення громадянського суспільства. Як нам відомо, для громадянського суспільства характерна система представництва інтересів різних груп населення у вигляді об’єднань громадян. Політичні партії та інші об'єднання в Україні ще слабі і не можуть в достатній мірі відстоювати інтереси людей (про політичні партії в наступній темі).

Для становлення громадянського суспільства в Україні необхідна реструктуризація українського суспільства. Наявні процеси свідчать про певну трансформацію соціальної структури, яка проявляється в люмпенізації численних верств населення, появі нових власників, поляризації багатих і бідних, фактично відсутній середній клас, який вважається (основою) підґрунтям громадянського суспільства. Понад 85% населення України займає положення нижче від середнього класу й існує в умовах крайньої невизначеності та невпевненості. Незважаючи на це, в Україні є певні показники наявності громадянського суспільства: добровільні об’єднання громадян, незалежні (деякі) засоби масової інформації, розвиток місцевого самоврядування і т. і.

В процесі формування в Україні правової держави треба повніше забезпечувати системні залежності між Конституцією і законами різних видів, не припускаючи їх неузгодженості, доцільно розробляти законодавство на основі оцінок перспектив розвитку економічної, політичної і соціальної сфер, стану навколишнього середовища, міжнародних відносин тощо. Не менш важливим є одночасне формування правової свідомості громадян, нерозвиненість якої завдає шкоди на шляху дедальшого демократичного розвитку нашої країни.