1.Білгород-дністровське педагогічне училище.

Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького виховання) і по теперішній час, викладачі Білгород-Дністровського педагогічного училища ( Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О.М.) опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку: курсові роботи з теми „Козацька педагогіка” писали Ніколова Г.Ю (1994), Яценко Т.О. (1994), Виходцев Р.Г. (1995), Чудак О.В. (1995), Місержі М.В. (1999); „Вплив дитячих козацьких об’єднань на формування національної свідомості школярів” на матеріалі „Молодої Січі” Адамівської школи” - Ткаченко І.В. (2002).

Як писали студенти: „Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки.” ( Виходцев Р.Г., 1995).

„Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв’язок нашого виховання, системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, зким я буду про це спілкуватись.” (Чудак О.В., 1995).

„Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості.” (Місержі М.В., 1999).

„Як сказав В.Я.Тимофєєв: „Українця можна виховати тільки виховуючи українця”, бо „людина може стати людиною тільки через виховання” (І.Кант) і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання і педагогіку”. (Ткаченко І.В., 2002).

2.Саратський район. Миколаївсько-новоросійська школа.

В Миколаївсько-Новоросійській школі ентузіастами козацько-лицарського виховання були завуч з виховної роботи Фоменчук В.А. та педагог-організатор Настаченко Г.М. Вони організували в школі Козацьку республіку „Мрія”, мета діяльності якої: „Виховання глибоких і твердих національно-патріотичних переконань, підготовка до творчої праці; формування високих морально-психологічних якостей; виховання фізично здорового покоління”.

Настаченко Г.М.: „Коли організовувалися якісь заходи, я завжди опиралася на дітей, давала можливість проявити себе, відчути відповідальність. Поступово вивчались нахили дітей, їх здібності. І ми поступово згуртувались. Так через деякий час виникла думка про єдину організацію, яка б об’єднувала всіх. Допомогли уроки народознавства, класні години. В школі виникла козацька республіка, якій дали назву „Мрія”.”

Фоменчук В.А.: „Познайомившись з історією козацтва глибше, вивчивши історичне минуле села, вирішили в школі організувати козацьку організацію. Спочатку йшов конкурс на кращу назву, потім девіз підбирали, боролися за право бути обраним отаманом і т.д. Кожен клас став куренем. Поступово, набираючись досвіду, йшли до того, щоб в школі була створена козацька республіка.”

Школа в Байрамчі (в минулому – столиця Усть-Дунайського козацтва) – чистота, на стінах стенди, присвячені історії козацтва, портрети гетьманів. Тільки що козачата повернулись з пішого походу по казацьким селам Карналіївка, Козацьке, Старокозаче, де пройшли зустрічі з джурами отамана І.Лісіцина. До козачат Байрамчі приїжджають козаки з Сарати (отаман С.Іванов), з Білгорода-Дністровського (козаки М.Скляренко, І.Оленєв, В.Бойчев, В.Горлачьов, В.Воробьов); це школа відродження, школа спасіння від безпам’ятства. Це більш надійний шлях пошуку духовних витоків, ніж плутання по пустелі бездуховності в надії, що за ці роки час унесе з собою всіх яничар-безбатченків, тяжкий наслід нашого трагічного минулого.